Архітектура формується під впливом технологій: з’являються нові матеріали, методи будівництва, способи збору даних. Оновлюються й принципи: наприклад, зараз важливі доступність середовища, сталий розвиток та безпека.
Усе це упаковується у нові поняття. Збоку вони здаються не пов’язаними з архітектурою, але насправді без них зрозуміти її неможливо.
Зібрали нові терміни, які допоможуть розібратися у «пташиній» мові урбаністів, а головне — у принципах, якими вони керуються.
BIM
BIM (Building Information Modeling) — це «інформаційне моделювання будівель», спосіб проєктування, який враховує і саму споруду, і систему комунікацій, і інженерні мережі, і багато іншого. За допомогою програм та бази даних створюється багатовимірна віртуальна модель будівлі.
Поняття BIM з’явилося наприкінці 80-х, коли у проєктуванні почали використовувати цифрові методи. Лідери у створенні софту для BIM — Autodesk, Bentley Systems та Graphisoft. Вони розробляють програми для візуалізації, документації, лазерного сканування, аби створювати віртуальні моделі будинків, які вже існують.
На відміну від звичайних двовимірних креслень, BIM враховує не тільки геометрію, а й просторові параметри. Наприклад, освітлення, особливості матеріалів і термін їхньої служби, зміни будівлі в часі, її контакт із навколишнім середовищем. Це дозволяє збирати дані від різних фахівців, передавати їх від проєктувальників підрядникам, а потім — тим, хто експлуатуватиме будівлю.
Переваги BIM:
- — точна візуалізація
- — повна інформація про будинок
- — більш продуктивний процес будівництва
- — економічність будівництва
- — стійкість та екологічність
За допомогою BIM побудовано, наприклад, Музей мистецтва та науки у Сінгапурі. Будівля стоїть на воді і складається з 10 пелюсток. Інструменти BIM допомогли збудувати цей музей без шкоди для акваторії, а ще розташувати галереї так, щоб на них добре падали сонячні промені.
У Китаї завдяки BIM з’явилася 128-поверхова Шанхайська вежа. У неї асиметрична форма та закруглені кути — це знижує вітрове навантаження. Фасад пропускає природне світло і виготовлений з двошарового ізоляційного скла, щоб зменшити потребу охолоджувати повітря в приміщенні.
Музей мистецтва та науки у Сінгапурі (ліворуч), Шанхайська вежа (праворуч). Джерела: marinabaysands.com, archdaily.com
Губчасте місто
«Губчасте місто» (Sponge City) — це дренажна технологія, яка забезпечує кругообіг водних ресурсів в умовах міста. По суті, вона копіює процеси, що існують у природі. Ця технологія допомагає боротися з повенями та пожежами, високими температурами, зміцнює дренажні системи та покращує екологічну обстановку.
Система «губчастого міста» складається з «губчастих тіл»:
#1. Зелені зони. Парки та сквери відновлюють природну флору та фауну — в ідеалі вони мають зв’язуватися та вишиковуватись у «зелений каркас» міста. Добре працює каскадне озеленення — це природний фільтр очищення води та система, за якою дощова вода спускається у водойми.
#2. Міські водойми. Озера, ставки, болота, канали та струмки оздоровлюють клімат у місті, допомагають накопичувати воду та використовувати її ефективніше. Водойми фільтрують зливову воду, ґрунтові води стають чистішими, і витрати на доставку води до міста знижуються.
#3. Дренажні системи та зливові каналізації. Системи збирання води поєднують із міськими водоймами. Це знижує витрати на інфраструктуру очищення.
#4. Водопроникні поверхні. Плитка та дорожні покриття пропускають воду в каналізаційні системи.
#5. Зелені дахи. Вони накопичують дощову воду, яка випаровується у спеку та охолоджує місто. А ще це додаткова рекреаційна зона для мешканців будинку.
На принципи «губчастого міста» першим звернув увагу Китай: у місцевих мегаполісах, де люди живуть дуже тісно, вода є дорогим ресурсом. З 2014 року в країні працює програма Sponge City Initiative: за проєктом, у 16 містах аналізують екосистему та її проблеми і складають план оздоровлення.
Парк Янвейчжоу в Цзіньхуа, Східний Китай. Джерело: businessinsider.com
Дизайн-код
Дизайн-код — це набір рекомендацій щодо візуального оформлення різних об’єктів: від буклетів та паковання до додатків і дорожніх знаків. В айдентиці та графічному дизайні це поняття не нове, але нещодавно воно увійшло до урбаністики.
Наразі термін «дизайн-код» все частіше використовується у міському середовищі. Так називають і документ із рекомендаціями, який може стосуватися окремих просторів (наприклад, навігації у ЖК) або поширюватися на місто та навіть регіон.
Такий гайдлайн потрібен, щоб упорядкувати зовнішній вигляд простору та сформувати його ідентичність. Універсального набору елементів, які складають дизайн-код, не існує: все залежить від мети, задач і запитів мешканців та адміністрації.
З чого може складатися дизайн-код міського простору:
- — вивіски та реклама: шрифт, розміри, правила розміщення
- — навігація: таблички з адресами, покажчики, транспорт
- — фасади будівель, балкони
- — дорога: знаки, перехрестя, переходи
- — благоустрій: лавочки, урни та ліхтарі
- — освітлення: розташування джерел світла, колір та яскравість
- — декоративні елементи: квіти, навіси, вхідні групи
- — елементи ідентичності міста
У британському Національному гіді з дизайну (National Design Guide) наведені ознаки гарного дизайну території:
Джерело: placenorthwest.co.uk
У Великобританії національний дизайн-код (National Model Design Code) існує вже давно, уряд навіть публікує гайди, як його дотримуватися. Зараз у пріоритеті екологічний підхід, енергоефективність, інтеграція з природним середовищем та зниження викидів вуглецю до 2050 року. Цей документ встановлює стандарти для місцевих органів влади:
- — макети нової забудови, схеми вулиць
- — правила озеленення вулиць
- — стандарти якості фасадів будівель
- — екологічні характеристики
- — рекомендується враховувати місцеву мову та спадщину, архітектуру та матеріали
У штаті Західна Австралія з 1985 року прийнято дизайн-код житлових будинків, раз на декілька років до нього вносять зміни. Обов’язковими є об’єднана житлова зона на відкритому повітрі (балкон, тераса або патіо), окрема зона для посадки дерев, мінімум одне дерево біля кожного будинку. Прописано ширину гаражів (вони не повинні домінувати над будинками), розміри огорож, зовнішній вигляд табличок з адресами — це створює гармонійний зовнішній вигляд вулиці.
Аеротрополіс
Як пояснює Кембриджський словник, аеротрополіс — це місто, яке будується та розвивається навколо аеропорту. Це красиве слово вигадав нью-йоркський художник Ніколас де Сантіс: у 1939 році він опублікував футуристичні ілюстрації, де аеропорт розташований на даху хмарочоса.
Ілюстрація Ніколас де Сантіс. Джерело: interculturalurbanism.com
У реальну урбаністику термін ввів економіст і соціолог Джон Казарда у 2000 році. Він сформулював ідею так: «Раніше міста створювали собі аеропорти — тепер аеропорт створює собі місто». Нині у світі кілька десятків аеротрополісів: серед них Сеул, Гонконг, Дубай, Йоганнесбург та американський Мемфіс.
Є й критики ідеї аеротрополісів. Аеропорти завжди вимагають вкладень від держави — це обмежує незалежні компанії та робить територію надто зарегульованою. Екорух теж протестує: літаки створюють понад половину світових викидів СО2.
Пандемія спровокувала кризу в авіаіндустрії, а з нею і — в розвитку аеротрополісів. Але території, що розвиваються завдяки аеропортам, вже існують, і це навряд чи можна змінити.
Схема аеротрополісу, запропонована Джоном Казардою. Джерело: researchgate.net
Найвідоміший (і найуспішніший) аеротрополіс — аеропорт Сіньчжен у міській агломерації Чженчжоу. З 1997 року він став тригером розвитку міста: в Чженьчжоу залучаються інвестиції, через нього перевозяться міжнародні вантажі великих компаній, місцевий бізнес інтегрується в авіаіндустрію.
Дурбанський аеротрополіс (ПАР) побудований в центрі міжнародного аеропорту імені Короля Чакі (KSIA) за 35 км від Дурбана. У 2017–2020 роках сюди залучали інвестиції, тепер більшу частину KSIA займає логістично орієнтований комплекс Dube TradePort. Навколо комплексу величезна територія, яку планують освоїти: у 2019 році у Дурбанському аеротрополісі заплановали 42 млн кв. м комерційної забудови та понад 130 тис. житлових одиниць.
Тактичний урбанізм
Тактичний урбанізм — це практики, які допомагають швидко змінювати міське середовище. Для міста це спосіб покращити територію без великих бюджетів та довгострокових проєктів, а для мешканців — інструмент участі у міських змінах. По суті це «теорія малих справ» у сфері міського розвитку.
Тактичний урбанізм політично заряджений. До нього зараховують активістські ініціативи щодо захисту пам’ятників, способи провести зміну або не дати муніципалітету зробити середовище незручним — наприклад, організувати парковку на місці єдиного в районі парку.
Методів, якими користуються активісти тактичного урбанізму, — багато. Ось найпопулярніші:
- #1. Перекриття. Щоб створити пішохідну зону, палісадник або велодоріжку, можна просто обгородити потрібну територію, отримавши дозвіл муніципальної влади.
- #2. «Бомбінг стільцями». Нові суспільні простори утворюються там, де ставлять додаткові меблі — палети, парклети, розкладені на пляжі шезлонги, пуфи, лавки.
- #3. Рипейвінг (repaving). У вузькому сенсі це заміна асфальту та бетону на зелену зону — газон, клумбу чи сквер.
- #4. Едбастінг (Ad busting). Це тактика протесту проти рекламного забруднення. У контексті урбанізму під нею мається на увазі очищення поверхонь та конструкцій від афіш та білбордів, зрізання банерів та створення з них нових речей.
- #5. Кемпінг. Тимчасова окупація публічних просторів — гаражні розпродажі, свята, ярмарки та фестивалі.
Субурбія
У перекладі з англійської suburbia — це просто передмістя. З поширенням міських агломерацій (коли мешканці передмість стали складати особливий соціальний прошарок) слово «субурбія» почало звучати частіше. Тепер термін позначає і територію навколо мегаполісу, і спосіб життя людей, котрі на ній живуть.
Як правило, зона субурбії складається з приватних будинків — котеджів чи таунхаусів — з невеликими ділянками. Мешканці цих районів їздять працювати та розважатися у місто, тому в класичному розумінні субурбія — це однотипний район із малорозвиненою інфраструктурою.
У США периферійні райони пов’язані з мережею автомобільних доріг, у Європі — з громадським транспортом. Тому субурбія — частина маятникової міграції у містах. З’явився навіть новий термін — «субурбанізація», переїзд людей із міста на околиці. З 2020 року цей тренд посилюється: через пандемію люди стали частіше працювати віддалено і почали охочіше переїжджати за місто (де більше простору та краща екологія).
Post Hospitality
Готельна та барна індустрія у постковідних умовах змінюється. Санітайзери, які раніше були маркером лікарень, стали частиною повсякденності й, здається, надовго.
Крім того, пандемія порушила тренд на reusing і повернула одноразові предмети. На думку експертів, у зв’язку з постковідними стандартами безпеки на нас чекає ще багато нового — у тому числі і в архітектурі суспільних просторів.
Що вже змінюється:
- #1. Соціальна дистанція. Можливість тримати дистанцію 1,5 метра в коридорах або на рецепціях раніше була більше розкішшю — а сьогодні стає обов’язковою вимогою до роботи публічних просторів.
- #2. Non-touched bathroom. Туалети та ванні кімнати, де не потрібно ні до чого торкатися: крани, вимикачі та двері реагують на рух, руки можна сушити гарячим повітрям — все це було й раніше, але зараз стало the must.
- #3. Багаторазові захисні маски. Носити маски у громадських місцях обов’язково, тому вони продаються на рецепціях, часто стають мерчем брендів чи івентів.
- #5. Екофрендлі клінінг. Тут зустрічаються тренд на екологічність (засоби, які не шкодять природі) та підвищені вимоги до чистоти і стерильності (які принесла пандемія). У готелях поширюється екоклінінг, де використовують лише екологічну побутову хімію. Ще екоприбирання передбачає використання пилососів, парогенераторів та іншої техніки, щоб потроху відмовлятися від побутової хімії.