Skvot Mag

Мистецтво провокації

Акції, перформанси, гепенінг та інші форми мистецтва дії.

Мистецтво провокації
card-photo

Лєра Бабко

Автор у SKVOT

9 вересня, 2020 Мистецтво Стаття

Виступ Pussy Riot у православному храмі, пошкодження власного тіла Петром Павленським, ексгібіціоністські витівки Міло Муаре — усі хоча б краєм вуха чули про ці акції. Але далеко не всі розглянули у них мистецтво.

Акції разом із перформансами, гепенінгами, енвайронментами, living art — це форми мистецтва дії. Всі вони переплетені між собою, але мають свої особливості. Ми розглянули п’ять цих форм на конкретних прикладах, аби визначити відмінності між ними.

Початок безумства

Мистецтво дії як напрямок сформувалося у 1960-70-ті роки у Західній Європі. Воно часто спирається на провокацію та стирає грань між артом та реальністю, а художник та глядачі стають частиною твору.

Початок цього напрямку заклали фовісти і дадаїсти, представники авангардистських течій у мистецтві. І хоча фовісти існували в Парижі наприкінці XIX століття, а дадаїсти — у Швейцарії на початку XX, їх пов’язував загальний підхід до арту: процес важливіший за результат.

Фовісти об’єдналися в «Товариство гідропатів» і збиралися, щоб розігрувати скетчі перед друзями та сміятися з буржуазії. Дадаїсти заперечували будь-які канони в мистецтві, а на жахи Першої світової війни та безглуздість смертей, які вона несе, відповідали цинізмом та ірраціональністю.

У 1920-ті роки французьке відгалуження дадаїзму перетекло в сюрреалізм. Мало не найголовніший сюрреаліст Сальвадор Далі то вигулював «домашнього» мурахоїда в центрі Парижа, то епатував благодійною вечерею з живими жабами на закуску та дикими тваринами за столом:

Німецький дадаїзм до кінця 1920-х розвинувся в експресіонізм. Один із представників течії, американський художник Джексон Поллок, працював у техніці, яку пізніше виокремлять у підстиль «живопис дії»: він розстеляв полотно на підлозі та розбризкував на нього пензлем фарби.

Французький художник-абстракціоніст Ів Кляйн, на відміну від Поллока, епатував не розмаїттям кольорів, а живими пензлями. Ними були оголені дівчата — відбитки їхніх тіл на полотні Кляйн назвав «антропометріями»:

З появою віденського акціонізму мистецтво дії стало жорсткішим. Група австрійських художників на чолі з Гюнтером Брусом та Отто Мюлем працювала у 1960-х роках. У її творчості було багато насильства та деструктивізму — художники не гидували ні екскрементами, ні кров’ю:

Герман Ніч «Театр оргій та містерій», 1984 рік. Джерело: artpulsemagazine.com

П’ять форм мистецтва дії

Мистецтво дії складно вписати у жорсткі рамки точних формулювань — у нього багато проявів, і вони часто перетинаються та розширюються. Але щоб зрозуміти суть сучасного мистецтва дії, можна спертися на п’ять його найчастіших форматів — перформанс, гепенінг, енвайронмент, акцію та living art.

 

Драматичний перфоманс

Перформанс відображає насамперед те, що хвилює митця особисто. Автор заздалегідь визначається з місцем, часом дії, пише сценарій і — головне — визначає мету. По суті, це художня вистава, в якій замість пензля та полотна автор використовує власне тіло.

Гарний приклад — перформанс Марини Абрамович «Ритм нуль», який пройшов у 1974 році в Неаполі. Художниця дозволила глядачам робити з собою що завгодно, використовуючи 72 предмети. Її розписували, різали і навіть мало не застрелили. 

У 2019 році на Венеційській бієнале художники з Литви презентували оперу-перформанс, присвячену екологічним питанням. Для перформансу «Сонце і море (Марина)» павільйон перетворили на штучний пляж, на якому чілили близько 20 учасників. Вони по черзі співали про шкоду сонця, майбутню відпустку і можливу екологічну катастрофу:

Перформанс «Сонце та море (Марина)». Джерело: archdaily.com

У лютому 2020 року українська художниця Алевтина Кахідзе провела перформанс «Насіння України». Усі охочі могли принести насіння різних рослин і натомість замовити щось із окупованої частини Донбасу — землі, на якій Кахідзе виросла.

До цього художниця вже торкалася теми війни на сході України у своїх роботах. Наприклад, у серії про Полуницю Андріївну, прототипом якої стала мати Кахідзе. Вона жила на окупованій території та телефоном розповідала дочці про побут під час війни. А художниця використовувала ці розповіді для своїх скетчів і текстів.

Раптовий гепенінг

Гепенінг — «спонтанна безсюжетна театральна подія», як говорив про нього основоположник Джон Кейдж. Гепенінг не має сценарію — це спровокована, імпровізована і часто непередбачувана дія. Обов’язковим є залучення глядачів, які стають співавторами.

Перший гепенінг зробив вже згаданий Кейдж у 1952 році. Глядачі прийшли послухати музичну п’єсу «4’33», але натомість спостерігали за піаністом, який нерухомо сидів за роялем 4 хвилини та 33 секунди. Люди, як і задумував Кейдж, почали обурюватись і стали учасниками дії.

Сьогодні гепенінги виглядають по-іншому. Яскравий приклад — монстрація — масове мистецьке дійство, яке імітує демонстрацію. Учасники використовують гасла та транспаранти як інструменти комунікації з глядачами. Але замість політичних висловлювань несуть у маси абсурд.

Першу монстрацію провели 1 травня 2004 року в Новосибірську. Учасники приєдналися до хвоста традиційної першотравневої демонстрації. З того часу монстрація влаштовується щорічно 1 травня в містах Росії та ближнього до неї закордоння — Ризі, Пекіні, Кишиневі, і в 2020 році монстрація пройшла онлайн — на балконах, фермах та дачах:

У монстрації немає сценарію, лише дата та час проведення дії, решта — імпровізація, й організатори відносять її до гепенінгів.

Непомітний енвайронмент

Енвайронмент дуже схожий на гепенінг, але не вимагає від глядачів активної участі. Художники використовують простір, доповнюючи його, тому енвайронмент можна навіть не помітити.

Класичний приклад енвайронменту — «Пам’ятник звільненню геїв і лесбіянок» Джона Сігала, розташований навпроти легендарного гей-бару Stonewall Inn у Нью-Йорку. Скульптури одностатевих пар невимушено сидять на лавці і обіймаються в парку, а поряд читає книжку якийсь місцевий мешканець. Дуже природна картина.

У 2019 році в галереї сучасного мистецтва Tate Modern у Лондоні відбулася виставка Ice Watch дансько-ісландського художника Олафура Еліассона. Автор привіз 30 брил льоду з вод Гренландії і розмістив їх перед галереєю, щоб загострити увагу на проблемі зміни клімату.

Вперше виставка Ice Watch відбулася у Копенгагені у 2014 році та була приурочена до конференції зі зміни клімату в Катовіце. Через рік цей енвайронмент повторився у Парижі, а вже потім приїхав до Лондона.

Гостра акція

Акція зазвичай має політичний чи соціальний характер, тому вона радикальніша, ніж інші форми мистецтва дії. Мета — не просто звернути увагу на проблему, а змусити державу чи суспільство на неї реагувати. Художники шокують усіх, щоб привернути увагу медіа та викликати бурхливу дискусію навколо проблеми. На відміну від перформансу, це жест, наслідки якого неможливо контролювати.

Акцією, яка точно привернула увагу, став підпал Банку Франції на площі Бастилії в 2017 році. Автор акції Петро Павленський прокоментував її так: «Банк Франції зайняв місце Бастилії, як банкіри зайняли місце монархів. Велика французька революція перетворила Францію на символ свободи. Завдяки чому 1917 року Росія теж кинулася до свободи. Але через сто років тиранія знову почала панувати. Відродження революційної Франції спровокує всесвітню пожежу революцій. У цьому вогні Росія розпочне своє визволення».

Петро Павленський у Банку Франції. Джерело: zona.media

Павленський — активний акціоніст. У 2014 році він відрізав собі мочку вуха на даху Інституту психіатрії, виступаючи проти системи судової психіатрії в Росії. У 2013 році — прибив мошонку до бруківки на Красній площі, щоби висловити протест проти «індиферентності та фаталізму сучасного російського суспільства». А в 2012 році зашив рот ниткою на підтримку затриманих Pussy Riot.

 

Реалістичний living art

Living art — це як затяжний перформанс, але дуже реалістичний. У цій формі життя художника та його твір — одне ціле. Грані між реальністю та мистецтвом практично немає.

Наприклад, тайванський художник Тейчин Сьє провів цикл із п’яти перформансів, як сам їх називає, кожен із яких тривав рік. Його вважають засновником living art.

Перший рік митець сидів у клітці, яку побудував у власній студії, та рефлексував. Другий — присвятив темі часу: щогодини фотографував себе та відзначався у карті обліку. Потім він провів весь рік на вулицях Нью-Йорка, уникаючи дахів та навісів. Четвертий перформанс — рік життя з художницею Ліндою Монтаною. Весь час вони були пов’язані двометровою мотузкою, і торкатися один одного було заборонено:

Тейчин Сьє та Лінда Монтана. Джерело: medium.com

П’ятий рік Тейчин Сьє провів без мистецтва. Він не тільки не займався ним, а й не відвідував театрів і виставок, не читав статей про арт і навіть не говорив про нього.

Living art може бути більш небезпечним. У 2010 році російський художник-акціоніст Олег Мавроматті провів онлайн-шоу «Свій/Чужий», в якому глядачі голосували за і проти смерті художника.

Мавроматті сидів на електричному стільці, підключеному до комп’ютера, а глядачі голосували в режимі реального часу. Якби голоси за смерть автора вдвічі перевищили голоси проти, комп’ютер автоматично запустив би розряд напругою 600 тис. вольтів. Але хороший той арт, у якому всі залишаються живими. Мавроматті помилували.

Коротко та по суті

Мистецтво дії нікого не залишає байдужим — одних захоплює, інших дратує. А все тому, що акції, перформанси, гепенінги, енвайронменти та living-art часто виходять за межі мистецтва та безпосередньо втручаються у політику, соціум, етику.

Зрозуміти суть перформансу допоможе коротка TED-лекція Марини Абрамович. А розібратися в гепенінгах — есе Сьюзен Зонтаґ Happenings: an art of radical juxtaposition.

Ще на ютуб-каналі галереї Tate є серія про перформанс How Art Became Active. А щоб копнути глибше, можна почитати бестселер Роузлі Голдберг «Мистецтво перформансу. Від футуризму до наших днів», який досі вважається найповнішим дослідженням цієї форми.