Щороку в прокаті й на стримінгах показують тисячі фільмів, які намагаються здивувати глядача химерами, тілесними мутаціями та абсурдними сюжетними ходами. У 2024 теж так було. Цей рік приніс нам не одну стрічку, яку вже можна називати крейзі-класикою.
Кінокритик і ведучий подкасту «Додивитесь у кіно» Юра Самусенко зібрав добірку з 10 фільмів, які місцями хочеться переглядати із заплющеними очима. Але вони точно запам’ятаються на довше, ніж один рік.
#1. «Чутки» (Rumors)
Режисери: Гай Меддін, Гален Джонсон, Еван Джонсон
«Велика сімка», гігантський мозок у лісі та пігулка з ціанідом — інгредієнти нового фільму Гая Меддіна та його друзів. Почнімо з абсурдного сюжету: президенти сімох найсильніших країн збираються разом в альтанці поблизу розкішного лісу та озера, щоб обговорити світову кризу. Раптом з лісу доноситься крик — і за традицією горору кожен із президентів губиться у власних бажаннях дослідити надприродне. У лісі головні герої знаходять химер біля вогнища, а згодом — і великий мозок, який світиться фіолетовим променем. Що це все означає? Доведеться напружити й власний мозок, щоб дізнатись.
Меддін зібрав чудових акторів на ролі лідерів країн. Кейт Бланшетт грає канцлерку Німеччини, відсилаючи до Ангели Меркель. Чарльз Денс із «Гри престолів» перетворюється на підстаркуватого нібито Джо Байдена. А один із фаворитів Франсуа Озона Дені Меноше грає знервованого президента Франції. Плюс ім’я продюсера Арі Астера («Спадковість», «Сонцестояння») в титрах — і глядач вже зможе прикинути рівень божевілля на екрані. І фінальний аргумент на користь «Чуток»: Variety включили стрічку в список найгірших цього року. А там, серед іншого, є і достойні фільми.
#2. «Інша людина» (A Different Man)
Режисер: Аарон Шимберг
Едвард страшенно невпевнений в собі — у нього спотворене обличчя. Та життя налагоджується. Чоловік знаходить ліки, що дозволяють йому виглядати як Себастіан Стен. Едвард отримує хорошу роботу і роль у виставі, де фактично грає самого себе з минулого. Аж раптом з’являється Освальд — британець із таким самим обличчям, як колись в Едварда. Освальд забирає в головного героя не лише роль у театрі, але й в житті, поступово заповнюючи собою думки Едварда.
«Іншу людину» часто називають «Субстанцією» для чоловіків. Саме тому тут немає останньої, адже стрічка Шимберга тонше та майстерніше говорить про очевидне: зовнішність — це ще не все. Себастіан Стен блискуче перевтілюється в огидного зсередини чоловіка, а джазова музика Умберто Сміреллі класно підкреслює, як той розривається між бажаннями та вчинками. Хто б міг подумати, що «Красуню та чудовисько» можна переосмислити в стилі нью-йоркських фільмів Вуді Аллена. А ми подумали — і запитали про стрічку в режисера.
#3. «Мадам Павутина» (Madame Web)
Режисерка: Ес Джей Кларксон
Що було із супергероїкою 2024 року? Насправді нічого визначного. Особливо у студії Sony, яка випустила провальні «Мадам Павутина» і «Крейвена». В останньому ще й росіяни грають росіян. Але варто зупинитися на «Мадам Павутині», яка зробила з Дакоти Джонсон мемну персонажку. Акторка всіма способами уникала розмов про якість цього фільму під час промокампанії. І на це були причини, бо стрічку про наслідки досліджень павуків у джунглях Перу розносили ще до виходу — через смішні діалоги, погані спецефекти й акторок, які наче не розуміють, що грають.
Кінокритики дали «Мадам Павутині» 11% на Rotten Tomatoes, а фільм наче знущається з самого себе, нагадуючи застарілі блокбастери 2000-х. Український дубляж намагався якось врятувати стрічку, коли ж в оригінальних діалогах часто «не потрапляли в губи» через перезапис після знімань. «Мадам Павутина» — один із тих фільмів, які через жахливу якість можуть опинитися в топах guilty pleasures. І через роки про них вже буде не соромно говорити.
#4. «Види милосердя» (Kinds of Kindness)
Режисер: Йоргос Лантімос
Після перегляду цього фільму в кіно я почув фразу, що Лантімос може дозволити собі будь-що. І справді, після «Бідолашних створінь» грецький режисер не відмовився в одній стрічці розповісти три різні історії. Ще й акторський склад той самий: Емма Стоун, Джессі Племенс, Маргарет Кволлі, Віллем Дефо та Хонг Чау. Але чому це кіно — серед крейзі-фільмів року? Тому що Лантімос повернувся до джерел.
«Види милосердя» по-хорошому нагадують «Ікло», яке Йоргос знімав ще у свій грецький період. Там батько сім’ї не випускає доньок за межі паркану, поки в них не випаде ікло, і дресує їх як собак. У «Видах доброти» як тварини поводиться більшість героїв. В одній новелі Джессі Племенс змушений читати «Анну Кареніну», в другій — хоче свінгер-вечірку після загибелі дружини, а в третій — взагалі потрапив у секту.
У цьому фільмі вирізають органи на знак любові, злизують піт для перевірки приналежності до культу і кілька разів переїжджають чоловіка автівкою — щоб лише тримати контроль над ситуацією. Але хто точно контролює події у фільмі — то це Лантімос. І це прекрасно.
#5. «Нічна сука» (Night Bitch)
Режисерка: Маріель Геллер
На «Нічну суку» дуже чекали, і жодне кіно цього року так сильно не розчарувало критиків. Емі Адамс, яка зіграла головну роль, мала б отримати номінацію на «Оскар» ще в день релізу трейлера. Але коли стрічка вийшла в прокат, її не намагався розчавити хіба що новачок у критиці. Втім, фільм Маріель Геллер заслужив бути тут не лише завдяки заслугам режисерки, яка зняла драми «Чи зможете ви мене пробачити?» й «Чудовий день у нашому районі».
Це кіно було божевільним вже на етапі ідеї. Домогосподарка з дитиною змушена залишатися вдома, поки чоловік у роз’їздах. Вона поступово відчуває, що материнство принесло нові звички, що перетворюють її чи то на собаку, чи то на вовкулаку. Стрічка мала вийти у 2023, але дісталась до американського прокату лише зараз, і, схоже, цей додатковий рік зовсім не зіграв на руку фільму. А втім, завжди приємно бачити Емі Адамс у кіно.
#6. «Довгоніг» (Longlegs)
Режисер: Оз Перкінс
Детектив у стилі норвезьких романів з напудреним Ніколасом Кейджем — що може піти не так? Трилер Оза Перкінса — головний та найбільш несподіваний горор року, адже Кейдж вкотре розкрив свій акторський діапазон (цього разу і через співи). А глядачам дали нову королеву крику — Майку Монро. Вона грає агентку ФБР, яка розслідує містичні вбивства родин у 1990-х і розшифровує листи із сатанинськими посланнями з не меншим ентузіазмом, ніж герої Девіда Фінчера.
Власне, з Девідом Фінчером та Альфредом Гічкоком тут можна знайти безліч паралелей — від палітри кольорів до сюжетних ходів, які щоразу більше заплутують глядача. Однак божевільним цей фільм робить саме Ніколас Кейдж, який викликає огиду/сміх/роздратування або все разом, навіть коли ледве заходить у тісні рамки екрана. А ще «Довгоніг» мав блискучу промокампанію з зашифрованими повідомленнями на банерах і натяками на вбивцю Зодіака.
Джерело: The Hollywood Reporter
#7. «Єретик» (Heretic)
Режисери: Скотт Бек та Браян Вудс
Ще один фільм від А24, «Єретик» може здаватися неочевидним вибором — це релігійний трилер, в якому більше говорять, ніж діють (що точно йде на користь стрічці). Тут Г’ю Грант у великих окулярах розповідає про різницю між творчістю Radiohead і Лани дель Рей, а потім розкладає за тією ж аналогією настілку «Монополія». А потім ще й співає Creep так, що фани можуть переосмислювати всю фільмографію Гранта після такого виконання.
На відміну від інших горорів А24, «Єретик» дійсно здається нетиповим — він одночасно простий у своєму виконанні, сетингу та меседжах, але і складний в персонажах, наголосах та містиці. Це точно тягне хоча б на одну номінацію для Г’ю Гранта, який наче все життя чекав ролі знахабнілого та зарозумілого єретика. І навіть якщо без нагород, стрічка Бека та Вудса може стати в один ряд із «Мовчанням ягнят» і «Запамороченням» — іншими іконічними фільмами про контроль.
#8. «Пастка» (Trap)
Режисер: М. Найт Ш’ямалан
Головний мем року — осатаніле обличчя Джоша Гартнетта, який намагається вибратися з концерту улюбленої співачки своєї доньки. Режисер М. Найт Ш’ямалан продовжує дивувати фіналами, але цього разу чи не вперше звертається до особистого життя. Він запитає, чи варто жертвувати роботою задля часу з родиною, і загортає цю преамбулу в трилер про маніяка, який приховує свої вбивства від сім’ї.
Божевільним цей фільм робить дивакуватість багатьох вчинків: то персонаж Гартнетта зніме футболку посеред епізоду, наповненого саспенсом, то Кід Каді пролетить у білій перуці, скаржачись на неуважність персоналу (реального чи кіношного?), то ФБР поводяться наче діти, бо не можуть зловити маніяка. Все стало б ще дивнішим, якби поважний французький журнал Cahiers du Cinéma вніс «Пастку» до десятки найкращих фільмів року. Але ж і це трапилося.
#9. «Ніч з дияволом» (Late Night with the Devil)
Режисери: Кемерон та Колін Кернс
Формально цей фільм вийшов 2023 року, але доїхав до наших кінотеатрів лише у 2024. І добре, що це все-таки сталося, бо «Ніч з дияволом» — досвід для великого екрана. За сюжетом телеведучий Джек Делрой не має таких успішних рейтингів, як його конкуренти, тому постійно мусить підігрівати інтерес до свого шоу. На Гелловін він запрошує екстрасенса та дівчинку з мамою. Дитина пережила масове самогубство, і в неї начебто вселився диявол, а це хороша нагода в прямому ефірі вигнати нечисть.
Знятий в Австралії за копійки за мірками голлівудського кіно (лише візуальні ефекти коштували $150 тис.), «Ніч з дияволом» — це майже класичний горор про екзорцизм. А таких у попередні роки було багато — лише Рассел Кроу зіграв в «Екзорцизмі» та «Екзорцисті Ватикану». Але фільм Кернсів обережно торкається теми вигнання диявола, а натомість вільно розпоряджається візуальними знахідками — глядач, по суті, дивиться прямий ефір. Від того форма стрічки здається непередбачуваною — нам цікаво не те, що ми дивимось, а те, як це зроблено.
#10. «Морена»
Режисер: Сергій Альошечкін
Аня та Юра приїжджають у Ворохту до батьків та зіштовхуються з чаклункою Іванкою, яку також кличуть Мореною. Вона збирається забрати хлопця в Ані, але згодом помирає від її рук. Відтепер Аня прокидається вночі та вбиває всіх, хто стоїть на її шляху. Разом із хлопцем вони мають вирішити, як уникнути закляття відьми та врятувати свою репутацію.
Прем’єра «Морени» відбулась на кінофестивалі «Миколайчук OPEN» у Чернівцях, а пізніше стрічка навіть вийшла в прокат. Чому «навіть»? Бо такі треш-горори, де присутня об’єктивація жіночого тіла, створені далеко не для кожного українського глядача. Звісно, спочатку фільм за 39 млн грн знімали цілком серйозно, але вийшло так недолуго, що аж смішно. Діалоги, монтаж та молоді актори, серед яких, до речі, Віталій Ажнов, виглядають наче пазли з різних головоломок. Але якщо скласти їх разом, то з цього може вийти крейзі-кіно. І справді вийшло.