Простори — це не лише клаптики території (так було б надто просто). Вони мають символічне значення: можуть бути проявом влади або домінування, формувати ідентичності та руйнувати їх, будувати альтернативні та вигадані світи.
Про культурні виміри простору активно заговорили в 1980-х роках — так з’явився spatial turn. Що це за концепція та як вона впливає на архітектуру та дизайн зараз — спробували розібратися.
Поворот до простору
Є теорія, що розвиток культури складається з серії «поворотів», тобто радикальних змін поглядів і парадигм. Культурний поворот не створює нових феноменів — він пропонує по-новому подивитися на щось, що існує давно (наприклад, на мову).
Поворотів у культурі було багато (і їхнього повного переліку не існує), але в п’ятірці основних: візуальний, лінгвістичний, перформативний, колоніальний та просторовий. Ми зупинимось на останньому.
Просторовий поворот — це інтелектуальний рух, який з’явився в 1980-х роках. Він говорить, що простір — це не лише фіксована територія з певною площею, розташуванням і межами. Крім матеріального існує також символічний рівень: простори транслюють сенси, які в них закладають люди, і можуть взагалі не мати прив’язки до фізичної локації. А ще простір рідко буває нейтральним чи пасивним. Він — не просто тло, на якому відбуваються соціальні процеси, а важливий драйвер цих процесів.
Дослідниками просторового повороту були Едвард Саїд, Мішель Фуко, Вальтер Беньямін, Анрі Лефевр, Георг Зіммель та інші. Вони працювали з такими питаннями:
- — яким є культурний вимір простору
- — яка роль простору в соціальних і політичних змінах
- — в яких просторових умовах ми живемо (що з ними не так і як можна їх змінити)
- — чому до простору треба ставитись критично
Завершення холодної війни, розпад СРСР, Чорнобиль та глобалізація — головні тригери, які запустили дискусію про простір. Вони показали, що кордони уявні та мінливі — їх можна просто стерти або перемалювати в новому місці, як олівцем. Інтернет теж зіграв свою роль — він поставив під сумнів усі попередні знання про простір. Інтернет усюди й ніде одночасно — це таке собі місце без місця.
Простір і влада
Простір — це інструмент прояву влади. Особливо коли влада в руках колонізаторів або диктаторів. Архітектура та міське планування можуть залякувати, нав’язувати сенси, створювати штучні кордони та поділи. Наприклад, робочі простори в деяких постколоніальних країнах Африки побудовані за «логікою казарм» — тобто так, щоб мешканців було легко контролювати. Шахти, плантації, виробництва створювалися за тими ж принципами, що і казарми — вони були ізольовані та поділені на чіткі зони.
Ще один кейс прояву влади через простір — радянські міста (а також міста періоду нацистської Німеччини). Там домінують великі площі та відкриті простори, тому що:
- — це створює відчуття величі та страху, там люди почуваються «маленькими»
- — так суспільство легше контролювати, бо воно буквально на видноті
Простір — це також поле для дискримінації. Наприклад, традиційно вважається, що публічний простір створений для чоловіків, а приватний — для жінок. Такою логікою досі керуються в деяких країнах Близького Сходу та Південної Азії. Гендерне маркування простору небезпечне, бо воно нав’язує певні ролі та посилює стереотипи.
Ще саме з цього випливає риторика «сама винна»: коли жінка з’являється в публічному просторі (особливо в промисловому районі та особливо вночі), вона заходить туди, де їй «не місце», — і це розцінюють як привід для насилля. Тож зараз жінки (і не лише) борються за те, щоби бінарних опозицій «приватне-публічне», «дім-робота», «жіноче-чоловіче» ставало менше. І за те, щоб міські простори стали безпечнішими: тобто за освітленість вулиць, кнопки виклику поліції, зони для грудного годування, etc.
Нові простори
На фоні глобалізації, урбанізації та інших просторових змін, які почались відносно нещодавно, з’явились і нові типи місць:
#1. Транзитні місця (або не-місця) — простори без ідентичності, які символізують глобальний світ. Це торгові центри, вокзали, аеропорти, заправки, великі мережі фастфудів тощо. Такі місця універсальні та однотипні — наприклад, відрізнити французький старбакс від американського майже нереально.
Найчастіше ця універсальність нам подобається. Коли потрапляєш в абсолютно незнайому країну і заходиш у знайомий макдональдс, почуваєшся безпечно та звично (бо знаєш, чого очікувати).
#2. Треті місця — неформальні та відкриті простори, де люди можуть взаємодіяти: парки, бари, кав’ярні, відпочинкові зони, культурні центри. Треті місця важливі для формування громадянського суспільства — це майданчики для створення зв’язків поза домом (перше місце) і роботою (друге місце).
#3. Гетеротопії — простори, де все інакше (на відміну від утопій, де все добре, та антиутопій, де все погано). Щось настільки відрізняє гетеротопію від решти місць, що вона здається вигаданою — світом всередині світу. Мішель Фуко каже, що стандартного чек-листа гетеротопії немає, але дає поради, як її розпізнати:
- — вона копіює реальний світ, але дещо спотворює його (як криве дзеркало)
- — вона має певну функцію
- — найчастіше доступ до неї обмежений
- — в ній поєднується декілька непоєднуваних просторів, об’єктів або функцій (як-от лікарня, в якій люди й хворіють, і лікуються одночасно)
Гетеротопії поділяються на кілька видів:
Гетеротопія часу (музей, історична реконструкція)
Гетеротопія девіації (психлікарня, в’язниця)
Гетеротопія ритуалу (храм, кімната для чайної церемонії)
Гетеротопія ілюзії (кінотеатр, диснейленд)
Просторовий дизайн
Просторовий поворот вплинув на всі сфери в культурі (а ще на географію, політику та соціологію). Він став призмою, крізь яку люди подивилися на світ — і після цього почали «мислити просторово». Але в архітектурі та дизайні цей вплив помітний чи не найбільше. Наприклад, у XX столітті з’явився напрямок просторового дизайну — це практика на перетині архітектури, ландшафтного дизайну, соціальних досліджень та мистецтва. Просторовому дизайну характерні:
#1. Фокус на людях. Просторова архітектура дуже human-oriented — вона працює на потреби користувача, а не его автора. Наприклад, міський проєкт, створений за просторовим принципом, буде враховувати розміри людини (зокрема дітей) та складатиметься з інтуїтивно зрозумілих маршрутів. А ще в ньому точно будуть місця, створені спеціально для взаємодії між людьми, — але й маленькі простори для усамітнення теж будуть.
Схожий простір розробив студент школи мистецтва й дизайну в Люцерні. Він задизайнив віртуальну «тиху кімнату» для тих, хто відчуває надмірний тиск і стрес.
«Тиха кімната» Северина Гюрліманна. Джерело: dezeen.com
Часто просторові проєкти також роблять партисипативними. Архітектори не просто запитують у майбутніх користувачів простору про те, чого вони від нього очікують, але й залучають їх у сам дизайн-процес.
#2. Імерсивність. Просторовий дизайн викликає приблизно таку ж реакцію, що й мистецтво (бо сам частково є мистецтвом). Його мета — втримати увагу людини та вразити її нетиповими формами, масштабами, матеріалами, кольорами. Такий дизайн помічаєш, а не споживаєш пасивно, як це часто буває.
У Random Studio вийшло створити імерсивний барбі-бутик для Zara — Фуко точно назвав би його гетеротопією. Магазин модульний, а газон, цегляна стежка та краєвиди за вікном — підроблені. Все як у реальному ляльковому будиночку.
Barbieland для Zara, Random Studio. Джерело: random.studio
#3. Мультисенсорність. Часто просторові дизайнери звертаються до незорових відчуттів — вони роблять проєкти, які людина сприймає ще й дотиком, нюхом і слухом. Наприклад, у проєкті Лінг-Лі Ценг ключову роль відіграють запахи — кедра, з якого створено інсталяцію, та океану, біля якого вона розташована.
Інсталяція Between Waves у Тайвані. Джерело: designboom.com
#4. Фіджитальність. Ще один маркер просторового дизайн-проєкту — використання цифрових технологій. Наприклад, VR, AR, LED-екранів чи 3D-мапінгу. Коли технології інтегрують у простір, це розмиває його межі: фізичне перетікає у віртуальне, реальне — у вигадане, а публічне — у приватне.
Так влаштовано Ефемерний павільйон тижня моди в Берліні, який створили для бренду LR3. Спочатку відвідувач дивиться ролик у VR-шоломі, а потім потрапляє в кімнату, якою гуляють аватари людських розмірів — і сам почувається трошки аватаром.
Ефемерний павільйон тижня моди в Берліні, NeuronaLab. Джерело: neuronalab.com
#5. Нежитлові простори. Просторовий дизайн — це концептуальний стиль, який рідко використовують для оформлення квартир чи приватних будинків. Найчастіше в цьому стилі створюють міські інсталяції, меморіали, павільйони, великі комерційні приміщення та рекреаційні зони.