Найкращий антидот від вигорання — перемикання. За таким принципом живе та працює Антон Або. Раніше він був арт-директором українського бренду одягу Syndicate, а зараз розвиває власний фешн-проєкт M0D44, малює сам і вчить малювати інших.
Про перехід від ілюстрації до фешену і назад ми говорили з Антоном минулого разу. А в цьому інтерв'ю сконцентрувалися на тому:
- — що робить персонажа чіпляючим
- — чому на старті не варто відштовхуватися від інструменту
- — чим гарна традиційна освіта
- — як зробити щоденне малювання ненудним
Ти пропрацював у Syndicate 9 років — це звучить ніби дуууже довго. Як у рамках одного проєкту розвиватись, а не вигорати?
У Syndicate ми мали багато різнопланової роботи. Крім створення колекцій, треба було працювати з ілюстраторами та дизайнерами, були якісь виставки, поїздки — ми перемикалися, і це допомагало не вигоріти.
Я загалом більше люблю довготривалі проєкти. До Syndicate я встиг попрацювати у різних компаніях. Були проєкти, якими я займався лише пів року, але мені такі штуки не дуже подобаються: тільки-но звик до колективу, а вже час іти.
Мене дуже рятує можливість перемикатися між проєктами, завданнями, напрямками. Наприклад, зараз я займаюся фешн-брендом M0D44 Створення колекції ділиться на кілька етапів: спочатку вигадуєш дизайн одягу, потім вибираєш тканини, чекаєш, доки виробництво відшиє тиражі, потім малюєш принти і так далі.
Паралельно я викладаю, займаюся ілюстрацією, а ще недавно повернувся до баскетболу — фізична активність добре розвантажує мозок. Плюс у мене є сім'я та дитина, яка не дає нудьгувати:) Це теж якийсь перемикач.
Працюючи в рамках однієї індустрії, не можна впиратися у щось одне. Якщо кидати на це всі сили, не робити нічого, крім цього і не відпочивати, відновити витрачену енергію буде вкрай складно.
Більшість твоїх ілюстрацій — це персонажі. Як з'являються ідеї для них і що робить їх живими?
Не завжди знаю, яким має вийти персонаж — його образ вибудовується вже у процесі. Спочатку я накидую динамічну композицію, а далі починаю ліпити саму людину (або істоту). Це чимось нагадує збирання конструктора.
Коли я навчався у Київському інституті (зараз — академії) декоративно-ужиткового мистецтва та дизайну, у мене були проблеми з академічним малюнком. І я досі не дружу з анатомією. Можливо, це також впливає на мій підхід: я постійно спрощую, відкидаю, стилізую. Плюс люблю будь-які гіперболізовані форми. Розтягування, викривлення — це мені теж близько.
Мені подобається, коли у персонажах є рух. Я навіть звернув увагу, що років десять-п'ятнадцять тому, коли я активно займався ілюстрацією, мої персонажі мали дуже активні жести і пози. Мене весь час тягне до якоїсь динаміки — вона чіпляє. Адже через рухи теж можна розповідати історії.
До речі, про історії. Ти часто говориш про наратив в ілюстрації — як розповідати візуальні історії у 2022 році?
Мені здається, що з роками нічого не змінилося. Наратив як концепція існує не одну тисячу років — люди розповідають історії з того часу, як навчилися комунікувати. Просто саме поняття сторітелінгу з'явилося відносно недавно (і перетворилося на buzz word).
Закони побудови історій є універсальними. Цього висновку дійшов ще Джозеф Кемпбелл — дослідник міфології та автор книги «Тисячоликий герой». Він проаналізував міфи різних народів світу і виявив багато патернів, які повторювалися незалежно від регіону, культури та релігії. Ці патерни працюють донині — і навряд чи 2022 року в цьому плані щось зміниться.
Трендхантери кажуть, що у графічній культурі розпочалася ера максималізму. Ти з цим погоджуєшся? Як взагалі ставишся до трендів?
Я вважаю, що хороша, серйозна ілюстрація не прив'язується до трендів. Можливо, у вузьких нішах вони є (наприклад, flat-ілюстрація в UI/UX), але в цілому з часів єгипетських фресок мало що змінилося. Так, з'явилося багато нових інструментів, але це не змінило ілюстрацію як напрямок (на відміну від графдизайну, наприклад). Це говорить про її самодостатність.
Графічні техніки та інструменти, якими користувалися N років тому, є актуальними й сьогодні. Візуальна мова автора та його висловлювання — ось що важливо. А як це буде реалізовано — олівцем на папері чи Cinema 4D, — не має значення.
Я завжди говорю, що вміння малювати — важливе, але воно не на першому місці. Набагато важливіше (і складніше) навчитися мислити і придумувати. Є багато крутих ілюстраторів, які погано малюють, але вигадують класні історії — і завдяки цьому їхні малюнки вже сприймаються зовсім інакше. Вони не виглядають слабкими — навпаки, вони начебто підтримують історію.
3D, VR — це всього лише інструменти. Так, вони дозволяють робити цікаві штуки, але вони не змінюють індустрію. Найближчими роками 3D- та VR-ілюстратори вочевидь будуть затребувані. Якщо людина хоче лише заробляти та вибирає перспективну нішу — будь ласка. Але відштовхуватися від інструменту на початку шляху точно не варто. І загалом важливо пам'ятати, що це лише один із варіантів. Хороший ілюстратор може взагалі не заходити на територію 3D/VR і завжди мати роботу.
Щодо максималізму — згоден, бачу його. Але не в ілюстрації, а у фешені: мінімалізму та нормкору, які були такі актуальні років п'ять тому, тепер і близько немає. Зараз у дизайні одягу багато максималістських штук: вся ця логоманія, навішування величезної кількості графіки, деталей тощо. Не знаю, як довго це триватиме, — від логоманії вже всі втомилися, але поки що цей тренд продовжує жити.
З колекції бренду M0D44 Джерело: m0d44.com
Можливо, фешн концептуально випереджає деякі інші напрямки і задає їм не те щоб тренди — швидше вектори. Так само, як анімація багато чого диктує ілюстрації.
Тільки в SKVOT ти провів не один і не два курси з ілюстрації, через тебе пройшли сотні студентів. Що для тебе викладання?
Для мене це насамперед боротьба із собою. Я досить закрита людина, і спочатку спілкування з великою авдиторією давалося мені дуже складно. Але мені було цікаво спробувати, бо я відчував у цьому якийсь потенціал.
Викладання — це відповідальність. Ти не можеш відповідати на запитання студентів поверхово, не можеш сказати: «Вибачте, зараз немає часу». Людина прийшла за знаннями, за допомогою — ти мусиш її підтримати, направити. І шаблонні рішення тут не спрацюють, бо кожен новий потік не схожий на попередній. Я за індивідуальний підхід — із ним починаєш краще розуміти інших і себе.
Я знаю, що деякі лектори прописують фрази-скрипти, які потім можна просто копіювати і вставляти, — я ніколи такого не робив. Навіть якщо потрібно відповісти одним-двома реченнями, я намагаюся щоразу писати нове, а не копіювати заготовки.
Студенти відгукуються про тебе швидше як про ментора, ніж про вчителя: ти радиш і спрямовуєш, а не говориш, як правильно. Як ти дійшов такого підходу?
Я не те щоб цілеспрямовано його вибирав — він мені просто ближчий. Я сам знаю далеко не все. Буває, до мене на курс приходять ілюстратори, які малюють і вигадують історії набагато крутіше ніж я. Мені завжди соромно, що не можу дати їм більше. Навіть соромлюсь коментувати їхні роботи. Так і пишу: «Класне рішення, мені нема чого додати».
Плюс мій курс розрахований на ілюстраторів із досвідом — на просунутому рівні в концепції «правильно-неправильно» зазвичай немає великої потреби.
Мені подобається підштовхувати, змушувати людей думати. Я навіть лекції намагаюся будувати у розважальному ключі. Беру роботи сильних ілюстраторів і починаю аналізувати: розбираю на деталі та пропоную варіанти, як можна використати цей досвід у своїх роботах.
Ти говориш про те, що ілюстратору дуже важливо вчитися non-stop. Що найважливіше у процесі навчання?
Тут сходиться багато різних факторів. Кілька років тому я думав, що не хочу віддавати свою дитину до класичного університету — краще вона після школи піде на спеціалізовані курси, за рік-два отримає практичні навички (а не лише вивчить теорію) — і працюватиме.
Але потім поспілкувався зі своїми досвідченими друзями і вони переконали мене, що не варто знецінювати традиційну систему освіти. Може здатися, що це марна трата часу, але це важливий етап. Дитина не може відразу вибрати якийсь один вузький напрямок, але й нічим не займатися теж не може. Мозок розвивається, йому потрібне якесь навантаження.
І нехай традиційна система освіти багато в чому застаріла, але що в ній варто зберегти — так це різноплановість. Круто, коли ти потрапляєш до інституту та, крім профільних предметів, вивчаєш щось іще. І в якийсь момент це «щось іще» може стати в нагоді, навіть якщо зараз здається марним. Концентруватися лише на своїй спеціалізації — це означає обмежувати себе.
А як підходити до освіти ілюстраторам, на що звертати більше уваги?
Мені подобається підхід школи Баугауз, де митці пробували різні напрямки — працювали з металом, текстилем тощо. Також це працює і в інших нішах.
Якщо говорити про ілюстраторів, крім малювання та роботи з наративом, важливо вивчати антропологію, філософію, історію мистецтв, літературу. Більше дивитися на всі боки і отримувати додатковий досвід — він розширює межі.
Твоя улюблена практика — щоденний скетчинг. Як змусити себе малювати регулярно, а не кинути наступного дня?
Почну з того, що я сам постійно кидаю :) Але кидаю тільки тому, що зараз для мене пріоритетніші інші проєкти. А так — мені незрозумілий підхід немалювання. Якщо ти хочеш стати ілюстратором, то ти не можеш не малювати. Це те, що відрізняє хороших ілюстраторів від поверхневих — вони щось малюють. Ходять на пленери, малюють людей біля метро.
Проблема багатьох ілюстраторів у тому, що вони чекають натхнення та геніальних ідей. А до того часу не беруться за роботу, тільки мучаться. Коли я даю студентам завдання щось намалювати, деякі хлопці скаржаться: «Але зі мною сьогодні нічого цікавого не трапилося — я сидів удома, нічого особливо не робив. Не проблема — у вас на столі стоїть квітка, придумайте історію про неї. Або про стілець. Або про стіл. Та про що завгодно!
Зрештою, не обов'язково малювати прямо кожен день. Якщо відчуваєш, що треба відпочити, ніхто не забороняє пропустити день, тиждень, та навіть місяць. Це нормально.
Ще хороша практика — встановлювати для себе правила. Не просто малювати щодня — а робити скетчі на час, використовувати інструменти, з якими ніколи не працював або які не дуже любиш. Це додає тренуванням елемент гри і може дати новий, несподіваний результат.
Дай одну просту і прикладну пораду ілюстратору-початківцю?
Дивитися на всі боки. Важливо не зациклюватися на чомусь одному, а намагатись отримати максимально різний досвід: читати різні книги, дивитися різні фільми, слухати різну музику. І вчитися мислити.