Електронна музика — це не лише «туц-туц-туц». У ній — стейтменти й рефлексія, зрозумілі навіть без слів. На цьому знається Віра Логданіді, яка в музиці 15+ років. Віра — співзасновниця Rhythm Buro, лейбла та фестивалю просто неба Natura. Серед її проєктів — радіошоу та лейбл Kashtan і студія мастерингу 22:22.
Віра розповіла нам:
- — що робити, якщо не став Ріанною з першого треку
- — чи можна зробити композицію з одного звуку
- — про синтезатори як привілей в нульових
- — як музика без слів може бути політичною
Розкажи про перший трек в електронній музиці.
Коли люди починають працювати з музикою, вони роблять лупи — невеличкі частинки треків. Цього не треба боятися, бо все починається з чогось. Я не пам'ятаю свій перший завершений трек, він десь пропав на просторах інтернету.
Як різні демки та лупи сходяться в перший трек?
Спочатку людина пише невеличку секвенцію (послідовність — прим. ред.), наприклад, ритмів. І в неї є 7 хвилин одного ритму «туц-туц-туц». Все, людина завершила трек, 7 хвилин бочка б'є без змін. І десь як грім серед ясного неба з'являється якась мелодія, а потім — різко закінчується. Людина зберігає цей трек, надсилає на всі класні лейбли, не отримує фідбеку, засмучується.
Потім, після написання десятка таких треків, у неї з'являється розуміння, що можна ці шари ритмів пов’язати між собою. Людина компілює ритми, мелодії та баси. Трек виходить завершеним і доволі непоганим.
З часом приходить прозріння, що тут можна додати перебивку, яка сильніше підкреслить дроп (особливо інтенсивний момент — прим. ред.). Усі ці детальки — це наш шлях самурая, який треба просто жити, постійно звертати увагу, як в інших людей це робиться, запозичувати прикольні прийомчики, спостерігати.
Перші роботи зазвичай циклічні, там усе рівно й передбачувано. А досвідчена людина вже десь щось змаже. Мозок обчислює музику, і чим цікавіша робота, тим більше у слухача обчислень. Постійно має щось з'являтися в композиції.
Є легендарні треки, які звучать як прості лупи. Не треба такого боятися. Це теж ідея, і вона може бути робочою, особливо на танцполі.
Чи виправдали перші лупи твої очікування?
Мої очікування були насправді невеликі. Звісно, початківець сприймає свій перший луп або трек як ніфіга собі роботу, яку треба надіслати на найкрутіші лейбли світу й одразу підписати контракт.
З одного боку, це наївно. Але якщо людина навчається, якщо вона знає, як працює звук, якщо це не на поспіх склеєна робота, а за цим усім стоїть бекграунд, то чому ні — перший трек може вийти непоганим. Його навіть можна видати.
Але навіть якщо перший трек не потрапив у збірку найвеличніших хітів століття, це не біда. Шлях попереду великий, і рано чи пізно досягти своїх цілей абсолютно реально. Тим паче технології зараз розвиваються і все стає більш доступним, зрозумілим та легким. Це грає на руку тим, хто починає.
Скільки часу займає створення треку?
Насправді це не має значення. Процес може бути як швидким, так і монументально довгим. Один трек може зайняти й рік, і десять. Хтось, щоб зібрати трек, step-by-step вивчає кожну деталь. А можна, навпаки, розслабитися та сприймати процес як творчу гру. Питання в тому, що ми хочемо отримати — файл із ритмами чи результат самовираження.
Іноді треки, які робляться на одному диханні, подобаються мені найбільше. Коли ти не відволікаєшся на інші проєкти, сфокусована лише на цій задачі, робота йде та завершується легко.
Але буває і так, що проєкт лежить з 2017 року. Ти його відкриваєш, попрацювала, не завершила, не зберегла, не сподобалось. Потім повернулася, перекрутила, перезібрала, відсортувала. У мене таких проєктів багато.
Якщо вчепитися в якийсь проєкт і нічого не робити, поки його не завершив, це насильство над собою. Варто сприймати деякі проєкти як фан. Як у грі — посидів, погрався, поскладав. Так, це не було збережено в аудіофайл, трек не пішов на лейбл, ми ще не стали Ріанною — нічого страшного.
Це все одно процес, який щось дає. Ми отримали задоволення, помедитували, перевели думки з війни у творчий процес. Цього теж іноді вдосталь.
Чи потрібна для створення електронної музики наворочена техніка?
Нічого такого. Музику можна робити з будь-чого. Можна купити рекордер чи навіть використовувати телефон. Бажано мати навушники або колонки та програмне забезпечення. Було б бажання, людина завжди знайде спосіб реалізувати творчу енергію.
Які поради ти б дала собі на початку шляху?
Більше приділяти увагу справі, яку обрала. Експлорити всі можливі та неможливі ресурси на цю тему, де можна знайти відповіді, дивитися на чужий досвід.
Просити порад. Знову ж таки — в адекватній формі, не заповнювати собою весь простір та поважати людину, яку питаєш, підходити до взаємодій з адекватом. Але люди, які чогось досягли, знають, як себе почувають новачки. Тому часто допомагають. Можуть дати поради, які вплинуть на подальший погляд.
Вивчати англійську мову, особливо якщо хочеш розвиватися не тільки на локальній сцені. Це і спілкування з людьми, і додаткові навчальні матеріали.
Чи можна зробити трек з одного звуку?
Можна. Це як пластилін, з якого можна зліпити що завгодно.
Іноді обмежувати себе в інструментах — це корисна і креативна практика. Коли в нас 150 синтезаторів, 550 плагінів та ціла бібліотека книг, більша ймовірність не заглибитись у звук повністю.
Зараз люди мають доступ до диджитальних інструментів у такій кількості, що можна просто з'їхати з глузду. Тому взяти й вивчити один інструментик, один плагін чи виліпити трек з одного звуку — це дасть колосальний обсяг знань і розуміння того, як потрібно працювати. Важко переоцінити цей ефект. З мінімуму максимум — це наше все.
Початківці 10 років тому — здебільшого міленіали. Молоді артисти зараз — здебільшого зумери. Що змінилося з того часу?
Раніше (у дев’яностих-нульових) синтезатори були привілеєм багатих людей. Зараз обладнання доступніше, легше та зрозуміліше. Воно ближче до людини. Двері в музичну індустрію з кожною хвилиною відчиняються ширше. Це добре.
Але є і мінуси. Наша увага постійно перемикається на мільйон речей. Ми звикли до фастфуд-контенту. Тому новому поколінню важче фокусуватися. А це маст, бо будь-яка справа потребує часу та посидючості. Тому треба знаходити методи, як не перемикати увагу швидко.
Чи є різниця між слухачами 10 років тому і зараз?
Звісно. І музика змінюється, і побажання та очікування від неї — теж. Наприклад, зараз кожен має інстаграм, може писати сторіки та накладати туди музику.
Так можна створювати електронну музику, навіть якщо не плануєш бути музикантом. А для того, щоб накладати її на рілси й тіктоки. Якщо ми додали у відео трек, виданий на лейблі, ми не можемо поставити це відео на просування. Для того щоби продавати щось і просувати свій продукт, нам потрібна музика, яку ми не вкрали, а в нас є ліцензія на неї.
Тож можна написати свій трек і поставити ролик із ним на просування — це прикольна ідея, яка може допомогти відрізнити свій продукт від іншого. Креативна людина може легко накидати біти, не тільки для профіту, але й для фану.
Як молодому артисту правильно вибрати лейбл?
Наслуханість. Її треба прокачувати, як м'язи у спортзалі — з регулярністю, постійно давати нові шари на цю задачку, ускладнювати її, виходити за рамки свого жанру, оцінювати й вивчати музику. Чим більше людина аналізує своє звучання та продукти лейблів (і порівнює їх), тим більше шансів на метч.
Буде дуже тупо на лейбл, який випускає рок, надіслати діпхаус-трек. Це час від часу відбувається в масових розсилках. Ми іноді на наш лейбл отримуємо дурні запити. Видно, що люди розкидають без аналізу, неусвідомлено — просто в космос закинув свою демку. Звісно, очікувати, що щось із цього вийде, марно.
В інтерв’ю Bird in Flight ти казала, що сферу електронної музики в Україні маргіналізують. Це був 2020 рік. Що змінилося з того часу — стало краще чи гірше? І чому?
У нас взагалі все змінюється постійно. Сцена — це явище, яке йде своїм шляхом. І є навколишнє середовище — політичне, економічне, соціальне. Там стільки всього навколо, і це, звичайно, сильно впливає на музику.
Навіть якщо говорити не в контексті України. Музика, яку продюсують люди в Сан-Франциско, відрізняється від музики людей, що мешкають у гетто Детройта. Різна емоція, різне відчуття світу. Людина, яка весь день фігачить на заводі, писатиме більш жорстку та індустріальну музику. А людина, що курить косяк на пляжі та настукує регі на барабанах, писатиме музику з іншим вайбом.
Щодо України рано робити висновки. Щоб оцінити, що відбувається, потрібно прожити ще 5 років та подивитися на точку, де ми стоїмо. У цієї точки буде характерне звучання, і воно нам про щось розкаже.
Як інструментом політичних заяв стає музика без слів?
Взагалі інструментом таких заяв може бути й тиша, не обов'язково музика. Наприклад, біла платівка SILENCE, яку видавала ZAVOLOKA.
Обкладинка чи назва релізу — чим не простір для висловлювання?
В Україні цілий пласт байрактарщини — коли популярні меми семплуються всередину композиції. Усе це продюсер пережовує через свій мозок і випльовує в смішний трек із закликами та звуками сирен.
«Завертайло» робили десерти на честь політиків, які нас сапортили. Якщо люди в кондитерській знайшли способи, як це зробити, то в музиці взагалі... Музика завжди була дуже політичною.
Тут залежить від уяви. Можна зробити як примітивно, так і глибоко, захопливо та яскраво. Наприклад, я мала можливість поїхати у 2022 році на артрезиденцію у Відень. Там тобі дають житло в дуже престижному районі, кожного дня навколо тебе музеї, арттусовка. У тебе є стипендія, і ти взагалі нічим не паришся. Просто сідай та роби.
Але це був ковідний грант і відповідні теми. Мені як артистці з України, в якої почалася повномасштабна війна, писати про ковід було неактуально. Я подумала: що я можу зробити, щоб моя робота відображала проблеми, що мене хвилюють і стосуються нашого суспільства?
Проста й елементарна ідея. Я зібрала 8 голосових, які отримала в день початку вторгнення, зі свого телефона. Ми зробили транскрипцію та субтитри. В артцентрі Ейндговену люди, що були на виставці, отримували ці повідомлення. Оскільки повідомлення були справжні, контекст був жахливим, задача була — спровокувати емпатію. Зрозумійте, війна — це ж не про якісь окремі світи. Це такі ж люди, що так само мають телефони. Вони прокинулись і почули жахливі новини, вони тікають із країни або шукають волонтерів.
Що є у київських вечірках, чого немає в інших країнах?
Київ та люди. Київ унікальний тим, що ми цивілізована, європейська країна, з європейським менталітетом, великою кількістю професіоналів і творчих людей.
Але при цьому Україна — це такий дикий схід. У нас ще не все зарегульовано, є можливість робити те, що в Європі доступно тільки мейджор-інституціям. Ці дикі фестивалі в лісах. Так, це напівлегальні штуки.
Доступність, легкість реалізації з авдиторією, яка вже щось бачила, десь подорожувала, просунута. Треба робити тут. Сподіваюся, промоутери подій втримаються в музиці, а нові проєкти приживуться. Є надія, що люди з креативних індустрій будуть повертатися. Але все залежить від багатьох факторів, на які ми не завжди можемо вплинути.
Бліц. Скільки найдовше ти можеш слухати музику?
Цілий день. Але я так не слухаю музику, якщо чесно. Я, навпаки, ціную спокій. Слухаю музику занурено — в мене немає такого, що вона бекграундом звучить. Мені цікавіше нічим не займатись, увімкнути музику і прослухати альбом, насолодитися ним, як тістечко з'їсти. Не відволікаючись, посмакувати його красу.
Який перший звук у своєму житті ти пам'ятаєш?
Думаю, голос мами.
Якби зустрілися твій перший та останній треки, що б вони сказали один одному?
Молодець, ти це зробила. Це був довгий, але цікавий шлях.