Минулого року до України приїжджав Орландо Блум — посол доброї волі UNICEF (а також Леголас, Вілл Тернер і Райкрофт Філострат). Всі три дні перебування актора тут його супроводжувала знімальна група, зокрема оператор-постановник Нікіта Мекензін. А режисерка Юля Проворченко монтувала відзнятий матеріал у ріал-таймі. Юля та Нікіта у відеомейкінгу вже давно — вони мають власну Cofounder Studio і 3500 роликів на двох.
Ми зустрілися з Юлею та Нікітою, щоб розпитати їх про зйомки для UNICEF, а також:
- — як створювати ріал-тайм контент
- — що врахувати, якщо працюєш із дітьми
- — які red flags у комунікації з клієнтом не можна ігнорувати
- — який Орландо Блум у житті
Ви знімали візит Орландо Блума від UNICEF — як вдалось потрапити на цей проєкт?
Нікіта: В мене є знайома, Настя Канарьова, з якою ми працювали на «Громадському» у 2014–2016. Зараз Настя керує продакшеном CooperativeFilms, який є одним із ключових підрядників Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні. Для цього їй потрібні хороші підрядники — і час від часу вона звертається до нас. Коли Настя написала мені з пропозицією знімати Орландо Блума, сказала, що зйомка секретна — я дізнався про героя вже потім. Тоді запропонував Юлі включитися в цей проєкт. Це були три дні роботи нон-стоп — ми знімали, монтували та одразу видавали матеріал. Я був «камерою А», постпродакшеном займались Юля та Лєна Шатунова (випускниця курсу «Adobe Premiere з нуля» — прим. ред.).
Як багато креативної свободи було на цьому проєкті?
Юля: Цей проєкт — не зовсім про креативність. Ми мали конкретну задачу, яку треба було закрити — три ролики орієнтовно по 120–180 секунд. Плюс шортси, які ми віддавали щодня, тобто короткі версії для сторіс із найцікавішими моментами.
Як відбувався процес зйомок — ви діяли чітко за брифом чи були поряд з Орландо і знімали ситуативно?
Н.: Ми лише в загальних рисах знали, що відбуватиметься в ці три дні зйомок, — бо це зірка світового масштабу, всі пересування були засек’юрені. Розуміли, що буде поїздка в Ірпінь, зустріч із Зеленським (куди нас, очевидно, не покликали — ми б дізналися про такий івент за кілька тижнів, пройшли купу перевірок, etc.). Поїздок на лінію фронту не було — все в Києві та області.
Що стосується операторської задачі, нашим головним героєм був Орландо Блум, тому треба було постійно фокусуватися на ньому. Але ми також не мали забувати показувати роботу самого UNICEF. Нам треба було ловити всі класні sweet moments, які відбуваються з Орландо впродовж поїздки. Як він грає та обіймається з дітьми, наприклад.
Як відбувався ваш воркфлоу — готові відео потрібно було віддавати в день зйомок?
Н.: В нас було світло, дві камери й штативи, хоча 90% матеріалу ми відзняли з рук. Крім мене та іншого оператора, Юри Руснака, на майданчику був звукорежисер Діма Олексюк і суфлер. Ми розбили задачі так: я знімав великі плани й тримав у фокусі Орландо Блума, а Юра робив більш загальні плани. Знімали в 4К, щоб відео можна було трохи кропнути — а кропати доводилось, бо ми мали віддати й вертикальні, і горизонтальні ролики.
Ю.: Потрібно було щодня віддавати вдалі синхрони та біроли, змонтовані сторіси. Коли зйомка на певній локації завершувалась, нам одразу передавали флешки з матеріалом на таксі. Тоді ми ставили їх на копіювання — треба було мати дві копії відео, бо під кінець дня флешки чистились. Потім ми віддивлялися матеріал та синхронили зйомку з двох камер і звукову доріжку. І так по колу. Ми з Лєною також ділили матеріал між собою, але все одно не встигали віддивитись усе до комендантської, тому допрацьовували вдома.
В чому специфіка роботи з такою великою організацією, як UNICEF, — чим це відрізняється від співпраці з брендами?
Ю.: Особливість цього проєкту в тому, що все треба було виконати швидко і в стислі терміни. Саме швидкість і технічні навички були головними. Це пов’язано зі специфікою UNICEF — зазвичай вони показують події тут і зараз. Це не зовсім новини, а скоріше ріал-тайм контент. Зрозуміло, що коли до тебе приходять по проморолик, робота відбувається інакше. Там більше етапів, часу, можливість покреативити.
Такі проєкти, як з UNICEF, бувають, але не дуже часто — не вистачить здоров’я нон-стоп так працювати. Це були три дні дуже насиченої роботи — ти сидиш і монтуєш по 14 годин. Звісно, ми спали та їли — без цього ми б не працювали. І свідомо прийняли рішення взяти такий інтенсивний проєкт.
На зйомках для UNICEF ви багато працювали з дітьми. Чи правда, що знімати дітей найважче, — і що ви зробили, аби вони спокійно зреагували на вашу присутність?
Н.: Робота з дітьми — це завжди лотерея. Ніколи не знаєш, де ти можеш зафакапитись: чи будеш занадто гучним, чи занадто тихим, чи візьмеш іграшку, яку не можна було чіпати. Тому дуже класно, що на всіх знімальних локаціях були працівники UNICEF — вони допомагали будувати комунікацію з дітьми.
В нас була купа класних моментів. Як дівчинка підбігає до Орландо і починає говорити англійською (краще, ніж деякі мої знайомі). Або як дитина дає Орландо іграшку зі словами «це тобі». Причому все це рандомно відбувалось. Не те щоби по рації передавали: «Орландо заходить, діти посміхаються, в кадрі з’являється дівчинка з іграшкою».
Моя порада відеомейкеру, який хоче працювати з дітьми, — намагайся стати своїм. Не вдавай, а реально будь із дитиною на одній хвилі. Грайся з нею, а не відсиджуй зміну. Не тягнись за якоюсь штукою рукою, а встань на карачки та підповзи до неї. Діти дуже добре відчувають такі моменти. Куди б не приходив Орландо Блум, він брав іграшки, починав говорити з дітьми, будував жовто-блакитну вежу. Не виключено, що це могла бути гра (він дуже втомлювався, це було помітно). Але навіть якщо він грав, то робив це так, що діти йому вірили.
Чи ставались непередбачувані або кризові ситуації на цьому проєкті?
Н.: Не було такого, щоб у нас щось прямо не вийшло. Ми наперед усе продумували, Настя дуже класно хенделила весь процес. Єдина складна ситуація сталася на зйомках Олени Зеленської. Ми знімали на паркінгу, тобто в максимально темному приміщенні. В нас був лише один освітлювальний прилад із собою, і ми поставили його так, щоб зробити широку світлову пляму — не ідеально, але хоча б якось.
Це був такий error, коли всі зайшли та розвернулися спинами до нашого приладу. В мене була паніка — я намагався викрикнути пані Олені, щоб вона змінила позицію, але мене не чули (підійти ближче не міг, бо мене не пускали охоронці). На щастя, на локацію прийшли журналісти й ввімкнули свої потужні накамерні ліхтарі. Вони допомогли вирулити цю сцену.
Від моменту зйомок для UNICEF минуло більше ніж пів року — чи відчули ви вплив цього проєкту на собі?
Ю.: Я б не сказала, що відчула якийсь вплив. Просто тепер у мене є гарний кейс, про який хочеться розповідати.
Н.: Не те щоб ми сильно комунікували цей кейс. Але якось так стається, що деколи я знайомлюся з людьми й вони мені кажуть: «о, це ж ти Орландо Блума знімав». Це стається в дуже неочікувані моменти. Хтось десь побачив ці відео, хтось комусь передав. Звісно, про цей проєкт є сенс згадувати — він говорить про рівень відповідальності, який ми готові брати на себе. Але це також схоже на неймдропінг.
Не хочу, щоб мене оцінювали за одним кейсом, бо я знімав не лише Орландо Блума. В мене купа класних проєктів: за останній рік я встиг попрацювати з Samsung, GlobalLogic, «Суспільне Культура», Arte і NOS (найбільшим медіа в Нідерландах), був оператором на документальному проєкті про Balbek Bureau, знімав інтерв’ю з Зеленським. Я систематично прокачую свої скіли, все це — робота.
Коли відеомейкеру краще не погоджуватися на проєкт, навіть якщо замовник дуже великий та має гучне ім’я?
Ю.: Для мене великий red flag — це коли замовник не розуміє, чого він хоче. Тому треба просити в клієнта референси й ставити запитання щодо них, щоб на прикладах зрозуміти, що саме йому подобається. Якщо клієнт не має референсів, можна запропонувати бачення самому — і обов'язково отримати зворотний зв'язок. Також усе потрібно максимально затверджувати з клієнтом перед зйомками — сценарій, світло, розкадровку, аніматик, локацію, стиль тощо.
То який Орландо Блум у житті — у вас були цікаві смол-токи?
Н.: Дуже дивне було відчуття — я працюю з чуваком, який знявся в iconic фільмах. «Володар перснів», «Пірати Карибського моря» — люди цитують ці фільми, будують стиль життя довкола них. Але я не підпадав під вплив емоцій — це нікому не пішло б на користь. Щодо смол-токів, усі вони стосувались роботи. Нічого цікавішого за «що ви, як ви, як вам це, офігенні діти». Команда UNICEF берегла Орландо — якщо говорити з усіма, то сили закінчаться ще раніше.
Хоча була одна історія. Якось я прийшов до Орландо і запропонував записати селфі-відео зі словами: They're taking the hobbits to Isengard (культова цитата з фільму «Володар перснів» — прим. ред.). А він сказав, що краще залишити це в минулому. Потім я подумав: «блять, Микито, це так тупо — підходити до людини з проханням повторити фразу з фільму, в якому вона знялась 20 років тому». Може, Орландо думав, що я класний чувак, а потім передумав. Насправді я довго харився на себе, що спитав це. А загалом все норм — Орландо залишився задоволеним, подякував знімальній групі в кінці.