У світі не так багато шрифтарів — люди бояться йти в цей фах. Є стереотип, що шрифтами краще не займатися без диплома магістра та стосу перечитаних книжок — тому можна навіть не намагатися.
Насправді шрифтовий дизайн простіший, ніж розповідають. Так думає Іван Цанко — дизайнер інтерфейсів у минулому, шрифтар у теперішньому. Іван зібрав шрифтову бібліотеку Tsankotype — а шрифти з неї з'явилися в книзі New Aesthetic 3 і на креативах Одеського художнього музею, «Ковальської», «Повернись живим» та «Львівської майстерні шоколаду». Запитали в Івана головне про його професію.
Що таке шрифтовий дизайн — і чим він відрізняється від типографії та каліграфії?
Типографія — це практика організації та дизайну текстів та літер. Створення плакатів з написами, розробка книжок, організація готового тексту на вебсайтах, малювання шрифтових композицій та літер — все це робота з типографією. Шрифтовий дизайн — те, з чого цей готовий текст складається. Шрифтарі створюють дизайн літер, які можуть розміщуватись у довільній послідовності. А каліграфія та леттеринг — це різні техніки відмальовки слів і літер від руки (а не абетки та відносин між літерами, як у випадку шрифтового дизайну).
Каліграфія та шрифтовий дизайн — частина однієї роботи. Я б обидва напрямки називав типографією, бо в перекладі typography — це графіка літер. А літерами та писемністю займаються всі дизайнери. Це та спільна тема, з якою ми працюємо.
Виходить, не шрифтові дизайнери теж працюють зі шрифтами?
Більшість із тих, хто створює візуальний контент і працює з графікою, також працюють зі шрифтами. Це основний медіум і форма комунікації для графіків, дизайнерів інтерфейсів, etc. Є стереотип, що шрифтовий дизайн — суперзакритий та надскладний медіум. Мені це здається дивним, бо шрифтовий дизайн — один з інструментів графічного дизайнера, до того ж максимально доступний.
Хороший дизайнер має вміти намалювати абетку — так само як і побудувати композицію, наприклад. Так він не буде почуватися обмеженим, бо зможе використовувати не лише чужі шрифти. Комбінацію графічного та шрифтового дизайну практикують у західній художній традиції — наприклад, у Польщі, де є Польська школа плаката (артнапрямок, який з’явився в 1950-х роках — прим. ред.). Українська графіка (від Нарбута до Гніздовського) теж активно застосовує шрифти й літери.
Який очевидний та неочевидний бекграунд знадобиться в цій сфері?
Дуже важлива навичка — малювати. Часто людина бере в руки олівець і відчуває, що їй некомфортно. Хоча всі ми вміємо малювати, бо робили це в дитинстві. І тоді ми не дуже замислювались, виходить у нас чи ні.
Ще може знадобитись досвід роботи з інтерфейсами та знання графічних систем. Дизайн інтерфейсів схожий на шрифтовий: тут ти теж працюєш із літерами, організовуєш великий обсяг даних. Я багато років займався інтерфейсами, а потім перемикнувся на шрифти — і побачив ці схожості. Загалом я часто зустрічаю дизайнерів інтерфейсів, які займаються шрифтами. Такий світч більш розповсюджений, ніж, наприклад, з ілюстратора на шрифтаря.
З неочевидного — шрифтарю потрібно бути трохи дослідником. Класно, коли ти активно крутиш головою навкруги та зацікавлений у новому. Бо, з одного боку, у сфері вже багато реалізовано — ми малюємо одні й ті самі літери сотні років. З іншого боку, є багато нереалізованого. І знайти це нереалізоване — важливий аспект у професії шрифтового дизайнера.
Як шрифтарю робити експериментально — зважаючи, що алфавіт обмежений, а графеми літер треба зберігати?
Експеримент — це не самоціль. Важливо думати, чи створить твій шрифт новий контекст — і чи надасть потрібний інструментарій людям.
Є такий термін — венакулярність, мої друзі зі студії This is Kultura багато розповідали мені про це дослідження. Це коли дизайн шрифтів (або чогось іншого) створюється людьми не з графічних професій. Саме люди без бекграунду в дизайні часто знаходять дуже виразні форми й літер, і композиції в цілому, чесно відображають себе у візуальних формах. Тож я рекомендую дивитися на графіті, таблички магазинів взуття, написи на вуличній рекламі тощо. Це справжні, «перші» літери: людина починала з малювання на стінах, дощечках кам’яних — папір винайшли вже потім. Якщо не хочеш робити графіті сам — то хоча б звертай на них увагу та фотографуй.
Дуже класно змінювати інструмент, яким ти створюєш літери. Можна намалювати шрифт одразу на комп’ютері, не використовуючи жодних аналогових тулів. Або помалювати каліграфію чи зліпити літери з пластиліну.
Які тренди в шрифтовому дизайні ти бачиш?
Ми рухаємось до піктографічності. Шрифти можуть бути взагалі не типографічними, нам не обов’язково малювати літери. Наприклад, є ідея створити шрифт, в якому не буде літер — тільки емодзі. Сучасний інструментарій дозволяє малювати не лише літери, але й взаємодію між ними. Наприклад, можна запрограмувати шрифт так, щоб він змінювався залежно від того, як ти пишеш.
Емодзі у шрифті Gnit. Джерело: behance.net
Це велике поле для нових графічних систем — і ми можемо малювати значно цікавіші речі, ніж ті, що представлені на світовому ринку зараз. Для цього потрібно вийти за рамки швейцарської типографії, гельветики, акциденц-гротеску та інших функціональних речей XX століття. Бо зараз XXI століття — індустріалізація закінчилась, прийшов супутниковий швидкісний інтернет для всіх, і літери мають це віддзеркалювати.
Наприклад, зараз я працюю над тим, щоби шрифтовий дизайн став художнім медіумом. Коли ти називаєш шрифт об’єктом мистецтва — знімаєш із себе багато обмежень, продиктованих функціональною типографією минулого століття.
Часто кажуть, що хороший шрифт — непомітний. Що ти про це думаєш?
Я не дуже люблю цю думку. Це дуже сухий та фабричний підхід — він прийшов з архітектури, а пізніше перекинувся на продуктовий та графічний дизайн. Хороший шрифт має бути помітним. В час 15-секундних відео та швидкого споживання інформації шрифт має бути виразним. Між дизайнерами зараз суперконкуренція — вони не можуть робити непомітний дизайн. Мені здається, настав час виразної графіки.
Я не люблю жорстку функціональність ще з часів, коли був студентом в Київському національному університеті будівництва та архітектури. Там збереглася модернова традиція: сама будівля виглядає як завод — і є таким собі заводом із «будівництва архітекторів». Ця традиція пішла від архітектора та планувальника Ле Корбюзьє (наша група називала його «архітектурним фашистом»: він казав, що простір має відштовхуючись від «стандартних» розмірів людини, і зробив схему, де середній зріст людини — 170 см, тому висоту дверних отворів він радив робити 210 см. А я, зростом 202 см, сиджу й думаю: «Чувак, які 210 см, я буду кожен день чесати головою отвір».
Тож я вважаю, що дизайн має бути індивідуальним — і враховувати контекст. Це стосується і шрифтів.
Що таке tone of voice шрифту та як його сформувати?
Різні аспекти шрифту відображають його настрій. Але найважливіші метрики — геометрія літер і співвідношення ширини до висоти (а ще ширини вертикальних ліній до горизонтальних). Це ті два інструменти, за допомогою яких створюється характер шрифту.
Розкажу на своєму кейсі: цей шрифт називається Gnit (від слова «гнітючий»). Він про напругу між світом навкруги та війною в Україні. Кожен військовий літак, який нам не дають ще місяць, — це життя людей. Сьогодні вночі було троє загиблих в Одесі, позавчора — 11 загиблих у Кривому Розі. В моєї близької подруги родичі з лівого берега Херсона. Я був у їхньому будинку, малював там — зараз цей будинок змило.
Весь цей настрій я заклав у шрифт. Я хотів, щоб його було важко читати, тому створив елементи, які додають вертикальної геометрії всьому тексту. Ще мені хотілося, щоб читачу довелось трошки примружитись — тож я змінив деякі деталі літер. Наприклад, «В». Зазвичай ця літера злита в одну, а тут я розбиваю її на дві частини. Такі елементи роблять сприйняття тексту важчим.
Шрифт Gnit. Джерело: behance.net
Є ще альтернативний сет цього шрифту, він про дослідження церковнослов’янської традиції в кирилиці. Форми я взяв у Якова Гніздовського — українського художника, який в 1950-х роках емігрував до США і створив багато картин, гравюр, графіки та літер, досліджував форми модерної української кирилиці. Цим шрифтом я хотів повернути його спадщину нам. Забрати ці літери у росіян, бо вони часто привласнюють церковнослов’янські форми собі.
Шрифтовий сeт Izhitsa Hnizdovsky
Зараз я бачу, що Gnit працює в контекстах, які я закладав. Наприклад, «Львівська майстерня шоколаду» зробила дуже мілітарі паковання з ним. І буде ще анімаційний серіал про Україну, де використовується цей шрифт. Люди це зчитують.
Як виглядає бриф на шрифт?
Коли ти брифуєш шрифт, пропрацьовуєш три аспекти:
#1. Обсяг роботи. Одна справа — малювати шрифт, де 33 літери, зовсім інша — шрифт на 1000+ гліфів. Є багато різновидів кирилиці, але тобі не обов’язково малювати її всю. Те ж саме з латинською абеткою — там багато діактричних символів, які не завжди потрібні. Обсяг проговорюється з замовником на початку.
#2. Форма літер. Це візуальний аспект — він стосується характеру, настрою та стилістики літер.
#3. Контекст використання. Залежно від того, малюєш ти шрифт для музею, бару чи фінансової установи, він буде відрізнятись.
Що треба знати дизайнеру, який хоче працювати з українською кирилицею?
Українська кирилиця — це поле великої роботи. Людей, які створюють шрифти для українців, можна перерахувати на пальцях. Український шрифтовий дизайн зараз у розробці: тут люди шукають себе, свої форми, особливості. Найголовніше — щоб дизайнери використовували ці шрифти. Хоча нехай вони теж малюють — всім потрібно малювати.
Чогось, що дизайнеру українських шрифтів потрібно знати на 100%, напевно, немає. Все одно кожен робить по-своєму. Хтось використовує більш стандартні кириличні форми, хтось іде в пошуки зовсім нового. Не потрібно обмежувати людей. Єдине, що нам точно не потрібно, — українська латиниця. Це як піти з поля битви: росіяни прийшли забрати нашу мову, писемність, а ми такі — забирайте, ми не будемо з вами битися. Це нечесно. Ми цю кирилицю створили — і ми мусимо її відстоювати.
В чому різниця між шрифтом для апки та друкованої книги?
Між фізичними та цифровими літерами великої різниці немає. Важливіше те, наскільки ці літери будуть великими чи малими — тобто який кегль буде основним для шрифту.
Якщо малюєш шрифт для екрана смартфона, це впливає на геометрію літер: вони мають бути більш повітряними, а співвідношення ширини до висоти має бути більшим. Якщо робиш шрифт для вуличної реклами, де літери 15 сантиметрів заввишки — можна давати менше повітря.
Не існує ідеальної формули — це все на відчуття дизайнера. Шрифт має бути мультифункціональним. Навіть якщо ти проєктував шрифт для 40 кегля, а дизайнер використав інший — він все одно має працювати. Головне — вдала геометрія та пропрацьовані відносини між літерами.
Який найбільший стереотип про шрифтовий дизайн ти колись зустрічав?
Основний стереотип такий: перш ніж робити шрифт, потрібні «секретні знання». Насправді якось інакше намалювати дві палички та горизонталь між ними — не вийде. Це ж елементарна геометрія. Такий страх до медіума пов’язаний з тим, що він дуже консервативний.
Я займався проєктуванням інтерфейсів та робив фінансові додатки для Скандинавської Європи. У мене там була апка на 600+ екранів — це велика система. Але тоді я все одно думав, що намалювати шрифт неймовірно важко. І я часто зустрічаю такі історії: людина робить брендбук на 100 сторінок, а шрифт намалювати боїться. Це дуже шкодить нашій сфері. Дизайнеру не потрібно боятися літер. Навпаки, якщо ти працюєш із літерами — робиш свій дизайн унікальним.
Існують різні типи шрифтів (sans, serif, monospaced) — як їх розрізнити?
Шрифти не сильно відрізняються між собою. Щоби зрозуміти відмінності, важливо дивитися на деталі літер. Найбільш розповсюджена класифікація шрифтів: serif (з засічками) та sans (без засічок).
Наприклад, у нас є літера «А» — це дві палки та горизонталь. Літери посередині не мають додаткових елементів — це sans. А літери з обох боків, завдяки деталям і трошки зміненій геометрії виходять зовсім іншими — це serif. Хоча корінь та графема залишаються незмінними.
В якому софті шрифтар працює найчастіше — і як виглядає воркфлоу?
З популярних софтів є FontLab, але я закликаю його не використовувати — це російська програма. І з точки зору користувацького досвіду FontLab дуже неоднозначний. Моя думка: він старий та незручний. Я працюю в Glyphs — це найкращий векторний редактор на ринку. Тут найзручніше працювати з кривими Безьє (фігура, яка формується за допомогою контрольних точок і створює плавні лінії — прим. ред.). Illustrator, Affinity не дають такого контролю над формами.
Якщо говорити про воркфлоу, є три головних етапи:
#1. Створення об’єму. Шрифтовий дизайнер не малює іконки — він створює багато літер одразу. На першому етапі вони можуть бути криві, недобалансовані, але це окей — спочатку треба створити об’єм і намалювати все разом. Це як в академічному малюнку. Ти не малюєш спочатку око, а потім домальовуєш обличчя, голову. Ти малюєш усю фігуру одразу.
#2. Балансація. Після відмальовки абетки відбувається етап стабілізації. Дизайнер перевіряє, щоб усі ширини були правильні, овальні та нахильні форми — скомпенсовані тощо.
#3. Робота зі спейсингом, тобто відстанню між гліфами (графічне представлення букви, числа або іншого елементу мови — прим. ред.). Дизайнер організовує відносини між літерами. На цьому етапі він також робить кернінг (збільшення або зменшення інтервалів між символами — прим. ред.).
Будь-який шрифтовий дизайнер — фрилансер, чи таких спеціалістів наймають офіси?
В Україні я не знаю шрифтових компаній з настільки великою базою клієнтів, щоб тримати офіс. Якщо хочеш заробляти гроші на шрифтах, потрібно займатися бізнес-аспектом. Наприклад, стати графічним дизайнером, який використовує шрифти як медіум. Тоді зможеш працювати в офісі — але будеш у першу чергу графічним дизайнером, а не шрифтовим. Я не знаю компаній, які платили б людині суто за те, що вона малює літери.
Якщо хочеш бути суто шрифтовим дизайнером, доведеться багато працювати навіть на фрилансі. Все одно треба буде витрачати багато часу на просування шрифтів: шукати клієнтів, запускати таргетинг тощо. Я от розумію, що мені цікаво комбінувати різні медіуми. Робити графічний дизайн, малювати, викладати — це важливо для реалізації інструментів, які ми створюємо.
Скільки коштує ліцензія на шрифт і що впливає на прайс?
Ціна шрифту — це співвідношення вартості розробки й того, за який період ти хочеш її відбити. Наприклад, розробка шрифту коштувала $2 тис. Якщо хочеш відносно швидко відбити цю суму — потрібно продати 20 ліцензій по $100.
Взагалі на шрифт можна поставити будь-яку ціну, але я орієнтуюсь на ринок. І намагаюся зробити так, щоб мої шрифти були доступними для українських дизайнерів. $20, $50 за шрифт — це не дуже дорого для комерційного дизайн-проєкту. Можна давати якийсь шрифт безплатно — це буде гарний маркетинг, завдяки якому про дизайнера дізнається більше людей. Такий хід окупиться, бо прийдуть нові клієнти.
До речі, є багато компаній, які ставлять різні ціни на шрифти для різних контекстів використання. В них одна ціна для вебсайтів, інша — для логотипів, ще інша — для журналів. Але коли в тебе десять варіантів того, як щось купити, це блокує момент купівлі. Тому я вирішив, що немає різниці, де мій шрифт буде використовуватись. Головне — щоб це був один комерційний проєкт із контрактом, який закриває одну функцію. Наприклад, компанія може купити ліцензію на шрифт для розробки айдентики. Якщо та ж компанія захоче зробити паковання з цим шрифтом — їй потрібно купити нову ліцензію.
Як дизайнеру почати заробляти на шрифтах?
Весь бізнес в Україні, який продає шрифти, — продає шрифти й усе. Я не хочу просто продавати літери — мені важливо створювати додану вартість продукту своїми думками та позицією. Це пов’язано і з повномасштабною війною, і з тим, що багато дизайнерів зараз відділяються від біханс, дрібббл та інших платформ.
Чому люди купують картини? Це ж просто розмальована тканина, натягнена на підрамник. Особливо це стосується сучасного мистецтва — «Чорний квадрат», наприклад, може намалювати будь-хто. Але він такий важливий, тому що його намалював саме Малевич. Якщо цю ж картину намалює не Малевич — нікому не буде потрібен такий «Чорний квадрат». Так працює додана вартість: на ціну картини (і шрифту теж) впливає те, хто є автором, яка в неї історія та контекст створення.
Щоб створити додаткову цінність у своїй роботі, дизайнерам треба ставити перед собою глобальні питання. Наприклад, «навіщо я це роблю?». Моє глобальне завдання — це формування української кирилиці.