Навіть сьогодні електронну музику пов’язують з андеграундом, а її прихильників — зі стереотипами про маргінальність і деградацію. Стигматизація техно — явище складне, що має глибокі соціально-культурні та політичні причини, які сягають витоків цього жанру та його сприйняття суспільством.
Техно з’явилося в середині 80-х у постіндустріальному Детройті, який переживав економічну кризу. Афроамериканські музиканти використовували синтезатори та драм-машини, щоб створити футуристичний саунд. Це була музика відчуження, ліберальних ідей та пошуку надії в урбанізованому світі. Проте звідки з’явилися стереотипи? Чому техно асоціюють з маргіналізацією, хоча його суть — у свободі вираження?
Водночас такі ініціативи, як DJ Teen Camp, показують, що електронна музика — це не лише про вечірки, але й про освіту та інтеграцію. Ми поспілкувалися з Марією Агісян, координаторкою школи діджеїнгу для підлітків, які через війну вимушено переїхали до Чернівців та шукають нові можливості для самореалізації.
Дисклеймер:
Ми усвідомлюємо, що за останні роки з’явилося безліч важливих ініціатив, клубів, ком’юніті й фестивалів, які формують сучасну електронну сцену. Наш матеріал має на меті не вичерпне висвітлення теми, а скоріше демонстрацію змін: техно-культура, яку раніше стигматизували, стає частиною міського ландшафту, навіть у невеликих містах.
Кейс DJ Teen Camp — лише один із прикладів, що свідчить про цей прогрес.
Чому техно дорівнювало аморальності
Техно перебралося до Європи наприкінці 80-х і стало плейлистом рейвів. Тому вечірки швидко стали асоціюватися не з творчістю або протестом, а з «моральним занепадом». Саме тут почали формуватися причини його стигматизації.
#1. Нелегальність: рейви проводили в закинутих будівлях або на полях без дозволу, що робило їх підпільними в очах влади й суспільства. Відсутність офіційного статусу контрастувала з рок-концертами та попвиступами, які проходили в чітко регульованих просторах.
#2. Асоціація з наркотиками: в кінці 80-х екстазі стало популярним, підсилюючи емоційний зв’язок із музикою та уможливлюючи багатогодинні танці. В ком’юніті це також пов’язували з ідеєю PLUR (peace, love, unity, respect). Однак медіа, особливо британські, хайпували на негативі: в 1988 році The Sun опублікувала статтю Evil of Ecstasy, звинувативши рейви в руйнуванні життів.
19 October 1988 Evil of Ecstasy. The Sun's expose of the danger drug that is sweeping the discos of Britain. Plus a chance to win a free Kylie bra. pic.twitter.com/4BUEqvkigf
— Dave Haslam (@Mr_Dave_Haslam) October 19, 2020
#3. Капіталістичні норми: вечірки приваблювали людей з робітничого класу, етнічних меншин і тих, хто не вписувався в мейнстрим. Це лякало еліти, які бачили в електронній музиці відхід від норми — замість роботи молодь обирала альтернативний спосіб життя.
#4. Естетична інакшість: техно має особливий звук, що відрізняється від традиційної музики. Монотонні повторювані ритми здавалися механічними та незрозумілими для слухачів, що звикли до класичних мелодій. Це підсилювало уявлення про електронну музику як дегуманізовану та антисоціальну.
#5. Відсутність авторитету: на той момент не існувало зірок, які могли б публічно захищати техно. Музика залишалася андеграундною, не цікавила великі лейбли, а медіа ігнорували або критикували її творчий потенціал.
#6. Музика аутсайдерів: техно не приносило великих грошей. Авдиторія на рейвах була фінансово менш забезпеченою порівняно з іншими концертами, а вечірки часто організовувалися власними силами. Тому участь у рейвах виглядала як зібрання лузерів.
Закони, рейди та переслідування
Політики, зокрема уряд Великої Британії, почали боротися з рейвами політичними інструментами. У 1994 році вони ухвалили Criminal Justice and Public Order Act.
Він забороняв протести й сквотерство, надавав більше прав поліції та збільшував покарання за «антигромадську» поведінку. А ще обмежував зібрання більше ніж 20 людей, де грала «музика, що містить звуки, які повністю або переважно характеризуються послідовністю повторюваних ударів».
У 2003 році в США ухвалили Reducing Americans' Vulnerability to Ecstasy Act (RAVE Act), який був спрямований на боротьбу з наркотиками, але фактично вдарив по електронній музиці та рейв-культурі.
Закон дозволяв владі притягувати до відповідальності власників приміщень, де відбувалися вечірки, якщо там вживали наркотики, — навіть якщо організатори не мали до цього ніякого відношення. Через страх великих штрафів багато клубів закрилися, а електронна сцена втратила безпечні легальні майданчики.
У 2005 році чеська поліція жорстоко розігнала фест CzechTek, що спричинило міжнародний скандал. Правоохоронці застосували сльозогінний газ, водомети й бронетехніку, а премʼєр-міністр назвав учасників «небезпечними людьми».
У Сакартвело також зіткнулися з репресіями проти електронної сцени. У 2018 році поліція провела рейди на тбіліські клуби Bassiani та Cafe Gallery. Тисячі людей вийшли на вулиці з вимогою припинити переслідування рейв-культури.
Лагідна рейвізація
Одним із перших міст, що легітимізувало електронну музику, став Берлін. Після падіння стіни в 1989 році місто стало центром рейв-культури — і покинуті будівлі перетворилися на місця вечірок. Клуб Berghain отримав статус культового, а берлінське техно увійшло до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.
На початку 90-х важко було в це повірити, але згодом стало очевидно, що електронна музика має значний бізнес-потенціал. Поширення рейву та зростання популярності клубів поступово перетворили індустрію на комерцію з мільйонними оборотами. Наприклад, дослідження доковідних років показало, що клубна сцена Берліна щороку приносить місту понад €1,5 млрд.
Деякі європейські столиці мають посаду «нічного мера». Він або вона сприяють розвитку електронної сцени, лобіюють зміни в законодавстві та організовують ініціативи для її популяризації. Також виступають посередником між клубами, владою та мешканцями, допомагаючи знаходити компроміси.
Мистецькі інституції також долучилися до переосмислення техно. Музей сучасного мистецтва в Нью-Йорку представив виставку, присвячену візуальній естетиці музики, в тому числі електронної. А галерея Tate Modern провела серію перформансів на перетині техно та сучасного мистецтва.
Український контекст
Вплив Радянського Союзу визначив креативний розвиток України. Електронна музика не була винятком. Будь-яке неформальне зібрання молоді розглядалося як загроза стабільності. В офіційному дискурсі електронна музика асоціювалася з «західним впливом», а доступ до неї був обмежений.
Перші рейви в Україні з'явилися в 90-х і були сприйняті як щось чужорідне. Одним із перших і культових місць став фестиваль «Казантип».
Він стартував як змагання з віндсерфінгу, але швидко переріс у масштабну електронну подію. З одного боку, «Казантип» популяризував рейв, з іншого — створював приводи для стигматизації. Через свій вайб та відсутність чітких правил фест набув скандального іміджу.
«Але хочу абсолютно чесно сказати, що “Казантип” не крутився довкола наркотиків. Вони там були — але, на мою думку, в рази менше, ніж на нинішніх техно-тусовках з порожніми барними стійками. Я за всі роки роботи там жодного разу нічого не пробував, знаю, що ніхто з уряду нічого не вживав або, як мінімум, не афішував це».
Посол «Республіки Казантип» в Луганську Віталій Михайленко
Джерело: Амнезія
Окрім «Казантипу» клубна сцена України розвивалася через серію івентів у різних містах України. Рейви «Торба Party» стали одними з найвпливовіших у розвитку електронної культури.
«Torba цілком відповідала західним рейвам і навіть у чомусь переплюнула їх. В Англії того часу масштабні рейви (я не кажу про клубні вечірки) все ще відбувалися десь за містом, на якихось фермерських полях, і були нелегально організовані. Тобто звуку, світлу та іншим важливим деталям не надавали особливого значення, оскільки в будь-який момент могла нагрянути поліція (адже той самий фермер-власник міг запросто настукати) і рейв згорнути. Torba була цілком легальною подією — тобто це був рейв, але не стихійний, а кльово продуманий та організований».
Відвідувачка вечірок Олена Зуєва
Джерело: Амнезія
В той самий час наприкінці 90-х у Харкові відкрився «Живот». Це легенда міста й всієї української клубної сцени, що діє вже 27 років, не змінюючи локації. Клуб досі запрошує на різні експериментальні івенти.
«Звідки з’явилося поняття “наркоманська музика”? Це музика, яку ніхто не розуміє. Насправді аура в “Животі” тільки позитивна, а дух — інтелектуальний. Є люди, які не розуміли, але цікавилися клубом, приходили та змінювалися. Я спостерігав за такими протягом 20 років».
Власник «Живота» Сергій
Джерело: Люк
Електронна музика почала сприйматися не лише як музика, але і як спосіб самовираження. Вечірки стали ліберальними комʼюніті, де немає місця будь-якій дискримінації. У 2007 році в Києві відкрився клуб Xlib. За 7 років існування він став культовим місцем для поціновувачів електронної музики.
«Одне з найважливіших достоїнств клубу було в тому, що ми змогли отримати абсолютно різні аудиторії. Взагалі я рідко таке спостерігаю, і мені дуже подобається, коли в закладі різноманітна музика і різноманітна публіка. Від хіпстерів до пенсіонерів. І одна з причин, чому я не шкодуватиму про те, що витратив свій час і гроші, — наступні роки три в нас була низка приголомшливих вечірок».
Співзасновник Хlib Віталій Бардецький
Джерело: Хмарочос
Все це заклало фундамент для наступної декади клубної культури. У 2013 році в Києві відкрився Closer — місце, що стало одним із символів сучасної української електронної сцени. Це не лише клуб, але й культурний хаб, де відбуваються виставки, концерти й театральні постановки.
Фестивалі типу Brave! Factory, «Схема» та Strichka здобули впізнаваність далеко за межами країни. Київ закріпив за собою репутацію одного з центрів електронної музики. Попри війну, сцена продовжує розвиватись: організовуються благодійні вечірки для збору коштів, просвітницькі події, з’являються нові ініціативи.
Втім, електронна музика в Україні досі стикається зі стигматизацією. Частина суспільства та владних структур все ще сприймає рейв крізь призму застарілих стереотипів.
Як підлітки знаходять себе через діджеїнг
Водночас такі проєкти, як DJ Teen Camp, демонструють, що електронна музика стала не лише простором для творчості, але й майданчиком для взаємодії, підтримки та поширення ліберальних ідей. Ми поспілкувалися з Марією Агісян, координаторкою ініціативи для підлітків, які через війну переїхали до Чернівців.
Попри те, що Чернівці — відносно невелике місто, тут працюють локальні ініціативи, пов’язані з електронною сценою, що свідчить про загальний прогрес України в цьому напрямку. DJ Teen Camp надав молоді можливість опанувати діджеїнг, познайомитися з електронною музикою та знайти однодумців. За словами організаторів, їхня мета — створити безпечний простір для самовираження, френдлі-ком’юніті, де кожен відчуває себе особливим.
Про стигматизацію техно
Це упередження вкорінилося навіть серед освічених людей, які дотичні до культури. Для них електронна музика — це щось примітивне, без змісту, суто розважальне. Чистий снобізм. А поза цією «естетською» бульбашкою — інша крайність. Що це про наркотики та про молодь, яка «нічим не цікавиться». І ніхто не намагається запитати в молодих людей, що їх справді хвилює.
У Чернівцях це видно як на долоні. Люди з моєї спільноти — активісти, що тримають культуру в місті на плаву, — стикаються з цим повсюди. Світлана Приказка зібрала діджеїв на початку повномасштабного вторгнення, зокрема киян, що переїхали сюди через повномасштабне вторгнення. Вони хотіли інтегруватися в місцеве життя, зробити вечірку електронної музики. Денну, пристойну, без жодних порушень. Це назвали танцями на кістках.
Парадоксально, що водночас у місті проходили рок-концерти, і до них претензій не було. Ті самі чиновники, які засуджували рейв, спокійно відвідували заходи, де алкоголь лився рікою. Але коли молодь просто танцює, щоб хоч трохи відволіктись від реальності, — це вже аморально.
Така стигматизація — не про музику. Це про нерозуміння всього, що не вписується у звичні рамки. Традиційно андеграунд завжди отримує ярлики, і техно — не виняток.
Про стереотипи
Якщо брати політику, то багато політиків — популісти. Вони використовують стандартизовані тези та практики іншування, не намагаючись розібратися в суті. Замість інтеграції різних культурних форм вони займаються консервуванням культури, викидаючи за межі прийнятого все, що не вписується в «традиційні цінності».
Це небажання робити послідовну роботу й розвивати культурне поле. Свобода культури навіть в умовах воєнного часу є практично важливою. Коли ми бачимо розгортання правих рухів, спроби поділити все на «хороше» і «погане», ми наближаємось до тоталітарних практик.
Це абсурдно, особливо зараз, коли Україна бореться з режимом, який саме так і мислить. Якщо ми позиціюємо себе як частину вільного світу, варто перестати використовувати ті ж самі методи, що й наш ворог.
Про проєкт
Це був проєкт співпраці ГО «Народна допомога Україна» і двох незалежних ініціатив за підтримки програми «Культура допомагає», де кожен доповнював досвід іншого. Світлана Приказка розвиває культуру діджеїнгу в Чернівцях, я ж працюю з культурно-освітніми проєктами, зокрема інтеграційними. Ми залучили молодь зі спільнот 20Р_ і «Кухня», створили простір для природного знайомства без тиску.
Музика працює на рівні невербальної комунікації, знімає бар'єри та напругу. Весь процес став схожим на нескінченну вечірку, де легше відкриватись, взаємодіяти й знаходити спільну мову. Це те, що створює легкий вайб розслабленості.
Раніше ми реалізовували мистецькі ініціативи для підлітків, що переїхали через війну, використовуючи візуальне та перформативне мистецтво як інструмент інтеграції.
Але діджеїнг має більший потенціал — підлітки частіше мріють стати діджеями, ніж концептуальними художниками. Відповідно, ми розуміли, що звертаємось до потреб авдиторії. Це означало ширше залучення та новий медіум.
Про скепсис у батьків
Ми одразу пояснювали суть проєкту і працювали з відкритою комунікацією. Учасники були старшими підлітками (від 14 років), які самі визначають свої інтереси. Батькам було важливо, щоб діти були включені в активність, і вони розуміли, що це про досвід у музиці. Багато хто з дітей вже займався музикою, хоча й не електронною. Це покоління батьків, які менш консервативні, а дехто, можливо, і сам би хотів спробувати щось подібне.
Про організацію кемпу
Ми працювали з теплими спільнотами й не робили масових заходів. Спочатку були закриті воркшопи всередині кемпу, а потім — камерні вечірки для своєї авдиторії. Декому було не до кінця зрозуміло, що ми робимо і навіщо, але елементарне пояснення розв’язувало питання. Допомагав акцент на інтеграції та розвитку спільноти.
ГО «Народна допомога Україна» — це досвідчена ініціатива, що давно працює в Чернівцях. Вони мають довіру серед місцевих та спільноту людей, що переїхали через війну, адже давно працюють у цьому напрямку.
Наша команда також має напрацьовану спільноту й визнаний публічний імідж людей, що послідовно працюють у культурному полі. Можливо, і були якісь кулуарні розмови, але це не завадило реалізації проєкту.
Спочатку хотіли зробити більшу подію, але строки зсунулись — і open air став неможливим через холод. Можливо, це нас уберегло від критики. Якби подія відбулася просто неба, знайшлися б ті, хто сказав би «не на часі».
Про результат кемпу
Багато учасників — це люди, які переїхали до Чернівців і не знали, куди себе подіти. Вони не мали спільноти, не знали про події, почувалися загубленими. Дехто мав інтерес до діджеїнгу, але не мав можливості навчатися. Одна дівчина ще в Одесі придивлялася до DJ Fem School, але через переїзд і роботу не могла дозволити собі комерційне навчання. Інша, з Херсона, робила перші кроки в діджеїнгу, але через війну втратила свою спільноту.
Воркшопи були невимушеними, що допомогло з інтеграцією. Різні люди приходили на студію, вони знайомилися, слухали різних менторів, спостерігали за діджеями. Атмосфера ком’юніті створювалася природно. Підлітки бачили, що їх приймають, вони знаходили однолітків, спілкувалися, жартували, їли піцу, разом організовували вечірку й трансформували простір під себе.
Було видно, як спадає напруга, як інтроверти розкриваються, як учасники починають вчити один одного. Спільнота діджеїв підтримала і мотивувала. Підлітки швидко вчилися, навіть перевершили очікування менторів, а на вечірці деякі змогли відіграти свої перші сети.
Навіть у невеликій групі DJ Teen Camp виникли мінітусовки. Люди почали бачитися поза воркшопами, дружити, взаємодіяти. Один хлопець-фотограф знайшов спільну мову з нашою фотографкою, тепер вони працюють разом. Двоє учасників приєдналися до 20Р_, стали частиною ком’юніті й будуть долучатися до подій в «Бункері» або «Кухні». Вони вже не просто відвідувачі — це люди, які можуть організувати книжковий клуб, фотовиставку, свою вечірку.
Можливо, хтось скаже: «І що? Двоє людей влилися в спільноту». Але вони вже приводять друзів. Це процес, який поширюється хвилями. Вони знайшли простір, де їм цікаво, і кажуть: «У Чернівцях весело тільки тут». Це люди з потенціалом, які можуть впливати на місто, будувати міжрегіональні зв’язки, підтримувати культуру. І це важливо, адже вони можуть відчувати себе ображеними. Сьогоднішні підлітки не мають нормального дитинства. Вони пережили ковід, повномасштабне, переїзди. Їм потрібно місце, де можна бути собою.
Про майбутнє
Команда, з якою ми працювали над цим проєктом, зараз займається розвитком міждисциплінарного простору «Бункер». Нас двоє кураторок, і кожна фокусується на своїй сфері. Світлана займається електронною музикою та розвитком альтернативних форматів, тож цей напрям у «Бункері» буде помітним. Я ж працюю з візуальним мистецтвом і культурними освітніми проєктами. Ми хочемо, щоб ці сфери перетинались і взаємно посилювали одна одну, створюючи простір, наповнений різноплановими подіями.
Наша мета — залучати молодь не просто як авдиторію, а як співтворців, які беруть на себе відповідальність за організацію подій. Плануємо проводити лекції та покази фільмів про історію електронної музики. Вже зараз у просторі відбуваються благодійні заходи. Наприклад, на фінальному івенті діджей-кемпу ми організували донат-маркет і зібрали 2,5 тис. грн. Ми хочемо розвивати цей формат — благодійні стріми, маркетплейси, події, що допомагатимуть фандрейзити кошти й водночас залучати молодь до спільної справи.
Важливо, що «Бункер» — це комунальний простір. Це означає, що ми інтегруємось у державну інституцію, закриваючи частину питань із контентом, а натомість отримуємо інституційну підтримку та приміщення.
Зараз ми подаємось на грант. Якщо виграємо, хочемо створити студію для системного навчання діджеїнгу та електронної музики, а також мистецьку майстерню й простір для нетворкінгу. Це має стати місцем, де молодь і підлітки зможуть реалізовувати й презентувати свої ідеї.