Коли помічаєш прогалину в медіаполі — бачиш, що про щось говорять недостатньо або не говорять зовсім, — стаєш зін-мейкером. Тобто видаєш журнал своїми зусиллями — малим тиражем і за власними правилами.
У цій добірці ми зібрали 10 зінів та самвидавів, щоб створити зріз українського незалежного друку — від 1980-х до 2024. У цьому нам допомогли Саша Мураха, засновниця української зін-спільноти, Олена Погонченкова, авторка Bubblegum zine і співкураторка проєкту «Вільна музика: українські низові ініціативи від 1980-х до 2020-х», а також Антон Слєпаков.
#1. «Гучномовець»
В «Гучномовець» дописувала вся рок-тусовка пізніх 1980-х. Гурти DJ Derbastler, Gogol Bordello, «Раббота Хо», «Воплі Відоплясова» відкладали гітари та бралися за клавіатури й принтери, щоб розповісти про музику. Останні навіть дали назву журналу — натхненням став рядок «Хлопці грають в гучномовець», який звучав у «Пісеньці» ВВ.
Редакція самвидаву почала роботу в 1988. Її цікавили андеграундні рок-гурти, особливо київські, і все, що відбувалось довкола них. Автори «Гучномовця» ходили на концерти, квартирники, фестивалі, а потім писали рецензії на них — весело та гостро. Кожен випуск виходив тиражем у 20 екземплярів, а потім переходив з рук у руки — так про видання і дізнавалися.
Самвидав «Гучномовець». Джерело: amnesia.in.ua
«Гучномовець» проіснував неповних 4 роки — до 1991. Пізніше частина редакції та авторів емігрувала в США, а частина почала продюсувати гурти. Того ж 1991 року на ТЕТ вийшла музична передача «Гучномовець», але після пілотного випуску її згорнули.
#2. «Стан справ»
«Стан справ» народився в Харкові в 90-х. Зіном опікувався Сергій Мясоєдов та учасники гуртів «Нової сцени» — зокрема в журналі можна знайти колажі Дмитра Куровського з Foa Hoka. «Нова сцена» об’єднувала музикантів, акторів та художників, але більшою мірою все ж музикантів. Завдяки їм у Харкові (Києві, Донецьку) розвивались альтернативні виконавці, а за кордон потрапляла андеграундна українська музика — переважно на компакт-дисках.
«”Нова сцена” була безпрецедентним утворенням: першою незалежною продюсерською агенцією плюс живою та відкритою спільнотою авангардних музикантів і музиканток. Сергій Мясоєдов провів підліткові роки в Польщі та надихнувся тамтешньою DIY-культурою. Зі “Станом справ” на той момент могла зрівнятися хіба польсько-українська “Відрижка”. Зін виходив мікронакладом, мав іронічно-музичну спрямованість і дуже локальний зміст.
Як і з більшістю задокументованої низової культури того часу, ставлення до зіну було легким і необов’язковим. Це було щось “для друзів”, дуже внутрішнє. Відповідно, копії “Стану справ” сьогодні знайти неможливо, але завдяки Сергію Мясоєдову та архівістам молодшого покоління маємо декілька оригінальних сторінок із колажами та фотографіями харківських майстрів», — коментує Олена Погонченкова, авторка Bubblegum zine та співкураторка проєкту «Вільна музика: українські низові ініціативи від 1980-х до 2020-х».
Зін «Стан справ». Джерела: vilnamuzyka.lvivart.center, creatingruin.net
#3. «Кулек малышовых карамелек» Антона Слєпакова і Стаса Волязловського
Цей самвидав у 1995 зробили музикант Антон Слєпаков (ВГНВЖ) і художник Стас Волязловський. Обоє жили в Херсоні та багато спілкувалися. Антон Слєпаков пригадує, як з’явилась ідея зробити книжку:
«В 90-х Стас Волязловський ще не був таким відомим, але робив багато цікавої кераміки, скетчів на маленьких папірцях. У нього вдома їх були цілі гори — він завжди показував мені, що зробив за останні дні. І, напевно, якраз із цих замальовок все почалося — я запропонував зробити спільну книжку. На той момент ми вже кілька разів виступали разом — я співав, акомпануючи собі на картонній коробці, а Стас у реальному часі робив ілюстрації на аркушах А3».
Роботу над виданням поділили так: Волязловський робив малюнки, а Слєпаков писав тексти — деякі пізніше стали піснями. Назву, ймовірно, позичили в Астрід Ліндгрен — та й всі знали, що в Антона в кишені «завжди лежить кілька зайвих барбарисок».
Самвидав «Кулек малышовых карамелек». Джерело: vilnamuzyka.lvivart.center
«Робити макет Стас пішов до своєї знайомої Тані Шевченко, яка працювала на якійсь “жирній” роботі з сучасними комп’ютерами (для Херсона 1995-го це була велика рідкість), і вони за кілька годин все зібрали. Потім я поніс макети до найближчого копіювального центру і надрукував 15–20 екземплярів на всі гроші, які заощадив (тоді я працював нічним охоронцем у кафе і в художній школі). У Стаса на кухні ми самостійно склали ці листочки в книжки та з’єднали їх скріпками зі шкільних зошитів. В мене, на жаль, екземпляру з цього накладу не залишилось — я все роздарував», — розповідає Антон Слєпаков.
Наступного року одногрупник Антона Дементій Білий (зараз херсонський громадський діяч) запропонував надрукувати ще 100 примірників «Кулька малышовых карамелек». Другий наклад проспонсорували пресслужба Херсонської регіональної організації ліберальної партії України та Науковий центр вивчення авангарду. Оновлене видання доповнили статтями, замітками та рецензіями з тогочасної херсонської преси.
#4. «Аутсайдер»
«Аутсайдер» виходив маленькими тиражами з 2003 по 2007 рік — всього надрукували 7 випусків зіну. Як і більшість видань у цій добірці, «Аутсайдер» був про музику, переважно іноземну: американську попелектроніку, японську шумову музику, etc.
Минулого року головред зіну Роман Піщалов видав антологію «Аутсайдера», де зібрав найкращі тексти й кілька нових. Збірку презентували в Києві на платформі «Острів» — що, за словами Олени Погончнекової, є «ще одним свідченням відродження інтересу до самвидаву в Україні». Ось як дослідниця описує концепцію «Аутсайдера»:
«Він був скоріше збіркою вічнозелених статей, ніж журналом-дайджестом. У фокусі журналу був музичний авангард із дуже розкиданою географічно і хронологічно вибіркою. Хоча статті про українську музику складали невеликий відсоток, важливим є факт розташування української та закордонних “музик” у єдиному складному й строкатому контексті».
Обкладинки сьомого випуску «Аутсайдера» та антології 2023 року. Джерела: vilnamuzyka.lvivart.center, neformat.com.ua
#5. «Неформатор»
Цей панк-зін почав виходити в Харкові у 2003 році. Вже тоді редакція розуміла, що Дмітрій Нагієв — це «телевиродок», російський шансон — деградація, а об’єктивація жінок у кліпах — зовсім не круто. Якщо вірити обкладинці «Неформатора», зін містив звіти, рецензії, статті, творчість, інтерв’ю та історії.
«Неформатор» пояснював субкультури, слідкував за концертами в Харківській та Донецькій областях, писав про локальні гурти, розбирав останні концерти й альбоми. В першому випуску навіть є рецензія на дебютний альбом «Жадана і Собак», які тоді були «Собаками у космосі».
Обкладинки перших двох випусків «Неформатора». Джерело: Саша Мураха, Zeon Mental Centre
Перший випуск «Неформатора» зберігся — його можна почитати на каналі незалежної кураторської групи Zeon Mental Centre.
#6. «ФонтарЪ»
Ще один музичний зін, але на цей раз — з Житомира. «ФонтарЪ» писали про український рок, панк і метал — і майже в кожному випуску бороли стереотипи та доводили, що хтось розвиває ці напрямки в Україні. Зін проіснував з 2007 по 2015, і ці роки були досить плідними. «Спочатку “ФонтарЪ” виходив майже щомісяця, потім — раз на два місяці, а пізніше — вже раз на рік. Хоча у 2012 стався новий сплеск і команда видала одразу 8 випусків (#23–30)», — каже Саша Мураха, засновниця української зін-спільноти.
Випуски «ФонтарЪ» за 2007 і 2012 роки. Джерело: fontar.at.ua
Тут публікували огляди альбомів та репортажі з концертів, хоча траплялися і суцільно немузичні випуски — з віршами, прозою та статтями про інші артподії. «ФонтарЪ» — класне місце, щоб відкрити (привіт, зумери) або перевідкрити (привіт, олди) забуті музичні фестивалі 2000-х: Stare Misto, «АртПоле», «Мазепа-Фест» to name a few.
Всі 34 випуски «ФонтарЪ» проскановані та лежать на сайті журналу.
#7. «Так вийшло»
Львівський DIY-зін «Так вийшло» видавали у 2018–2020 роках. Фішка видання в тому, що тут міг опублікуватися будь-хто — не було редакції, яка дописувала б у журнал від випуску до випуску. Опублікувати також можна було будь-що, що друкується на папері, — від малюнків до текстів пісень.
Ідея полягала в тому, щоб допомогти креаторам (професіоналам, аматорам і тим, хто посередині) вийти в офлайн-простір. Свого часу тут друкувалися роботи Мар’яни Клочко, Motherland Agency, Юлі Пілюлі та інших.
Зін задумувався як іронічне осмислення капіталізму, тому перші 30 копій видання продавалися за 30 гривень. «Так вийшло» курували викладачка Львівської академії мистецтв Ольга Марусин, а також художники Анастасія Гуга та Павло Олефіренко. Трохи згодом Павло створив «Травень» — веганську закусочну у Львові, яка хостить концерти, виставки та кіноклуби.
#8. «Коцюбинський: між кіно та літературою»
Це спецвидання «Довженко-Центру», яке вони представили на «Книжковому Арсеналі 2024». Журнал присвятили 160-річчю Михайла Коцюбинського. У ньому кінознавці розповіли, чому людей з кіноапаратами тягнуло на екранізацію прози письменника. А ще як Параджанов майже зняв фільм за мотивами Intermezzo.
Команда «Довженко-Центру» постійно створює самвидави (або власнодруки) — в цьому допомагають великі фонди та інституції. Наприклад, протягом усього 2023 року дослідники «Довженко-Центру» працювали з зін-мейкерами та разом створили декілька видань. Цього року інституція мала власний стенд на «Книжковому Арсеналі 2024», де представила десятки самвидавів.
#9. «Грішниця»
Перший еротичний артзін в Україні з’явився у 2021 році. Його придумала (і втілює) художниця та фотографка Julie Poly — вона робила фото для Vogue, Dazed і зібрала книгу «Укрзалізниця».
«Грішниця» об’єднує роботи українських художників, які працюють із темою еротики, сексуальності та гендеру — також там бувають невеликі тексти, гороскопи й тести (наприклад, яка ти секс-іграшка). Зін відсилає до естетики розважальних журналів 2000-х: «Пан і пані», Simona, Cool girl тощо.
Сьогодні існує три випуски «Грішниці»: перший — вступний, другий — про тату (для цього номера FFFACE.ME створили VR-обкладинку та інстаграм-маски), і третій — про інтимне спілкування під час війни.
Артзін «Грішниця». Джерело: juliepoly.com
У 2022 році через «Грішницю» (і незадоволених відвідувачів) у Львівському артцентрі стався скандал. Тоді команда інституції провела велику дискусію про межу між еротикою та порно в мистецтві.
#10. Soлomiya Magazine
Це незалежний журнал від митців та для митців, який досліджує культсцену України. Soлomiya Magazine з’явився у 2022 році — він став спільною відповіддю креаторів з Києва та Берліна на повномасштабне вторгнення росії. Журнал підсвітлює візуальний арт, персональні досвіди, емоційні спостереження та дискурси — все, що відбувається зараз.
Наприклад, другий випуск журналу присвятили роботам, створеним в окупованому Херсоні, а також досвіду подвійної евакуації через війну — у 2014 та 2022. А в третьому (найсвіжішому) номері команда сфокусувалася на досвіді молодих українців за кордоном і на просторових стратегіях архітектури, яку росіяни будують на окупованих територіях.