Шлях до графдизайну не завжди прямий. Буває, він пролягає через архітектуру. Буває, спочатку треба звернути на предметний дизайн. Саме так було в Мар’яна Івасика — він почав цікавитися айдентикою, коли вчився в будівельному коледжі на дизайнера інтер’єрів. Потім Мар’ян зробив лампу, що потрапила на обкладинку журналу, — її почали замовляти. Приблизно на п’ятнадцятій лампі Мар’ян згадав, що вже пів року не заходив в Adobe Illustrator.
Тоді він влаштувався в агенцію — і ось уже 9 років створює дизайни на європейському ринку. А ще Мар’ян відправив шеврон до Антарктики (в рамках 29-ї Української Антарктичної Експедиції) та створив LogoArchive.Ukraine — проєкт, що досліджує українські графічні знаки в період 1960–2000 років.
Ми поговорили з Мар’яном про перші замовлення та іноземні агенції. А ще:
- — для чого графдизайнеру анімація та 3D
- — в чому сила проєктів just for fun
- — як «Академік Вернадський» став лавмарком українців
- — чим жили українські торгові знаки
Ти розповідав, що на старті брався за будь-які замовлення. Які найдивніші речі тобі доводилось робити?
На початку не було унікальних замовлень чи завдань. Тільки максимально дрібні таски. І я брався за все: маленькі іконки, оформлення стін дитсадка, меню для ресторану тощо. Пам’ятаю, якраз коли я робив меню, мене попросили «не креативити» — просто дописати текст і нічого не додавати від себе. Було кумедно.
Це вже після кількох великих проєктів я навчився казати «ні», «я цього не роблю» тощо. Почав наповнювати портфоліо такими проєктами, з якими хочу асоціюватися. Якби в мене було багато меню та інших дрібних речей, клієнти за таким до мене і приходили б. Тому я ніде цього не афішую. Показую тільки масштабні та комплексні проєкти.
Після університету ти майже одразу переїхав до Польщі та влаштувався до агенції. Чи було важко знайти роботу там, не маючи багато досвіду тут?
Так, я не маю досвіду роботи в українських агенціях чи студіях. Я закінчив «дизайн інтер’єрів» у Львівському коледжі будівництва, архітектури та дизайну. І майже одразу після випуску вирішив вступати до Польщі та фокусуватися на графдизайні.
Насправді складно не було. Приїхавши до Польщі, я вже мав сформоване портфоліо, бо багато тестив, робив концепти. Це відіграло велику роль. На другий тиждень після переїзду я надіслав плюс-мінус 20 мейлів агенціям, які мені вдалося знайти в гуглі чи на біхансі. Так я потрапив до невеликої компанії, яка на той момент навіть нікого не шукала. Це був 2014 чи 2015 рік.
Ти робиш різне: айдентику, обкладинки синглів, постери фільмів, 3D-моделі, анімацію. Це тому, що на ринку все менше людей, які спеціалізуються на чомусь вузько, чи щоб не зашорюватись?
Я роблю всі ці речі, бо вони сильно взаємопов’язані. Це як жанри в музиці — зараз важко виділити якийсь конкретний, бо вони міксуються. Якщо робиш айдентику, не зможеш займатися лише лого, шрифтом, кольором чи анімацією — ти робиш усе в комплексі.
Це по-перше. А по-друге, якщо я найматиму чи брифуватиму спеціаліста з 3D, я хочу говорити з ним його мовою. Ще в агенції я по собі помітив, що працювати з людьми, які базово розуміють графічний дизайн, — дуже комфортно і легко. Я знаю, чого від мене хочуть, а людина знає, що я можу і чого не можу.
Тож справа не в браку спеціалістів чи подібному. Фокусуватися на чомусь одному — це теж варіант. Насправді це дуже круто. Але я обрав шлях артдиректора, тому маю бути швейцарським ножиком — розуміти все потроху.
В тебе багато роботи, але ти все одно створюєш проєкти just for fun. Тебе це не виснажує — дизайнити на роботі, а потім дизайнити вдома (і так по колу)?
Я розділяю проєкти на три папки: агенція, фриланс і фан. Кожна з цих категорій вчить різного. Проєкти в агенції — роботи в команді, спілкування з менеджерами, стратегами тощо. Фриланс вчить менеджерити проєкт самому, а потім його презентувати — це зовсім інше, коли ти працюєш із клієнтом сам на сам. Плюс на фрилансі ти часто маєш залучати додаткових спеціалістів — аніматорів, моушн-дизайнерів. Так вчишся брифувати й працювати з новими людьми.
А проєкти for fun — це як похід у тренажерний зал. Буває, що не хочеться, але після ти завжди задоволений собою. Індивідуальні проєкти — це виключно моя пісочниця. Якщо я бачу, що вийшов новий інструмент, одразу його тестую. А потім роблю висновки, чи знадобиться він мені в агенції або на фрилансі. Також я можу експериментувати — наприклад, об’єднувати звук, 3D і ще щось третє. Виходить така собі пробіжка. Тренування перед більшим проєктом.
Як ви працювали з джерелами?
З джерелами катастрофа — їх як таких немає. Ми писали графікам, які давали контакти інших графіків, і все це працювало за таким принципом сарафанного радіо. В нас не було доступу до архівів. Лише інтернет і фейсбук. Виявилось, що це дієво, бо старші люди люблять ділитися всіляким у фейсбуці (своїми старими дизайнами зокрема). Інформації також було мало, тож нам треба було багато чого перевіряти. Перепитувати, чи це дійсно український знак, чи дійсно його зробив такий-то дизайнер тощо.
Приблизно в той самий час, коли ви проводили своє дослідження, вийшла книга «Знак. Українські товарні знаки 1960–1980». Ви з командою знали, що хтось паралельно робить щось схоже?
Ми знали й навіть пробували контактувати з авторами цього проєкту. Ми дуже зраділи, коли побачили його. Тут не може бути конкуренції. По-перше, це не наші логотипи, це українські логотипи, тож вони мають бути максимально доступними. Ми раді ділитися матеріалом, який знайшли, бо якщо ми закриємося — воно так і залишиться в нетрях фейсбуку.
По-друге, таких проєктів, як наш і як «Знак», має бути в рази більше. Для порівняння — коли я переїхав до Польщі, побачив, що в кожній бібліотеці є по декілька десятків книжок про польський плакат. І всі від різних видавництв.
Моя мінімрія — щоб матеріали, які є в книжці «Знак», «Літописі українського дизайну» та інших схожих виданнях, викладали в університетах. Коли я вчився в будівельному коледжі, таких матеріалів було зовсім мало.
Які найцікавіші знаки ти знайшов? Чи бачив такі, що випереджали свій час і нагадували сучасну естетику?
Я фанат знаків Євгена Надєждіна, хоча про нього ну дуже мало інформації. Більшість його робіт можна було б використовувати сьогодні. Вони й досі виглядають трендово, бо відповідають усім вимогам до сучасного лого — простота, функціональність, позачасовість.
Дуже подобається знак Володимира Побєдіна для львівської пекарні — левеня. Я завжди посміхаюся, коли бачу його. Навіть чув історію, що в цій пекарні печиво робили у формі логотипа.
Насправді більшість знаків — класні. Якщо використовувати їх із сучасними шрифтами, ніхто б не сказав, що це лого 60–70-х. Вони експериментували з формою та стали референсами багатьох сучасних знаків.
Лого зі сторінки logoarchive.ua
Дослідивши багато старої айдентики, чи можеш одним реченням описати візуальну мову кожного десятиліття?
Важко говорити про це в контексті українського знаку, але якщо взяти візуальну мову загалом, то ось як вона змінювалась:
#1. 1960-ті — епоха мінімалізму, простота, швейцарська верстка, гельветика.
#2. 1970-ті — багато кольору і патернів, психоделіка.
#3. 1980-ті й 1990-ті — епоха комп’ютерних технологій, перші гаджети Apple. Все це вплинуло на візуальну мову.
#4. 2000-ні — дизайн все більше ускладнюють, бо комп’ютери стають поширеними. Перші логотипи в 3D, градієнти, складнографічні ілюстрації.
#5. 2010-ті й зараз — еластичність у дизайні, адаптивність айдентики, яка раніше була дуже статичною та конкретною.
Але важливо, що ще 40–50 років тому в Україні айдентика не була сформована. В часи союзу не було навіть слова «дизайн» — воно звучало надто по-американськи, тому його забороняли. Натомість була «технічна естетика». Тож айдентика робилася скоріше інтуїтивно.
Бліц. Чого боїться більшість дизайнерів, а ти — ні?
Міксування технік.
На який проєкт ти ніколи не погодишся, а заради якого купиш півлітра енергетика і сидітимеш вночі?
Не погоджусь на проєкт із руснею. А ще на проєкт без гарантії реалізації та без конкретної мети — такий, аби просто був.
А є кейси, які розв’язують якусь проблему або мають соціальну значущість. Таке дуже мотивує. Наприклад, шеврон для «Вернадського» я робив у нічному потязі.
Найважчий моральний вибір графдизайнера — це…?
Брати в пріоритет робочі, а не трендові рішення. Можливо, щось тобі не буде подобатися або не виглядатиме дуже інстаграмно, але воно працюватиме в конкретному кейсі — передусім треба думати про мету.