Реальність із Blade Runner, летючі автомобілі, екскурсії на Марс — це майбутнє, яке нам нав’язала фантастика. Насправді ніхто не знає, яким буде наше «післязавтра», — можна лише робити припущення. Але якщо вони будуть обґрунтованими — то це вже спекулятивний дизайн. Він допомагає формувати образ майбутнього реалістично та нефріково (хоча бувають виключення).
Пояснюємо, чим спекулятивний дизайн відрізняється від звичайного, як він може допомогти бізнесу, а також показуємо кейси, в яких креатори задизайнили future life.
Що таке спекулятивний дизайн
Спекулятивний дизайн виокремлює можливі варіанти розвитку подій — і моделює їх. Назва пішла від слова speculate, що значить «міркувати про щось абстрактно». Важливо, що спекулятивний дизайн не намагається передбачити майбутнє — це просто концепти речей, послуг або дій, які можуть з’явитись протягом найближчих 10 років.
Сценаріїв того, як розвиватиметься життя, може бути безліч. Щоб не було хаосу, спекулятивний дизайн обирає лише найбільш реалістичні гіпотези, а для цього майбутнє поділяють так, як зображено нижче:
Кейс спекулятивного дизайну не має виходити за межі цих категорій та в ідеалі повинен бути десь між ймовірним та правдоподібним. Все, що поза цими варіантами, — це вже фантастика або арт.
У спекулюванні все не зводиться просто до вигадування. Дизайнерські ідеї, які моделюються, мають ґрунтуватися на наукових доказах та враховувати технічні й технологічні аспекти. Тому над проєктами зазвичай працює група людей, серед яких, окрім дизайнерів, можуть бути й науковці.
Спекулятивний дизайн — це не завжди щось декоративне чи візуальне. Ідею в спекулятивному дизайні можна показати трьома шляхами:
- #1. Сценарій — детальна розповідь про те, яким певний процес або явище буде у майбутньому. Сценарій може мати форму тексту, фільму чи аудіо.
- #2. Хронологія — основні етапи, які потрібні для досягнення сценарію з майбутнього (їх вираховують за допомогою ретроспективного аналізу).
- #3. Артефакти — предмети, об’єкти або візуальні прототипи речей з майбутнього.
Чим спекулятивний дизайн відрізняється від звичайного
У спекулятивного та класичного дизайну є дві суттєві відмінності:
#1. Масштаб проблем. Класичний дизайн фокусується на технічних або комерційних питаннях, спекулятивний — підіймає важливі та глобальні:
- Як за допомогою дизайну покращувати майбутнє людства у великих масштабах?
- Як людство може створювати більш здорову екосистему?
- Як технології впливатимуть на продукти та послуги у майбутньому — і навпаки?
#2. Підхід до проблем. Традиційний дизайн розв’язує поставлену задачу, відповідаючи на запитання «як?». Натомість спекулятивний — ставить запитання по-іншому: «а що як?».
А що як у майбутньому люди зможуть робити пересадку органів у себе вдома? Звучить абсурдно, але таке припущення зробив один зі студентів воркшопу Extrapolation Factory — проєкту, який займається дослідженням спекулятивного дизайну. Про ідею дізнались дослідники, які вирішили вивчити таку можливість і спробувати розробити щось подібне.
Зазвичай спекулятивний дизайн намагається зрозуміти, як могло б бути, та дати інструменти, що спрощують або змінюють життя на краще. Також спекуляції припускають, як могли б виглядати речі у майбутньому без впливу політики, культури, моралі чи технологій. Та інколи спекулятивний дизайн не лише припускає, як би могло бути, — а й пропонує, як має бути.
Саме так були вигадані сенсорні екрани, пристрої віртуальної реальності та спроєктований дизайн айфона. Коли у 2007 році Apple представила смартфон — на ринку не було нічого схожого. Тобто дизайнери Apple розробили процес UI/UX з нуля, а згодом він став нормою.
Що спекулятивний дизайн може дати бізнесу
Крім того, що спекулятивний дизайн може врятувати нас від глобальних проблем — це ще й інструмент розвитку бізнесу. Історія з айфоном показує, що використання цього дизайну в розробці продуктів дає більше шансів винаходити інновації. А інновації — це конкурентні переваги, які відкривають доступ до нових ринків та дозволяють заробляти більше.
Окрім інновацій, компанії отримують більше інструментів, щоб справлятися з викликами у майбутньому. Адже якщо жити тільки сьогоднішнім днем, можна проґавити зміни, які трансформують індустрію, та зазнати втрат через це. Іншими словами, якщо ти не стежиш за трендами — є велика ймовірність, що твій бізнес прогорить. Краще бути готовим до всього.
Великі корпорації та бізнеси, такі як Google та Microsoft, усвідомили бенефіти спекулятивного дизайну і вже зараз створюють департаменти, які прогнозують сценарії розвитку галузі. А Visa, Pepsi, Ford найняли письменників-фантастів, щоб вони допомагали створювати інноваційні продукти та стратегії.
Спекулятивний дизайн також використовують політики. У 2015 році Департамент науки уряду Великої Британії звернувся до консалтингової компанії Strange Telemetry, щоб краще зрозуміти «виклики та можливості суспільства, що старіє». За допомогою спекулятивного дизайну компанія показала, чого виборці хочуть і не хочуть від майбутньої політики та технологій.
Стримувачі спекулятивного дизайну
Оскільки спекулятивний дизайн проєктує речі, яких може ніколи й не бути, компанії неохоче інвестують у цей напрям. Адже фактично це просто експерименти, які не дають жодних гарантій того, що обраний сценарій стане реальним. Тому бізнес ставиться до таких спекуляцій обережно (а ще частіше — скептично). Через це спекулятивний дизайн не дуже популярний у світі. Спрацьовує класичний закон економіки: якщо на щось (поки що) немає попиту, то немає й причин це виробляти чи постачати.
За словами Ентоні Данна та Фіони Рабі — дослідників, які вперше описали спекулятивний дизайн, — на його значення у світі впливають три причини:
- #1. Ринкові сили. Починаючи з 1980-х дизайн почав усе більше комерціалізуватися та перетворився на інструмент заробітку грошей, а його мистецька та соціальна ролі відійшли на другий план.
- #2. Розрізненість соціуму. Люди більше думають про свої власні турботи, а не про досягнення спільних та глобальних цілей. Через це попит на спекулятивний дизайн незначний.
- #3. Скептичність. Люди песимістично ставляться до дизайну, який може не стати реальністю.
Через ці фактори, на думку вчених, дизайн сьогодні пов’язаний «насамперед із комерційною та маркетинговою діяльністю», а не з моделюванням чи проєктуванням майбутнього.
Як насправді виглядає спекулятивний дизайн
Попри скептичне ставлення, спекулятивний дизайн все одно просочується у повсякденне життя та технології. Його приклади найчастіше можна зустріти на щорічних автосалонах, де автовиробники показують концепт-кари — «автівки майбутнього». Та спекуляціями займаються не тільки великі компанії — інколи проєкти створюють митці, дизайнери або окремі студії, що досліджують спекулятивний дизайн. Розповідаємо про п’ять найвідоміших кейсів.
#1. I Wanna Deliver a Shark (Я хочу народити акулу). Дизайнерка з Японії Ай Хасегава припустила, що у майбутньому існуватимуть альтернативні технології, які дозволять жінкам 30–40 років народжувати тварин, котрі є на межі зникнення. Ідея з’явилась після прогнозів про перенаселення Землі у найближчому майбутньому. Тож щоб стримати зростання народжуваності й водночас зберегти рідкісні види тварин, Хасегава запропонувала використовувати жіночу плаценту для, наприклад, виношування акул.
Модель альтернативної вагітності у майбутньому. Джерело: aihasegawa.info
На перший погляд — ідея божевільного. Але в теорії це дійсно можливо: щоб виносити, наприклад, акулу, треба сумістити жіночу плаценту й ембріон акули. Теорія японської дизайнерки заснована на наукових даних і консультаціях з медиками.
#2. Екологічні похорони. Італійські дизайнери Рауль Бретцель та Анна Сітеллі використали спекулятивний дизайн, щоб змоделювати проєкт зелених поховань і перетворити кладовища на парки. Capsula Mundi — це капсула з натурального волокна, в яку поміщають прах або тіло померлого. Після цього її закопують у землю, поверх саджають дерево. Вміст цієї капсули слугує добривом для рослин.
Капсула для «зелених поховань». Джерело: capsulamundi.it
Якщо таких поховань буде багато, а рідні померлих доглядатимуть за насадженнями, то кладовища перетворяться на зелені зони. Як і проєкт з акулою, Capsula Mundi міркує про проблеми перенаселення й пропонує спосіб допомогти довкіллю.
#3. Окуляри з вірусом. Спекуляції допомагають моделювати не тільки дизайн речей майбутнього, а і їхні альтернативні функції. А що як окуляри не покращуватимуть зір, а показуватимуть нову реальність? Лондонська студія дизайну Superflux у короткометражці Song of the Machine показала, як незрячі або люди зі слабким зором могли б бачити світ через окуляри, створені за допомогою генної інженерії.
Superflux називає розробку «протезом для сітківки» — пристрій використовує вірус для зараження хворого ока світлочутливим білком. Це дозволяє встановити оптичний зв'язок із мозком людини та керувати окремими нервовими клітинами за допомогою світла. Якщо такий пристрій зможуть колись розробити, то люди з поганим зором отримають можливість бачити те, що було недоступно.
#4. Килим для обіймів. Мисткиня та дизайнерка Люсі МакРей порефлексувала на тему майбутнього, де роль технологій відводиться усьому — навіть обіймам. МакРей припустила, що люди використовуватимуть спеціальні «килими» для імітації дотиків, Compression Carpet. Це пристрій, який обіймає все тіло спеціальними подушками. Але іронія в тому, що для роботи килима потрібні дві людини: одна має лежати всередині, інша — керувати пристроєм, щоб збільшувати силу обіймів.
Люсі МакРей припускає, що у майбутньому обійми замінять подушки. Джерело: dezeen.com
#5. Життя без рішень. Дизайнер Бернхард Хопфенгартнер створив проєкт Belief Systems, що складається з шести відеосценаріїв майбутнього. Кожен — спекуляція на тему того, як гаджети й технології зможуть ухвалювати рішення замість людей у майбутньому.
Наприклад, Хопфенгартнер міркує про те, як штучний інтелект зможе пророкувати успішність шлюбу. Система зчитуватиме вираз обличчя закоханих та прогнозуватиме, чи розлучаться вони у найближчі 15 років, з точністю до 90%.
В останньому сценарії технології допоможуть приймати рішення замість людини під час купівлі товару. Наприклад, якщо тобі треба купити чайник, ти підходиш до автомата, сплачуєш, тобі показують каталог чайників, а система за виразом твого обличчя вирішує, який тобі сподобався найбільше. Проєкт Хопфенгартнера спонукає задуматись, чи дійсно ми хочемо жити у майбутньому, де технології вирішують і роблять усе за нас.