Цього року на фестивалі «Миколайчук OPEN» відзнаку отримав Сергій Кулибишев — режисер та випускник Skvot. Це спеціальна нагорода від партнера фестивалю, міжнародного продакшену AMO Pictures.
Короткометражний фільм «Сонечко» розповідає про батька-одинака, який намагається давати все своєму 10-річному синові — але той все одно хоче іншого тата. Сергій присвятив цей фільм своєму батькові, з яким не бачився після анексії Криму і з яким не зміг попрощатись у 2023 році. Стрічку також можна було переглянути на цьогорічному Одеському міжнародному кінофестивалі в рамках спецсекції від Української кіношколи.
Ми розпитали Сергія про навчання на курсі «Режисура» у Skvot, участь і перемогу на фестивалі, а також про те, чому підтримувати молодих креаторів — гіперважливо.
Розкажи про себе — як ти став режисером?
Я прийшов у режисуру зі сценаристики, а до цього знімав кліпи, рекламу, працював на телебаченні. Але я себе ідентифікую як автора кіно. У доробку в мене 30+ робіт і 400 знімальних серій. Я розумію, що варто рухатись у напрямку режисури й для цього треба багато навчатись.
Хороший сценарист — це гарна заготовка для режисера. Ти маєш візуалізувати написану історію, зрозуміти, як ти це будеш знімати. Окрім цього, режисер має працювати з командою — знати всіх людей на майданчику, розуміти їхні контексти й особисті переживання.
Чому ти вирішив зняти фільм «Сонечко»?
У мене було декілька задач, які я хотів розв’язати створенням своєї короткометражки: мені потрібно було показати свої навички, а також отримати необхідні знання.
Цей фільм — не про експерименти. Він має розповісти просту історію та показати, який я режисер. Фільм мусив мати певний ритм. Якщо у твоїй роботі є ритм — це твоя ознака як режисера.
Тоді я знайшов курс із режисури від Марисі Нікітюк у Skvot, у рамках якого ми мали зняти короткометражку. І вирішив скористатися можливістю.
Кадри з фільму «Сонечко»
Що тобі дало навчання у Skvot?
Я був єдиним на курсі, хто має досвід у режисурі. Хоча я вже знав багато інформації, Марися розповідала цікаві речі про сценаристику, рух, режисерське бачення.
Також я отримав досвід пітчингу власної ідеї. Я презентував фільм, вже розуміючи, як буду його реалізовувати.
Протягом усього навчання я тримав у голові думку, що маю придумати ідею короткого метра. Я почав крутити в голові різні історії під акторів, з якими хотів попрацювати, — Славою Бабенковим, Артуром Логаєм, Амілем Насіровим. Також у мене була задача — показати роботу з дітьми в кадрі. Так у мене народилося декілька ідей, і я зупинився на такій: історія про хлопчика, який хоче піти від свого батька до сусіда. Вона втілилась у стрічці «Сонечко».
В чому Марися переконала тебе на курсі (або не переконала)?
Мені потрібні були поради й підтримка на цьому шляху, і я їх отримав. Марися мене підтримувала, давала важливі зауваження.
Кіно не створюється однією людиною. Це завжди колаборація, тому важливо чути думки інших. Що Skvot-спільнота дала тобі в контексті створення фільму?
Після навчання ми зі студентами влаштували показ фільмів та Q&A. Пізніше провели голосування — «Сонечко» обрали найкращою серед усіх робіт.
Як бонус від школи автор-переможець міг безплатно обрати навчання на будь-якому курсі. Так я потрапив до Ольги Бекенштейн на курс із пошуку грантів для культурних проєктів. Це був дуже крутий курс, який я рекомендую пройти всім, хто займається продюсуванням.
Коли я вже монтував фільм, друзі запитували, чи не планую я податися з ним на фестивалі. І я вирішив узяти участь у конкурсі коротких метрів на «Миколайчук OPEN».
Які враження від участі у фестивалі?
На фестивалі я подивився на фільм по-новому. Буквально — тоді я вперше побачив його на великому екрані. Зараз я зробив би його інакше. Він точно хороший та вартий перегляду, але я знаю, які речі не вийшли та яким би він міг бути.
На попередніх кінофестивалях я був глядачем, а цьогоріч став учасником. І можу точно сказати, що команда фестивалю зробила неймовірну роботу. Цьогорічний «Миколайчук OPEN» — це заявка на найкращий фестиваль України.
Чого тільки вартий приїзд Вігго Мортенсена (актор, який грав у «Зеленій книзі» та «Володарі перснів» — прим. ред.). Також моїм особистим відкриттям став румунський режисер Раду Жуди, представник нової хвилі (автор фільму «Не очікуйте забагато від кінця світу», який отримав спецприз у Локарно — прим. ред.). Це новий рівень фестивалів, до яких хочеться долучатись.
На твою думку, чи бустять нагороди впевненість?
Нагороди точно допомагають, адже вони — доказ твоєї якісно зробленої роботи. Це дає розуміння, що ти не помилився і рухаєшся правильно. Другий плюс — тобі починають більше довіряти, до тебе дослухаються.
Це також можливість отримати фінансову винагороду. Як із призом AMO Pictures на підтримку креативних талантів, який я планую витратити на навчання режисури.
Сергій Кулибишев на «Миколайчук OPEN»
Які в тебе плани на майбутнє? Чи є нові проєкти, над якими працюєш?
Зараз я працюю паралельно над чотирма проєктами:
- — повнометражний фільм Мюнхенського кінофестивалю — The Shot At Success («Замах на успіх») — це байопік про Гетьманат Павла Скоропадського 1918 року
- — завершую другий етап пітчингів Держкіно з фільмом «Гарно так» — це мюзикл, караоке-фільм
- — пишу свою другу п’єсу в рамках IV Лабораторії НСТДУ
- — розробляю серіал PARTYZANKY, який ми робимо разом з Адамом Сігелом за участі FILM.UA
Чого бракує українському кінематографу сьогодні, окрім грошей?
Українські кінематографісти мають бути відповідальними та чесними.
У нас мало не схематичних характерів у кіно, мало автентичних історій. Українському кіно бракує масовості, у нас просто мало фільмів.
Хочу порадити всім авторам кіно — робіть сценарій таким, щоб він був близький вам і вашому оточенню. Мій сценарій був найпотужнішою складовою фільму. І всі люди, які працювали в команді, погодились на участь саме через нього. Адже без хорошого сценарію не буде хорошого фільму.