Skvot

Mag

Skvot Mag
Курси за темою:

Її дизайн

5 дизайнерок, які штовхнули індустрію вперед.
card-photo
card-photo
Юля
Романенко

Авторка в SKVOT

12 жовтня, 2020 / Дизайн / Стаття

Дизайн не має гендера. Але більшість відомих дизів — чоловіки. Ми вирішили, що так нечесно, і зробили добірку біо шести жінок, котрі змінили цю сферу.

Розповідаємо, що зробили для світового дизайну Пола Шер, Сьюзен Кер, Заха Хадід, Зоре Попіц та Люсьєн Дей.

Пола Шер

Джерело: pentagram.com

Хто це: Пола Шер — найвідоміша жінка у графічному дизайні. Її називають «майстром миттєвої впізнаваності» та «титаном постмодерністського дизайну». У її портфоліо — і айдентика для великого банку, і для IT-гіганта, і для театру.

Пола починала з дизайну обкладинок музичних альбомів для лейблів CBS Records та Atlantic Records. У 1984 році разом з другом Террі Коппелом вона відкрила дизайн-студію Koppel & Scher, а в 1991 році стала першою жінкою-партнером Pentagram. Там її клієнтами були переважно корпорації: Citibank, Bloomberg, Microsoft, Coca-Cola, Tiffany & Co.

Паралельно Пола створювала візуальний стиль для культурних проєктів: Метрополітен-опери, громадського театру в Нью-Йорку, балетної трупи Нью-Йорк Сіті балет, Нью-Йоркської філармонії та MoMA.

ЯК ЗМІНИЛА ІНДУСТРІЮ

Винайшла «типографську» ілюстрацію. Багато обкладинок музичних альбомів, які Пола зробила для лейбла CBS, стали класикою постмодернізму. Подяка за це економічній кризі 1970-х: великих бюджетів на дизайн не було, тому Шер зосередилася на шрифті.

Задала тренд на «шумний» віжуал. Нетипові інтервали, літери різної товщини та історичні гарнітури, які Пола використала у кампанії для Нью-Йоркського громадського театру, перейшли у рекламу інших культурних проєктів. А її блочну дерев’яну гарнітуру з суцільними великими літерами з постера Bring in ’da Noise, Bring in ’da Funk копіпастили всі підряд: від журналів до інших шоу.

Філософія в цитаті (про логотип Citibank): «Мені знадобилося декілька секунд, щоб його намалювати. І 34 роки, щоби навчитися малювати за декілька секунд».

Сьюзен Кер

Джерело: twitter.com/susankare

Хто це: Сьюзен Кер створила іконки, шрифти та інші елементи графічного інтерфейсу перших комп’ютерів Apple.

Усміхнений «яблучний» комп (за цю картинку Сьюзен прозвали «та, хто подарувала Mac посмішку»), «бомбочка» в повідомленні про помилку, собакокорова, ярлик «кошика», символи команд Paste, Cut, Save та клавіші Command — все це роботи Кер. 

А ще серія растрових шрифтів для Macintosh (зокрема Geneva, New York, Chicago, Monaco) та відомий піксельний портрет Стіва Джобса:

Пішовши з Apple, Кер стала кофаундером і креативним директором в іншому проєкті Джобса — NeXT. Потім подалася у вільне плавання: дизайн для Microsoft, Facebook, IBM і PayPal. Найвідоміша робота Сьюзен тих часів — пасьянс «Косинка» для Windows. Зараз вона займається дизайном продуктів у Pinterest.

ЯК ЗМІНИЛА ІНДУСТРІЮ

Стала піонером піксель-арту. Кер була однією з перших, хто створював піксельну графіку. При тому, що до Apple досвіду у вебдизайні вона не мала. Сьюзен взагалі була не дуже в темі технологій — у коледжі вона вивчала історію мистецтв та мріяла стати художницею.

Зробила комп’ютерний інтерфейс людянішим: замість рядків коду компи заговорили з користувачами зрозумілими картинками.

 

Філософія в одній цитаті: «Нам складно асоціювати себе з надто реалістичними об’єктами. Чим менше деталей, тим універсальніший продукт. У цьому сенсі робота в межах 32×32 пікселів у монохромному режимі — навіть перевага».

Заха Хадід

Джерело: zaha-hadid.com

Хто це: Заха Хадід — архітекторка і дизайнерка, «королева кривих» та перша жінка, яка отримала Прітцкерівську премію — аналог Нобелівки у світі архітектури. За сміливий стиль викладач Захи, Рем Колгас, називав її «планетою на своїй власній орбіті».

У 1986 році, після декількох років роботи в архітектурній студії Колгаса, Хадід відкрила власну — Zaha Hadid Architects. Щоб створювати свої проєкти — з ламаною геометрією, плавними кривими та викривленою перспективою.

Роботи Хадід перемагали у конкурсах, але були надто амбітними, щоб їх реалізовувати. Поступатися і підлаштовуватися Заха не хотіла, тому довго працювала «у шухляду», її називали «паперовим архітектором».

Одна з перших будівель за ескізами Хадід — пожежна частина компанії Vitra у Вайлі-на-Рейні, яку звели в 1993 році. Але популярність приніс інший проєкт — Центр сучасного мистецтва Розенталя в Цинциннаті. За нього вона й отримала Прітцкерівську премію. Далі були Національний музей мистецтв XXI століття у Римі, Центр водних видів спорту у Лондоні та Центр Гейдара Алієва у Баку:

https://www.instagram.com/p/CEQzKkVD5zI/?utm_source=ig_embed&ig_rid=4c65376f-bacf-4a10-b1c4-c59bea5f6507 

Окрім проєктування будівель, Заха займалася дизайном інтер’єрів, автомобілів, взуття, ювелірних прикрас та аксесуарів. І все це у своєму авторському космічному стилі.

ЯК ЗМІНИЛА ІНДУСТРІЮ

Переосмислила архітектурні стандарти. Багато будівель — це монолітні громіздкі будівлі строго в горизонтально-вертикальній площині. Заха Хадід поставила цей статус-кво під сумнів: у її будинках кожен елемент живе своїм життям, а замість чітких геометричних ліній — гнучкі силуети.

Заснувала новий архітектурний стиль — параметризм. Спочатку замовники боялися реалізовувати ідеї Хадід, тому що це було технічно складно, а комп’ютерам бракувало обчислювальних потужностей. З розвитком цифрової індустрії в її проєктів з’явився потужний технологічний бекенд: кожен вигин, кожну лінію алгоритми прораховували до міліметра. Так і з’явилася параметрична архітектура або цифровий дизайн.

Філософія в одній цитаті: «Люди звикли вважати, що найкраща форма будівлі — прямокутна, бо це типовий спосіб використання простору. Виходить, у природі простір використовується неправильно? Світ — не прямокутний. Прийшовши до парку, ви ж не кажете: "Який жах, тут зовсім немає кутів!"».

Зоре Попіц

Джерело: bauhauskooperation.com

Хто це: Зоре Попіц — єдина відома жінка-графічний дизайнер школи Баугауз.

Стати художницею Зоре надихнула бабуся: вона розповідала онучці казки, а та малювала до них ілюстрації. Пізніше Попіц закінчила ремісничий коледж, Вищу школу графіки та книжкового мистецтва в Лейпцигу і в 1924 році вступила до школи Баугауз. Дівчат туди приймали, але підштовхували до «жіночих» занять на кшталт ткацтва.

Зоре пройшла лише базовий дворічний курс, обов’язковий для всіх студентів Баугаузу, де вивчали кольори, форми та матеріали. І покинула школу. Чому — невідомо, але, судячи з її щоденника, їй не сподобався новий девіз Баугауз: «Мистецтво та технології — нова єдність».

Попіц почала фрилансити: робила рекламний дизайн для видавництв та виробників побутової техніки. Одним із її клієнтів було видавництво Otto Beyer, яке видавало die neue linie — найпрогресивніший лайфстайл-журнал тих часів. Зоре робила для них ілюстрації та колажі 20 років.

У Другу світову, крім рекламного дизайну, Попіц займалася декоративним розписом. Малювала квіти, автопортрети та інші політично невинні речі, а в щоденнику писала, що вона не має натхнення для «справжніх картинок».

ЯК ЗМІНИЛА ІНДУСТРІЮ

Ввела стиль Баугауз у масовий друк. Зоре взяла від базового курсу школи максимум: у її фриланс-проєктах для лейпцизьких замовників чітко простежувався стиль Баугауз. Наприклад, геометричні фігурки та проста типографія на рекламних плакатах Thüngia — відсилка на одну з робіт професора школи Оскара Шлеммера.

 

Створила дизайнерський стиль сучасної жінки. Назва журналу die neue linie (у перекладі — «нова лінія») стосувалася як сучасного стилю, так і сучасного жіночого силуету. Але творили його чоловіки. Зоре допомогла передати цей силует через дизайн.

Філософія в одній цитаті: «Мене часто запитують: "Коли ти почала малювати?" Відповідь така: відколи навчилася думати».

Люсьєн Дей

Джерело: robinandluciennedayfoundation.org

Хто це: Люсьєн Дей — найвідоміша текстильна дизайнерка повоєнної Великобританії. Дей просувала підхід «мистецтво для людей». Їй подобалося думати, що ті, хто не може собі дозволити купити картину у вітальню, принаймні можуть повісити артфіранки.

Під час навчання у Лондонському Королівському коледжі мистецтв Люсьєн познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, промдизайнером Робіном Деєм. Пізніше ця power couple відкриє власну дизайнерську студію.

Перший проєкт, який зробив Деям ім’я, — виставка «Фестиваль Британії» 1951 року. Робін спроєктував меблі, а Люсьєн розробила оббивку та шпалери з абстрактним флорал-візерунком в нейтральних тонах Calyx. Принт отримав золото на Міланському трієнале та міжнародну нагороду за дизайн Американського інституту декораторів.

Головний референс Дей — традиційні англійські візерунки у формі рослин. Вона любила використовувати природні мотиви: квіти, трави, пагони, пейзажні патерни.

ЯК ЗМІНИЛА ІНДУСТРІЮ

Зробила хороший дизайн доступним. Принти Дей часто друкували великими тиражами, тому текстиль із ними коштував дешевше. Вироби з її візерунками були у кожному англійському домі.

Стала обличчям британського post-war дизайну. Люсьєн та її чоловік вірили, що сила мистецтва (у тому числі мистецтва проєктування) здатна зробити світ кращим.

Філософія в одній цитаті: «Я зайнялася промисловим дизайном, тому що хотіла, щоб люди мали хороші речі за розумною ціною».

Поділитися матеріалом