Ринок подкастів конкурентний. Поріг входу сюди низький, бо майже кожен має диктофон, акаунт на спотіфай та думки, якими хочеться ділитись. Та щоб знайти своє місце під сонцем, подкастеру потрібно більше за цей пакет-мінімум: додай продакшн, стратегію, промо, ком’юніті-менеджмент. Виходить повноцінна робота.
Як створити подкаст, не прогоріти й не вигоріти після першого епізоду — читай в наших бліцінтерв’ю з ведучими «Звукопису українського дизайну», «Цейво подкасту», «Додивитесь у кіно» та «Фінансової терапії».
Настічка Жеребецька — «Звукопис українського дизайну»
Яким був найбільший виклик, коли ви запустили «Звукопис українського дизайну», — і що відчувається найважчим зараз, на старті третього сезону?
Я кілька років носила в собі ідею зробити подкаст. Зазвичай ми з Вовою дуже класно говоримо за обідами, і більшість істин народжуються десь в «Пузатій хаті». Я хотіла вивести це на широку авдиторію. Так склалося, що в Україні дизайнерський нетворкінг працює не дуже добре, і «Звукопис» мав стати цеглинкою в його розбудові.
Найважчим на старті був вибір формату. Наша тема досить нова для ютубу — ідентичність українського дизайну, з чого він складається тощо. В результаті ми вирішили залишатися самі собою. Не вигадувати якихось екстраштук і просто почати з того, що дається найлегше.
А на старті третього сезону з важкого — підготуватись і знайти час на запис епізоду, бо ми робимо подкаст поза роботою. Чим більше ми копаємо український дизайн, тим більше цікавих постатей виринають із забуття. Нам ще є про що розповісти.
На ринку десятки тисяч подкастів. Як не стати черговим ноунейм-шоу та знайти свого слухача?
Нам пощастило, бо подкаст про український дизайн від інсайдерів українського дизайну — це достатньо унікальна тема. Можливо, не нова, можливо, не єдина у світі. Але, менше з тим, ми з Вовою в дизайні вже давно (він трохи більше, ніж я). Ми багато читаємо, працюємо, дізнаємося, знаємо багатьох важливих і класних людей. Нам подобається про це говорити.
Плюс ми з Вовою провели 10 потоків курсу «Артдирекшн» у Skvot і добре зговорилися за цей час. Ми знаємо, що людям цікаво, знаємо, які в них виникають питання. І маємо великий досвід розповідання про український дизайн. Тому вийти на ринок подкастів було неважко.
Як ти розумієш для себе, що варто продовжувати, — який твій головний внутрішній індикатор?
Я як в цьому мемі, де жінка чіпляється за човен і каже: «Я ще не договорила». Мій єдиний індикатор — коли мені ще є що сказати. Ми вже стільки всього обговорили, стільки питань закрили, тому я думала, що над темами для третього сезону треба буде дуже серйозно подумати. Але ні — хоп-хоп, і теми суперлегко назбирались. Не знаю, чи буде так далі, але знову ж таки — чим більше ми дізнаємось, тим більше нам залишається дізнаватися.
Що подкаст змінив у тобі як людині/професіоналці?
Я в подкасті така сама, як і в житті. Я жартую тупі жарти. Поводжуся в розмові з Вовою так, як за кадром у живій розмові. Формат такий, наче нас підслуховують.
Що подкаст змінив у мені? Мабуть, я тепер менше боюся публіки. В мене і так з цим не було проблем, бо дизайн — це коли ти постійно спілкуєшся з різними людьми, шукаєш до них підхід, продаєш їм щось. Але подкаст повністю розмив межу між приватним і публічним життям. Мені це подобається, бо я почуваюся впевненою всюди.
Василь Байдак — «Цейво подкаст»
Ти робиш неконвенційний подкаст — в еру 15-секундних сторіс випускаєш 3-годинні епізоди, найчастіше з немедійними гостями. Чи не було страху, що цей формат не спрацює? І чому він зрештою спрацював (ми перебільшуємо загрозу кліпового мислення)?
Думаю, загроза не в самому кліповому мисленні, а в тому, що зараз працює тільки кліпове мислення. Тому, створюючи контент, люди часто думають про споживача, а не про момент створення цього контенту. Думати про споживача — це програшна річ у творчості. Я відношу подкасти саме до категорії творчості, бо вони працюють з емоціями, а не з раціо. Зазвичай люди вмикають подкасти на фон — щоб робити щось і паралельно отримувати знання.
Я не ріжу епізоди, щоб людина могла відчути максимальний комфорт від того, що слухає. Наче вона також у цьому подкасті. Епізоди довгі, тут немає різких переходів у розмові. Бо не буває в житті такого, що хтось говорить: «Мені сподобався фільм “Космічна одіссея”», і в ту ж секунду інший питає: «О, а що ти скажеш про авокадо?». Тому я вважаю, що формат 3 години — це супер.
Як ти розумієш для себе, що варто продовжувати, — який твій головний внутрішній індикатор?
Мій головний внутрішній індикатор — це слово «хочеться».
Подкаст — це продукт, і як будь-який продукт, він розв’язує певну проблему. Розкажи про головну проблему глядача та власну «проблему», яку закриває «Цейво подкаст».
Я не створював подкаст для того, щоб розв’язувати якусь проблему або закривати соціальні аспекти. З цієї причини ми не думали про пошук гранту на його створення. Я просто хотів робити довгі подкасти з класними людьми, яких не чують, хоча їх варто було б почути. Мені подобається спілкуватися з людьми, які горять своєю професією.
Що подкаст змінив у тобі як людині/професіоналі?
Якщо чесно — нічого. Яким був, таким і залишився.
Інна Гордєєва та Юра Самусенко — «Додивитесь у кіно»
Яким був найбільший виклик, коли ви запустили «Додивитесь у кіно», — і що відчувається найважчим зараз, на старті третього сезону?
Інна: Для мене найбільшим викликом було не зробити подкаст душним. Хотілось, щоб «Додивитесь у кіно» відчувався як розмова з добрими друзями про кіно, серіали, режисерів. Зараз занадто багато речей змушують нас занурюватися в темні кімнати душі, і мені, якщо чесно, просто хотілось розважити й відволікти людей від таких думок.
Хтось більше, хтось менше, але ми всі дивимось кіно. І класно мати двох подкастних друзів, які не лише радять тобі щось новеньке, але й розповідають, чому ти маєш це подивитися.
В третьому сезоні ми намагаємось відійти від рамок, які самі ж для себе встановили в другому:) Здається, ми нарешті відчули свою авдиторію та її потреби. Так і вибудувався наш формат. Залишається лише продовжувати. Запрошувати класних людей та говорити з ними на класні теми (не душно).
На ринку десятки тисяч подкастів. Як не стати черговим ноунейм-шоу та знайти свого слухача?
Інна: Чесно, уявлення не маю. Не існує універсального правила. Треба бути собою. Бути щирим з людьми. Робити те, що цікаво і тобі, і авдиторії. Ну і запрошувати селеб:)
Юра: Бути ноунеймом — це теж робота. В ідеальному світі ти зростаєш і стаєш впізнаваним після першого ж випуску, але в реальності так не відбувається. Подкаст — це робота в довгу. Ти можеш записуватись роками й не відчувати впливу ні на суспільство, ні на слухачів, ні на самого себе. Бути ноунеймом сьогодні — окей, бо ти можеш припинити бути ним завтра.
Думаю, треба продовжувати робити своє та не покладати рук. Як і будь-яка креативна робота, подкаст вимагає дисципліни та постійної роботи над собою, покращення і ще раз покращення. Тільки той продукт, в який ти віриш, стане успішним. Це питання часу.
Як ви розумієте для себе, що варто продовжувати, — який ваш головний внутрішній індикатор?
Юра: Продовжувати варто тоді, коли на це є запит: від суспільства, продюсерів, самого себе. Коли ти відчуваєш, що не договорив. Я люблю мислити фіналами, і часто ці фінали трапляються значно раніше, ніж я їх спланував.
Але історія з «Додивитесь у кіно» продовжуватиметься, бо кіно не має рамок. Воно постійно розвивається, є люди, які весь час штовхають його вперед, вигадують щось нове. Це, звісно, трохи пафосно звучить, але твій подкаст про фільми — і ти як ведучий можеш еволюціонувати разом з кіно. Ми, наприклад, також змінювали формати й змінюємо їх досі. Якщо говорити по-старперськи — стараємося йти в ногу з часом.
Інна: Я сама обожнюю наш подкаст. Тому була щаслива дізнатись, що нас продовжили на третій сезон. Я бачу фідбек, і це найбільша цінність для мене — розуміти, що все недарма, обмінюватися енергією. В такому вирі контенту знаходити своїх людей — це велика вдячність.
Що подкаст змінив у вас як людях/професіоналах?
Юра: Я не думаю, що подкаст — це щось, що змінює тебе як людину. Але він розвиває професійно. Я відчуваю, що почав краще і точніше формулювати думки на камеру. А ще зрозумів, що ці думки варто висловлювати вільно.
Колись я думав, що подкаст — це дуже легка робота. Насправді ти маєш вивчати купу інформації, повторювати якісь речі багато разів. Довгі розмови можуть вимотувати — і фізично, і психологічно. На перший погляд здається, що це просто дві людини сидять і спілкуються, але за подкастом завжди стоїть велика команда. Вона створює нові виклики для подкастерів — як і авдиторія, під яку постійно треба адаптуватися.
Інна: Моє життя так сильно змінилося за ці два сезони, що в перших епізодах я себе не впізнаю. Ми з Юрою знайшли синергію, розподілили ролі — і так стали ще більш впевненими. А ще я почала менше перебивати (хоча це краще спитати в Юри).
Галина Тритяк — «Фінансова терапія»
Яким був найбільший виклик, коли ви запустили «Фінансову терапію», — і що відчувається найважчим зараз, через два роки після запуску?
Найбільшим викликом 2 роки тому був страх, що нічого не вдасться — Артем не закриє кредити чи навіть набере ще більше. Бо я не можу змусити людину робити те, що рекомендую. Я боялася розчарувати слухачів як фінансова консультантка, якщо він не досягне мети.
З найважчого зараз — це організація часу. В мене з’явилась дитина, і планувати стало трохи складніше. Пошук героїв, які будуть цікавими більшості, — це також складно, тому що суспільство досить поляризоване. Наприклад, герої з доходом вище за середній, які з’являлися в другому сезоні, тригерили частину слухачів. Часто люди замість того, щоб виходити на вищий рівень доходу, думають: «Якщо я небагато заробляю, нехай інші теж заробляють небагато».
Тема фінансів у нас досить табуйована, тому не всі готові говорити відверто. Плюс у людей загострене відчуття несправедливості, і це теж впливає на сприйняття інформації.
На ринку десятки тисяч подкастів. Як не стати черговим ноунейм-шоу та знайти свого слухача?
Це варто спитати в Sebto, але від себе скажу, що і в подкасті, і в інстаграм-блозі, і на ютуб-каналі важливу роль відіграють ті самі речі. Це щирість. Тема, яка тригерить: гроші, секс, політика, релігія. І практичний досвід — він викликає в людей довіру. Важливо ділитися як успіхами, так і невдачами. Це спонукає слухачів до більш довготривалої взаємодії. Ну і, звісно, цікаві та харизматичні герої. Харизма відіграє велику роль в усьому.
Як ви розумієте для себе, що варто продовжувати, — який ваш головний внутрішній індикатор?
Головний індикатор — це зворотний зв’язок від наших слухачів. Коли вони пишуть, як саме їм допоміг подкаст, які знання вони тепер застосовують на практиці, що змінилось у їхньому фінансовому становищі. А ще коли слухачі вболівають за героїв та чекають наступних сезонів.
Якщо говорити про особисте і прагматичне, завдяки подкасту я заробляю більше. Гроші приносить не безпосередньо подкаст, а впізнаваність і мій особистий бренд. Якщо ти поки що не маєш такого рівня фінансової свободи, щоб робити подкаст/блог лише на ентузіазмі, варто одразу продумати, як ти монетизуватимеш цей проєкт.
Що подкаст змінив у вас як людині/професіоналці?
Подкаст додав мені професійної впевненості. Я задоволена результатами героїв першого-другого сезонів та наших слухачів — тобто це ще одне підтвердження, що речі, які я рекомендую, працюють для багатьох людей. Також ми 2 роки отримували премію «Слушно». Це багато означає. І нагадує, що речі, які здаються мені загальновідомими, можуть бути корисними та новими для інших. Це нормально — є багато речей з інших сфер, яких не знаю я.
Не скажу, що нас багато критикували, але зауваження були. Я дуже чутлива до критики, і подкаст допоміг навчитися реагувати на неї спокійніше. Інколи ці негативні коментарі слушні — вони показують, що відбувається за межами твоєї бульбашки. А ще вчать працювати зі зворотним зв’язком і загартовують на майбутні проєкти.
