Ми відрізняємо фільм Нолана від кіно, яке зняв Тарантіно. Бо в цих двох є почерк. Власну кіномову має кожен хороший режисер, який знімає про те, чим є сам, і не зраджує своїм цінностям. Аби стати таким, маєш самоідентифікуватися, опанувати творчий хаос (і бажано себе), а ще — не заблукати в різноманітності жанрів.
Як це зробити, знає Павло Буряк. Він режисер, креативний продюсер, власник продакшену RAFESTHETIC.TV. Павло працював із Volkswagen, Дією, Nike x FC Shakhtar, Kyivstar, Ruslan Baginsky та USAID. А ще — отримав нагороди на «Каннських левах», Eurobest, Berlin Music Video Awards і D&AD. Роботи Павла були представлені в індустріальних показах короткого метра в секції Cinema de Demain на Каннському кінофестивалі.
Павло Буряк провів лекцію у SKVOT, а ми виписали найголовніше.
Що таке самоідентифікація
Самоідентифікація — персональна ідентичність, тобто розуміння себе. Основи нашої самоідентифікації закладаються в дитинстві — це морально-етичні цінності. У наймолодшому віці нам прищеплюють (або мали б прищеплювати) порядність, чесність, вміння дружити, любити й відрізнятися.
Ідентифікація тісно пов’язана із соціальними нормами та стереотипами (ось так — добре, а ось так — погано). Такі патерни поведінки розвиваються, коли ми дорослішаємо і взаємодіємо зі світом.
Навіщо режисеру самоідентифікація
Шлях самоідентифікації режисера — це про те, як вивчати світ, пробувати різне і знаходити своє. Оточити себе «своїм» неможливо, якщо ти себе не знаєш.
Коли режисер самоідентифікується, його роботи впізнають. А ще самоідентифікація потрібна, щоб:
#1. Не зазнатися. У режисерів-початківців буває період під назвою «ти унікальний». Коли креатор думає, що він неймовірний і всі хочуть працювати саме з ним. Це пастка, в яку потрапляють творчі люди.
Насправді режисер — це енциклопедія непотрібних знань, які не мають значення без реалізації. У креативних професіях стелі для розвитку не існує. Ти можеш бути крутим, але завжди можеш стати ще крутішим.
#2. Стати впізнаваним. Самоідентифікація важлива, в якому б мистецькому напрямі ти не працював. Кожен хороший автор має свій почерк і стиль, який неможливо знайти одразу. Самоідентифікований режисер створює те, через що його розуміють (= впізнають). А ще — не втрачає зв’язку зі своєю природою.
#3. Не втратити себе. Режисер має бути собою. Звісно, він може вдягати маски, мімікрувати, відігравати кілька ролей, працювати в усіх можливих напрямах. З часом це стає робити важко. Частіше це шлях до депресивних розладів через незмогу себе реалізувати. Тому завдання людини, і режисера зокрема, зрозуміти — «чого хочу саме я». Тільки так можна залишити відбитки пальців на роботі.
Втрата самоідентифікації — це рух поїзда, який потрапив на неправильну колію та несеться, не маючи змоги звернути й зупинитися. А зупинитися потрібно, щоб обміркувати й скоригувати своє життя, свій шлях, свою творчість. Інколи потрібен ривок, струс, навіть трешняк, щоб розвернутися до свого «я». Це не про егоцентризм, а про пошук себе у світі хаосу кіно, реклами, музичних відео та нескінченного потоку візуального контенту.
Це непросто, бо режисер (як і всі люди) може ігнорувати власні бажання, здібності та вміння, піддаватися навіюванню оточення чи збігу обставин. Наприклад, обирати той проєкт чи клієнта, якого пропонують продюсери або який має привабливий бюджет. Але тут креатор ризикує втратити себе.
Що допомагає режисеру зрозуміти себе
Найуспішніші автори — це ті, хто не зрадив себе. Щоби бути собі вірним, варто себе розуміти. Перед початком проєкту звіряй цінності з колегами (особливо — з потенційними роботодавцями чи партнерами). Це може тебе врятувати. А ще, щоб усвідомити себе:
#1. Шукай творчі ідеї в житті. Це про спостереження за тим, що відбувається навколо. Натхненням можуть стати навіть підслухані діалоги рандомних людей.
#2. Дивися (різне) кіно. Тут важливо слухати власний запит і дослухатися до свого настрою, щоб картина синхронізувалася з твоїм мудом.
#3. Читай про історію, філософію, логіку. Це робить тебе розумнішим, професійнішим і цікавішим креатором. А ще там можна підгледіти ідею для своєї творчості.
Синтез жанрів: як не заблукати
Існує безліч жанрів кіно (від ігрового до науково-популярного) і реклами (від сімейної до чогось на кшталт інтерв’ю) Можна міксувати стилі та експериментувати з новими. Проте не забувай, в чому ти дійсно сильний.
Не підлаштовуйся під вигаданого глядача. Зроби це для себе і водночас спробуй віднайти себе в усьому цьому. У процесі варто зрозуміти, що саме ти хочеш побачити. Під час роботи над фільмом створюй мудборд або трітмент (сцени без реплік у сюжетному порядку — прим. ред.), навіть якщо не використаєш їх. Це звузить коло пошуку для тебе як креатора, так буде простіше не заблукати.
Можна робити це на стіні, в замітках, у формі презентації — як тобі зручно.
Творчий хаос та як із ним працювати
Хаос — це багато (дуже багато) шарів інформації. Усе починається з хаосу. Навіть геніальні ідеї на початку хаотичні. Їх треба розкачати до чіткої структури, яка працюватиме на 100%. Проте хаос може бути корисним, без нього кіно неможливе. Хаотичні знання можна систематизувати, досвід — накопичити, інформацію, події та себе — контролювати.
Режисура — це (дуже) дорога форма психоаналізу. Перш ніж створювати, спитай себе: «навіщо це потрібно?» Адже знята реклама, кліп, кіно і формують ідентифікацію режисера. Бела Тарр, режисер фільму «Туринський кінь», каже про це так:
«Наша робота — це сказати або поділитися з вами чимось, що ми побачили, що нас розчулило. Люди народжені робити абищо, просто щоби підтримувати своє життя. Що ми можемо змінити? Ви не можете змінити погоду. Ви не можете змінити багато що. Звісно, я хочу, щоб усі змінилися, але як кінематографіст я не можу на це вплинути. Можу лише попередити й передати свої відчуття».