Субтитри придумали для перекладу фільмів з мови оригіналу, а зараз ними користується майже весь світ (на всіх платформах і для всіх типів контенту): свіжа статистика каже, що 80% користувачів обирають відео з текстовою доріжкою. А ще субтитри — основний інструмент, за допомогою якого люди з порушеннями слуху споживають фільми, ролики, кліпи й тіктоки.
Ми розібралися, як з’явилися та еволюціонували субтитри, чим вони відрізняються від closed captions та як задизайнити екранний текст, який сапортить, а не відволікає. Все це — з коментарями людей, які не чують, про те, чого не має бути в дизайні субтитрів.
Коротка історія субтитрів
Текстові доріжки в кіно з'явилися в 1900-х з інтерсубтитрами — їх можна зустріти в ранніх німих фільмах. Інтерсубтитри описували контекст, діалог або дію, важливі для розуміння стрічки (наприклад, зміну локації). Їх друкували на фізичних картках, знімали на плівку та вмонтовували у відеоряд окремим кадром.
Та вже в 1930-х у кіно з’явився звук. Фільми треба було перекладати, і спочатку цю проблему розв’язували в затратний спосіб. Студії шукали акторів, які володіли потрібною їм мовою, і повністю перезнімали оригінальну стрічку французькою, італійською, німецькою, etc. Зовсім скоро вони зрозуміють, що для перекладу фільму достатньо змінити звукову доріжку, — так народиться дубляж.
Хоча в Україні тривають батли між прихильниками субтитрів та озвучки (других більше), дубляж — не суперпоширена практика за кордоном. Робити озвучку дорого, плюс в Європі вона асоціюється з цензурою. В нацистській Німеччині фільми дублювали, бо так було легше переписати зміст діалогів. Сьогодні перешивати оригінальні фільми продовжують студії дубляжу в рф — наприклад, зі стрічки «Ґолда» прибрали всі згадки про росіян, які катували євреїв в Україні.
Тож субтитри стали найпоширенішим інструментом для перекладу відеоконтенту. Раніше їх створювали кількома способами:
- — друкували субтитри на діапозитивах, які вставляли в слайдпроєктор і транслювали поверх відеоряду
- — наносили лазерне гравіювання субтитрів на саму плівку; такі субтитри робились раз і назавжди, проте цей метод не вимагав додаткового обладнання для проєктування текстової доріжки
Над створенням субтитрів у реальному часі (наприклад, для новин чи іншого телеконтенту) працювали сценографи — це майже як синхронний переклад, тільки в письмовому вигляді.
Closed captions — субтитри для людей з порушеннями слуху
Ми рідко проводимо межу між субтитрами та закритими субтитрами (closed captions), але насправді це не одне й те саме. Субтитри призначені для перекладу відеоконтенту — наприклад, з японської на українську. Приховані субтитри створені для людей з порушеннями слуху. Вони не лише транскрибують мовлення, але й пояснюють усі недіалогові звуки, необхідні для розуміння сюжету (крик, плач, сирена, кроки, стукіт), а ще вказують на джерело звуку. Закриті субтитри використовують як для перекладу, так і для контенту мовою оригіналу.
Переклад (з мови на іншу мову, зі звуків на слова) — це завжди про інтерпретацію. Субтитри, як і дубляж, накладають ще один шар значень на фільм чи інший відеоконтент. Наприклад, додатковий гумор. Описувати невербальні звуки буває важко, тому субтитри часто стають джерелом мемів — через невдалу або, навпаки, смішну й дотепну інтерпретацію.
Вдалі субтитри — це локалізовані субтитри. Їхні креатори враховують різницю в культурах і не перекладають hit the hay як «вдарити по сіну». Локалізація важлива не лише у випадках із фразеологізмами, але й з гумором — найчастіше жарти тримаються саме на грі слів та специфічному контексті. Якщо герої сміються з друга, який купив кульчики дівчині в Dollar Tree, ймовірно, українці не зрозуміють суті жарту. Якщо замінити Dollar Tree на «Аврору» чи «Все від 2 гривень» — жарт буде адаптованим до українського контексту.
Деколи креатори заходять в адаптації субтитрів ще далі та прописують те, що навіть приблизно не звучало на екрані. Наприклад, у фільмі «Тигр підкрадається, дракон ховається» запитання героя «Хто знає?» субтитрували як «Бог знає».
Субтитри — для тих, хто не розуміє мови, закриті субтитри — для тих, хто має порушення слуху. Так ці два види екранного тексту розрізняли 15–20 років тому, але сьогодні ситуація змінюється. Екранним текстом користуються 80% користувачів — не тому, що не розуміють мови або не чують, а тому, що це зручно. Хтось не може подивитись відео зі звуком, бо перебуває на шумній вулиці, поряд з кимось заснула дитина, а комусь просто легше сприймати інформацію текстово, а не на слух. Плюс відео в соцмережах за замовчуванням відтворюються без звуку — тому креаторам так радять субтитрувати свої рілси й тіктоки.
Дизайн субтитрів
Головний маркер хорошого дизайну субтитрів — варіативність. Важливо, щоб глядач міг підлаштувати під себе такі параметри екранного тексту:
#1. Контур і фон. Субтитри для телебачення дизайнили в білих та жовтих кольорах (адже чисто білий та чисто жовтий зустрічаються у відеоконтенті рідко). Та картинка на екрані постійно змінюється, і якщо дивишся кіно про скандинавські зимові пейзажі, білі субтитри тут не працюватимуть. Тому важливо обводити літери контуром і розташовувати субтитри на напівпрозорому (або непрозорому) тлі. Користувачі зможуть обирати між цими варіантами чи, за потреби, відмовлятися від них обох.
#2. Шрифт. Для дизайну субтитрів використовують нейтральні та нестилізовані шрифти — Reith Sans, Verdana, Tiresias, Arial, Lucida Grande тощо. У глядача має бути можливість обирати щонайменше серед трьох опцій: шрифт із засічками, шрифт без засічок і шрифт для людей з дислексією. Також важливо, щоб користувач міг налаштувати розмір субтитрів під себе.
#3. Індикатор джерела звуку. На напрямок або джерело звуку можуть вказувати: а) підпис («чоловік в останньому ряді»), б) стрілочка (<), в) колір (репліки кожного героя позначені окремим кольором). Глядач може обрати якийсь із цих варіантів або повністю відключити індикатори джерела звуку.
Наталія Кравцова, голова «Всеукраїнської асоціації перекладачів жестової мови», розповіла про свій досвід перегляду відео із субтитрами: «Мені подобається досвід Франції. В них на телебаченні діалог двох або більше людей показують різними кольорами. Також важливо, щоб у субтитрах була підложка, бо текст іноді губиться».
Субтитри — дуже утилітарна річ, тож до їхнього дизайну рідко підходять з погляду естетики. Є два стандарти оформлення субтитрів (американський CTA-708 та європейський EBU-TT-D), і їх дотримується більшість креаторів. Виняток — імпакт-субтитри, які узгоджуються з відеорядом візуально й настроєво. Імпакт-субтитри — це фішка азійського телебачення. Вони яскраві, великі, стилізовані та дуже нагадують графіті.
Імпакт-субтитри в японському телешоу. Джерело: dcu.ie
Як зробити субтитри, які не бісять
У BBC є гайд із субтитрування контенту, який вони постійно оновлюють, — це великий документ з усіма dos & don'ts відеомейкерів, що розробляють екранні тексти. Ось основні принципи створення субтитрів, які описали BBC:
#1. Редактура. Її має бути мінімум. Задача автора субтитрів — максимально точно передати зміст аудіодоріжки. Автори гайдлайну радять:
- — не змінювати слова, які можна прочитати по губах (або як мінімум зберігати перше та останнє слово в реченні)
- — не вирізати слова й звуки, які видає герой, навіть якщо вони не несуть сенсу («еее» і «типу» теж важливі)
- — не вирізати мат, який лунає в кадрі
- — не виправляти помилки в мовленні персонажів
- — якщо герой ворушить губами, але з якоїсь причини його не чути — це варто пояснити в субтитрах (наприклад, «говорить нерозбірливо — шум вулиці глушить мовлення»)
Субтитрів потребують не лише діалоги, але й звуки (і їхня відсутність — тиша, довгі паузи). Їх можна інтерпретувати як описово («муркіт»), так і міметично («мурр») — останній спосіб більше підходить для анімації. Втім, субтитрувати все неможливо, тож тут працює такий механізм: якщо в кадрі одночасно і говорять люди, і гавкає собака, діалог береться в пріоритет. Плюс деколи гавкіт собаки нічого не означає, а деколи — це частина сюжету. Автору субтитрів потрібно слідкувати за історією, щоби помічати ці (не)важливі моменти.
Наш респондент Андрій Корнієнко розповів, що субтитрувати деякі звуки не потрібно: «Мене дратують субтитри фонових звуків, які й так зрозумілі з контексту. Наприклад, коли сцену дощу супроводжує субтитр *іде дощ*. Ну бачу я, що йде дощ. Інша справа, коли без опису фонового звуку ти не зрозумієш сцену (бо джерело цього звуку не показують на екрані) — наприклад, чому герой підстрибнув і закричав. В такому випадку субтитр *скрип дверей* або *ваза падає на підлогу* — це нормально».
А респондентка Анастасія Губська зазначила, що важливо субтитрувати всі діалоги незалежно від мови: «Дратує, коли в неангломовних фільмах з’являються англійські діалоги, і їх не субтитрують».
#2. Навігація. Людям із порушеннями слуху буває складно простежити за динамічним діалогом, тож тут можуть знадобитися підказки. Наприклад, мітки з іменами або описами мовців та кольори реплік (так глядач орієнтуватиметься, що слова героя X позначені жовтим, героїні Y — зеленим тощо).
#3. Розташування. Стандартно субтитри розташовують у нижній частині кадру і вирівнюють їх по центру. Це правило можна порушувати, якщо: а) субтитри перекривають важливу візуальну інформацію, б) потрібно позначити мовців (наприклад, герой знаходиться праворуч, і доріжка з розшифровкою його слів — також). Ще одне правило — довжина субтитрів має становити два (максимум три) рядки.
#4. Форматування. Є кілька правил форматування, які варто знати автору субтитрів. Наприклад, саркастичне запитання супроводжує знак питання в лапках, текст пісень часто позначають решіткою, а слова, на яких мовці роблять наголос, пишуть капсом (рідше — курсивом). Повний перелік правил — на зображенні нижче:
Правила форматування тексту субтитрів. Джерело: dropbox.com
#5. Темп. Щоб встигати за субтитрами, глядачу потрібно щонайменше 0,3 секунди на одне слово. Більше часу знадобиться у випадках, коли на екрані відбувається динамічний діалог або дія (наприклад, перегони). В ідеалі зміна субтитрів має відбуватися зі зміною кадрів, а розшифровка слів — синхронізуватися з мовленням героя та часом його перебування на екрані. Якщо речення не влізає в один рядок, його варто розбити — так, щоб це було логічно з погляду інтонації (тобто на комі, тире або іншому розділовому знаку).