Щоби стати хорошим ілюстратором, потрібен талант. А ще закоханість у свою справу, довіра до себе та нескінченна допитливість.
Про те, як стати ілюстратором і не перестати їм бути навіть у дуже складні часи, — ми поговорили з українськими ілюстраторами Олесем Дерегою, Марією Оз, Іваном Дудченком та Антоном Або.
Олесь Дерега: «Наступний крок не обовʼязково має бути ідеальним, але він має бути»
Що тобі допомогло сформувати свій особистий стиль?
Стиль формується під впливом двох факторів.
Перший — навчене око. Художники, за якими стежу, візуальний архів та речі, які запамʼяталися з дитинства. Наприклад, на мене вплинув мультфільм «Воллес і Громіт» — перші персонажі, яких я малював, мали такі ж круглі очі та пальці-сосиски.
Друге — це лімітації. Мені набагато легше дається графіка, ніж живопис. Коли я був малим, завжди надавав перевагу чорному маркеру, а не яскравим фарбам. Тому мої роботи часто як розмальовки, вітражі або графіка, залита кольорами.
Ці два фактори з часом формують серію візуальних сит, через які ти пропускаєш ідею — і за допомогою яких вона набуває стилю, притаманного тобі.
Якщо описати твій стиль трьома словами — то який він? І яка твоя робота максимально відображає (і все пояснює про) тебе як ілюстратора?
Не хочу робити конкретну дефініцію в трьох словах, адже я ще у пошуках свого стилю — і, думаю, так буде завжди. Можу сказати, що я завжди хотів, щоб мої роботи були зрозумілими з першого погляду — але водночас і такими, в яких завжди можна знайти нові грані, смисли, символи.
Як ілюстратор з чого ти почався? Що допомогло набрати ту висоту, яка є зараз?
Як ілюстратор я почався ще дитиною, але те, що дало мені найбільший розвиток, — регулярний постинг робіт у соцмережі.
Все почалося 6 років тому з хештегу #lazyfridaysketching в інстаграмі, який підштовхував мене робити по роботі кожної пʼятниці. Цей челендж закінчився торік і залишив по собі гору малюнків та ідей, а також приніс мені безліч друзів, замовників та можливостей.
Одна з найважливіших речей у моїй діяльності — це ритм. Наступний крок не обовʼязково має бути ідеальним, але він має бути. Це те, що я раджу всім, хто ще цього не робить. Діліться роботами — і робіть це регулярно.
Що найскладніше в тому, щоб бути ілюстратором сьогодні (в контексті війни та загалом)? Як справляєшся?
Перший період часу я відчував, що непотрібний. Для чого ілюстратори та митці, коли надворі війна? Потрібні бійці, медики, рятувальники, пекарі та й, в принципі, усі, окрім художників. Була криза ідентичності. Такий стан тривав до одного моменту.
Десь наприкінці березня я прочитав статтю, опубліковану якимось медіа з рф, яка називалась «Що росія повинна зробити з Україною», де дуже детально описувалось саме знищення української культури, айдентики, мови. Після прочитаного мене аж тріпнуло. І я зрозумів, що наша місія — місія творців — надважлива. Що ті смішні картинки, які я роблю, також допомагають. Що нова візуальна ідентичність нашої країни — і мій вклад в неї зокрема — будує каркас майбутньої держави, в якій жити нашим дітям.
Яку головну помилку може зробити ілюстратор — і як її не допустити?
Не показувати те, що ти робиш, іншим людям.
Марія Оз: «Нічого я так сильно не люблю у творчості, як контрасти»
Що тобі допомогло сформувати свій особистий стиль?
Постійне малювання та перегляд усього красивого.
Навчання в академії привчило мене відвідувати виставки — викладачі періодично водили нас, студентів, у музеї та галереї, де ми мали змогу познайомитися з картинами сучасних українських художників. Такі практики розпалили в мені цікавість до візуального мистецтва і зміцнили розуміння того, чим я буду займатися в житті.
Якщо говорити про особистий стиль — то це в першу чергу розуміння себе самого і спосіб вираження особистості. Тому важливо тонко відчувати свої стани та змісти, які живуть всередині й хочуть бути висловлені у формі малюнка.
Мене свого часу дуже надихнули лінії Шіле та мультфільм «Тріо з Бельвіля» — ці два мистецьких явища дали мені зелене світло на спотворення анатомії персонажів, показавши, як це може бути красиво і цікаво.
Якщо описати твій стиль трьома словами — то який він? І яка твоя робота максимально відображає (і все пояснює про) тебе як ілюстраторку?
Живий, кольоровий, з подвійним змістом.
Останнім часом я здебільшого малюю великооких мускулистих дітей — думаю, зараз це мене гарно відображає. Нічого я так сильно не люблю у творчості, як контрасти.
Як ілюстраторка з чого ти почалася? Що допомогло набрати ту висоту, яка є зараз?
З дитинства я завжди малювала — на папері, палітурках книжок, у підручниках, можливо, навіть на стінах, поки батьки не бачили. Допомогли набрати висоту — досвід, трудоголізм, любов до контрастів.
Що найскладніше в тому, щоб бути ілюстраторкою сьогодні (в контексті війни та загалом)? Як справляєшся?
Неможливо говорити про щось, окрім війни — про неї хочеться кричати. Коли є проєкти, не пов’язані з нею, дуже важко перелаштуватися і подумати про щось інше. Іноді здається, наче тіло і мозок опираються будь-якій «декоративній» діяльності.
Впоратися допомагає розуміння, що не можна не працювати, що життя триває та має жевріти надалі.
Яку головну помилку може зробити ілюстратор — і як її не допустити?
Вкрасти чужі картинки. Не красти чужі картинки (:
Якщо чесно, дійсно слід поважати право інтелектуальної власності та перевіряти свої ідеї на унікальність — щоб випадково не стати крадієм думок та змістів.
Іван Дудченко: «Роби своє попри все»
Що тобі допомогло сформувати свій особистий стиль?
Пошук, експерименти й колаборації. Та найважливіше — вміння чути свою внутрішню дитину, тобто мати максимальну відкритість та впевненість у тому, що ти робиш, відкидаючи будь-які соціальні норми та забобони. На мій погляд, це — рушії на шляху до формування особистого стилю.
Якщо описати твій стиль трьома словами — то який він? І яка твоя робота максимально відображає (і все пояснює про) тебе як ілюстратора?
Різноманітний. Оригінальний. Сміливий та щирий.
Як ілюстратор з чого ти почався? Що допомогло набрати ту висоту, яка є зараз?
Мені допомогла звичка спостерігати — і занотовувати свої спостереження. Я хотів заробляти цим — і розумів це для себе ледь не з дитячого садочка. Впертість. Також моя дружина та дитина, сім’я.
На мене дуже вплинула порада моєї вчительки з образотворчого мистецтва в херсонській школі з поглибленим вивченням математики, фізики та іноземки. Одного разу вона, роздивляючись мій малюнок, запитала: «Чи ти не думав перевестись у навчальний заклад з поглибленим вивченням та практикою з образотворчих мистецтв?» Це остаточно мене переламало — і восени того ж року я вже був учнем Таврійського ліцею мистецтв, де і почалось моє формування як творчої особистості.
Ще мене підтримує ідея «роби своє попри все». Першим прикладом цього для мене був мій найближчий товариш — попри докори з боку друзів і насмішки вчителів, він почав займатись тим, що йому до вподоби. І зараз він артист європейського масштабу — один з топових співаків сучасної України. Іншим прикладом цього є тренер із джиу-джитсу.
Що найскладніше в тому, щоб бути ілюстратором сьогодні (в контексті війни та загалом)? Як справляєшся?
Фіксувати й малювати ті жахіття, які творять ці нелюди та країна-терорист загалом. Малюючи, ти занурюєшся в тему з усіма її деталями, пропускаєш через себе.
Загалом найскладніше — не перегоріти. Чітко зрозуміти, що ти хочеш займатись цим все життя, та не згоріти на старті від певних очікувань, що все має прийти одразу або якомога скоріше. Step by step.
Яку головну помилку може зробити ілюстратор — і як її не допустити?
Стати клоном більш талановитого ілюстратора. Як результат — ти будеш завжди перебувати в тіні маестро і дуже повільно зростати. З цим досить часто стикаються новачки — закохавшись у певного артиста і почавши несвідомого його копіювати.
Оригінальність — це пошук через оточення, вивчення форм та переосмислення, а не пінтерест. Щоб зварити смачний борщ, варто спочатку ознайомитись із його інгредієнтами, пропорціями, вимити й почистити овочі (і перевірити, чи вони свіжі). А якщо накидати просто за рецептом в каструлю, вийде щось інше — та, скоріш за все, несмачне.
Антон Або: «Треба просто малювати, експериментувати, шукати свою візуальну мову»
Що тобі допомогло сформувати свій особистий стиль?
Мені здається, що я досі у пошуках свого стилю. Багато чого подобається у графіці, чого я поки не можу реалізувати. Експериментую з різними медіумами та інструментами.
А якщо говорити про те, що допомагає це все шукати, — напевно, це моя дитяча цікавість. Коли бачу щось цікаве, відразу хочеться зрозуміти, як це можна зробити.
Якщо описати твій стиль трьома словами — то який він? І яка твоя робота максимально відображає (і все пояснює про) тебе як ілюстратора?
Наївний, веселий, гротескний. Мені важко обрати одну роботу або навіть серію. Але нехай буде одна з моїх останніх робіт про чаклунів. Хочу розвивати цей світ.
Як ілюстратор з чого ти почався? Що допомогло набрати ту висоту, яка є зараз?
Напевно, мій творчий шлях почався з графіті. Потім памʼятаю середину нульових — я працював дизайнером в не дуже цікавій конторі й на обідніх перервах почав малювати у скетчбуку різні ілюстрації. Потім у мене зʼявилися комерційні замовлення — і я почав активніше працювати в цьому напрямку. Зараз я займаюся іншими проєктами та можу дозволити собі малювати для себе.
Якщо говорити про те, що допомогло набрати висоту, то це точно впевненість, що треба просто малювати, експериментувати, шукати свою візуальну мову.
Що найскладніше в тому, щоб бути ілюстратором сьогодні (в контексті війни та загалом)? Як справляєшся?
Якщо розглядати це питання в контексті війни, то найскладніше зараз — переживати постійні емоційні гойдалки. Знаю ілюстраторів, які взагалі не можуть малювати під час активних емоційних станів — а є такі, що починають рефлексувати й активно працюють. Ми всі різні. Коли мені треба працювати, я намагаюся вимкнути всі інформаційні потоки та фокусуюся на роботі.
Яку головну помилку може зробити ілюстратор — і як її не допустити?
Складне питання. Напевно, головна помилка — перестати малювати й зневіритися в собі. Щоб цього не допустити, треба навчитися перемикатися, відпочивати й найголовніше — підтримувати в собі дитячу допитливість і цікавість до всього нового.