Креативні люди часто стикаються з творчими блоками. «Це вже було», «це нецікаво», «це нікому не сподобається» — думають вони. Але насправді треба просто робити — і результат буде.
Про візуальний стиль, кар’єру та багато іншого розповіли для Skvot ілюстратори Олесь Дерега, Марія Оз, Іван Дудченко, Антон Або та Кріс Цвенгер. В цьому конспекті ми зібрали їхні ідеї в 10 порад ілюстраторам, які шукають себе.
Допитливість is the key
Художня академія дає ґрунтовне розуміння кольору, світла, тіні, анатомії, без яких ілюстратору складно розвиватися. Але освіта — це в першу чергу самоосвіта. Зараз навчитись можна майже всього, головне — мати амбіцію та вміти гуглити.
Марія Оз: Жоден курс чи виш не допоможе знайти свій стиль. Вас навчать технічних скілів, але лише цього — недостатньо. Протягом навчання треба шукати свій стиль, бо інакше у вас буде диплом — але на тому й усе.
Олесь Дерега: База, яку дає академія, — це класно, але вона наче поміщає тебе в коробку. В будь-якому разі основні знання ти здобуваєш сам, просто завдяки допитливості. Це ключова річ, просто сидіти й вчити — недостатньо.
Не зупиняйся на чомусь одному
В українських художніх інститутах та академіях вузький профіль: якщо ти вчишся на книжкового ілюстратора або графічного дизайнера, тебе будуть вчити відповідно книжкової ілюстрації або графічного дизайну. В західній традиції це інакше — там студенти креативних професій одразу мають практику в різних стилях, напрямках та матеріалах.
Мультидисциплінарність важлива, бо прокачує гнучкість. Тож розширюй зону інтересів — роби щось у фотографії, анімації, музиці — на постійній основі. Це твій буст у розвитку.
Антон Або: Пострадянська освіта відрізняється від західної. В європейських та американських вишах немає «дисциплінарного» розподілу: хочеш бути художником — будь, але навчись ще працювати з металом, тканинами тощо (так було в Баугаузі). Така система має великий плюс: нові скіли дають більше знань і можливостей. Наприклад, якщо ти знаєш і ілюстрацію, і графдизайн, можеш зробити книгу від початку до кінця, а не лише проілюструвати.
Шукай себе і свій стиль
Стиль — це суміш того, що тобі подобається, і того, що у тебе виходить. Але чіткої інструкції до того, в яких пропорціях формувати свій стиль, не існує. Що тобі точно допоможе — так це вміння копіювати інших, але вчасно зупинятися в цьому. Проте щоб розвиватися, варто не просто копіювати, а переосмислювати роботи, які на тебе вплинули.
Марія Оз: Стиль — це динамічна річ, яка розвивається разом із нашим зростанням. Якщо людина думає, що вже знайшла свій стиль, — то вона померла як митець. Потрібно весь час шукати, досліджувати, додавати, аналізувати те, що ти вже зробив, і те, як можеш це змінити. Можна натягнути на себе інший стиль і намагатись довести, що ти про оте. Але чим більше копаєшся в собі, тим більше там знайдеш. Твій стиль — це і є ти.
Антон Або: Всі видатні художники починали з копіювання інших — це нормально. Але важливо те, як ти це робиш. Це про те, щоб навчитися бачити, вміти ставити запитання. Авторська візуальна мова дає впізнаваність — і це дуже потрібно, щоб вирізнятися. Замовники будуть приходити не за копіями робіт видатних ілюстраторів, а за твоїм стилем.
Працюй над історіями
Для багатьох креативних людей творчість — це терапія. Отримувати задоволення від роботи необхідно, але для успіху цього замало. Тут потрібен наратив: наповнюй свої малюнки історіями, вигадуй персонажів і нові світи для них. Або ж — сфокусуйся на нашому світі та говори про цікаве та важливе у ньому. Головне — щоб це було тобі справді близько.
Олесь Дерега: У школі я любив малювати у зошитах на полях — часто замальовував сторінки конспектів каракулями, і це допомагало запам’ятовувати інформацію. Ілюстрація — це такий спосіб засвоювати нове, ти просто «відчуваєш картинкою».
Марія Оз: У візуалу має бути якесь підґрунтя. В першу чергу ілюстратор має про щось говорити. Спитай себе, про що ти. Важливо шукати свій зміст.
Іван Дудченко: Ілюстратори — як фільтри, які через своє бачення транслюють і власні переживання, і світові події. Важливо в роботах торкатись загальносоціальних тем — більшості людей вони цікаві.
Не хайпуй на трагедіях
Ілюстратору треба бути дуже обережним із гострими соціальними темами — зокрема з воєнною. Без чутливості до контексту дуже легко наробити крінжу. Коли хтось намагається просто зібрати лайки, це відчувається — і відштовхує аудиторію. Будь щирим — малюй так, як відчуваєш.
Марія Оз: Я дуже сильно не люблю, коли стається щось жахливе й ілюстратор за кілька годин виставляє картинку про це (з розрахунком на шери). Ми ще не усвідомили цей жах, а ілюстратор уже додав йому декоративності. Як на мене, це максимально no-no-no. Є теми, для яких потрібен час. Іноді краще просто поширювати документальні свідчення.
Кріс Цвенгер: Війна — це не платформа для збору лайків та підписників, але якщо ілюстратора ця тема щиро зворушила — то це і його переживання теж. Вони можуть відгукнутись у людей.
Олесь Дерега: Якщо є ситуація, яку тобі треба відрефлексувати, краще зображати не конкретну подію, а те, як ти себе почуваєш через неї. Інакше може бути грубо, не всі зрозуміють.
Постійно досліджуй
Ілюстрація — це не просто картинка, а спосіб розповідати історії. І щоби створити хорошу історію, потрібне глибоке дослідження. Чим більше вивчаєш візуальні стилі, нові інструменти й те, що зображуєш, — тим виразнішими стають роботи.
Олесь Дерега: Навіть копіювання — це теж мікродослідження. Чим довше воно триватиме, тим краще аутпут. Ти не можеш ні на чому не стояти.
Антон Або: Ілюстрація — це пошук візуальної мови. Дослідження допоможе знайти правильні метафори. Хороша ілюстрація не завжди прямолінійна. А ще глядач дуже різний — треба розуміти контекст. Наприклад, для наукового журналу ти не можеш просто скопіювати чийсь стиль. Тут треба глибше.
Будь сам собі замовником
Робота сама себе не знайде, а особистий бренд — не побудується. Щоб вийти на хороший рівень, треба починати з нуля. Якщо у тебе ще немає замовлень, не бійся писати потенційним клієнтам. Компанія мрії може не відповісти на імейл одразу, але це може статися пізніше. Багато брендів зберігають контакти класних ілюстраторів і можуть зв’язатися, коли з’явиться підхожий проєкт.
Антон Або: Треба розуміти, з ким ти хочеш працювати, — і йти в цей бік. Ти маєш бути замовником для самого себе. Це стосується всіх ніш: хочеш бути книжковим ілюстратором — робиш картинки для книжки, хочеш працювати з рекламою — робиш рекламні кейси. Замовник не завжди дивиться на попередніх клієнтів, але завжди — на твою візуальну мову. А коли у тебе вже є кейси — робиш розсилку.
Марія Оз: Є ще така штука, як «тяглість замовника» (я це так називаю). Буває таке, що я знімаю якусь рекламу для бренду вишиванок — і до мене приходять ще три бренди вишиванок. Але тут важливо робити різні речі: створювати одне і те ж брендам однакових продуктів — неетично.
Олесь Дерега: Варто робити те, що тобі подобається. Бо можна потрапити в пастку, коли робиш щось, що тобі не подобається, — і до тебе потім приходять саме за цим. У мене таке було.
Балансуй між творчістю та комерцією
Робота креатора може здаватися чимось фантастичним: ніби ти лише твориш у своє задоволення і жодного дня не працюєш. Насправді ж у креативі, як і будь-де, доводиться просто виконувати роботу. Ти не завжди малюватимеш щось, що відповідає всім твоїм творчим стандартам, але повністю відкидати власне бачення теж не варто — клієнт наймає ілюстратора за його особистий підхід.
Олесь Дерега: У мене є поділ на роботи, які я називаю «очки стилю» (щось нефункціональне), і роботи, що просто платять рахунки (щось суто функціональне). Не завжди виходить створювати власні історії — часто я просто допомагаю передати якийсь меседж. Є речі, які ніхто ніколи не побачить (сторіборд для якоїсь реклами йогурту з Огайо). Але я це роблю — і це ок.
Кріс Цвенгер: У мене дві ніші: живопис — для себе, ілюстрація — для комерції. Мені вдається балансувати. Бувають дуже приємні кейси, коли я малюю для себе, а потім за цим приходить замовник.
Антон Або: В Україні бувають замовники без культурного бекграунду — вони щось побачили й хочуть те саме, хоча ти можеш краще (і це проблема нашого ринку). Але коли знаходиш себе, то робиш лише те, що тобі подобається.
Допоможи собі сам (або відчепись від себе)
Хто не переживав вигорання, той не працював у креативній сфері (або ця людина — робот). Перезаряджатися після спаду сил — це також твоя задача, і це про баланс між дисципліною та self-care.
Марія Оз: Якщо тобі погано, то ок, відпочинь. Займись чимось беззмістовним, почитай книжку — і потім почни малювати. Бо ти або хочеш і малюєш, або не хочеш і не малюєш.
Іван Дудченко: Елементарні прогулянки, поглинання нових емоцій — це і є паливо творчості. Нові емоції самі по собі нізвідки не візьмуться, але вони точно є у простих речах — можна вийти на вулицю і випадково зустріти людину, яку давно не бачив.
Олесь Дерега: Прочитав якусь новину, чи шахед десь впав, чи просто нема настрою — все, лежиш у ліжку, дивишся тікток два дні. Я себе змусити працювати просто не можу — стає лише гірше. Не треба думати, що от я зараз піду пройдусь, вип'ю кави — і в мене вийде шедевр. Зроби маленьку річ — загостри олівець. Не треба себе пушити, краще зробити маленький крок, а потім наступний — і далі ти біжиш.
Розповідай і показуй себе
Ключова річ на шляху від нуля до десятків тисяч підписників в інстаграмі — це показ своїх робіт, і не лише в інстаграмі. Платформ багато — обери кілька, які тобі підходять, і регулярно веди їх. Щоби привернути до себе увагу в соцмережах, вибудуй чіткий наратив про своє життя і творчість. Щоби бути помітним офлайн — бери участь у тому, що несеться.
Кріс Цвенгер: Там, де за підписку гроші не беруть, можна себе виставляти: біханс, дрібббл, інстаграм, твіттер. Якщо є ресурс вести соцмережі — давай. Чим більше про себе говориш, тим частіше до тебе звертаються.
Олесь Дерега: Може я олдскульний, але найкраще працює особистий зв’язок. Мені рідко трапляються замовлення з інтернету, працює переважно сарафанне радіо.
Антон Або: Початківцям сайт не потрібен, інсти та біхансу достатньо. Сайт — це для тих, у кого вже є класні кейси. Але його все одно важче рекламувати, ніж соцмережі. Багато світових ілюстраторів досі не мають сайтів.