Коли ми дивимося кіно, іноді бачимо на екрані планети, землетруси та молодого Вілла Сміта. Усе це відтворюють VFX-спеціалісти. Вони дружать із візуальними ефектами, а візуальні ефекти дружать із ними. Так Вілл Сміт стає молодим Віллом Смітом, а дим і хмари з’являються там, де їх раніше не було.
Як це працює, знає VFX-спеціаліст Михайло Славов. Він у сфері 22 роки, за цей час працював над візуальними ефектами для Avatar 2, Skyfall, Fast & Furious 6 і має досвід роботи зі світовими кіностудіями, серед яких — Sony Pictures та Wētā FX. До речі, за один зі своїх проєктів у моушн-дизайні Михайло отримав нагороду Best Design in Promo, Silver Award на PROMAX International Design Awards.
Ми законспектували SKVOT-лекцію Михайла про історію візуальних ефектів у кіно та моушн-дизайні, а також про те, з чого почати кар’єру VFX-спеціаліста.
Історія спецефектів у кіно
VFX (візуальні ефекти) — це ілюзіоністський інструмент у кіно та моушені. Простіше кажучи, це те, що неможливо зняти на камеру: планети, атоми, прибульці. VFX не може існувати без SFX (спецефектів). Спецефекти в кіно з’явилися майже 130 років тому — ось із чого все почалось:
#1. Об’єднання негативів. Перший спецефект у світі створив фотограф Оскар Рейландер для картини «Два шляхи життя» ще в 1857 році. Він об’єднав негативи (аж 32 різних) в одне зображення. Оскар зняв усіх героїв картини окремо і потім змонтував це в одну фотографію. Аби створити це зображення, фотограф мав передати перспективу і вирахувати пропорції акторів переднього, середнього та заднього планів. Картина вийшла дуже реалістичною, її вважають першим фотовитвором зі спецефектами.
Перше зображення зі спецефектами у світі. Джерело: wikipedia.org
#2. Перший спецефект у кіно. Його створив Альфред Кларк у 1895 році. Під час зйомки фільму «Страта Марії Стюарт» камеру зупинили у певний момент, тоді всі актори та акторки завмерли. Після цього акторку, що грала головну роль, замінили на манекен — і відрубали йому голову. Так зобразили смерть Марії Стюарт.
#3. Rear-проєкція. У 1902 році Жорж Мельєс створив короткометражний фільм «Подорож на Місяць». Тут вперше застосували морфінг — плавний перехід між об’єктами та комбіновані зйомки. 1913 року винайшли rear-проєкцію — тобто проєкцію позаду актора. Механіка така: був актор або предмет на передньому плані, камера, що стояла попереду нього, та проєктор, розташований позаду. Проєктор показував картинку: пейзаж або декорації, на тлі яких не можна було зняти актора. Камера знімала актора на тлі проєктора. Так робили кадри з природою або космосом. Частіше за все так знімали акторів, що їдуть у машині. За вікнами в кадрі були вулиці або пейзажі, які неможливо відтворити on-set (на знімальному майданчику).
#4. Анімована маска. Механіка така: знімали актора або частину декорацій, на окремій плівці малювали маску. Цю маску інвертували (робили її чорною прозорою чи білою непрозорою). Таким чином комбінували зображення з двох або більше — в одне. У 1925 році з її допомогою був досягнутий величезний вплив на глядачів в епізоді руйнування будівлі Сенату в стрічці «Бен Гур».
Схема роботи travelling matte. Джерело: wikipedia.org
#5. Перший «Оскар» за спецефекти. 1933 року за спецефекти в кіно вперше почали давати «Оскар». Тоді нагороду отримав не «Чарівник з країни Оз» і навіть не «Віднесені вітром», а маловідомий зараз фільм-катастрофа «Сезон тропічних дощів». Там відтворювали землетрус і повінь за допомогою проєкції.
Кадр із картини «Сезон тропічних дощів». Джерело: ladyevesreellife.com
Як комп’ютерна графіка прийшла в кіно
Комп’ютерну графіку, або СGI (computer generated image), вперше використали у фільмі «Вертиго» 1958 року. Це були початкові титри до фільму, деякі елементи яких були створені за допомогою векторної графіки. Тоді комп’ютер генерував візерунок, який наклали на зняту картинку.
Оскар за комп’ютерну графіку в кіно отримав і фільм «Хижак» 1987 року. Спецефекти для цієї картини зробив українець Євген Мамут. Він починав свою кар’єру, коли працював у політехнічному інституті в Харкові. Там Євген створював науково-популярні фільми для студентів. У 1973 році на студії Євген Мамут із колегами виготовляє стереографічну лялькову анімацію з грою живого актора на кольоровій плівці. Вона мала назву «Ванька-Встанька» і була першою художньою стереоанімацією в СРСР.
Потім Євген емігрував до Америки, де став консультантом для фільмів «Куди приводять мрії», «Зоряний десант» і «Матриця». Кадр, де камера облітає Нео у слоумоушені, — справа рук Євгена Мамута. Автор спецефектів також отримав персонального «Оскара» — за технічне ноу-хау для виробництва фільму «Хижак».
Багато з комп'ютерною графікою у своїх фільмах працював Джеймс Кемерон. Він починав кар’єру, коли був режисером спецефектів у фільмі «Піраньї». За свою кар’єру режисер зняв обидві частини «Термінатора», друга частина якого стала найкасовішим фільмом серед усіх картин 1991 року випуску. Також Кемерон зняв «Титанік» (який зібрав касу у $2 млрд) і два «Аватари» (третій — у процесі виробництва). Ці картини містять багато спецефектів. Вони стали легендарними — так Кемерон привчив глядачів до комп’ютерної графіки в кіно.
В яких програмах працювати з VFX
Є декілька найбільш популярних програм, які працюють із VFX. Їхній функціонал — схожий, але все ж трохи відрізняється. Серед найпопулярніших програм для VFX є такі:
#1. Adobe Photoshop. Це програма для редагування зображень, ретуші, створення композицій зображень і макетів. Тут можна накладати шари, робити маски, ретуш, колажі та змінювати композицію.
#2. Autodesk Maya. Ця програма дозволяє працювати у 3D-просторі. Сюди можна завантажити 3D-об’єкт (або зробити його прямо у програмі) та анімувати прості об’єкти. Є функція оперування текстурами та шейдерами, щоби предмет не можна було відрізнити від справжнього. Maya також оперує камерами та світлом. Фінально за допомогою Maya можна рендерити шоти або видавати будь-які елементи картинки, що «бачить» камера. Це відбувається для подальшої обробки та збірки у процесі композитингу.
#3. SideFX Houdini. У цій програмі роблять FX-симуляції: щось масове та збірне. Натовп, волосся, руйнування та природні стихії зазвичай відтворюють саме тут. Також SideFX Houdini підлаштована під ламані структури: тут можна гнути предмет, розділяти його на частини, руйнувати в пил або робити вибух.
#4. The Foundry Nuke. Ця програма призначена для того, щоб комбінувати знімальний матеріал з елементами комп'ютерної графіки або з різних джерел.
Де використовують VFX зараз
Візуальних ефектів у сучасному кіно багато, отже — є високий попит на фахівців у цій галузі. VFX починається з візуальної стратегії: що, на якому ландшафті та як робитимуть персонажі. І те, який вся картинка матиме вигляд з точки зору режисера та художника. Ця сфера має назву концепт-арт. VFX-спеціалісти також займаються моделінгом. Спеціаліст із моделінгу робить так, щоби персонажі були не пласкими, а тривимірними: мали ширину, висоту і глибину. Сфера моделінгу в кіно поділяється на:
#1. Sculpting — зображення органічних 3D-моделей людей, тварин і рослин.
#2. Hard surface modeling — малювання sci-fi-елементів, кібернетичних частинок, зброї та різних механізмів.
#3. FX-симуляції — спецефекти, які генерують дим, хмари та вогонь. Або ж, навпаки, дещо, чого зовсім не існує, — наприклад, хвилі магії або розсипання персонажа в пил.
#4. Rigging — анімація статичної 3D-моделі через скелет і контролери.
#5. Shading — створення матеріалів і текстур для готових 3D-предметів.
#6. Lighting — освітлення сцени, схоже на розміщення світлових приладів на знімальному майданчику. І рендер результату для подальшої роботи.
#7. Compositing — інтеграція комп’ютерної графіки у знімальний матеріал.
#8. CGI. Усі вищезазначені методики об'єднуються в термін Computer Generated Imagery, тобто зображення, згенеровані комп’ютером.
Як працює СGI
Виробництво кіно має таку послідовність: спочатку пишуть сценарій, потім роблять розкадровку, після чого йде етап animatic — це така собі анімована розкадровка, яка дає набагато більше розуміння динаміки монтажу. Тут анімують сцени ще до того, як їх зняти. Так режисер бачить, який вигляд матиме кадр, і вносить свої правки. Над CGI працює окрема людина — CG-generalist. Вона зазвичай більш універсальна, ніж вузькопрофільні спеціалісти, тож може працювати над будь-чим:
- — персонажами, частинами тіла та протезами
- — вигаданими будівлями, приладами та предметами
- — ландшафтами й оточенням
- — взаємодіями, які не можна зняти
- — FX-симуляціями: водою, пилом і руйнуваннями
У чому різниця між VFX y кіно та моушені
За допомогою моушену створюють короткі форми: реклама, заставка для телеканалу, музичний кліп. VFX у моушені займає кілька хвилин, тоді як у кіно це — години матеріалу. Моушн має бути швидким і динамічним — аби глядач не відволікався від картинки. У коротких формах до того, що намальовано за допомогою спецефектів, навмисне звертають увагу — дизайнер ніби примушує глядача дивитися саме туди, куди потрібно. VFX у кіно, навпаки, має бути інтегровано настільки реалістично, щоб навіть і не було зрозуміло, що десь щось домалювали та чи домальовували щось взагалі.