На початку цього року Maison Margiela показали колекцію, в якій поєднали жорстокість корсетів, легкість мереживних суконь і химерність лялькових поз. SS24 майже одразу стала айконік. Про неї писали статті, знімали ролики й тіктоки, а тепер — ціле документальне кіно.
Фільм-експіріенс Nighthawk запрем’єрився на ютубі цього жовтня. Над виробництвом працювало багато українців — режисер Саша Касюга, продакшн Seek.studio та музичне дуо Wavewalkrs, яке створюють Юра Водолажський та Нікіта Рєва.
Юра розповів нам про горорність, містику та артовість фільму Maison Margiela — і про те, як усе це вдалося передати звуками.
Над фільмом працювало багато українців — це випадковість чи ні? І як у проєкт потрапив ти?
Ми із Сашею вже працювали над проєктом для Мадонни, це було півтора-два роки тому. Але до проєкту Maison Margiela нам запропонував приєднатися Женя Лех — концептуальний художник і VFX-артист, з яким ми вже не один раз співпрацювали. Чесно, на той момент я і не знав, хто такі Maison Margiela, бо дуже далекий від світу моди.
Саша попросив скинути нашу музику. Я скинув — власні треки, треки мого партнера Нікіти Рєви та композиції, які ми створили разом як дует Wavewalkrs. Саші та Джону Гальяно сподобалось — так вони відібрали 10 наших композицій. Ми пропонували написати музику спеціально під фільм, але на це не було часу. Тож ми адаптували композиції, які в нас уже були, плюс займалися саунд-дизайном.
Коли працюєш над творчим матеріалом, одразу не знаєш, як воно буде. Ти можеш передбачати результат, мати розкадровки, але ідея все одно змінюватиметься в процесі. Класно, що в Nighthawk було багато імпровізації та свободи. Саша — дуже креативний режисер і вміє сміливо працювати навіть над PR-проєктами, які передусім про бренд.
Фільм не створювався на майданчику — його склали з архівних відео та фото, ескізів, бекстейджу, уривків з інших фільмів. Виходить, звук теж створювали окремо, а не брали з камер?
Був звук з камер гоупро. Зазвичай він такий собі, хоча і додає оточення — місцями я його домішував. Але переважно це були foley (шумові ефекти, які відтворюють повсякденні звуки — прим. ред.) — наприклад, звуки ходьби. У фільмі багато сповільнених кадрів, тож озвучити їх було дуже художньою задачею.
Я давно працюю з подібним, бо починав з 3D, мистецьких творів та роликів, у яких взагалі немає звуку — треба було придумати, як звучить цей відеоряд. В проєкті Maison Margiela ми якраз цим і займались. Потрібно було оживити картинку і зробити це нестандартно — наш фільм не мав стати ще однією банальною документалкою. Тож у процесі Nighthawk перетворився на горор.
Дивись тизер «Весна-Літо» — нового фільму Skvot про український фешн.
Прем'єра — восени 2025.
У фільмі справді зчитувалася атмосфера старих горорів — «Носферату», «Кабінет доктора Калігарі». Ви брали за референс німе кіно?
Так, Саша посилався на ці фільми — воно вгадується і по кадрах, і по монтажу. Ми не те щоб надихались ними, бо швидше орієнтувались на візуальний ряд Nighthawk. Що бачили, те й озвучували. У фільмі багато художнього бачення режисера, і класно, що продюсери не забрали в нього цю свободу. Ми ніяк не могли відпустити фільм, постійно хотілося його доточувати — навіть жартували, що ще тиждень після прем’єри працюватимемо над фіналкою.
Розкажи про войсовер. Чиї голоси звучать за кадром і чому вони звучать саме так — з відлунням, ніби героїв записували в дуже великій кімнаті?
Наратор — це Джон Гальяно, артдиректор Maison Margiela. Інші голоси належать Кім Кардашьян, Моніці Белуччі, Гвендолін Крісті, моделям.
Хотілося створити містичний вайб, зайти в експериментальний горор. На голоси накладено різні ефекти. Якщо говорити про технічні моменти — там багато автоматизації, ділеїв, реверберації, різних гранулярних приколів. У проєкті було близько 500 доріжок. Тож я сприймаю звук у фільмі як аудіальний твір — цю доріжку можна навіть окремо прослухати, і все одно вийде повноцінний досвід.
Кадри з Nighthawk
Nighthawk дуже зав’язаний на саунді — у фільмі майже немає моментів тиші. Як ви будували звуковий ландшафт фільму і чи не боялися перевантажити глядача?
Спочатку я думав, що ми справді додали забагато саунду. Але це має сенс у контексті рілсів і тіктоків. Щоб втримати увагу людини, треба робити контент насиченим. Щоб людина занурилась і не мала часу залазити в телефон, поки їй з екрана щось розповідають. В цьому і був сенс — зробити документалку насичено, ненудно, сучасно, але водночас дуже артово.
Я люблю, коли звук викликає в глядача емоції. Я не можу передбачити, як моя робота вплине на інших, але якщо в мене самого goosebumps — значить, це воно. У фільмі використано музику з мого альбому Visual Eclectic Nightmare. Я не писав його для чогось конкретного — просто хотів звільнитись від важких емоцій, які відчував тоді. Тож альбом вийшов горорним, у певному сенсі.
В Нікіти музика теж побудована на переживаннях і досвіді. Ті п’ять треків, які увійшли до фільму, написані навесні 2022. Нікіта був у Харкові — в його композиціях зокрема можна почути звуки справжніх вибухів. Ми думали: оце іронія — висока мода, люди ходять по подіуму, а це супроводжують реальні вибухи, навіть не спецефекти.
Часто люди не усвідомлюють, якою мірою звук і музика впливають на сприйняття картинки. А насправді саунд — це 50% фільму. Використай іншу музику — отримаєш зовсім інше кіно.
Багато звуків у фільмі гіперболізовано — коли затягується корсет, глядач чує майже хрускіт кісток. Чому обрали такий підхід?
Мені подобається, коли звук розставляє акценти — підкреслює, на що звернути увагу. Затягування корсета — це трохи кріпі, а в Maison Margiela вони ще й навмисно дуже вузькі, утровані. Я бачив, що моделям дійсно боляче. Хрускіт кісток добре підкреслив це відчуття.
Корсети Maison Margiela, SS24. Джерело: x.com
Як змінились твої стосунки з Maison Margiela і фешеном загалом?
Загалом фешн мене не приваблює. Мені не так важливо, як я одягаюся, — маю кілька футболок, штанів і багато про це не думаю. Але Maison Margiela — це арт. На нього цікаво дивитися, в нього прикольно занурюватись. Плюс Джон Гальяно — ще той нерд у своїй сфері, він дуже глибоко в ній розбирається. Його колекції базуються на потужних культурних та візуальних пластах, його моделі — це актори, його подіум — унікальний всесвіт.
Розкажи про головний інсайт, виклик і радість на цьому проєкті.
Виклик був у тому, що працював я в основному вночі. Саша в Нью-Йорку, Нікіта в Харкові, я в Берліні, але нам постійно треба було тримати зв’язок. На два місяці я випав з будь-якого життя — лише студія/дім. Під кінець проєкту я так виснажився, що почав передивлятися «Атаку титанів», щоби перемикнутись. Це емоційний твір, я його дуже люблю. І він класно наклався на не менш емоційний проєкт.
А головна радість — моя музика прозвучала в колаборації зі світовим митцем. Коли я писав цей альбом, розумів, що не кожен його сприйме — ця музика важка і нестандартна, її не використаєш у тіктоці. Я не намагався задовольнити попит, зробити щось кон’юнктурне — зрештою, в мистецтві audience comes last. Робити справжнє — ризиковано, музиканти в Україні досі цього бояться. Тому мені дуже приємно, що альбом зрезонував. Масштаб Nighthawk — це той масштаб, у якому має звучати моя музика. І українська музика також.