Раніше зняти відео було складно — процес вимагав великих бюджетів, техніки та спеціально навчених людей. Зняти відео сьогодні — настільки ж просто, як і написати текст (а деколи навіть простіше). Тож ми все більше спілкуємось, передаємо ідеї та емоції за допомогою картинок, а не слів.
Щоб розібратись, куди рухається сфера відеовиробництва та яке місце в ній займає режисер, поговорили з Женею Красулею. Він режисував ролики для Robota.ua, Lexus, Milka, RedBull, Comfy та Megogo, працював з агенціями Banda, Fedoriv, bickerstaff.2963 та продакшенами shelter.film, ToyPictures, а зараз несе службу в ЗСУ. Ми розпитали Женю про те, що робить режисера відеороликів хорошим, а також:
- — що об’єднує тікток і повнометражку
- — як стати самим собі командою
- — як розкрити ідею за 30 секунд
- — коли крінж — це стильно
- — як бачити більше, ніж показано на екрані
Раніше ти казав, що текст програє відео — чому так?
Я думаю, що відео краще за текст, адже воно більш точне. Коли ми говоримо слово «синій», кожен бачить свій синій — ми не можемо контролювати уяву інших. Тож якщо ти хочеш донести до людини саме той синій, який маєш на увазі, знадобиться зображення (або кілька зображень — тобто відео). Плюс відео швидше викликає емоцію. Щоб передати певне почуття в літературі, потрібно багато сторінок, а у відео — 2–3 секунди.
Ми живемо в час, коли відео стає такою ж доступною мовою, як і текст. Якщо раніше, аби зняти відео, потрібні були гроші, студії, камери, то зараз це може зробити будь-яка людина зі смартфоном. Цю зміну мови легко простежити в інтернеті: раніше він повністю складався з тексту-тексту-тексту, а зараз усе переходить у відео. І це не про спрощення — люди просто зрозуміли, що такий спосіб комунікації ефективніший.
Як зробити так, щоб у головах режисера, оператора й монтажера була одна картинка, а не три різні?
З проблемою дискомунікації та неможливості донесення ідеї стикаються всі — це не якісь поодинокі випадки. Так стається, коли немає превізуалізації. Мінімум, який режисер може зробити, — це сказати оператору, що йому хочеться, аби сцена була темна. Але така комунікація неефективна — «темне» режисера відрізнятиметься від «темного» оператора.
Саме тому ролики виходять більш якісними, коли режисер разом із брифом готує аніматик (превізуалізацію ролика, анімовану розкадровку — прим. ред.). Так, прочитавши текст, можна зрозуміти, що перед тобою комедія. Але ритм, емоцію, темп вийде передати лише через відео. Тож аби якісно донести свою ідею, я готую трітмент (розгорнуте режисерське бачення), будую сцену в спеціальному софті та підбираю референси — і показую їх оператору, художнику-постановнику та іншим людям у команді.
Що спільного між тіктоком, кліпом та соціальним роликом?
По-перше, все це — візуальна мова та спосіб комунікації між людьми. Є ще одна штука, спільна для всіх форматів, — це підготовка, тобто препродакшн. Ні кліп, ні фільм, ні соціальний ролик не з’являються з нічого — вони плануються, моделюються. Головна задача режисера якраз у цьому — підготувати все до натискання на кнопку REC. Навіть тікток (якщо він не ситуативний) вимагає підготовки: як мінімум потрібно вивчити танець, обрати музику, знайти локацію.
Якщо режисер знає, як підготуватися до зйомок кліпу, він легко перейде в кіно — там схожі процеси, просто більш масштабовані та розтягнуті в часі. Основні етапи препродакшену (брифінг худдепартаменту, операторського відділу, підготовка акторів, музики) зберігаються, який би відеоконтент ти не знімав.
Як уникнути історії «на пості поправимо» і чим вона небезпечна?
«Поправимо на постпродакшені» — це ілюзія, яка вдаряє по якості відео. Не варто сподіватись, що будь-яка ситуативна проблема на майданчику розв’яжеться на пості. А якщо щось і доведеться вирішувати, відділ постпродакшену має бути готовим до цього.
Наприклад, якщо ти з’їздив на локацію та побачив там зайву вивіску, яку не можна зняти, — одразу спитай в монтажера, чи вийде прибрати її на пості. Він реалістично оцінить ситуацію, додасть цей таск у план — і вам вдасться уникнути ситуації, коли щось треба виправити «вже і дуже терміново». Все це в підсумку впливає на якість відео.
Коли створюєш відео сам, відповідаєш за всі процеси — і часто це займає більше часу, ніж хотілося б. Як креатору оптимізувати роботу, не жертвуючи якістю (і сном)?
Коли вся твоя команда — це ти сам, якісно налаштувати процеси допоможуть інструменти рекламного препродакшену. Реклама працює як конвеєр — там все робиться дуже швидко, а структура підготовки ролика випробувана багатьма роками та людьми. Вона працює суперефективно — тож я раджу креаторам йти за рекламним воркфлоу, навіть якщо вони працюють самі.
Наприклад, у будь-якому випадку варто робити трітмент — навіть якщо не плануєш подаватися на жоден тендер. У трітменті ти зафіксуєш найважливіші рішення і будеш повертатися нього в різних професійних ролях: сьогодні — як оператор, завтра — як режисер, післязавтра — як художник-постановник. Так ти уникнеш режисерських мук і сфокусуєшся на реалізації задуму, а не його переписуванні.
Звучить як шизофренія, але такі професійні перетворення дозволяють залишатися продуктивним та об’єктивним. Можливо, тобі як режисеру подобається певна локація, але коли ти подивишся на неї очима оператора — зрозумієш, що знімати там не вийде. Потім, коли в тебе буде команда, це допоможе побудувати якісні стосунки з нею.
Реклама 10 років тому — це ролики на ТБ, що продають продукт в лоб. А що таке реклама сьогодні?
Я вже сам не розумію, що таке реклама, бо так багато всього змінилося. Все впирається суто в креативність людини та її розум, а не команди й бюджети. Якщо ти вивчив усі інструменти відеовиробництва, можеш зняти рекламу сам. Зрозуміло, що це буде ролик рівня соцмереж, а не Apple, — але якщо немає претензій на блокбастер, то сенсу залучати команду зі 100 людей теж немає. Стандартного способу створення реклами вже не існує. Телевізор і прерол на ютубі — то далеко не все. Це навіть не 1% усіх тих шляхів, якими може піти режисер реклами.
Якщо звузитись до українського ринку, реклама тут змінилась так само, як і всі медіа загалом, — вона стала більш зосередженою на інформації, драматичнішою, дорослішою. З’явилось більше маніфестів і роликів, у яких людські цінності перемагають нелюдські. Якщо подивитися відео «Київстару», які компанія знімала впродовж останніх 4 років, стане зрозуміло, про що я кажу.
Раніше реклама могла бути будь-якою, а тепер вона має певний напрямок — комунікація цінностей. Такі цінності — людські та близькі, часто це слова підтримки. І це якраз те, чого хоче глядач зараз — відчувати, що він не один проживає важкі часи. Класно, що реклама робить це, адже все могло розвинутись інакше. Ми могли б піти в більш мотиваційні ролики або навпаки — жаліти глядача. Але ми обрали шлях підтримувати один одного — і це був найкращий вибір.
Як режисеру знімати тоді, коли знімати важко — бо щодня стаються події, які роблять твій контент недоречним?
Ми живемо в локальному суспільстві, яке переживає війну. Але ми не ізольовані від світу і водночас живемо у глобальному суспільстві, яке війну не переживає. Балансувати між станом війни та не-війни складно — мені здається, цього балансу поки що і не може бути. Тому важливо діяти ситуативно. Якщо прямо зараз відбувається щось, про що краще не жартувати, то дійсно краще не жартувати. Та якщо твій жарт не тупий, він нікого не напружує та близький людям — варто пожартувати. Адже знімати серйозні ролики 24/7 неможливо — це пригнічує, а для креативних людей пригнічення дорівнює втраті професіоналізму.
Тож варто бути обережним, відвертим і намагатися зрозуміти авдиторію, до якої звертаєшся. А ще перевіряй, чи вчасно ти релізишся. Буває, що все робиш правильно, маєш гарну ідею, але релізишся в день, коли щось відбулось, — і отримуєш хейт і неправильне сприйняття.
Кажуть, що коротка форма складніша за довгу — бо в тебе менше часу, щоб розкрити сетинг, героїв, історію, etc. Як вмістити складну ідею в маленький хронометраж?
Я не згоден з цією думкою — для мене коротка форма і простіша, і прикольніша. Короткий ролик означає менше роботи. Вкластися в 30 секунд — звучить реально, а от вкластися в 1,5 години, при цьому тримаючи команду в тонусі, зберігаючи якість, якої всі прагнуть, — це вже дуже складно.
Щоб вмістити ідею в 30-секундний ролик, його ідея має бути простою — інакше вийде так, що ти забагато вклав, а часу розвернути не вистачило. Зрозуміти, як розповісти довгу історію в короткому ролику, допомагають трейлери. Зазвичай трейлер триває 1,5–2 хвилини, але з нього зрозуміло, хто головний герой та який в нього імпульс, у чому основний конфлікт, etc. А оскільки трейлери роблять для маркетингу — це, по суті, реклама. Тож моя рекомендація — візьми фільм, який тобі дуже подобається, і спробуй сам змонтувати його трейлер.
Які тренди ти бачиш у сфері відеовиробництва?
Відео стає більш мейнстримним і набуває форми мови — це тренд, спільний як для українського, так і для глобального ринку. А от текст стає технічною мовою, його використовують переважно для тегів та описів. Я не кажу, що текст пішов у минуле, але він вже не домінує як медіум.
Ще один глобальний тренд — відео частіше позичає візуальні рішення з геймдеву. Ця сфера розвивається швидше, ніж відеоіндустрія, там більше коштів, відповідно більше форсяться технології — а потім ці технології поширюються на інші візуальні сфери. Я б не сказав, що все стане комп’ютерною графікою, але її роль посилиться — особливо зараз, коли ШІ зробив цей інструмент дешевшим і доступнішим.
Якщо говорити про український ринок, ми змістили фокус на війну — що правильно і зрозуміло. Наш контент став серйозним (а деколи й надмірно драматичним) — суто розважальних роликів зараз знімають менше. Навіть до комедій ми тепер застосовуємо більш дорослий підхід. Стався перехід до метамодерного гумору — ми сміємося, але через жарт намагаємося висловити певні ідеї, прокомунікувати певні цінності. Це гумор трохи вищого рівня.
Коли комп’ютерна графіка — це ок, а коли — просто зливання бюджету?
Щоб зрозуміти, чи дійсно варто робити графіку, потрібно зробити превізуалізацію. Так зможеш протестувати цю бюджетну сцену вдома за ноутбуком — не треба буде збирати команду з 80 людей, аби зрозуміти, що на загальному плані вибух виглядає гірше, ніж на середньому.
Аби переконати команду, що комп’ютерна графіка потрібна і не варто її боятися, треба самому розібратися, як вона виглядатиме, і правильно донести це до інших. Якщо режисер просто скаже, що йому потрібен «бабах», команда порахує йому найдорожчий «бабах» із можливих (це називається «безпечне рахування» — якщо ти не знаєш, якого розміру буде вибух, краще порахувати найдорожчий). Прилітає цифра. Продюсер і клієнт дивляться на неї та кажуть, що «бабах» якийсь дуже дорогий, — і ідею завертають.
Та якщо в тебе буде превізуалізація, стане зрозуміло, скільки насправді коштуватиме та як виглядатиме ця графіка, який рендер знадобиться тощо. Постпродакшн допоможе тобі та порахує вибух більш точно — і цифра може вийти не такою вже й страшною. Можливо, ви зрозумієте, що вам взагалі не потрібна графіка — дешевше і легше буде зробити мініатюру.
Коли в тебе небагато грошей, як не зробити крінж — і не стати тим самим чуваком з рілсів, який однією рукою тримає камеру, а іншою пшикає воду з пульверизатора?
Тримати однією рукою камеру, а іншою пульверизатор — не завжди така вже й погана ідея. Буває, що стиль, у якому ти працюєш, дозволяє таке. Наприклад, Боллівуд — нам всім смішно з того, як машина наїжджає на камінчик і перевертається 50 разів. Такі сцени виглядають дуже наївними, та якщо стиль дозволяє робити крінжово — це вже не крінж, а стиль.
Те саме з фільмами у стилі 70-х або ретровейву — якщо вирвати їхні рішення з контексту, вони стануть крінжовими. Але якщо ти збереш у своєму ролику ключові складові ретровейву, претензії до якості зникнуть — це такий стиль, все на своїх місцях. Тож коли не можеш зробити щось, що виглядатиме дорого, знайди стилістику, яка дозволить зробити дешево.
Як навчитися дивитися на контент очима режисера (і тримати всі продакшн-моменти в голові), а не просто як глядач?
Скіл дивитися на кадри та бачити щось більше, ніж просто кадри, з’являється з досвідом роботи на майданчику. Щоб його розвинути, варто дивитись високобюджетні фільми та аналізувати їх. Якщо ми бачимо дощ, то цей дощ невипадковий — хтось його ввімкнув. Взагалі все, що є в кадрі, невипадкове (тільки якщо це не документальне кіно).
Тож раджу не сприймати відео так, ніби все в них сталося само собою, і почати ставити собі запитання при перегляді: «хто та як увімкнув дощ?», «звідки подув вітерець?», «під яким кутом поставили світловий прилад, аби отримати таку картинку?», «навіщо цей об’єкт тут?» тощо. Ці запитання допоможуть правильно проаналізувати кадр і потім інтегрувати побачені рішення у свою роботу.
Бліц. Яке найкраще відео ти побачив за останній тиждень?
Відео, де щось скидають на москалів.
Що має бути у відео, аби воно запам’яталось (в хорошому сенсі)?
Воно має бути прикольним — це найважливіше. Кожен сприймає «прикольність» по-своєму, та якщо відео прикольне, то воно прикольне — нічого з цим не зробиш.
Найгірше рішення, яке режисер може прийняти на старті — це…?
Не помилятись. Я почав з того, що зняв дуже хуйовий ролик — і це допомогло зробити наступну роботу краще. В будь-якій професії важливо зробити максимально багато помилок на початку, аби потім будувати свої рішення на цих помилках.