Skvot

Mag

Skvot Mag
Курси за темою:

Марія Оз: «Я просто роблю те, що робиться, — і виходить те, що виходить»

Ілюстраторка та режисерка анімації — про красу потворності, влучний час для старту в ілюстрації та формування особистого бренду.
card-photo
card-photo
Даша
Андрющенко

Авторка у SKVOT

13 вересня, 2022 / Ілюстрація / Стаття

Всі мають зростати — й ілюстратори також. Хтось розвивається до артдиректора, наприклад, у видавництві, а хтось — йде в анімацію та стає режисером. Такий формат обрала для себе і Марія Оз/Dukhovne Lychko — ілюстраторка, яка любить (і створює) анімації. 

Марія керувала відділом дизайну в департаменті бренд-комунікацій у «Сільпо», як режисерка створювала рекламу для IKEA, ілюструвала для NIVEA, Mitsubishi, «Планета Кіно». А одна з останніх робіт Марії — кліп для Джамали та Freel «Коли закінчаться війни».

Ми зустрілися в Марією в зумі та поговорили про те:

Що мало найбільший вплив на твій ілюстраторський стиль?

Мені пощастило, що мій спосіб висловитися візуально привабливий і залучає глядачів. Не можу сказати, що я спеціально щось для цього робила — шукала впливи, щось трансформувала в собі. Я просто роблю, що робиться, — і виходить те, що виходить.

Але загалом на мене сильно вплинули автопортрети Шиле. У його малюнках проглядається те, як можна щось спотворити — і не зробити це потворним. Зробити так погано, що аж добре. 

Ще мені подобається наївне мистецтво (раніше його називали «примітивним», але потім допетрали, що не таке вже воно й примітивне). Я люблю дивитись на зображення, яке на перший погляд може здатися дитячим, але насправді містить у собі купу сенсів. 

Якщо говорити про анімацію, на мене вплинув чеський аніматор Ян Шванкмайєр. У нього здебільшого пластилінові мультики, дуже сюрреалістичні. Коли дивишся їх вперше, тебе дивує кожна хвилина — і ти не знаєш, на що чекати далі. Попри це, сюжет досить логічний, а історія розкривається до кінця. 

Аніма — це душа. Анімація — це коли ти надаєш чомусь душу, робиш його живим, і воно починає говорити саме за себе. На мою думку, саме Яну Шванкмайєру найбільше вдається надавати душу речам, які у нашій фантазії ніколи не могли бути живими. 

Взагалі я думаю, що вся краса мистецтва — у контрастах. Глядач яскраво може відчути пікові емоції лише тоді, коли бачив або відчував їхні повні протилежності.

Які моменти життя були для тебе переломними як для ілюстраторки?

Є такий фільм — «Котячі світи Луїса Вейна», він про художника, який малював здебільшого котів. І десь ближче до кінця фільму там була фраза «в найтемніші часи створюються найпрекрасніші речі». Так от: у своєму свідомому житті я не пам'ятаю настільки ж потужного зламу, як той, що відбувається зараз

В мене завжди була думка, що художнику важко щось створювати про те, чого він не пережив (і з огляду на те, що великих потрясінь в житті я не мала, у мене завжди була проблема з сюжетами). Але та травма, яку ми зараз колективно переживаємо, — це саме те, що дасть нам (і мені зокрема) багато тем для рефлексії, переосмислення і сублімації через мистецтво. Творчість — це завжди сублімація. 

Зараз дуже багато проєктів на українську тему. Як вважаєш, зараз є мода на українське?

У всьому світі Україна стала темою, яка всіх турбує. І це потужний поштовх для українських митців: ми отримали можливість мати виставки, ілюструвати журнали, робити обкладинки видань. Ми можемо висловлюватися так, як хочемо, і це дійсно допомагає поширити знання про те, що відбувається в Україні.

Щодо української теми в роботах ілюстраторівце не те, що вони йдуть за модою. Радше вони створюють цю моду. А ось «моду» я бачу в інших проявах

Наприклад, я йду по вулиці — і мені назустріч йде людина у футболці з величезним написом «Иди нахуй», і десь там маленькими літерами «русский военный корабль». Буквально сьогодні зранку я заходила в магазин за водою, і на файній жіночці, яка мені її продавала, була футболка з «Иди нахуй». Я просто чекаю, коли люди почнуть носити одяг з написом «Доброго вечора, ми з України, иди нахуй» — і коло замкнеться. 

Звісно, війна накладає свій відбиток — і ми можемо зустріти комунікацію брендів про байрактар, джавелін і «русский военный корабль». В цьому немає нічого поганого (так люди висловлюють свій патріотизм), але цього забагато — і воно не до кінця про нас, і це все дуже тисне.

Важливо не впадати в «шароварщину». Не створювати новий (але, по суті, такий самий) образ українців в атласних шароварах та пластикових віночках, які співають пісні за столом з горілкою (як нас зображували у радянських фільмах, щоб симулювати підтримку народів, які входили до совка). Всі ці нав'язані образи потихеньку відходять — ми нарешті починаємо розуміти, наскільки у нас багата культура. І краще триматися її, а не створювати нову «симуляцію українців».

Як українським ілюстраторам вибудувати довгострокові відносини зі світом?

Багато українців зараз працюють за кордоном, беруть комерційні проєкти й презентують Україну в тому числі через свою роботу. Тому думаю, що довгострокові відносини вибудуються абсолютно органічно. 

Всі кажуть, що інтерес спадає, але я не впевнена, що це так. Ті, кому дійсно було цікаво, продовжують цікавитись. Не вірю, що про нас всі забудуть. Ми знаходимося в центрі Європи — важко забути про людей в країні, яка так близько і в якій кожного дня щось відбувається. 

Як вважаєш, в Україні зараз на часі починати карʼєру ілюстратора?

Не думаю, що для старту в ілюстрації є поняття «на часі» чи «не на часі». Головне — мотивація та бажання. Не можна прокинутись і вирішити: «Ось сьогодні я буду ілюстратором». Якщо у тебе є достатньо мотивації, ти почнеш.

Найголовніше — мати відповідь на запитання, навіщо ти це робиш і що ти хочеш цим сказати. Якщо людина має що сказати та обирає ілюстрацію як інструмент для висловлення, то, скоріш за все, у неї все вийде. 

Щоб бути ілюстратором, треба вміти малювати й знати профільний софт — як мінімум. А що ще?

Залежить від того, які ілюстрації робиш. Я за класичний підхід (в дитинстві я вчилася у художній школі, а за освітою я дизайнер інтер'єрів, тож живопис та малюнок вивчала), і мені здається, що краще малювати руками. Але якщо людина не вчилась цього в дитинстві або підлітковому віці, то опановувати малювання руками — це довго.

Проте, якщо класичної школи немає, то це не означає, що не можна бути ілюстратором — малюй на планшеті. Я навіть знаю людей, які малюють не стилусом, а мишкою (але не знаю, чому їм хочеться так страждати). 

Ще треба розуміти, що різні матеріали поводять себе абсолютно по-різному — і треба до них адаптуватися. Коли у мене в руках iPad — то він підлаштовується під мене, а ось коли в руках пастель — підлаштовуюсь вже я.

 

Ти не лише ілюструєш, але й створюєш анімації. Як виглядає такий бриф — і що робити з ним далі?

Зазвичай мені достатньо інформації від клієнта про три речі: 

  • — що це за продукт або послуга
  • для кого створюється ролик
  • — що ми маємо сказати
  •  

Бриф на анімацію вимагає більшої деталізації, ніж бриф на ілюстрацію. Зокрема через те, що в анімації є прив'язка до хронометражу та дій, що відбуваються в кадрі.

Якщо проєкт приходить від рекламної агенції, вони уточнюють бриф за мене. Також агенція часто бере на себе і написання сценаріїв. Але це рідко сценарій саме під анімацію — частіше вони під зйомку-зйомку, без урахування нюансів. Наприклад, на етапі сценарію вони ще не розуміють, в якій техніці хотіли б все створити та з якого матеріалу (і які властивості він має). А від цього багато чого залежить.

Тож я адаптую сценарій під анімацію сама. Писати сценарій самій мені приємніше та зручніше — тоді я можу керувати процесом в рамках бюджету та можливостей.

Коли сценарій затверджений, я малюю розкадровку — схематичний малюнок покадрово, з коротким описом того, що і де відбувається. Ці малюнки не мають бути красивими, вони мають бути зрозумілими. Їх може бути безліч, тож треба робити їх швидко.

Якщо клієнт не зрозуміє «огірки» (схематичні малюнки), ми кличемо пана художника, який спеціалізується на сторібордах. Це більш детальні розкадровки, які допомагають зорієнтуватись, що буде в результаті. На цьому етапі ми розуміємо, що поміщаємо в хронометраж, які події будуть розгортатися та з яких ракурсів.

Потім я починаю створювати персонажів. Я не дуже люблю показувати чернетки — простіше показати готового персонажа і потім його змінити. Після затвердження персонажів ми переходимо до бекграундів та/або другорядних персонажів.

Буває, ми робимо мультик з пластиліну чи фетру. Тоді у нас є художник з реквізиту, який саме за моїми ілюстраціями створює ляльку або інші предмети. І ми спочатку затверджуємо матеріал, з якого буде зроблено персонажа, а вже потім його створюємо.

Ти й режисер, і аніматор одночасно. Як це поєднати?

Зазвичай я — режисер або ілюстратор, або і режисер, і ілюстратор. Але наразі не аніматор, бо це людина, яка тільки рухає все, що створено, згідно зі сторібордом. 

Коли я тільки починала, я сама собі була й аніматором, і режисером, всім. Але потім зрозуміла, що анімація як ремесло — це дуже складно. Круто це вміти, але це вимагає багато концентрації, уваги та витримки. Буває, я залишаю свого аніматора зранку, через 6 годин приходжу, а він тільки доанімував один предмет. 

Якщо докласти зусиль, я можу й анімувати — але краще робити те, що більше подобається. Тому я режисую: пояснюю, що хочу отримати, — а аніматор робить це ручками та часто пропонує своє бачення руху, яке буває більш вдалим за моє, адже він знається на цьому дуже добре.

Які запити до тебе — найчастіші?

Я була б щасливою, якби клієнти або агенції казали: «Привіт, приходь до нас режисувати — і все». Або, наприклад, малювати й режисувати. Проте зазвичай до мене звертаються за повним пакетом. Це, мабуть, називається «проєктом під ключ».

Проте я гнучка до будь-якої забаганки клієнта і без питань внесу правки. Навіть якщо вважаю, що треба по-іншому. Якщо клієнту це важливо, то це важливо. Головне — щоб очікування збігалися з моїми можливостями й від мене не вимагали робити щось в іншому стилі. 

Нещодавно ми робили музичний кліп для Джамали та Freel «Коли закінчаться війни». Там навіть правок майже не було — їм все подобалось, бо вони заздалегідь подивились мої роботи й знали, що хочуть саме таке. Це ідеальний варіант.

Як ти даєш знати, з чим конкретно ти хотіла б працювати на цьому етапі життя?

Я транслюю це через соціальні мережі. Викладаю в інстаграм здебільшого ті роботи, які мені подобаються, — і те, що не занадто рекламне. Ми колись знімали ролик, і це була саме рекламна реклама. Було б дивно ставити її у свій iнстаграм (робота за запитом клієнта, добре зроблена, але вона і так вже всіх по телевізору задовбала). 

Я б залюбки режисувала б не лише анімацію. Але мені цього не пропонують, бо в моєму портфоліо немає інших прикладів, окрім анімації.

Перед повномасштабним вторгненням росії я виграла грант від Держкіно на зйомку короткого метра. Це мала бути лялькова анімація, де головний герой — кіт. Але зі зрозумілих причин гранти цього року не виплатили та зйомку ми відклали.

Проте я сподіваюсь, що колись мені вдасться зняти короткометражний фільм — а потім повнометражний, і додати туди й анімацію, й ілюстрацію.

На що ніколи не погодишся у роботі з замовником?

Я не погоджуся на співпрацю з росіянами. Не буду робити об'єктивно маніпулятивні речі, які тиснуть на емоції просто заради того, щоб натиснути на емоції. Нечесно так робити.

В тебе яскравий особистий бренд. Чи важко його розвивати?

Існують і не дуже публічні художники — ніхто не знає, як вони виглядають, але їх творчість популярна і цінується. Вони створюють навколо себе легенду, і це підігріває інтерес. Але в сучасному світі можна репрезентувати себе не лише мистецтвом, а й показувати, хто ти є, і ділитися думками не тільки у візуальному світі. 

У нас багато класних художників, які не надто ведуть соцмережі. Цей й справді непросто. Інстаграм вимагає від тебе більшого, ніж просто показувати свої роботи, — треба показувати своє життя. А до цього не всі готові.

Я малюю та знімаю відео про це — але можу знімати сторіс про те, як, наприклад, ходжу в спортзал (бо я це люблю). Я намагаюся змішувати життя і творчість — це і формує особистий бренд. 

Круто, коли ти — не тільки картинка, а ще й персоналія. Бо людям зазвичай цікавий персонаж, вони набагато активніше на це реагують.

А тепер — бліц. Скажи, що для тебе краще: проєкт на тиждень чи на рік?

На тиждень. Я спринтер — мені простіше не спати тиждень, ніж рік. В моєму досвіді є проєкти, що йшли 3 місяці, — і це було так, бо вони затягнулися через жахливу дискомунікацію. Насправді я була б рада мати проєкт на рік, але здебільшого маю проєкти на тиждень або на місяць. 

Твій ідеальний бриф.

Бриф, де є відповіді на три запитання: «що?», «навіщо?» і «коли?».

Візуальна метафора до твого життя.

Мені здається, що я існую в якомусь абсолютно намаханому фільмі Ларса фон Трієра або Даррена Аронофскі, де кожен новий кадр — це сюр. Начебто все в порядку, але відбувається щось дуже йобнуте. 

Поділитися матеріалом