Час, коли документальне кіно вважалося чимось елітарним та «не для всіх», минув. Ба більше, documentary-прийоми вийшли за межі кінематографа — і сьогодні застосовуються, наприклад, у просуванні брендів.
Чому документалістика вистрілила саме зараз і як перетворити її на потужний промоінструмент, на SKVOT-лекції розповіла Таня Поставна — сценаристка документального серіалу про сучасну українську культуру «Спалах» та повнометражного докфільму про MONATIK «Людина, яка вічно танцює».
Ми зробили конспект її лекції.
Чому стався бум документалок
Раніше документалістика ділилася на два табори:
Телевізійні документалки — порівняно недорогі у виробництві та зазвичай невисокої якості: абсурдно неправдоподібні, з надуманим конфліктом.
Документалки на великому екрані — авторські, нішеві, заточені під фестивалі. Вони вимагали від глядача усвідомленості, певної внутрішньої роботи.
Між цими напрямками утворився gap, який зайняла попдокументалістика — формат документального кіно, розрахований на масового глядача. Перевага попдокументалки в тому, що до неї не потрібно спеціально «готуватися» — йти в кінотеатр, налаштовуватись і зосереджуватись (очевидно не те, чого хочеться наприкінці робочого дня).
Стримінгові платформи побачили в документалістиці вигідну нішу: наша звичка дивитися серіали запоєм викликала шалений попит на контент, а бюджети документального кіно значно менші, ніж ігрового. Наприклад, одна серія документалки Tiger King (припустимо) коштує Netflix $2 млн, а The Witcher — $10 млн. Отже, якщо попрацювати над сторітелінгом, можна зробити з реальних історій такі ж популярні шоу — але дешевші та швидші у виробництві.
І в них вийшло: у 2016 році Netflix поділився, що 73% його підписників за рік дивилися хоча б один документальний фільм. Така цифра говорить про те, що попдокументалки дозволяють порушувати важливі теми на масову авдиторію (чого не скажеш про традиційну документалістику з обмеженим колом глядачів). Це добре лягає у тренд на соціальний імпакт: будь-який продукт повинен так чи інакше допомагати розв'язувати глобальні проблеми та змінювати світ на краще.
Завдяки Netflix ми знаємо все про життя середньостатистичного американського підлітка — та нам не вистачає історій про нас самих. Тому для сторітелерів із пострадянських країн зараз золотий час: західні режисери та продакшени вже використали лекала попдокументалістики, щоб описати свої реалії, а у нас ця ніша вільна. Можна легко стати першими.
Бренди та документальне кіно
Піонером використання документалок для просування став бренд outdoor одягу Patagonia. Компанія має свій продакшн — Patagonia Films, він знімає документальні фільми, які виражають цінності, позиціювання та ДНК бренда.
Інший приклад — Gillette. Їхній спортивний документальний серіал The Cost of Winning навіть вийшов на HBO:
Але мій улюблений кейс — MailChimp. Оскільки їхнім сервісом користується багато маленьких бізнесів, за глобальну тему вони обрали підприємницький дух. Бренд створив окремий розділ оригінального контенту, об'єднаного цією ідеєю. Наприклад, вони мають класний документальний серіал Wi-Finders — про мікропідприємців, які працюють онлайн із різних куточків земної кулі в різних умовах і змінюють світ навколо.
В Україні сфера документалістики ще недостатньо розвинена, і бренди лишень починають опановувати цей жанр, але кейси вже є. Наприклад, у рамках глобального музичного проєкту Hennessy — All I Need — вийшла документальна короткометражка з ONUKA:
Поради брендам та сценаристам
Бренди, які вирішили зайти на територію документалістики, найчастіше припускаються помилок у цих трьох аспектах:
1. Історія. Важливо, щоб сюжет був цікавим і цінним для масового глядача, а не лише для засновників компанії.
2. Герої. Щоб документалка спрацювала, герої мають бути максимально різноманітними (іноді навіть полярними) — стосовно експертизи, позицій, точок зору. Тільки так вдасться розкрити історію з усіх боків.
3. Дистрибуція. Не можна зняти класний фільм, поставити на поличку і чекати, що він набере мільйон переглядів. У промо потрібно вкладатись.
І насамкінець — дві поради сценаристам: очевидна і не дуже.
Очевидна: подбайте про те, щоб проєкт мав сильну історію в основі, міцний сценарій і хороший постпродакшн. Будь-який невдалий фільм провалився через недоліки в одному з цих трьох моментів.
Неочевидна: остерігайтеся документальних історій, які мають гарний вигляд на папері. На початку роботи над документальним проєктом сценарію взагалі не може бути — він пишеться вже після зйомок. Багато замовників цього не розуміють, але така специфіка жанру.
Документалістика — це дослідження. Неможливо знати, як буде побудована і чим закінчиться історія, яку ти ще не вивчив: не поговорив з героями, не переглянув архівні записи, etc. Усе, що ти можеш надати клієнту на старті, — опис теми, список своїх гіпотез, сценплан, перелік героїв і запитань для них.