Креатор ніколи не знає, де зловить наступний інсайт. Можливо, це станеться на колі з новим клієнтом. Можливо, в ранкових заторах десь на Русанівці. Або ж ідею принесуть старі дизайни — ті, що з минулого століття, чи навіть старші.
Зробили підбірку архівних айдентик, шрифтів, постерів та паковань, щоб вийти з креативного ступору. Всі кейси підгледіли на Skvot-лекції Мар’яна Івасика — графдизайнера, який досліджує старі торгові знаки та відправив шеврон до Антарктики.
#1. План нью-йоркського метро від Массімо Віньєллі
Массімо Віньєллі дизайнив усе, що можна було дизайнити у XX столітті: меблі, паковання, посуд, вивіски, айдентику. Серед його найрезонансніших проєктів — схема метро Нью-Йорка. Коли в 1972 році мерія міста прийшла до Unimark International, студії Віньєллі, вони вирішили радикально змінити наявний дизайн.
Раніше мапа нью-йоркського метро була географічною — з назвами вулиць, будівлями, парками та озерами. Віньєллі спростив її, залишивши геометричну схему. З нової мапи зникли майже всі дані про рельєф, а криві лінії стали прямими (дизайнер міг трохи змістити станцію, якщо вона не лягала в його ідеальну гілку).
Схема метро Нью-Йорка, яку Unimark International розробили в 1972. Джерело: medium.com
Ньюйоркці зненавиділи мапу Віньєллі — протягом 4 років ніхто в місті не знав точно, на якій станції йому виходити. Оновлена схема метро стала локальним мемом, а сцени розпачу в нью-йоркській підземці показували навіть у фільмах. Зрештою місто повернуло собі географічну мапу. Хоча Віньєллі вважає схему 1972 року одним із найкращих своїх проєктів. І це частково виправдано — дизайнер був одним із перших, хто застосував модерністський геометричний підхід у картографії.
#2. Постери Анрі Тулуз-Лотрека
Постімпресіоніст Тулуз-Лотрек створив 300+ постерів Парижа. Його роботи були чимось посередині між рекламою і творами мистецтва. Наприклад, художник часто заходив до нічних клубів Монмартру — а повертався звідти з малюнками, на яких фіксував враження. Серед клієнтів Тулуз-Лотрека були «Мулен Руж», Divan Japonais та Ambassadeurs.
Частково художник зображав розваги й побут французької богеми 1880-х. Частково — робив плакати для (і про) конкретних людей. Наприклад, в його роботах часто з’являється танцівниця канкану Жанна Авріль.
Постери Анрі Тулуз-Лотрека. Джерело: norton.org
#3. Паковання від No Name
В 1970-х канадський бренд побутових товарів No Name зробив дещо революційне. Коли більшість виробників показували на своєму пакованні малюнок продукту або наслідки його використання (чистий посуд, щаслива домогосподарка), No Name вчинили як дизайнери альбому Brat — обрали один колір (жовтий) та один шрифт (гельветику).
Товари бренду No Name у 1978 році. Джерело: jacobnelson.ca
І все. Коли одноколірні продукти бренду виставили на полицях супермаркетів, утворивши великі жовті острови, канадці зловили культурний шок. Та згодом люди навчилися ідентифікувати бренд за кольором, а його продукти — за написом, а не за малюнком. No Name і досі вірні філософії «головне те, що всередині». Завдяки тому, що бренд економить на пакованні, його продукти коштують дешевше за інші на ринку.
Сучасний мерч No Name. Джерело: instagram.com
#4. Дизайн Олімпійських ігор від Отля Айхера
В 1965 році Отлю Айхеру доручили зробити лого майбутніх Олімпійських ігор у Мюнхені. Натомість він створив (тимчасову) айдентику міста — колірні схеми, набори шрифтів, тобто самостійну дизайн-систему.
Для легшої навігації Олімпійським селищем Айхер запропонував набір піктограм. Вони позначали різні види спорту і передавали відвідувачам важливу інформацію: наприклад, тут можна поїсти, а тут — злітають літаки. Його піктограми встановили міжнародний стандарт — Айхера називають винахідником геометричної людини без шиї та з ідеально круглою головою.
Отль Айхер і його піктограми. Джерело: onlyonceshop.com
Що стосується кольору, тут в Айхера все було досить суворо. Він заборонив собі та команді дизайнерів (а це 82 людини) використовувати кольори, які символізують владу, — фіолетовий, червоний та чорний. Олімпійські ігри 1972 року мали максимально контрастувати з іграми 1936, які організовували нацисти. Тому Айхер обрав легкі та світлі кольори — салатовий, помаранчевий, блакитний, жовтий.
Плакати Олімпійських ігор 1972 року. Джерело: sfmoma.org
#5. Дорожні знаки Лондона від Маргарет Калверт і Джока Кіннейра
В 1960-х уряд Лондона замовив у дизайнерів Маргарет Калверт і Джока Кіннейра оновлену систему дорожніх знаків. До цього системи як такої не існувало — лише набір неузгоджених шрифтів, кольорів та символів.
Калверт і Кіннейр взялися за уніфікацію дорожніх знаків міста. Вони розробили дві гарнітури (Akzidenz Grotesk і Transport), в яких поєднали малі та великі літери для легшого сприйняття. Довгі написи Калверт і Кіннейр замінили малюнками, а старі незрозумілі символи — зрозумілими. Наприклад, раніше на позначення школи використовували малюнок факела — натомість Калверт запропонувала зображення двох дітей, що біжать.
Шрифт Transport. Джерело: alchetron.com
До речі, розробляючи шрифт, дизайнери тестували різні варіанти на фокус-групі. Люди сиділи посеред вулиці та спостерігали за автомобілем з прикріпленим до даху знаком. Вони фіксували свої спостереження (чи чітко видно знак, в який момент напис стає нерозбірливим), і на їхній основі Кіннейр і Калверт створили Transport.
Маргарет Калверт і Джок Кіннейр тестують знаки. Джерело: jockkinneirlibrary.org
#6. Логотипи Володимира Побєдіна
Харківський художник Володимир Побєдін дизайнив логотипи майже все життя — в його доробку 700+ товарних знаків. Побєдін працював з клієнтами з різних міст і регіонів України — переважно це були державні підприємства, бо ж союз і заборона на приватний бізнес.
Для Харківського бюро подорожей та екскурсій Володимир зробив знак «Х», який потім вкраде Маск. Для Рівненського підприємства хлібопекарської промисловості — мінімалістичну пташку. А для Маріупольського пивзаводу — знак, який зблизька нагадує келих, а здалеку — літеру «П».
Торгові знаки Володимира Побєдіна. Джерело: instagram.com
#7. Екслібрис Клімта
Ґустав Клімт — один із найважливіших художників XX століття. Але не існує чохла або рушника, на якому б не надрукували «Поцілунок», тож говорити про нього не дуже цікаво. Добре, що Клімт також робив графіку.
Екслібрис Ґустава Клімта, приблизно 1900 рік. Джерело: artnet.com
Зокрема екслібриси — персональні штампи, які позначають, кому належить книжка. Цей, наприклад, має напис «Віденська сецесія».