Зараз багато художників публікують statement-и, або кредо своєї творчості. Ця практика — не нова. Засновники великих напрямів часто писали маніфести — колективні заяви про цінності та цілі художньої течії. У них — ідеї, актуальні і нині.
Переглянули маніфести дадаїстів, Лучо Фонтани, Гі Дебора, Марини Абрамович, Ларса фон Трієра і Томаса Вінтерберга, щоб розібратися: як формувати креативний процес, ставитись до історії мистецтва, де шукати натхнення та чого очікувати від творчого продукту.
«Маніфест дада 1918» — дадаїсти
Дадаїсти — антивоєнний авангардистський рух, який виник після Першої світової війни. Як вони самі говорили про себе, це представники різних націй, які зібралися у нейтральній Швейцарії. Головні імена дадаїзму — поети Ріхард Хьюльзенбек, Хуго Балль, Трістан Тцара, художники Ханс Арп, Макс Ернст, Рауль Хаусман, Ханна Хех, Марсель Янко, фотограф Ман Рей.
Дадаїсти створювали театр, колажі, абстрактний живопис та поезію, що складається з неологізмів. Вони цінували спонтанність, яка, на їхню думку, має звільнити творчість від раціоналізму. А ще дадаїсти дуже любили маніфести — і створили їх ледь не більше, ніж решту творів мистецтва.
Один із перших і основних маніфестів написав Трістан Тцара у грудні 1918 року. Саме там з'являється поняття «дада» як новий спосіб мислення: «Слово "дада" символізує найпримітивніше ставлення до навколишньої дійсності». У маніфесті дадаїсти відокремлюють себе від попередніх течій авангарду — експресіоністів та символістів — і пропонують нові форми вірша: бруїтський, симультанний та статичний.
Дадаїсти вплинули буквально на всіх. Після них абсурдизм і звернення до наївного, не зіпсованого умоглядністю та механістичністю, стали модними. З цього напряму виросли сюрреалізм і постмодернізм, з нього багато запозичили і футуристи, і драматурги «театру абсурду», такі як Семюель Беккет та Ежен Йонеско.
Концентрат маніфесту
#1. Довіряй випадковості. За маніфестом, ірраціональне правдивіше від раціонального: раціоналізм веде до відчуження, провокує війни та нерівність у суспільстві. Спонтанність створює зв'язок між людьми та явищами.
#2. Звертайся до наївного. Слово «дада», як стверджував Трістан Тцара, схоже на лепет немовляти і може означати все і нічого водночас. У пошуках істини дадаїсти зверталися до дитячого, первісного та непрофесійного.
#3. Давай своїй злості вихід у творчості. Дадаїсти бачили у протесті та невдоволенні творчу силу. Конформісти не створюють нічого нового, гнів змушує рухатись.
«Білий маніфест» — Лучо Фонтани
Лучо Фонтана — італійський художник-авангардист. Він кидав виклик консервативному мистецтву і виступав проти академічних шкіл: об'єднував живопис та скульптуру, протикав полотна, порушуючи їхній священний статус.
У «Білому маніфесті», який Фонтана оприлюднив у 1946 році, йдеться про те, що мистецтво — це фундаментальний аналітичний процес для людського виду. Історія світового мистецтва описана як процес накопичення знань та пошуку істини. У ХХ столітті головною стала наука, вона спирається не на абстрактний ідеал, а на досвід, тому мистецтво теж має змінитися: стати конкретним, динамічним та інтегрувати наукове знання.
Фонтана пропонує брати форми у природи і виступає за синтез: «Ми уявляємо синтез як сукупність фізичних елементів: кольору, звуку, руху, часу, простору, об'єднаних у фізичну та ментальну спілку».
Оригінальна обкладинка «Білого маніфесту»
Концентрат маніфесту
#1. Стирай межі між жанрами. Форми мистецтва та різні медіуми більше не існують ізольовано: полотна можуть бути об'ємними, живопис доповнюється звуком, а перформанси — відбуваються на виставках.
#2. Довіряй інтуїції. Одне з головних наукових відкриттів ХХ століття — підсвідомість. Те, що створює нашу свідомість, не розкриває весь наш творчий потенціал — тож залучай несвідоме.
#3. Стеж за науковими досягненнями. Щоб достукатися до глядача, який виріс в епоху науки, мистецтво має бути конкретним, а не абстрактним, інтегрувати досвід, який ми отримуємо через органи чуттів, та застосовувати наукове знання.
«Суспільство спектаклю» — Гі Дебор
«Суспільство спектаклю» — це політичний трактат 1967 року, де викладено основні ідеї Ситуаціоністського інтернаціоналу (СІ) — лівого руху, пов'язаного зі студентськими протестами 1960-х. Ситуаціоністи критикували капіталізм і протестували проти культури споживання. Автор маніфесту — лідер СІ, художник і режисер Гі Дебор.
У «Суспільстві спектаклю» є два важливі терміни — «спектакль» і «ситуація», яким дано нові значення:
«Спектакль» — це відчуження від власного життя: вибори, реклама, комерційне мистецтво і весь контент, який ми споживаємо.
«Ситуація» — спосіб повернути собі владу над власним життям, розуміння своїх бажань (загалом усе те, що ми сьогодні назвали б усвідомленістю).
Після виходу книги Гі Дебор зняв фільм «Суспільство спектаклю»: кадри нової забудови, роботи на заводах, модних фотосесій та кінопоказів супроводжуються текстом про те, що все це — ілюзія, справжнє життя ховається за цим фасадом.
Ліворуч: обкладинка першого видання «Суспільство спектаклю», праворуч: кадр із фільму Гі Дебора «Суспільство спектаклю».
СІ вплинув на вуличне мистецтво, урбаністику, деякі напрямки панку — наприклад, групу Sex Pistols заснували ситуаціоністи Малкольм Макларен та Джеремі Рід.
Концентрат маніфесту
#1. Практикуй dérive (дрейф). Так називається експериментальна поведінка у міському просторі — з цієї ідеї виросли паркур та стріт-арт. Порушуй очікування, імпровізуй, забирайся у недоступні місця.
#2. Будь реалістом — вимагай неможливого. Якщо бути зручним, робити те, чого очікує від тебе суспільство, ні змін, ані творчого прориву не станеться. Іди далі, не бійся дискомфорту.
#3. Повертай собі ідеї, привласнюй простори. Споживання створює відчуття, що ти володієш усім, але насправді це тільки картинка на екрані. Висміюючи та доводячи до абсурду цю ілюзію, ми повертаємо собі контроль.
«Догма 95» — Ларс фон Трієр та Томас Вінтерберг
У 1995 році режисери Ларс фон Трієр та Томас Вінтерберг написали маніфест «Догма 95» про те, як знімати кіно. Це відповідь масовому кіновиробництву (як у Голлівуді) та гарним фільмам із високим статусом автора (як у французькій новій хвилі). Автори виступають проти «індивідуальних фільмів» та культу режисера.
«Догма 95» стверджує, що кіно — це не ілюзія, і воно не повинно плекати у глядачів ілюзій. У маніфесті озвучено 10 принципів, яким має відповідати кіно (і режисер має дати обітницю щодо їх виконання). «Догма» диктує, щоб зйомки велися на натурі, а не в павільйоні, реквізитом було те, що вже є в цьому місці, а костюмами — одяг, в якому прийшли актори. Стрілянина та вбивства (те, що не відбувається під час зйомок насправді) у фільмах заборонено.
За «Догмою» знято понад 250 фільмів: «Свято» Томаса Вінтерберга, «Ідіоти» Ларса фон Трієра, «Італійська для початківців» Лоне Шерфіга, «Відкриті серця» Сюзанни Бір. Якщо фільм відповідав усім принципам, йому видавали сертифікат із підписами авторів маніфесту.
Сертифікат «Догми 95» на фільм Сюзанни Бір «Відкриті серця». Джерело: wikipedia.org
Концентрат маніфесту
#1. Будь чесним. Автори «Догми» вважають, що особисті амбіції художника не повинні затьмарювати ідею твору — продукт має бути цінним сам по собі, незалежно від імені автора.
#2. Звертайся до документального матеріалу. Життя цікавіше від фантазій, реальні події цікавіші, ніж усе, що ми можемо вигадати.
#3. Став на перше місце персонажів та сюжет. Вони цікавіші людям, ніж технічні прийоми.
«Маніфест життя художника» — Марина Абрамович
Марину Абрамович називають «бабусею перформансу»: її перші роботи з'явилися у 70-ті роки, коли перформативні виступи були незрозумілими та шокували глядачів, а художників за них часто переслідували.
Творчість Абрамович звернена до людського тіла, його меж та способів взаємодії людей. Найвідоміша її робота — «Ритм 0» (1974): художниця розклала перед собою на столі 72 предмети та дозволила глядачам маніпулювати її рухами та використовувати ці предмети як завгодно. У цій роботі вона досліджувала агресію інших щодо пасивного тіла.
У 2011 роц Марина Абрамович випустила маніфест — у якому каже, що життя та творчість розділити неможливо, бо художник повністю віддається креативному процесу. Текст дуже короткий і читається як вірші. У ньому кілька розділів: від правил життя художника — до ставлення до любовного життя, страждань, тиші та смерті:
Концентрат маніфесту
#1. Створюйте власні символи. Мова кожного художника унікальна, тому що у творчості відображається індивідуальний досвід та міфологія, яку ти створюєш навколо нього.
#2. Не плутай депресію з катарсисом. Страждання корисне для художника: воно допомагає бути щирим. Але постійно страждати — шкідливо: «Художник не має бути в депресії. Депресія — це хвороба, її треба лікувати».
#3. Приділяй час спогляданню. Художнику важливо бувати на самоті і спостерігати за навколишнім світом, абстрагувавшись від нього. Спостерігай за «водоспадами, вулканами, швидкими річками, зірками в нічному небі».