Skvot

Mag

Skvot Mag
Курси за темою:

Стас Смирнов: «Мені важко ставитись до цього кліпу як до класного. Бо він не про класне»

Продюсер кліпу на пісню KALUSH «Стефанія» — про зйомки під час воєнного стану, пошуки ворожого танка та потребу робити щось важливе.
card-photo
card-photo
Аня
Сідельникова

Автор у SKVOT

18 травня, 2022 / Відео та кіно / Стаття

Вночі 15 травня український гурт KALUSH став переможцем Євробачення-2022 з піснею «Стефанія», а вже за кілька годин на ютубі вийшов кліп на цю композицію. За першу добу відео зібрало 6+ млн переглядів у всьому світі.

Стас Смирнов — член команди музичного лейбла ENKO, який працює з alyona alyona, KALUSH та Skofka. Стас продюсував 21 кліп для KALUSH — у тому числі відео до «Стефанії». А ще просто зараз він — студент нашого курсу «Продюсування рекламних роликів і кліпів».

Ця робота Стаса та його команди — одне з найпотужніших візуальних висловлювань про російське вторгнення в Україну. І про силу та стійкість українців. Ми поговорили зі Стасом про те, як створювалося це сильне відео, і дізналися:

 

Кліп на «Стефанію» вийшов одразу після перемоги KALUSH на Євробаченні. Якщо чесно, ви сподівалися, що в України буде перше місце?

У цьому проєкті всіма керувала одна мета: зробити щось важливе для країни — розповісти міжнародному глядачеві, що відбувається у нас вдома. 6 млн переглядів за першу добу — це серйозний показник. Важливо, що кліп дивиться багато людей, але для нас важливіший відгук, який це відео створює в серцях людей.

Ми готували кліп до 15 травня. Ми розуміли, що незалежно від результату Євробачення цього дня увага до релізу буде найвищою. І, звісно, ми дуже сподівалися, що KALUSH виграють — тоді всі зусилля мали б максимальний ефект.

Хлопці взяли перше місце, кліп запустився, і я щасливий, що все вийшло. Якщо кліп зробить свою справу в інфопросторі, значить, наші старання не були марними.

Гурт KALUSH на зйомках кліпу у Києві. Фото: Рома Кєтков

Розкажи, коли взагалі народилася ідея кліпу і що вам важливо було показати? Якою була твоя роль у розробці концепції?

Було зрозуміло, що до хлопців та кліпу для «Стефанії» буде багато уваги. Режисер Макс Ксьонда зателефонував мені й запитав, чи хочемо ми зробити щось соціальне, з важливим посилом. А ми саме обговорювали в команді цю пісню та казали, що кліп на неї має бути не просто кліпом. Тож відбувся метч — і ми розпочали роботу.

Концепція дуже зрезонувала у мене і всієї команди, тому я намагався не лізти в неї та робити все, щоб Макс міг втілити свою ідею. Щось ми не могли собі дозволити, щось здавалося спочатку геть неможливим, але я і вся команда шукали варіанти, як показати те, що нам було дуже важливо показати.

Наприклад, в перший день зйомки ми з локейшеном їздили околицями Гостомеля і шукали покинутий ворожий танк, який би стояв у полі або в лісі, бо режисер і оператор дуже хотіли спалити танк у кадрі. І ми його знайшли.

Зйомка кліпу під Гостомелем. Фото: Митя Бородін

Ти казав, що ідея Суспільного була в тому, щоб зробити розважальний кліп. Як ви відстояли свою ідею?

Кліп, який ми задумали, міг би бути розцінений як політична заява. Суспільне (прим. ред. — національний організатор Євробачення та офіційний транслятор конкурсу в Україні) хвилювались, що через це нас дискваліфікують на Євробаченні, — і запропонували зробити щось лайтовіше. Але я не уявляю, як би я міг знімати розважальний кліп у такій ситуації. Тим більше коли є шанс, що його побачать не десятки, а, швидше за все, сотні мільйонів людей.

Тому ми робили те, що вважали за важливе. І саме тому змогли випустити кліп лише після фіналу Євробачення. Але мені здається, це навіть на краще: кліп як промо допомагав би артистам перемогти, а зараз перемога артиста допомагає кліпу бути побаченим.

Скажи, скільки тривала робота — від розробки концепції до завершення монтажу?

Деякий час ми обговорювали ідею та шукали варіанти, як ми можемо це зняти. Активно почали готуватись 12 квітня. Потім в Ірпені ввели комендантську годину на 3 дні — шукати локації ми змогли лише з 16 квітня.

KALUSH були в промотурі Європою — і в них була перерва на кілька днів. Ми планували робити один знімальний день у Львові. Але в процесі скауту зрозуміли, що важливо зняти хлопців саме в Київській області. І ще зрозуміли, що за один день у Києві все не знімемо. Тож 22–23 квітня ми знімали у Києві та області (Буча, Ірпінь, Бородянка, Гостомель), а 30 квітня — у Львові.

Монтаж розпочався 2 травня, а 13 травня ми вже завантажили готовий кліп на канал. Від початку підготовки до фіналу минув місяць.

Знімати під час воєнного стану — це технічно складно і навіть небезпечно. Як це вплинуло на творчий процес?

О так! Це дуже складно та іноді небезпечно.

Коли ми скаутили локації, часто доводилося ходити по будинках, в яких рухалися або просідали перекриття. На локації з танком не можна було сходити з основної дороги — військові сказали, що там багато мін. А щоб пробратися в ТРЦ «Ретровіль» до вікна, нам довелося йти аварійними сходами та розбирати завали офісу. Але акторів ми туди повели лише тоді, коли самі все перевірили та переконалися в тому, що все безпечно. Життя важливіше за сильний кадр.

У нас була висококваліфікована команда — і ми вирішували лише форс-мажори через воєнний стан чи погоду, а в іншому все було гладко. Наприклад, весь ранок першого дня лив дощ — і частину кадрів ми знімали, загорнувшись у пакети.

Організація зйомки у воєнний час — ще той челендж: кількість обмежень зашкалює, на деякі ти ніяк не можеш вплинути. Комендантська година регулювала наш знімальний час і зрізала його на 2 години зранку (аби всі могли заїхати за технікою) та на 2 години ввечері (аби команда могла дістатися додому). Блокпости затримували переїзди між локаціями.

В Ірпені в нас був сапорт від мерії — і з організацією було простіше. Але в решті місць доводилося ці питання розв’язувати самим.

На блокпостах було багато запитань до водія «сендвіча» (така світлобаза з генератором на 90 кВт). Була купа побутових складнощів типу відсутності палива на заправках та обмеженого часу роботи АЗС, магазинів. Але якщо говорити про доступ до місця зйомок — то вперше в моєму житті ми мали дозвіл абсолютно на всі локації.

А розкажи пару історій зі зйомок — я знаю, що їх було багато.

Це правда :) Наприклад, у Львові ми знімали на залізничному вокзалі — а це непроста локація, особливо у воєнний час. Чіткого розкладу немає, все змінюється. Але нам вдавалося домовлятися з начальниками поїздів, щоб вони затримали відправлення на 15 хвилин і ми могли дознімати сцени.

Знімальний день на Львівському вокзалі. Фото: Іван Кашин

Коли ми знімали кадр всередині вагона, потяг поїхав. Усі дуже перелякалися. Я був на пероні, почав дзвонити, аби якось розв’язати це питання. І раптом поїзд зупинився — потім виявилося, що сам провідник натиснув стоп-кран.

Зі смішного. Нам у кадрі була потрібна зброя для героїнь, і ми просили її у військових, які нас супроводжували. Для людей на війні зброя стала настільки побутовим інструментом, що нам без проблем дали заряджений автомат. Лише просили не смикати затвор і не знімати з запобіжника. Одного дня ми навіть самі розвантажували ріжок АК-47 перед тим, як дати його акторці.

Ти продюсував зйомку у найстрашніших місцях, випалених війною. Що вразило тебе найбільше?

Зйомки потребують великої зібраності. Щоб ефективно працювати в таких місцях, потрібно концентруватись на тому, що ти робиш. Але коли бачиш будинки в Бородянці наживо вперше, потрібен час, щоб прийти до тями. Ти дивишся на ці спалені будинки та розумієш, що в момент попадання снаряда там, швидше за все, були люди.

А потім оглядаєш чергові руїни, зустрічаєш жінку, яка живе у вцілілій половині будинку, — і вона розповідає, що на місці руїн був підвал, де ховалися 8–10 людей та їх усіх засипало. І лише ввечері, коли приїжджаєш додому, починаєш розуміти, що там сталося. Ти від цього в шоці — але вранці знову їдеш.

Найсильніше враження справив п'ятиповерховий будинок, який зовні не постраждав, лише вікна вилетіли. Але я підійшов ближче і побачив, що всі поверхи зруйновані. І якщо там були люди, то навряд чи хтось вижив.

Знімальний процес у Бородянці. Фото: Рома Кєтков

Першого дня від слів «крута локація» стало моторошно. Бо немає нічого крутого, коли знаєш, що тут відбувалося. Тоді ми перейшли на термін «ефектна локація».

Так само і з кліпом. Мені важко до нього ставитися як до класного. Бо він не про класне.

Одна річ — відігравати на майданчику якісь далекі події, зовсім інша — грати те, що відбувається зараз. Як поралися актори та команда?

Всім було непросто, але ситуація довкола дуже сприяла тому образу, який мав створюватися у кліпі. Актори в кадрі плакали, і ці сльози були справжніми.

Я дуже хвилювався за дітей, бо для них це може стати занадто сильним (і не дуже потрібним) спогадом. Кастинг-директорка спілкувалася з усіма батьками та пояснювала, що відбуватиметься, де ми зніматимемо. І всі батьки сказали, що вони розуміють, що їхні діти готові.

Для мене діти були героями на цьому майданчику. Одній дівчинці довелося тримати в руці коктейль Молотова. Звісно, це був не справжній коктейль, його підготували піротехніки, але гніт горів по-справжньому. А за кілька годин ця дівчинка підіймалася з нами на шостий поверх бізнес-центру «Ретровіль» і стояла біля вибитого вікна на великій висоті. Коли я у неї питав, як вона почувається, чи не страшно їй, вона мотала головою — та йшла далі.

Зйомка перед зруйнованим ТРЦ «Ретровіль». Фото: Рома Кєтков

Знімальна команда — це досвідчені люди, яким доводиться працювати у різних та часом дуже складних умовах. Так, я бачив, що їм складно емоційно, але попри це, вони добре виконували свою роботу.

Що ти відчув, коли побачив змонтований кліп?

Я відчув радість від того, що нам все вдалося. І великий сум від усвідомлення того, що відбувається в нашій країні зараз. Але по-справжньому я зміг відчути цей кліп завдяки спільному перегляду з іншими. Я бачив, що кліп їх зачіпає, і розумів, що ми все зробили правильно!

Які візуальні історії нам потрібні просто зараз і які будуть потрібні після перемоги?

Думаю, нам всім потрібна віра. Як мінімум в те, що все буде добре. Багато хто у світі не вірив, що Україна вистоїть довше трьох днів. Але є ті, хто вірить у сильну та незалежну Україну, і завдяки їм ми бачимо зовсім іншу ситуацію. Я думаю, нам треба зміцнювати це в собі та в інших. Допоможуть нам в цьому історії наших героїв: військових, волонтерів.

За три місяці війни відбувся шалений сплеск в українському музичному просторі. З ким ти хотів би попрацювати?

Я спостерігав сплеск української музики ще до 24 лютого. Ми з хлопцями з ENKO поставили за мету розвивати українську музичну культуру. Але зараз, так, відбувається щось особливе. Події турбують музикантів і вони пишуть про те, що важливо

У мене немає мети попрацювати з кимось конкретним — в мене є потреба працювати над чимось важливим. Більшість моїх проєктів — це музичні кліпи, але я хотів би знімати більше соціальних проєктів.

Поділитися матеріалом