В кожної артепохи є свій знаковий напрямок, художник і твір. А ще є своя знакова виставка — просто про них майже не говорять. І даремно, адже саме з виставок починалось (майже) все найважливіше: течії, галереї, маніфести.
Тож ми зібрали історії семи культових експозицій, які відбулися за останні 200 років. А ще розписали, чому без них не було б імпресіонізму, концепт-арту, Дюшана, перформансів і всього іншого, що ми любимо в мистецтві.
#1. «Салон відкинутих»
Раніше мистецтво виставлялося в салонах — на виставках, які організовували художні академії або спілки. Салони були єдиним майданчиком, де художники могли показати свої роботи — але потрапити туди було завданням із трьома зірочками. В журі сиділи консервативні академіки, які відхиляли усе, що не було схоже на реалістичний пейзаж, портрет чи натюрморт.
Так було до 1863 року — тоді більше ніж половина митців, які подались на участь в «Паризькому салоні», отримали відмову. Вони поскаржились на ситуацію Наполеону III, і він дозволив «відкинутим» організувати власний салон — аби їх судили відвідувачі, а не журі.
На альтернативній виставці були Мане, Курбе, Вістлер, Сера, Пісарро та Сезанн. Тоді відвідувачі (переважно) крінжували з їхніх робіт — те, що вони побачили, було прямо протилежним тому, до чого вони звикли. Але з часом мистецтво «відкинутих» митців стало новою нормою.
ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО. З «Салону відкинутих» почалося сучасне мистецтво — якби не він, ми б досі малювали батальні сцени та фрукти у вазах (і тільки їх). Антисалон 1863 року став першою незалежною виставкою та запустив серйозні зміни в мистецтві. Наприклад, після нього художники почали відмовлятись від жорстких правил і жанрової системи, щоб бути більш креативними. Так стався імпресіонізм — перша неакадемічна течія в арті.
#2. Виставка «Товариства незалежних художників»
Виставка «Товариства незалежних художників» у Нью-Йорку — це той же «Салон відкинутих», тільки 50-ма роками пізніше (і організований самими художниками, а не урядом). Її теж провели на противагу офіційному салону — і теж для демонстрації авангардного мистецтва. Різниця в тому, що до цієї виставки суспільство вже було готове. Люди XX століття ставилися до нового в мистецтві лояльніше, а авторитет академії послабнув. Плюс вступ США в Першу світову війну (який відбувся за кілька днів до відкриття виставки) налаштував людей на боротьбу за свободу і демократію, — а «Товариство незалежних художників» якраз цим і займалось, тільки в площині арту.
Стати учасником виставки міг кожен, хто платив «товариству» $5 щомісяця — правил чи відбору не було. Кураторського концепту теж не було — роботи розташували в алфавітному порядку, щоб не нав’язувати публіці жодного бачення. Комітет виставки позиціював себе максимально відкритим і неупередженим, і так справді було — доки невідомий художник Р. Мутт не надіслав їм пісуар. Комітет відмовився включити твір до виставки — і так вдався до цензури, яку сам же критикував.
Насправді Р. Мутта не існувало, а пісуар був не стільки твором, скільки провокацією. Її організував Марсель Дюшан, який теж входив до комітету. Так він хотів перевірити правдивість принципів своїх колег — і зрозуміло, що перевірку вони провалили.
Робота «Фонтан» Марселя Дюшана, яку відхилило «Товариство незалежних художників». Джерело: artsper.com
ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО. Виставка скасувала домінування жанрів, журі та академізму — тобто зробила багато хорошого для мистецтва. Але все це ставалось і раніше. Найбільшу вагу має історія з пісуаром. По-перше, вона окреслила межі мистецтва того часу та показала, що більшість реально вважає артом, а що — ні. По-друге, з пісуара (тобто «Фонтану») почалася історія реді-мейду — концептуальної арттечії, яка каже, що мистецтвом може бути будь-який предмет.
#3. Виставка «дегенеративного мистецтва»
В 1920-х роках Берлін став світовим артцентром — це був час Баугаузу, кабаре, експресіоністських німих фільмів. Та коли до влади прийшов Гітлер, мистецтво почали вичищати. Буквально — продавати за кордон або нищити все, що не відповідало традиційним нормам, тобто будь-які авангардні твори.
Під час цих чисток Гітлер вирішив організувати виставку «дегенеративного» (читати: модерного) мистецтва — аби висміяти його та показати, як робити не треба. До виставки включили роботи Шагала, Ван Гога, Матісса, Архипенка, Кандинського та інших. Аби додати драматизму, картини образливо підписали, а поряд із ними повісили малюнки, які створили пацієнти психлікарень, — для порівняння.
Виставка «дегенеративного мистецтва» 1937 року. Джерело: theartifactuals.com
Одночасно з виставкою «дегенеративного мистецтва» ледь не в сусідній будівлі проходила «Велика німецька художня виставка» — там показували ідеологічно правильні твори. Таким чином партія хотіла зіграти на контрастах, але їй це не вдалось. На «неправильну» виставку прийшло вдвічі більше людей — і переважно не для того, щоби посміятись. Німці розуміли, що це їхня остання можливість подивитися на авангардне мистецтво.
ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО. Ця виставка, на відміну від усіх інших у добірці, — про деградацію, а не розвиток. Вона мала б зруйнувати авангардне мистецтво та принизити його авторів, але цього не сталось. Навпаки — виставка показала світу, яким нацистський режим є насправді. Після неї в артколах Німеччини та інших країн сформувалась опозиція, а обмеження свободи творчості почали засуджувати з новою силою.
#4. «Міжнародна виставка сюрреалізму»
Сюрреалізм з’явився в 1920-х, і через кілька років роботи в цьому жанрі митці почали показувати публіці те, що зробили. Наприклад, в 1925 році в Парижі відкрилась Galerie Surréaliste — там часто виставлялись важливі для течії митці. Але «Міжнародна виставка сюрреалізму» 1938 року стала наймасштабнішою. Її курували Андре Бретон і Поль Елюар, Вольфганг Паален допоміг з концепцією простору, а Марсель Дюшан зробив декорації.
Сюрреалізм — це про несвідоме, галюцинації та магічність, тому виставка була саме такою. На вході в галерею стояла поросла плющем машина з манекенами-акулами на місцях пасажирів. Зі стелі виставкової зали звисали мішки з (нібито) вугіллям, а по кутах кімнати розташувались ліжка. На цьому імерсивність не завершувалась — в галереї грали звуки сміху, плачу та військового маршу. А ще там не було світла, тому відвідувачам роздали ліхтарики. Митці демонстрували дух напрямку, а не просто картини.
«Міжнародна виставка сюрреалізму» 1938 року, Париж. Джерело: koregos.org
Виставка 1938 року стала красивим фіналом сюрреалізму. Після Другої світової війни рух розпався на менші напрямки — неодадаїзм, модерний реалізм і Флуксус.
ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО. Автори «Міжнародної виставки сюрреалізму» показали, що робити сміливо можна не лише на полотні, але й у галерейному просторі. Цей простір — не просто тло (навіть якщо він суцільно білий). Він може працювати на ідею виставки та ставати окремим артоб’єктом — як у випадку сюрреалістів та їхніх експериментів з оформленням, світлом і розстановкою творів. Плюс разом із каталогом виставки Бретон та Елюар випустили «словник сюрреалізму» — книжку з основними термінами, техніками й концептами руху.
#5. The Family of Man
Після Другої світової війни світ почувався розбитим і роз’єднаним. Щоби подолати це відчуття, куратор MoMA Едвард Стайхен зробив найбільшу в історії фотовиставку: зібрав 500+ фотографій, створених 273 художниками з 68 країн, і прокатав їх світом.
Фото стосувались тем, що знайомі кожному: любов, сім’я, робота, відпочинок, дорослішання, смерть. Так Стайхен хотів сказати, що наш досвід універсальний та всі ми — люди, тож маємо більше спільного, ніж відмінного. Це був його маніфест миру й солідарності.
Виставка The Family of Man 1955 року, Нью-Йорк. Джерело: fkmagazine.lv
The Family of Man — скоріше колаж, ніж групова виставка. Так потужно фотографії спрацювали саме в діалозі одна з одною — разом вони створили колективний портрет людства в післявоєнний період. Поодинці твори не справили б схожого ефекту.
ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО. ЮНЕСКО включило виставку до реєстру «Пам'яті світу» — це вже багато говорить про її важливість. The Family of Man дала людям відчуття згуртованості тоді, коли їм це було дуже потрібно. Плюс виставка принесла фотожурналістику в музеї та галереї — відтоді куратори почали включати документальні твори у свої проєкти.
#6. 9th Street Show
В 1940-х роках почала формуватись нью-йоркська мистецька школа. Вона складалася з художників, які мали небагато грошей, скидалися на оренду майстерні-клубу та робили андеграундне мистецтво, яке розуміли не всі. Їх добре знали у Нью-Йорку, але реального визнання, продажів чи запрошень на виставки вони не отримували — до 9th Street Show 1951 року.
Виставку організували супершвидко, і тривала вона теж зовсім недовго — три тижні. Але цього часу вистачило, аби артсвіт заговорив про членів нью-йоркської школи та їхній абстрактний арт. У фокус потрапило багато жінок — художниці Лі Краснер, Джоан Мітчелл, Елейн де Кунінг, Грейс Хартіган стали відомими після 9th Street Show. Раніше таке ставалося дуже рідко — у світі мистецтва завжди домінували чоловіки.
Художниці Джоан Мітчелл, Хелен Франкенталер і Грейс Хартіган, які брали участь у 9th Street Show. Джерело: stirworld.com
ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО. На 9th Street Show не продали жодного твору, але це не мало великого значення. Тоді сталось дещо важливіше — роботі нью-йоркських митців дали назву й визначення. Так з’явився абстрактний експресіонізм — велика течія в американському мистецтві, яка перенесла світову артстолицю з Парижу до Нью-Йорка.
#7. Sensation
У виставці Sensation поєднались найсміливіші роботи молодих британських митців, з яких потім почався рух YBAs: там були тіло акули, скульптура з крові, фекалії слона та портрет вбивці Майри Гіндлі, складений з відбитків дитячих рук. Виставка проходила в Королівській академії мистецтв у Лондоні — і від цього стала ще зухвалішою та іронічнішою.
Ціною критики, скандалів, кількох зіпсутих картин і звільнень Sensation довела, що мистецтво — це не обов’язково про приємне. Воно може бути огидним, страшним, важким і показувати реальність такою, якою вона є — не естетизованою та не пофарбованою в рожевий. Після Sensation сучасне мистецтво зайшло на територію колись класичних музеїв та галерей.
Виставка Sensation 1997 року, Лондон. Джерело: widewalls.ch
ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО. Мистецтво не завжди має бути бідним і роздягненим. Воно буває комерційним — і Sensation це доводить. За виставкою стоїть Чарльз Саатчі, фаундер величезної рекламної компанії Saatchi & Saatchi (колекціонер і галерист в одній людині). Хороший піар допоміг виставці стати сенсацією — і не тільки на рівні назви. А комерційний майндсет Саатчі передався художникам з YBAs: вони не вважали, що рекламувати своє мистецтво — це низько. Тому Дем'єн Герст відкрив артресторан Pharmacy, а Трейсі Емін і Сара Лукас — арткрамницю The Shop.