Коли мистецтво ламає норми, це називають антиакадемізмом. Коли від норм відходить кіно — у сфері настає нова хвиля. Майже кожна країна має свою нову хвилю (і Україна також) — десь вона відбулася ще в 1960-х, а десь почалась нещодавно і триває досі.
Ми зібрали сім найцікавіших хвиль з різних періодів та континентів — і спробували розібратися в особливостях кожної. У фокусі: перші незалежні фільми, кіноконвеєр у Нігерії та обхід цензури в Чехословаччині.
Хвилі в кіно
Нова хвиля в кіно — це або про радикальні зміни у сфері, або про її відродження після тривалого перебування на холді. Перша нова хвиля з’явилась у французькому кінематографі в 1950-х роках — потім тенденція знімати не так, як раніше, перекинулася на решту країн.
Кожна нова хвиля має свою специфіку — все залежить від контексту часу та місця, де вона відбулася (або відбувається досі). Але дещо спільне в них усе ж є:
#1. Зміни в економіці. Більшість хвиль у кіно — це реакція на підйом або занепад локальної економіки. Якщо в країні все стабільно — скоріше за все, ця стабільність пошириться і на кінематограф.
#2. Зміни в суспільстві та політиці. Послаблення цензури, повалення диктаторського режиму, отримання незалежності та деколонізація — на тлі цих процесів виникло багато нових хвиль.
#3. Авторське кіно. Фільми будь-якої нової хвилі — авторські. Їхній головний креатор — режисер, а не актори, як вважалось раніше.
#4. Артхаус. Часто (але не завжди) режисери нової хвилі знімають немейнстримне кіно. Вони відходять від класичної драматургії, формують нову візуальну мову та беруть фокус на сенси, а не на фан або просто красиву картинку.
#5. Нові технології. Коли відеокамери стали більш портативними та доступними, режисери почали виходити з ними на вулицю — вони вже не залежали від студійної техніки. Так з’явилось незалежне (читати: нове) кіно.
#6. Молоді режисери. Фільми нової хвилі — продукт 30-річних.
#1. Французька нова хвиля
Перша нова хвиля в кіно відбулася у Франції — це вона запустила ланцюгову реакцію в усьому світі. Французька нова хвиля почалась наприкінці 1950-х, коли економіка країни зросла завдяки американській повоєнній підтримці. У французьких режисерів з’явилось більше грошей, але витратили вони їх не на зйомки чергових розважальних фільмів. Французи відійшли від голлівудських історій, які завжди починаються та закінчуються однаково, — так з’явилось авторське кіно.
МАРКЕРИ. Фільми французької нової хвилі не просто дивишся — про них думаєш. Найчастіше вони нелінійні, містять багато відсилок і прихованих значень. Ось ще кілька аргументів, чому режисери того часу знімали справді по-бунтарськи:
- — рваний монтаж (французи вперше використали джамп-кати, тобто розбивку одного кадру на дві частини)
- — оригінальний сценарій (раніше студії переважно екранізовували книжки)
- — акторська імпровізація
- — довгі кадри, щоб у глядача був час на подумати
- — ручні камери
- — реальні локації, а не павільйони
- — природне світло
ІМЕНА. Більшість режисерів французької нової хвилі раніше були кінокритиками та працювали в журналі Cahiers du Cinéma — це дуже нетиповий випадок. Серед основних імен: Жан-Люк Годар, Франсуа Трюффо, Ерік Ромер, Аньєс Варда та Клод Шаброль.
#2. Японська нова хвиля
Японія — ще одна країна, в яку авторське кіно прийшло дуже рано, на початку 1960-х. Хоча нова хвиля тут розвивалася паралельно з французькою, вони не копіювали одна одну — японці значно більше йшли в політику та критику реальності. Все тому, що 1960-ті були супернапруженим часом у країні. Підтримка Америки в холодній війні розділила суспільство — все це потрапило в об’єктив режисерів.
МАРКЕРИ. Японські кіношники досліджували свою країну та себе у найгірших проявах. Вони говорили про організовану злочинність, екстремістські групи, студентські протести й консервативність суспільства — тобто про все те, про що краще було б промовчати. Інші характерні риси нового японського кіно такі:
- — все почалося зі студій (але закінчилося вже поза ними, бо перші фільми японської нової хвилі не були комерційно успішними)
- — радикальна критика уряду
- — фокус на жінку (японські режисери знімали про фемінізм та емансипацію)
- — зображення насилля та сексу
- — непрофесійні актори
- — переходи між документальним та ігровим
ІМЕНА. Японська нова хвиля вийшла з павільйонів кіностудії Shochiku. Там працювали Осіма Наґіса, Йосіда Йосісіге, Масахіро Сінода та Сьохей Імамура — вони першими почали знімати нове кіно. Згодом до них приєднались Хіроші Тесігахара, Тошіо Мацумото та інші.
#3. Чехословацька нова хвиля
Коли Чехословаччину окупували радянські війська, вони взяли кіновиробництво під свій контроль. Відтоді у прокат виходили лише ті фільми, які пройшли всі кола цензури, — вони були про щасливе життя пролетаріату, веселих колгоспниць та партію. Але в 1960-х почалась демократизація — і режисери сприйняли це як шанс сказати все, що думають про соціалізм насправді.
МАРКЕРИ. Відверта критика радянського режиму (напевно, найвідвертіша в усьому соціалістичному світі) — основний маркер нового чехословацького кіно. Але не єдиний:
- — режисери не називають речі своїми іменами, вони лише натякають (дівчата, які запихають пальці в їжу та б’ють посуд в «Стокротках», — це анархічно налаштоване суспільство, а бал пожежників Формана, на якому всі б’ються та крадуть, — це соціалістична реальність)
- — колаборація з письменниками (на відміну від французів, чехословаки не дистанціювались від літератури: вони екранізовували романи Кундери, Грабала та інших)
- — гумор, абсурд і сатира
- — сюрреалізм (часто дія фільмів відбувається поза часом і простором, а актори грають супертеатрально)
ІМЕНА. До того, як влаштувати революцію в чехословацькому кіно, Віра Хітілова, Штефан Угер, Мілош Форман, Їржі Менцель та Ян Нємець вивчали режисуру у FAMU. Коли почалась «Празька весна», багато кінематографістів виїхали з країни.
#4. Нове мексиканське кіно
До кінця 1990-х мексиканське кіно складалося переважно з:
- — дешевих фільмів про супергероїв (фільмів Лучадор)
- — теленовел
- — експлуатаційних фільмів (тобто таких, що використовують тригерні теми, аби отримати більші касові збори, — найчастіше це були секс-комедії)
Такі фільми навіть наближено не показували справжню Мексику, тож молоді режисери вирішили це змінити. Перші фільми нової хвилі з’явилися у 2000-х, коли Інституційно-революційна партія, що утримувала владу в країні 70 років, припинила керувати державою (тож старі обмеження зникли).
МАРКЕРИ. Як і японці, мексиканські режисери показували темний бік своєї країни. Їм дуже набридли кліше, тож вони знімали чесно та реалістично. Новому мексиканському кіно характерні:
- — дослідження соціальних проблем (бідність, класова нерівність, злочинність)
- — маргіналізовані групи в центрі сюжету (наркоторговці, нелегальні мігранти в США)
- — рефлексія на колоніальне минуле (іспанці найчастіше показані як негативні персонажі)
- — магічний реалізм, взятий з латиноамериканської літератури
ІМЕНА. Ґільєрмо дель Торо, Алехандро Гонсалес Іньярріту, Альфонсо Куарон та Карлос Каррера — основні режисери нового мексиканського кіно. Щоправда, частина з них поїхала знімати фільми до США — там вони можуть працювати з більшими бюджетами.
#5. Нове нігерійське кіно
У 2000-х, коли військовий диктатор Сані Абача припинив керувати Нігерією, а місцева економіка зросла, до країни повернулося багато кінематографістів. Всі знання та скіли, які вони привезли з собою з-за кордону, нігерійські режисери вклали у створення нового кіно.
МАРКЕРИ. Нове нігерійське кіно максимально не схоже на решту хвиль — воно орієнтується на голлівудські стандарти, а не відкидає їх. Звідси й слово «Ноллівуд» — деколи його використовують замість «нове нігерійське кіно» (що не дуже ок, бо формулювання «Ноллівуд» натякає на вторинність нігерійського кіно). В Нігерії знімають дуже багато фільмів (приблизно 2500 на рік) — це одна з найбільших кіноіндустрій у світі. Ось що їй характерно:
- — великі бюджети й комерційний успіх
- — повернення до кінотеатрів (з 1980-х до 2000-х фільми дивились переважно на касетах)
- — масове кіно (не кожен фільм нової нігерійської хвилі — мейнстримний, але таких багато)
ІМЕНА. Над виробництвом нігерійських фільмів працює понад 1 млн людей, тож усіх назвати неможливо. Але серед основних режисерів: Кунле Афолаян, Кемі Адетіба, Джета Амата й Мілдред Окво.
#6. Грецька дивна хвиля
У 2008 у Греції почалася боргова криза. Через 2 роки уряд країни записав звернення, в якому вперше попросив про міжнародну допомогу. На цьому відео прем’єр-міністр Греції стоїть на тлі спокійного морського узбережжя та говорить про найбільшу фінансову кризу в ЄС — на таких же абсурдних контрастах побудовані всі фільми Грецької дивної хвилі.
Саме розвал економіки країни надихнув режисерів знімати нове експериментальне кіно. По-перше, їм більше нічого було втрачати. По-друге, грецький уряд і його дії створили багато приводів для рефлексії.
МАРКЕРИ. Режисери грецької дивної хвилі знімали малобюджетне тривожне кіно — про нестабільність, втрату орієнтирів і руйнацію. Серед маркерів фільмів цього періоду:
- — алегоричність (режисери не говорять про кризу та політику Греції прямо)
- — робота з табуйованими темами (смерть, інцест, насилля, суїцид)
- — конфлікт поколінь
- — критика традиційних соціальних систем, що не працюють (наприклад, патріархату)
- — дослідження сім’ї (як найменшої авторитарної системи)
- — абсурдні герої та ситуації
ІМЕНА. Хоча Йоргос Лантімос не любить формулювання «грецька дивна хвиля», вважається, що цей рух у кіно заснував саме він. Разом із ним у новому стилі почали працювати Атіна Рейчел Цангарі, Христос Ніку, Бабіс Макрідіс, Анжелікі Антоніу, Александр Вульгаріс та інші.
#7. Нове малаяльське кіно
1980-ті були вдалим періодом для індустрії фільмів, знятих мовою малаялам, — тоді режисери знайшли спосіб балансувати комерцію та арт, тож найчастіше виходили в плюс. Нове малаяльське кіно — це (вдала) спроба повернути стару планку. Тільки тепер із наркотиками, матюками та дослідженням соціальних проблем. Режисери нової хвилі не дали малаяльському кіно загнутись у часи ковіду — і навіть сформували феномен Моллівуду (привіт, чергова варіація на тему Голлівуду).
МАРКЕРИ. Малаяльське кіно сьогодні сміливіше, ніж 40 років тому, — це вже не виключно добрі сімейні фільми з віковим рейтингом 0+. У фокусі молоде покоління та його життя — реальне, а не супергеройське. Нове малаяльське кіно має ще кілька особливостей:
- — відмова від суперзірок (раніше зірковий каст визначав успіх малаяльських фільмів)
- — більше жіночих персонажів
- — зображення міста, а не села
ІМЕНА. Нова хвиля в малаяльському кіно почалася з фільму «Трафік» Раджеша Піллая. Частиною руху також є Ліджо Хосе Пеліссері, Ашик Абу, В. К. Пракаш та Анвар Рашид.