Skvot Mag

Йоргос Лантімос: «Актори могли клеїти дурня»

В ексклюзивному інтерв’ю для SKVOT MAG режисер Йоргос Лантімос, сценарист Тоні Макнамара та актор Віллем Дефо розповідають про роботу над фільмом «Бідолашні створіння».

Йоргос Лантімос: «Актори могли клеїти дурня»
card-photo

Наталія Серебрякова

Авторка

12 січня, 2024 Мистецтво Стаття

Стрічка «Бідолашні створіння» представника грецької хвилі Йоргоса Лантімоса отримала головний приз на торішньому Венеційському кінофестивалі. Цьогоріч вона розпочала нагородний сезон із «Золотого глобуса» за найкращу комедію або мюзикл. Фільм має всі шанси змагатися за «Оскар», а 18 січня картина виходить в український прокат.

Це адаптація роману Аласдера Грея про доктора Гудвіна Бакстера (Віллем Дефо), який виховує дивне створіння — молоду дівчину Беллу. Її зіграла Емма Стоун. Одного дня Белла полишає свій дім із коханцем та вирушає у довгу подорож світом Вікторіанської епохи, щоб краще пізнати себе.

Кінокритикиня та оглядачка Наталія Серебрякова поговорила з авторами фільму «Бідолашні створіння» та актором Віллемом Дефо про фемінізм, складний грим і труднощі адаптації серйозного роману до комедійного жанру. 

У цьому інтерв’ю згадуємо: 

 

Йоргосе, розкажіть, будь ласка, про свій шлях побудови фільму. Як почалася ця пригода і коли ви вперше вирішили, що Беллу Бакстер зіграє Емма Стоун?

Йоргос: Я вперше прочитав роман десь у 2010–2011 роках, і він одразу мене вразив. Я проводив дослідження і побачив, що цю історію ніколи не екранізовували саме так, щоб вона мене здивувала. 

Ми зустрілися з письменником Аласдером Греєм (автор першоджерела — прим. ред.) у Глазго. І він був досить своєрідною людиною, дуже талановитою та обдарованою. Він чудовий художник та ілюстратор, і великий письменник. Я отримав його благословення зробити адаптацію. Але потім мені часто відмовляли, коли я представляв свою ідею фільму. Тож я завжди тримав її при собі та продовжував знімати інші фільми. Врешті-решт після успіху «Фаворитки» трапилась нагода представити цю ідею продюсерам знову. 

Я подарував роман Тоні Макнамарі, який написав сценарій. Після роботи з Тоні над «Фавориткою» ми вже знали, що хочемо продовжувати працювати разом. Тому я згадав ще й про Емму Стоун. Її цей проєкт схвилював та заінтригував. А через кілька років нам вдалося зняти «Бідолашних створінь».

У фільмі відчувається жіночий погляд на історію про Франкенштейна. Чи вплинула серія попередніх фільмів про нього під час розробки?

Тоні: Я думаю, що вплинув «Молодий Франкенштейн». Але в книзі вже був цей жіночий погляд. І ідея Йоргоса полягала в тому, щоб зробити щось інше.

Йоргос: Я думаю, що не особливо вплинув. Ми дивилися різні адаптації, щоб, можливо, трохи згадати про них. Але все й так було закладено в самому романі. Він же перш за все написаний у новелістичній манері. Ми не надихалися якимись феміністичними ідеями, просто взяли все в Аласдера Грея.

Йоргосе, чи можете ви розповісти про ваші робочі стосунки з Еммою?

Йоргос: Так, це важко пояснити, тому що переважно ми просто домовляємося щось робити разом. Нам не потрібно надмірно аналізувати речі, щоб отримати результат. Ми довіряємо один одному після всіх років співпраці разом і стали дуже близькими та гарними друзями. Ми багато про все говоримо. 

Емма почувалася спокійніше, бо її залучили до проєкту ще на ранніх стадіях, тож вона знала про все: від проєктування світла і костюмів — до кастингу. Ми, наприклад, просто подзвонили Віллему замість того, щоб кликати його на кастинг. З акторами ми будуємо безперервні стосунки, а головне — це довіра та вдячність один до одного.

Питання до Віллема Дефо. Роль вченого Франкенштейна завжди чоловіча. Як ви думаєте, чи мали б «Бідолашні створіння» такий же ефект, якби ви з Еммою Стоун помінялися ролями?

Віллем: Хто знає, чи був би її шлях іншим. У центрі сюжету — відносини Белли з моїм героєм. І це одна з речей, які мені так подобаються в матеріалі, завдяки якій фільм має багато шарів. Надто просто сказати, що це — батьківські відносини. Натомість мій персонаж має нову надію, і не тільки для себе, але й для Белли. Тому ваше питання досить гіпотетичне. 

Мій герой закохується в неї. Але він чітко дає зрозуміти, що це не хижацька річ у сексуальному контексті, тому що він не може функціонувати сексуально. Тож цей факт ставить його в цікаве становище. Спочатку він намагається контролювати її. Але потім, зрештою, вибирає вищу любов, тому що визнає, що мусить відпусти Беллу. І у фільмі є достатньо багатошаровості, зокрема епізод, в якому він дозволяє їй вийти у світ. 

 

Йоргосе, а як ви уявляли характерний вигляд героя Дефо, доктора Годвіна Бакстера? Розкажіть, як відбувалося його перевтілення.

Йоргос: Це була справжня подорож. Ми почали думати про нього рано, коли лише почали проєктувати сам світ. Ми переглянули багато референсів на персонажів, зокрема зображення поранених солдат з ранніх війн та їхній вигляд після операцій, які не були настільки досконалими, як тепер. Але його вигляд мав бути майже абстрактним. Ми дивились на абстрактні зображення, мистецтво та картини. 

У моїй голові застряг автопортрет Френсіса Бекона, до якого я постійно повертався. І ми намагалися якось це витлумачити. А потім, коли почали складати речі разом — від фотошопу до скульптури, — зробили такий собі бюст, на якому все випробували. Тож ми почали будувати образ на цьому бюсті та дивитися на результати нашої фантазії. І також надсилали Віллему деякі фотографії, а він доєднався до створення персонажа. Далі ми вже проводили тестування. І все ожило разом із Віллемом. Мабуть, цей зовнішній вигляд був не дуже приємним для нього, але він його прийняв.

Віллеме, поділіться, будь ласка, враженнями від роботи з візажистами. Вам, мабуть, було незручно сидіти у кріслі щодня по кілька годин на гримі.

Віллем: Ми не любимо говорити про подібні речі, тому що не хочемо, щоб люди думали про процес гримування під час перегляду фільму. Але що я можу сказати? Треба просто віддатися цьому процесу. Моє обличчя складалося зі шматочків, готових фрагментів, які були виліплені, а потім нанесені на обличчя та пофарбовані. 

Це досить довго. На початку це було 4 години, щоби повністю загримуватися, і, може, дві, щоб зняти грим. Ти сидиш у цьому кріслі й не можеш спати. Тож дивишся в дзеркало, як гримери розміщують ці скульптурні шматочки навколо твоїх очей та рота, і бачиш, як з'являється інша істота. У мою гримерку заходили сонні люди, які пили каву, поки двоє хлопців-гримерів — я навіть не пам'ятаю їхніх імен — впоралися просто фантастично. Потрібна неймовірна концентрація, щоб щодня створювати доктора Бакстера заново.

Йоргосе, як вам вдалося зробити портрет Белли Бакстер разом з Еммою Стоун? Скільки Еммі довелося віддати своєї особистості цій ролі?

Йоргос: Я просто відпустив її. Я міг лише створювати правильне середовище та безпечний простір для усіх акторів. І тому окрім репетицій заздалегідь я запропонував їм пізнати один одного, щоби почуватися у безпеці. Я їм казав, що вони можуть спробувати будь-що: актори могли клеїти дурня, грати разом в ігри, а не сидіти та аналізувати, створюючи теорію про персонажів. І все залежало лише від акторів, тому такий процес свободи їм подобався. Я не казав, що робити конкретно, а міг лише вказати певний напрямок.

Тоні, як вам вдалося органічно збалансувати фантазію та гумор у такому інтелектуальному сценарії?

Тоні: Таке вже почуття гумору я маю. Йоргос завжди говорив про сценарій як про фантазію, а потім йшлося про створення специфічної мови. З одного боку, це історичний фільм, але він мав бути досить сучасним і мати сучасну мову, щоб люди також могли емоційно отримати до неї доступ. Цей світ мав бути достатньо епічним, щоб відповідати запиту від Йоргоса. Тож це було своєрідне поєднання, просто опрацювання мови Белли, яка не має швидко розвиватися.

Віллеме, що вас надихало на роль? Чи було у вашому житті щось подібне, такий батьківський дух?

Віллем: Світ фільму був настільки завершеним, що він ніби сам підказував вам, що робити. У будинку Бакстера був такий рівень деталізації, що я просто колупався там, дивився на реквізит, відкривав книги. Деякі з них були не просто декорацією. Я відкривав їх, а там були хірургічні схеми. Це настільки цілісний світ, що ти знаєш, що маєш зробити, і це великий комфорт. 

І тоді, звісно, Йоргос вже розповів про процес репетиції. Він дуже добре вміє складати компанію. Отже, у нас був безпечний простір. А потім — грайливий тон. Я також дивився деякі відео з Аласдером Греєм, тому що, безсумнівно, у моєму персонажі є велика частина його особистості. Як сказав Йоргос, він ідіосинкратичний та ексцентричний. У нього гарна манера говорити. Але як же це прекрасно для актора, коли є повний світ і ти просто входиш у нього.

Тоні, для мене «Бідолашні створіння» — феміністичний фільм, у якому Белла вільно розвивається, а не підкоряється суспільству. Це було частиною сценарію від самого початку?

Тоні: Я не думаю, що ми коли-небудь говорили про це в таких термінах. Це завжди була історія про жінку, яка намагається контролювати своє життя та суспільство, як і всі інші, а також контролювати уявлення про своє тіло. Для мене ця історія була про людину, яка намагається прожити своє життя якомога вільніше, яку не виховувало суспільство і для якої немає жодних правил. Ми хотіли створити історію про жінку, яка намагається створити себе сама.

Йоргосе, розкажіть, будь ласка, про використання сферичних лінз у певних епізодах. 

Йоргос: Ми побудували цю кінематографічну мову з Роббі Раяном, оператором «Фаворитки». Ми використовували лінзи типу «риб'яче око». І в якийсь момент випробували сферичні лінзи, але тоді подумали, що це занадто для «Фаворитки». А працюючи над «Бідолашними створіннями», я згадав про них. При їхньому використанні зображення вийшло сюрреалістичним, і це було саме те що треба.  

Читати статтю

 

Тоні, «Бідолашні створіння» — глибоко психологічний фільм. Яких авторів ви досліджували під час написання сценарію?

Тоні: Ніяких особливо. Я письменник, тому витрачав час на роздуми та не досліджував психологію в цьому випадку. Ми просто пройшли через різні аспекти персонажів та знайшли рівні кожного. 

Коли ви працюєте з Йоргосом, то у вас немає чорно-білих персонажів, їх і не хочеться мати. Люди складні, вони хороші та погані. Вони мають недоліки та поводяться по-різному. І якщо ви знайдете в цьому правду як сценарист, то це все, що ви шукаєте, — бажання персонажів та чому і що вони намагаються отримати. Так був побудований роман, а потім і мій сценарій. 

Звичайно, Йоргос має своє бачення всього, тому я теж усе це продумую. Все, що ти читав за 45 років як письменник, запам’ятовується, і ти не знаєш, що це означає. Тож коли пишеш сценарій, це вдається впорядкувати. 

Йоргосе, а якби ви зняли цей фільм 10 років тому, як і планували, він би змінився?

Йоргос: Світ змінився за 10 років, принаймні західний світ, в якому ми перебуваємо, або та бульбашка в західному світі, яка дивиться подібні фільми. Змінилося і те положення, яке займає жінка в суспільстві, і як ми це повільно усвідомлюємо. І для нас це тепер здається очевиднішим. Ми намагаємося це змінити — і начебто виходить. Відмова, яку ми отримали 10 років тому, була досить чесною, бо на той час я навіть не зробив англомовний фільм, а це мало б бути масштабне кіно. І тоді це здавалося ризикованою пропозицією.