Skvot Mag

Не соромно запитати: чим займається продюсер кіно

Продюсерка кіно Валерія Сочивець — про етапи життя фільму, роботу із сейлз-агентами, фестивальну стратегію та речі, які краще не розповідати режисерам.

Не соромно запитати: чим займається продюсер кіно
card-photo

Женя Цаценко

Редакторка SKVOT MAG

18 січня, 2024 Відео та кіно Стаття

Твої дві години в кінотеатрі — це декілька років non-stop роботи знімальної команди. За фінальною картинкою стоїть дуже багато зусиль: фільм треба запітчити, організувати, зняти, змонтувати, а потім — ще й вдало продати. Всіма цими процесами керує продюсер.

Про болі та радості продюсування кіно поговорили з Валерією Сочивець. Вона співзасновниця організації «Сучасне Українське Кіно» та продюсерка фільмів «Зарваниця», «Із зав'язаними очима» і «Ля Палісіада». Останній привіз нагороди з Роттердамського, Сараєвського і Туринського кінофестивалів та не лише. Стрічка вийшла в український прокат 11 січня.

 

Є міф, що продюсер — це sugar daddy, який вкладає гроші у фільм за згадку в титрах. Які ще стереотипи про професію ти зустрічала?

Чомусь багато хто думає, що продюсер — це такий собі спонсор, який бере гроші з власної кишені. І потім забирає їх, якщо проєкт комерційний. Плюс продюсерський департамент не складається з однієї людини — про це теж часто забувають. Над повним метром зазвичай працюють генеральний, виконавчий, лінійний та креативний продюсери, а також продюсер постпродакшену. 

В чому полягає робота кожного продюсера та на яких етапах вони долучаються до проєкту?

Якщо коротко, то продюсери розподіляють обов’язки таким чином:

#1. Генеральний (тобто головний) і виконавчий продюсери занурені в проєкт на всіх етапах. Виконавчий займається як креативною, так і фінансовою, юридичною частиною роботи. Він звітує генеральному продюсеру.

#2. Лінійний продюсер відповідає тільки за знімальний процес.

#3. Асоціативний продюсер — це той самий sugar daddy, який дав гроші на фільм. І не лише гроші. Наприклад, якщо власник ресторану безплатно віддає його під зйомки, він також стає асоціативним продюсером.

#4. Копродюсер шукає фінансування для проєкту в іншій країні. 

#5. Продюсер постпродакшену. Він займається вінчестерами (жорсткими дисками — прим. ред.), таймінгом, підрахунками, плануванням і менеджерить етап фіналізації фільму. Деколи він доєднується ще на етапі продакшену і контролює, щоб матеріал відзняли так, щоб на пості з ним можна було працювати.

#6. Адміністратор майданчика та хелпери — це люди, які слідкують за виробничими процесами на знімальних локаціях, створюють комфортні умови для команди.

Чим масштабніше кіно, тим більший продюсерський департамент. Наприклад, якщо в проєкті залучено дуже багато людей, виконавчий або лінійний продюсер фізично не зможуть проконтролювати доїзди на майданчик — тому залучають транспортного координатора (він також є частиною адміністративного департаменту).

 

Чим продюсування коротких метрів відрізняється від повних? 

Повнометражний фільм — це величезний марафон, а короткометражний — спринт. Це якщо говорити саме про виробництво. Але я б не сказала, що на короткометражний фільм легше знайти гроші. Коли люди думають про кіно, вони думають про повнометражні фільми, бо ця форма більш зрозуміла. Спонсори та фонди знають, що повнометражне кіно подивиться більше людей, воно більш інвестиційно привабливе. 

Авторам короткометражних фільмів пропонують менше підтримки. Особливо зараз — після 24.02.22 держава не фінансує кіно. Міжнародні фонди пропонують підтримку лише авторам повнометражних фільмів. Якщо шукати гроші десь на стороні, часто зіштовхуєшся з тим, що люди взагалі не розуміють, хто цей короткий метр дивитиметься і куди його можна приткнути. Мені здається, нерозуміння цінності малої форми шкодить індустрії. Через те що в Україні знімають мало короткометражних фільмів, людям доводиться змінювати роботу — аби прогодувати себе.

Коли пітчиш фільм потенційним партнерам (донорам, копродюсерам), що у твоїй презентації зазвичай спрацьовує як тригер — фінальний аргумент на твою користь?

Іноді спрацьовує те, що режисер відомий, з регаліями. Іноді фінальну роль відіграє сама історія. А іноді — якийсь креатив у презентації, те, як подана інформація. Також донори можуть довіряти нам як компанії, бо «СУК» зробив багато проєктів. 

Якщо режисер — дебютант, і його ще ніхто не знає, треба тиснути на інші важелі. Наприклад, обрати в команду більш відомих спеціалістів. Або зробити акцент на актуальності теми й тому, що кіно не комерційне, а авторське. Якщо автор відомий, можна тиснути на те, що він вигравав у Каннах, був там-то і там-то. Також добре, якщо ви працюєте разом не вперше — донорам важливо розуміти, що між вами вже є порозуміння та довіра.

Пітчинг на етапі розробки ідеї та пітчинг на етапі постпродакшену — в чому основна різниця?

Коли пітчиш фільм на етапі розробки ідеї, в тебе може не бути нічого, навіть презентації. Тут головне — твоя харизма і хороші тексти від авторської групи, які подаються на розгляд журі до самого пітчингу. 

Пітчинг на етапі девелопменту називається work in progress. Тут ти показуєш шматок відзнятого матеріалу. Який саме — залежить від регламенту пітчингу. Хтось хоче подивитись чорновий трейлер, бо їм важливо дізнатися про фільм більше. А комусь потрібна сцена або дві, щоби побачити ритм, монтаж, переходи. На work in progress трохи легше шукати гроші, бо тобі є що показати. 

Крім конкурсів Держкіно (які зараз не проводяться), де ще продюсер може шукати гроші на свій проєкт?

При кожному кінофестивалі є індустріальна платформа — вона складається з пітчингів, нетворкінгових івентів, де можна знайти копродюсера тощо. Але тут доведеться щось вигадувати, бо для того, щоби податися на іноземне фінансування, потрібна частка з України. 

Плюс існує дуже багато іноземних програм, зокрема маленьких, що пропонують невеликі гроші. Наприклад, була програма від Netflix — вони дали гроші Українській кіноакадемії, і та провела конкурс серед авторів фільмів. Щоправда, ця та інші ініціативи підтримують девелопмент і постпродакшн. На саме виробництво зараз майже не дають коштів — тому ігрове кіно трохи призупинило існування в Україні. 

Але документальне кіно розвивається. Воно дешевше у виробництві та не вимагає великої команди. Документальне кіно підтримують, бо воно актуальне — зараз знімається багато стрічок на тему вторгнення, всі ці історії потрібно фільмувати.

Ти згадала, що іноземні спонсори не дуже охоче фінансують українські фільми, які не отримали підтримки вдома. Це актуально навіть під час повномасштабної війни?

Так, актуально. Якщо не знаходиш фінансування вдома, Україна втрачає пріоритет країни-виробника. По суті, твій фільм припиняє бути передусім українським — він стає іспанським, французьким, італійським тощо. Тому варто щось вигадувати, все-таки шукати фінансування в Україні — якщо не державне, то спонсорське. Йдеться про будь-які українські гроші. Бо права на фільм розподіляються залежно від того, хто більше вклався в проєкт відсотково.

 

Що на майданчику йде не за планом найчастіше — і як продюсеру бути готовим до цього?

Чим кращою буде підготовка на етапі препродакшену, тим більше шансів усе передбачити. Чим частіше команда збирається, разом читає сценарій, репетирує, відвідує локації, тим менше непередбачуваних ситуацій стається на зйомках. Все це має прорахувати продюсерська група разом із другим режисером.

Насправді трапитися може будь-що. Машина перевернеться, актор не вийде на зміну, генератор зламається, etc. Тому продюсер має бути дуже стресостійкою людиною, яка вміє розв’язувати проблеми тут і зараз. Якщо режисер має можливість відійти, випити кави та подумати між сценами, у продюсера такої можливості немає. Він мусить зробити все так, щоб режисер навіть не здогадувався про якісь адміністративні проблеми.

На зйомках, де я працювала режисеркою, людина на черіпікері (кран-маніпулятор із корзиною — прим. ред.) ледве не загинула. Ми ледве не пошкодили державну будівлю. Мені сказали про це вже після того, як завершився знімальний день. І я розумію, що це добре. Якби хтось одразу прибіг до мене зі словами «а ти знаєш, що в тебе там ледь людина не вмерла на майданчику?», я б не змогла далі працювати з акторами. Увага б перемикнулась, почалось хвилювання. Тому такі речі мають розрулювати адміністративний та продюсерський департаменти.

Розкажи про етапи життя фільму — який шлях він проходить, перш ніж опинитися на стримінгах?

Якщо йдеться про авторське кіно, воно спочатку має потрапити на фестивалі, зібрати «медальки» й стати ще більш авторським. Якщо хочеш отримати наступне фінансування, потрібно, щоб іноземні колеги підтвердили, що в тебе справді класний авторський фільм. І чим більш артхаусний фестиваль (не люблю це слово), тим більше твій фільм утверджується в статусі «авторського». Наприклад, Роттердамський фестиваль — це про дуже артхаусні фільми. 

На фестивалі кіно відправляє не лише продюсер — ще на етапі постпродакшену він знаходить сейлз-агента. В Україні немає жодної сейлз-агенції, тому доводиться шукати за кордоном. Мінус в тому, що за свою роботу агенція забирає всі fees, тобто те, що фестиваль платить тобі за показ. Якщо фільм має багато регалій, це можуть бути великі гроші. 

Якщо стрічка вийшла у 2023, то у 2024 її вже не візьмуть великі фестивалі (хоча фестивальна історія фільму може тривати й довше ніж рік). Після відбувається прокат фільму (національний, міжнародний) — ним займаються дистриб’ютори. Дистриб’юторів за кордоном шукає сейлз-агент, а в Україні продюсер робить це напряму. І вже після прокату сейлз-агенція продає фільм платформам, якщо це передбачено договором. Коли працюєш без сейлза, продаєш права на фільм самостійно. 

Чи всі фільми, вироблені в Україні, виходять у національний прокат?

Це залежить від ситуації в країні. Три роки тому був коронавірус, зараз повномасштабне вторгнення, тож в когось прокат міг просто не статися. Раніше на премію «Золота дзиґа» можна було подавати тільки ті повні метри, в яких відбулась прокатна історія. Але зараз цю умову прибрали — через обставини, які ми всі відчули на собі.

Кажуть, що прокат краще робити через рік після фестивальної прем’єри фільму. Це такий золотий час — цілий рік фільм у людей на слуху, виходять інтерв’ю, про тебе пише преса. Але іноді фільми затримуються. Причини можуть бути будь-якими: в продюсера сімейні обставини, тож він не може займатися прокатом, економічна криза в країні. Або, можливо, в прокат вийшли дуже схожі фільми, і дистриб’ютори намагаються наповнити сітку так, щоб вони не перетнулись.

Що таке фестивалі класу «А» та які фільми на них зазвичай відбирають?

У світі є 15 фестивалів, які належать до класу «А». Вони мають акредитацію FIAPF — це асоціація продюсерів, яка видає спеціальну сертифікацію. Щоби потрапити на фестиваль класу «А», твій фільм мусить мати цікаву кіномову, а ще стосуватись актуальних тем. Також шанси може збільшити промоція фільму на етапі девелопменту. Продюсеру варто їздити по кіноринках, пітчингувати проєкт, відправляти його відбірникам. 

Щоправда, інколи фестивалі та сейлз-агенти можуть впливати на творчу складову проєкту — наприклад, запропонувати зміни на етапі монтажу, кольорокорекції. Фестиваль навіть може написати, що хоче бачити такий-то фінал — якщо погодишся на нього, тебе майже точно оберуть. Режисер може піддаватися на ці пропозиції, а може і не піддаватися — це залежить від його авторського бачення. 

 

Якщо прем’єра фільму відбулась на фестивалі середнього класу, це означає, що він вже не потрапить на фестиваль класу «А»? 

Так, бо фестивалі класу «А» хочуть першу шлюбну ніч — вони мають знайти цей фільм, відкрити цього режисера світу. Наприклад, якщо ти потрапляєш на фестиваль у Сараєво, то зобов’язуєшся не демонструвати фільм у 21 країні світу до показу в Боснії та Герцеговині. Тому треба будувати фестивальну стратегію, і якщо тебе обирає кілька великих фестивалів — визначитись, куди ти хочеш більше.

Що потрібно, щоби про твоє кіно говорили за кілька місяців до прокату, — на чому будується хороша кампанія фільму?

На грошах. А от де їх брати — неясно. Держава давала 200 тис. грн на промо, а це дуже малі гроші для кампанії повнометражного фільму перед прокатом. Тому про промоцію продюсерська група також має думати під час виробництва фільму. Важливо, щоб десь можна було підтримати стрічку, переглянути новини, матеріали, купити мерч. І краще не займатися всім цим за 2 місяці до прокату.

Яка освіта чи бекграунд можуть допомогти продюсеру кіно?

Якщо в тебе є продюсерська освіта (в Україні таку здобувають у Карпенка-Карого), менеджерська, економічна або юридична база — ти можеш стати продюсером. Головне — готовність включатися 24/7. Зазвичай продюсер не має вихідних і бере слухавку після 18:00. Ця людина має бути комунікабельною, відповідальною, вкладатися в таймінги та мати скіл об’єднувати команду довкола ідеї. Бо продюсування — це не тільки про гроші. Якби це було так, режисер міг би просто найняти фінансового директора.

Коли ти лише починаєш у кіно, зазвичай працюєш на малобюджетних аматорських зйомках. Такі проєкти можуть відбити бажання розвиватись у сфері?

Якщо студентський фільм, який ви дуже важко знімали, в який вкладали власні гроші та на якому люди працювали за бутерброди, потім їде на фестиваль і щось там виграє — розумієш, що все це було недарма.

Якщо я хочу стати продюсеркою фільмів, які етапи спочатку треба пройти?

Можна починати як лінійний продюсер, займатись лише зйомками чи адмініструванням майданчика і поступово брати на себе більше відповідальності. Пізніше можеш стати виконавчим продюсером і відкрити свою компанію, щоби брати окремі проєкти. Але не в усіх є ці здібності. Іноді лінійний продюсер не може або не хоче робити заявки, займатися зйомками — людині комфортно на своїй посаді, і це нормально.

Скільки заробляє продюсер кіно і чим він займається в перервах між зйомками?

В перервах між основними зйомками продюсер може займатися комерційними проєктами, співпродюсувати. В нас у продакшені склалось так, що весь минулий рік ми працювали на виробництві комерційного фільму. За ці гроші вийшло годувати команду, підтримувати офіс та оплачувати послуги бухгалтера. Конкретний гонорар продюсера я не назву — все дуже залежить від бюджету проєкту. Єдине, про що я завжди говорю, — гонорар продюсера не може бути більшим за гонорар режисера.