Хороший дизайн інтер'єрів — невидимий. Він має не впадати в око, а відчуватися. Катя Ярова створює саме такі проєкти: для людей, а не для журналів і виставок.
Катя Ярова займається архітектурою і дизайном інтер'єрів 12 років. Вона працювала в архітектурному бюро Юліана Чаплинського у Львові — і щоб отримати перший проєкт, за вихідні опанувала Autocad.
Останні 9 років Катя керує дизайн-студією IK Architects. Спільно з командою зробила проєкти Daf Pub, бутика Symbol, Rabbit coffee place й офісу команди «Дія». І досі впевнена, що навчене око і мотивація важливіші за знання софтів.
А ще розповіла:
- — навіщо архітектору чергувати проєкти кафе і житлових просторів
- — чому пропорції та освітлення важливіші за креатив
- — як знайти архітектурне рішення в балеті
- — як правильно помилятися
- — як спроєктувати бордель і вижити
- — навіщо вести ексель-таблички та малювати діаграми Ґанта
Розкажи, як ти стартувала у дизайні інтер'єрів?
Я займалася малюванням змалечку. Спочатку — в Палаці піонерів, потім — у Художній школі імені Рєпіна, а пізніше — у профільному ліцеї. Звідти я одразу вступила до Харківського національного університету будівництва та архітектури. Я навчалася на архітектурному факультеті та додатково опановувала 3Ds Max та Archicad (Revit тоді ще не було).
Як думаєш, який базовий мінімум скілів, знань і якостей потрібний дизайнеру інтер'єрів?
Просто подивитися журнали і зробити ремонт друзям — це ще не дизайн інтер'єру. Архітектуру та дизайн поділяє тонка грань: деякі рішення для внутрішнього простору потребують конструктивних знань.
Добре, що дизайнери інтер'єрів зараз можуть отримати важливі знання концентровано на курсах — не потрібно витрачати 6 років на повну освіту. Але архітектори так не можуть, їм академічний папірчик все одно потрібний.
Пам'ятаєш своє перше робоче завдання?
В інституті тобі постійно кажуть: «Чим раніше почнеш, тим краще». Тому за порадою викладача історії мистецтва вже на другому курсі я влаштувалась в архітектурне бюро Ігоря Лялюка — на літо.
Тоді мені ще не було й 20 — ентузіазму більше, ніж знань і вмінь. Тому моїм першим завданням були заміри покинутої будівлі, яку збиралися реставрувати. Якраз у ту мить, коли ми з колегою робили заміри, будівля спалахнула. Ми вибігли, викликали пожежників (слава богу, ніхто не постраждав). Але роботу ми встигли зробити — і мені чесно заплатили $200. Тоді я вперше відчула, що головою можна заробляти гроші.
Дуже цінно було опинитися в архітектурній тусовці та зрозуміти, як у ній усе влаштовано. В інституті знання дають розрізнено — і часто незрозуміло, як нанизати їх на загальну вісь. Плюс ти слухаєш купу непрофільних предметів — і увага розсіюється. Але коли я повернулася до інституту після практики, різко стало зрозуміло, навіщо мені все те, що я вивчаю.
Що тобі цікавіше робити — приватні будинки чи громадські простори?
Я люблю це чергувати. Громадський простір (особливо кафе і ресторани) робити класно — терміни реалізації короткі та рішення ухвалюються швидко, бо часто замовники обмежені ремонтними канікулами. Проєкт робиш на підйомі, за декілька місяців — він не встигає набриднути.
Ще один плюс — у hospitality-проєктах замовники частіше йдуть на експерименти. Їм хочеться зробити цікавий дизайн, тому що це вплине на відвідуваність. Тож у тебе багато свободи.
Житловий простір — це за найкращих умов 8–12 місяців роботи від проєкту до реалізації. Замовники іноді їдуть, хворіють, розлучаються, знову сходяться. Ну і тут, вочевидь, є особиста думка замовника: якщо йому щось не подобається — ми це не робимо.
Звісно, проєкти житлових просторів вимотують своєю довготривалістю. Але якщо працювати лише з hospitality-сектором, команда вигорить за рік. Такі замовлення вимагають максимального включення — і робити щось паралельно не вийде.
Ти маєш тату з девізом Міса ван дер Рое Less is more! Це любов?
Мені здається, це дуже вагома фраза (і круто, що її сказав один із топархітекторів). Для мене ці слова — про ставлення до життя: до архітектури, дизайну, кількості речей, що споживаються. Не можу сказати, що наслідую модерністів, але їхні принципи проєктування мені відгукуються.
Які ще архітектори тобі подобаються?
Із сучасних я виділила б команду BIG і нідерландських хлопців MVRDV. Плюс ще Тадао Андо — у нього максимальна простота, але в ній вся суть буття.
Архітектор або дизайнер інтер'єрів не повинен щосили намагатися зробити щось, що максимально запам'ятовується. Потрібно створювати середовище, в якому людині комфортно. А комфорт — це часто питання правильних пропорцій приміщення, рівня природного освітлення та інших не дуже креативних моментів.
Якось у нас була клієнтка, яка подорожувала нон-стоп, — вона замовила нам інтер'єр квартири. А за деякий час зателефонувала і каже: «Катю, тут ніби немає нічого особливого, але мені тут так комфортно, що просто тягне додому». Для мене це було найбільшою похвалою.
Ти керуєш архітектурною студією. На що звертаєш увагу, коли вибираєш співробітників? Візьмеш абсолютного новачка?
Перше, на що я звертаю увагу — візуальний ряд, який людина створює навколо себе. Той самий інстаграм. Не обов'язково у нього на сторінці мають бути лише дизайни інтер'єрів. Можна навіть собаку свою фотографувати, але красиво.
Другий важливий момент — навчене око. Можливо, Рембрандт, Тіціан та Боттічеллі зараз не актуальні. Але колір, світло, пластика, лінії у їхніх роботах виховують розуміння краси, гармонії, дисгармонії. Це важливо.
Третє — я завжди запитую, які факапи були в людини і як вона їх вирішувала. Тому що стресостійкість та вміння знаходити вихід — одна з найважливіших якостей.
І тільки після цього йде те, що людина знає і вміє (вивчити софт чи якісь специфікації можна і за місяць). Для мене набір людських якостей та навчене око — важливіші.
А ще треба показати свою мотивацію. Якщо справді хочеш працювати, але ще нічого не вмієш, придумай, як допомогти. Наприклад, часто в архітектурних та дизайн-бюро соцмережами займається хтось із команди. Знайти SMM-менеджера їм мегаскладно (бо він повинен знати купу термінології). Запропонувати свою допомогу в SMM — варіант для новачка.
Ти багато говориш про навчене око. Як його розвивати? Виставки та профільні журнали чи музеї та кіно?
Все, що ти перерахувала. Навіть якщо ти дизайнер-початківець і не можеш поїхати на європейську експо, вирушай на київський меблевий KIFF або будівельну виставку. Навіть там ти можеш побачити те, що відгукнеться та розвине базові знання.
Періодично потрібно виходити з робочого контексту та шукати натхнення у чомусь іншому. Сходити на виставу чи балет — і в пластичності акторів знайти вирішення свого завдання. Навіть рослини можуть бути дуже архітектурними: дивишся на кошик квітки та розумієш, що це параболоїда, яка стала прототипом кіноконцертного залу «Україна» у Харкові.
Важливо бути open-minded і не обмежувати себе у методах та впливах.
А з якими складнощами зіштовхуються всі дизайнери інтер'єрів на старті? Як із ними впоратися?
На старті всі бояться помилок. Але колись ти обов'язково порахуєш плитку неправильно, купиш не той кран або диван не того розміру. Це нормально. Найважливіше те, як ти цей досвід аналізуєш і яку користь від нього отримаєш.
У нас у бюро є для цього спеціальна практика — ретроспектива проєкту. Коли хтось у команді займається проєктом, решта мало про нього знає. Але після здачі проєкту ми завжди збираємось та аналізуємо його:
- Які нові проєктні рішення було ухвалено? Вони зайшли чи ні?
- Що з того, на що ми розраховували, не вийшло? Як вийшли із цієї ситуації?
- Де ми нафакапили? Чому? Як вийшли із ситуації?
У нашій команді не штрафують за факапи. До вартості проєкту завжди закладено відсоток на помилки, з проєкту до проєкту ці суми складаються — на випадок, якщо хтось колись налажає.
Ще одна складність, з якою зіштовхнулася особисто я, — «ти, дівчинко, прийшла на будівництво і щось тут розповідаєш». Багато хто, звісно, давно розуміє, що професія не має гендерної приналежності. Але іноді трапляються люди старої формації — будівельники, сантехніки, електрики. І потрібно доводити, що ти можеш відрізнити швелер від двотавра.
Як архітектор-джун може заробити собі ім'я, вийти на новий рівень?
Розповім на нашому прикладі. До 2014 року я напрацьовувала клієнтів — робила все підряд. Одного разу ми навіть проєктували бордель. Замовник соромився і тому обмежувався натяками: «Розумієш, далекобійники хочуть зупинитися і годину-дві поспати». Я кажу: «Так у кімнаті ж немає вікон!» — а він: «Так я її погодинно здаватиму!». Усе закінчилося балдахінами, червоним підсвічуванням від підлоги до стелі. Я ненавиділа проєкт, себе, замовника, все у цьому житті. І зрозуміла: більше не займатимуся проєктами, від яких мене нудить.
Коли відбулася революція у 2014 році, замовлення зупинились. Настав час переосмислити все, що робила раніше. І якби зараз мені потрібно було все почати заново, зробила б те саме. Нас у команді тоді було двоє — зібравши сили, ми зробили проєкт приватного будинку (але такого, в якому би ми самі жили), розробили інтер'єр для нього і розмістили його на всіх безплатних дошках оголошень.
Після цього до нас прийшли замовники, які поділяли наше розуміння архітектури та інтер'єру. Потім увімкнулося сарафанне радіо. Проєкт того будинку ми так і не реалізували, але залучили людей, з якими сходилися у стилістиці, уподобаннях, пропорціях.
Мені здається, це найдієвіший спосіб вийти на новий рівень: зроби проєкт «для себе» — і проєктуватимеш те, що тобі подобається.
Проєкт приватного будинку White Angle, IK Architects. Фото: ik-architects.com
Як вважаєш, коли важливо нести своє бачення в проєкт, а коли «бути просто руками» замовника?
Усе залежить від того, що вкладати у це поняття. Для нас зараз франшизні проєкти — це певною мірою формат «руки замовника». Наприклад, ми розробили концепцію для першої кав'ярні «Майстерня кави». Замовник продає франшизу або збільшує мережу — і ми тиражуємо плюс-мінус одне й те саме рішення. Але я не бачу в такому підході чогось неприємного для дизайнера, головне — не займатися плагіатом і копіюванням.
Кав'ярня «Майстерня кави», проєкт IK Architects. Фото: ik-architects.com
Якими софтами користується твоя студія і чому саме ними?
У нашій команді зараз семеро людей, і четверо з них займаються візуалізацією — у 3Ds Max та Corona. Одна дівчинка у нас професійний візуалізатор. Вона працює над проєктами, в яких потрібна супер-гіперфотореалістичність.
У роботі з кресленнями ми зараз переходимо з Autocad на Revit, проєктувати в BIM (Building Information Modeling) зручніше. Плюс у нас є проєкт із доповненою реальністю, для якого Revit добре підходить.
У 2015 році ми зробили кілька типових архітектурних проєктів, завантажили їх у мобільний додаток. У ньому можна відсканувати свою ділянку — і в AR приміряти варіанти будинків: виставити реальний розмір, подивитися план першого та другого поверху, візуалізації інтер'єрів.
У Revit зручно робити моделі для цього проєкту: за шарами, об'єктами. Модельку з Revit програмісти налаштовують на ігровому рушію Unity, щоб вона масштабувалася, правильно зображувалася за сторонами світу.
Дизайн інтер'єру — це не лише креатив, а й ремесло. Назви три найважливіші практичні скіли.
Технічні знання дуже важливі — креслення потрібно вміти робити. Якщо не вмієш, є два варіанти: або тобі в команду потрібен архітектор чи конструктор, або твоя робота вважатиметься не дизайном, а декоруванням інтер'єру.
Друге — робота з бюджетом та ексель-табличкою. На перших брифах із замовником потрібно зрозуміти бюджет і вписатися до нього. Якщо ти витратиш усі гроші на сантехніку, або будівництво застопориться, або доведеться йти на компроміси та сильно міняти проєкт.
Ще важливо навчатися комунікації. Дизайнер — ланка між замовником та будівельником. Будівельник розмовляє своєю мовою, і замовник його часто не розуміє. Потрібно перекласти це все людською мовою для одного — і не зрадити іншого. І при цьому розрулювати косяки, укладатися в гарячі терміни.
Можна взяти каталог IKEA і повторити сет у себе в будинку. Яку неочевидну цінність отримує людина, замовляючи проєкт?
Головне, що людина отримує, працюючи з дизайнером, — унікальність інтер'єру та економія часу і нервів.
Є дизайнери з цінником $10 за квадратний метр, а є ті, хто має $40 і $100. І тут я раджу не заощаджувати. При мінімальній ставці (зазвичай така у фахівців-початківців) будуть помилки і непорозуміння — а це впливає на фінальну вартість проєкту.
А якщо у вас немає бюджету на дизайн-проєкт, ви просто вибираєте типове рішення IKEA — й отримуєте гарний інтер'єр за невеликі гроші. Це нормально.
А ти можеш згадати інтер'єр, над яким не працював дизайнер, але там все було як треба комфортно, красиво, затишно?
У Європі таких квартир і просторів багато — і вони реалізовані за принципом IKEA. Наприклад, вибираєш квартиру на Airbnb — і вона найімовірніше буде комфортною.
Я думаю, в деяких випадках це просто типові рішення від забудовника, а в деяких — люди простіше ставляться до інтер'єру. І не намагаються з маленьким бюджетом досягти якогось wow-ефекту.
А тепер бліц: коротке запитання — швидка відповідь. Найпоширеніший міф про професію дизайнера інтер'єру?
Головний міф — що дизайнери займаються лише творчістю, відвідують виставки і п'ють вино. А проєкт згодом реалізується сам собою. Звісно, все зовсім не так.
Твій найсмішніший професійний фейл?
Пам'ятаю перший проєкт, який ми вирішили зробити комплексно: від дизайну до замовлення меблів. Ми розробили диван аморфної форми і замовили його у підрядників. Взяли гроші у замовника та віддали тим, хто робив диван. Під свою відповідальність.
Каркас із поролону був класний. Але коли почали його обтягувати, виглядало жахливо. Терміни горять, ми хвилюємося. Ми знайшли іншу людину для перетягування дивана — і хотіли розрахуватися з першим підрядником за роботу, забравши каркас. А нам кажуть: «Це наша авторська технологія — не віддамо». Диван не віддають, гроші не віддають, тканину не віддають.
І ми вирішили блефувати. Мій чоловік зіграв роль представника замовника — і взяв із собою друга-адвоката. Підрядники захвилювалися — зрозуміли, що їм простіше розмовляти зі мною, ніж із замовником. Телефонують, кажуть: «Катю, нехай вони підуть. Ми домовимося». Загалом, спрацював ефект хорошого та поганого поліцейського.
Об'єкт можна здати вчасно — чи це фантастика?
Це реально за кількох факторів: замовник готовий швидко ухвалювати рішення, з проєктом працює перевірена команда будівельників та підрядників і немає складнощів із фінансуванням.
Але тут важливо, щоб був прокачаний внутрішній таймер — і ти міг на старті визначити, чи реально зробити проєкт за цей термін. Аби цей таймер з'явився, важливо аналізувати кожен проєкт. Наша команда, наприклад, будує діаграми Ґанта — шукає, які процеси можна запаралелити, веде трекінг часу різних завдань щодо проєктної частини та реалізації.
Облік часу та фінансів — важлива річ, якої не навчають в інституті. Потрібно самому налаштувати ці процеси.