Скільки професій — стільки й стереотипів про них, але ландшафтний дизайн б’є всі рекорди. В уяві багатьох це коли приїжджаєш на дачу, саджаєш квіти й вирізаєш лебедя зі старої шини. Насправді робота з ландшафтами — повноцінна професія, до того ж складна. Щоб стати (хорошим) ландшафтним дизайнером, треба бути художником, ботаніком та інженером в одній людині. І вміти ще 10010 речей: від вибору ґрунту — до проєктування фонтану.
Спробували розібратись у базових питаннях про ландшафтний дизайн: для чого він потрібен, яким буває та як працює. А ще — як базові художні прийоми (композиція, баланс, контраст) допомагають у роботі з ландшафтом.
Що таке ландшафтний дизайн
Ландшафтний дизайн — це поєднання природних (рослини, водойми) та штучних (стіни, паркани, покриття, освітлення) елементів в одному просторі. Ці простори — сади, парки, зелені зони, прибудинкові ділянки — завжди функціональні, тобто закривають певну потребу.
Звісно, вони також про красу та естетику — але далеко не в першу чергу. Наприклад, якщо задача простору — бути місцем для активного відпочинку та масових івентів, дизайнер зробить його відкритим. Він не стане проєктувати вузькі кам’яні доріжки або засаджувати простір квітами (навіть якщо вважає, що так красивіше).
Крім функціональних рішень ландшафтний дизайнер також розробляє:
- — генеральний план ділянки
- — дендроплан (тобто розташування рослин на ділянці)
- — схеми функціонального зонування
- — 3D-візуалізацію проєкту
- — технічні креслення (наприклад, альтанки, «зеленої стіни» або іншого об’єкта)
- — специфікації матеріалів
- — кошторис
Працювати з ландшафтом можна максимально по-різному — все залежить від цілей, умов, доступних ресурсів, etc. Але, як і в дизайні інтер’єрів або архітектурі, тут теж є декілька головних стилів:
#1. Французький сад. Це класичний стиль, який придумали для дизайну територій довкола палаців. Французькі сади симетричні й точні: дерева висаджені прямими лініями, кущі ідеально підстрижені, газони утворюють візерунки. Всі алеї та доріжки ведуть до палацу — він головний у композиції.
Версальські сади, Франція. Джерело: architecturaldigest.com
#2. Англійський сад. Стиль, який асоціюється з заміським життям у котеджах. Його типові риси: нерівний ландшафт, комбінування різних рослин, наявність водойми (штучної або природної), місточка та декоративних елементів (скульптур, кліток для птахів). Англійський сад більш природний, ніж французький, — у ньому не так багато геометрії та гострих форм.
#3. Японський сад. Мінімалістичний та спокійний стиль, який перетворює природу на об’єкт споглядання. Тут багато невеликих водойм (водоспадів, ставків), каміння, вічнозелених дерев і рослинних огороджень.
Японський сад. Джерело: britannica.com
#4. Тосканський сад. Цей стиль інтегрується в сучасний ландшафтний дизайн найлегше, бо його придумали не для палаців чи замків — а для тусовок на задньому дворі будинку. В тосканських садах є цитрусові, оливкові дерева, виноградні лози, багато теплих відтінків та кам’яної кладки. А ще альтанка — місце, де можна повечеряти з родиною.
#5. Іспанський сад. Ландшафтний стиль, ідеальний для сухого клімату — він майже не передбачає посадки газонів, які важко переносять спеку. Впізнати іспанський сад можна за: елементами кераміки (які інтегровані в усе: стіни, доріжки, фонтани), яскраво-синім декором, теракотовою плиткою, фруктовими й тропічними деревами.
Для чого потрібен ландшафтний дизайн
Ландшафтний дизайнер працює над простором дуже комплексно, але ми бачимо лише естетичну складову. Вся інша робота — та, що пов’язана з функціональними аспектами, — зазвичай непомітна. Але вона якраз найважливіша. Якби до простору не доклався дизайнер, підйоми були б надто крутими, сонце — надто пекучим, а навігація — надто заплутаною.
Ось що робить дизайнер ландшафтів, аби в зеленій зоні було комфортно перебувати:
Зонування. Що квартира, що парк розділені на зони — місця, які мають конкретне призначення. Наприклад, вузька доріжка, рясно засаджена деревами з обох боків, — це шелтер від вітру або дощу. А ділянка, де сходяться кілька алей та стоїть вказівник або мапа, — це транзитна зона.
Крім зон ландшафтний дизайнер створює маршрути, аби в просторі було легше орієнтуватись. Він робить так, щоб ця навігація відбувалась природно: наприклад, і без табличок зрозуміло, що найширша доріжка з яскравим покриттям — головна.
Ізолювання. Ландшафтний дизайнер використовує рослини та інженерні конструкції, щоби посилити відчуття приватності. Наприклад, він може відгородити певну територію, і зробити це правильно — так, щоб не було видно сусідів, але краєвид залишався відкритим. Або ізолювати простір від шуму дороги — за допомогою водойми, штучного пагорба, густих кущів, etc.
Озеленення. Буває так, що ландшафтний дизайнер приходить туди, де взагалі немає рослин. Найчастіше це історія про великі міста й бетонні забудови: там повітря особливо забруднене, а ґрунти — деградовані. В таких місцях дизайнер створює зелені зони з нуля.
Наприклад, метод Міявакі дозволяє швидко перетворювати зони без рослинності на ліси. Суть у тому, щоби щільно засадити територію різними рослинами, які властиві конкретній місцевості. Вони будуть конкурувати за поживні речовини та світло — і так зростатимуть на швидкості ×2.
Робота зі світлом і вітром. Ландшафтний дизайнер розуміє, як працюють сонячне світло й вітер, і враховує це у своїх проєктах. Він знає, які рослини роблять простір тьмяним, а ще — де встановити мангал, аби вогонь не гаснув навіть у дуже вітряний день.
5 принципів ландшафтного дизайну
В дизайні ландшафтів є кілька базових правил, які однаково добре працюють у будь-якому проєкті: від маленької прибудинкової ділянки — до зеленої зони на даху ТЦ. Ландшафтний дизайнер застосовує ті самі елементи, що й ілюстратор, — бо пейзажі, як і картинки, конструюються. Це універсальні композиційні прийоми — симетрія, пропорції та не лише:
#1. Регулювальна лінія. В хорошому пейзажі інтуїтивно розумієш, куди дивитися — спочатку погляд падає на певний об’єкт, а потім плавно переходить на інші. 99%, що це не випадковість.
Зазвичай дизайнери обирають кілька помітних елементів ландшафту й розташовують їх так, щоб ті з’єднувалися в одну лінію — її називають регулювальною. Вона дає відчуття цілісності, особливо якщо в просторі є один повторюваний елемент. Наприклад, якщо вся територія огороджена одним парканом — або всі доріжки мають однакове покриття.
Щоб керувати поглядом, дизайнери ландшафтів також створюють фокусні точки — центральні об’єкти в пейзажі. Їх має бути якнайменше, в ідеалі — одна фокусна точка на один ландшафт.
#2. Баланс. Коли жоден елемент пейзажу не перекрикує інший та простір не виглядає захаращеним (або, навпаки, порожнім) — це баланс. Його досягають завдяки симетрії та асиметрії. В першому випадку ландшафтні елементи розташовують рівномірно та дзеркально. Якщо з обох боків будинку є дуб, трояндовий кущ і скульптура — це симетричний дизайн. У випадку з асиметрією елементи ліворуч і праворуч не дублюють одне одного. Вони різні, але жоден із них не переважає — наприклад, якщо з одного боку є дуб, з іншого будуть два клени.
Якщо (а)симетрія — це про гармонію між правим та лівим, то проксимальний та дистальний баланс — про зв’язок між ближнім і дальнім. Ландшафтному дизайнеру потрібно слідкувати, щоб об’єкти вдалині (дерева на інших ділянках, сусідні будинки) не відривали увагу від простору, з яким він працює. Якщо таке стається, він компенсує це новими фокусними точками на своїй ділянці.
#3. Ритм. Ландшафт — не статична історія. Ми не лише пасивно розглядаємо, але й активно рухаємося ним, тож важливо, щоб він задавав певний ритм. Цього можна досягти через чергування елементів або градацію.
Чергування елементів — це про енергію візуального. Якщо весь простір заставлений схожими об’єктами або засаджений однаковими рослинами, він стає монотонним. Варто зосередитися на кількох елементах (наприклад, 3–4 видах дерев) і періодично чергувати їх. Головне — не перетворити ландшафт на хаос. Таке стається, коли в просторі опиняється багато різних і не пов’язаних між собою об’єктів.
Градація — це плавний перехід від світлішого до темнішого, від вужчого до ширшого, від нижчого до вищого, який додає ландшафту динаміки.
Кейс динамічного дизайну ландшафту, Wilderness Garden, Китай. Джерело: designboom.com
#4. Масштаб. Коли одні ландшафтні елементи значно менші або більші за інші, дизайнер погано попрацював із масштабом. Наприклад, якщо будинок губиться серед дерев, удвічі вищих за нього, — це не ок (зважаючи, що саме будинок має бути головним у композиції саду). Якщо дерева не переростають будинок — це вже ок.
Відправна точка в роботі з масштабом — це розміри людини й те, як вона бачитиме пейзаж. Важливо, щоб людина не почувалася в просторі занадто маленькою, як серед хмарочосів.
#5. Сталість. Якщо проєкт неекологічний, він автоматично стає невдалим — навіть потужна композиція його не витягне. Ландшафти в стилі французьких садів довгий час виснажували природу. Вони нав’язували невластиву їй симетрію та види, які погано приживаються в конкретній місцевості. Тож сьогодні ландшафтні дизайнери беруть фокус на органічність: використовують локальну рослинність і роблять біорізноманіття пріоритетом.
Кейс екологічного дизайну ландшафту, Shenzhen Shenwan Street Park, Китай. Джерело: archdaily.com
Класно, коли ландшафтні проєкти не лише не шкодять екології, але й роблять щось на її користь. Наприклад, у зелену зону можна інтегрувати систему збору та фільтрації дощової води. Так її можна буде використати повторно — наприклад, для поливу газонів.