На обкладинці — скульптура Лізи Портнової
Монтаж — не лише про кіно. По суті, монтаж — це універсальний креативний прийом, який допомагає різним фрагментам скластися в єдиний образ і набути сенсу.
Розбираємось, навіщо письменники, digital-художники, композитори та дизайнери використовують монтаж та якими його прийомами користуються.
Частина та ціле
Монтаж у широкому значенні — це складання цілісного образу з фрагментів, склеювання частин, великих та загальних планів. Будь-який дизайнерський або артоб’єкт, в якому креатор акцентує на деталях, різних фактурах, видимих швах — результат монтажної роботи.
Наприклад, коли скульптори використовують монтаж як естетичний прийом, фрагменти фігури — шматки глини чи іншого матеріалу — навмисне роз’єднуються, робляться видимими. І ключовим для розуміння стає «те, з чого це зібрано», а не «те, що з цього вийшло».
Українська керамістка Ліза Портнова створює скульптури з глини та гончарить вази й глеки. В одній із її скульптур жіночий торс зібраний із зім’ятих гончарних заготовок:
По-перше, це красиво. По-друге, шукати сенс можна самостійно: наприклад, подумати, що цей артоб’єкт — як людина, зібрана з творчих помилок. Або про те, наскільки розмита межа між високим мистецтвом (скульптурою) та прикладним (гончарством).
Склейка, яку креатор не намагається приховати, — це головний естетичний принцип фото- та відеоколажу. Чим більше фрагменти відрізняються за текстурою, кольором або розміром, і чим несподіваніше їхнє сусідство, тим ефектніший результат.
Документалка Some kind of Heaven Ленса Оппенгейма — історія про селище для пенсіонерів, життя в якому схоже на вічну відпустку. Диджитал-художник Ерік Вінковський зібрав відеопостер для фільму з вирізаних документальних та домальованих графічних елементів — вийшов образ цукеркового, листівкового, штучного раю.
Деструкція
Пряме призначення монтажного склеювання у кіно — з’єднати фрагменти так, щоб глядач не помічав переходів і не фіксував на них увагу. Але в авторських фільмах видимий, демонстративний монтаж стає смисловим акцентом.
Наприклад, Інгмар Бергман в «Персоні» передає момент критичної напруги за допомогою плівки, що рветься. А Фінчер у «Бійцівському клубі» демонструє монтажний стик кілька разів: спочатку в секундній галюцинації, де Тайлер Дерден вперше мелькає перед головним героєм в офісі, а потім — у момент першої підозри про сутність Дердена, коли кіноплівка збивається, зажовується і в кадр потрапляють її краї.
Видимий монтаж — це крутий спосіб зламати історію, візуалізувати кризу та емоційний збій. А поза кіно монтажний злам може стати основою візуальної гри та побудови сюрреалістичних образів.
Американський графічний дизайнер Раян Карл працював із Nike, Google, MoMA та іншими великими клієнтами — але, крім комерційних колаборацій, він робить і авторські графічні проєкти. Використовуючи в основному типографію, Раян вивчає зміст звичних фраз і грає з контекстами, зіштовхує і руйнує знайомі слова. Іноді просто збиваючи їх у купу:
Японський художник Кенсуке Койке купує на блошиних ринках старі фотографії та використовує їх як матеріал для деструктивних колажів. Для програми Alexander, яка пропонує слухати, читати або дивитися книги у вигляді імерсивних відеовистав, Койке зробив віжуал для книги про чай:
Розчинення
У кіно розчинення — це монтажний прийом, який створює ефект накладання кадрів: один поступово зникає, а другий проступає крізь нього. Це допомагає створити плавний перехід, смисловий зв’язок чи відчуття повільного ходу часу.
Наприклад, у музиці він працює як плавне перетікання одного звукового ряду в інший. Французький виконавець та режисер Woodkid у 2020 році викотив потужний сингл Goliath, у якому розчинення стало ключовим елементом саунд-дизайну. Футуристична електронна та симфонічна струнна партії у треку перетинаються та накладаються на жорсткий ритмічний малюнок — стукіт коліс і промисловий саунд:
Аргентинська художниця Сільвія Левенсон працює зі склом. Її провокаційні інсталяції та скульптури з’являються на перетині двох несумісних характеристик. Казкові, романтичні об’єкти з жорстокою начинкою: леза у весільному торті, цвяхи у взутті, шипи на чайному сервізі, ножі, що зависли над дитячим фото, голови тварин на дитячих фігурах.
Для Сільвії Левенсон вживлення небезпечних об’єктів усередину буденних, м’яких, приємних — це спосіб транслювати напругу та складність повсякденного життя. Дитинство — зовсім не безтурботна золота епоха, а романтичні зефірні стосунки — не завжди безпечні.
Переплетення
У кіно паралельний монтаж — це спосіб розповісти про дві події одночасно, встановивши між ними зв’язок. Один із найефектніших прикладів — монтаж у фільмі «Початок» Крістофера Нолана: сплячі герої мчать у фургоні під дощем, а паралельно розгортається друга лінія — їхній спільний сон.
Але паралельний монтаж як наративний прийом з’явився задовго до кіно. У літературі це один із класичних способів розповісти історію нелінійно:
#1. Історії героїв розвиваються самостійно, доки не перетнуться. Наприклад, у романі «Макове море» Амітава Гоша таких історій як мінімум шість.
#2. Декілька сюжетних ліній не перетинаються взагалі, але створюють єдиний образ часу або місця. Наприклад, «Літо цілого століття» Флоріана Ілліса — мікс історій про те, чим займалися німецькі та австрійські письменники, політики, художники в 1913 році — напередодні Першої світової.
#3. Події відбуваються з героєм у двох різних періодах (минулому та теперішньому) і розкриваються поступово. Наприклад, у передмові до свого роману «Дім сну» Джонатан Коу попереджає читачів: у непарних розділах дія відбувається у 1983–1984 роках, а у парних — у червні 1996 року. Але іноді Коу з’єднує паралельні лінії навіть у межах однієї сторінки.
У диджитал-арті переплетення можна змонтувати як зображення всередині зображення або історію всередині історії. Так, сербський художник Sholim у роботі Pandemic days зациклює колаж і досягає відчуття самотності, замкнутості людини у собі під час локдауна. Одне й те ж день за днем:
Поєднання
У кіно поєднання працює як символічний перехід від однієї сцени до іншої. Наприклад, герой заплющує очі — а розплющує їх уже в наступному кадрі через 10 років. Або лампа гасне в одній кімнаті, а вмикається вже в іншій. Поєднання фокусується на яскравому образі-маяку, який пов’язує кадри.
У літературі такий образ-маяк поєднує зовсім несхожих людей у незв’язаних сюжетах. Роман Девіда Мітчелла «Хмарний атлас» складається із шести історій: від 1850-х — через сьогодення — до далекого майбутнього. Герою кожної наступної історії потрапляє до рук артефакт від героя з попередньої: композитор у 1936 році знаходить щоденник адвоката з 1850-х, журналістка у 1970-х читає листи композитора, видавець у 2000-х читає рукопис про журналістку тощо.
У екранізації «Хмарного атласу» режисери Том Тиквер та Лана та Лілі Вачовскі знайшли круте рішення, щоб посилити цей зв’язок, — кожну історію відіграють одні й ті ж самі актори. Поєднання тут вмикається не лише на рівні монтажного прийому, але й на рівні наративу і концепції:
У дизайнерській роботі монтажне поєднання може стати ключем до графічної ідеї. Студія Pentagram розробила цифрову обкладинку для щорічного списку нереалізованих сценаріїв Blacklist, що виходить із 2005 року. Сценарії, що потрапили в цей список у різні роки, пізніше були реалізовані та отримали купу нагород: «Король говорить» і «Кролик Джоджо», наприклад.
В обкладинці збірника 2020 року дизайнерська команда Pentagram вирішила зробити акцент на числі «2020», яке виявилося поворотним для людства та кіноіндустрії. Позначення дати зашифровано у віжуалі декілька разів: римська цифра ММХХ, «кісточки» на червоній рахівниці та цифри мая, в яких нуль схожий на людське око:
Коротше
Монтаж як креативний прийом використовували Пікассо та Брак у кубістичних колажах, учні та викладачі Баугаузу — у фотоколажах, художники попарту та постмодерністські архітектори. Це перевірений спосіб, щоби:
- #1. Зробити акцент на частинах, із яких зібрано цілісний образ.
- #2. Візуалізувати момент емоційного напруження чи розлому в образі.
- #3. Отримати новий сенс на перетині протилежних характеристик.
- #4. Розповісти декілька історій паралельно чи історію історії.
- #5. Зв’язати між собою частини за допомогою загального образу.