Царство заборонених речовин, free space для самовираження, витоки української електронної сцени — або ж «Республіка Казантип». Це фестиваль, який позиціював себе як простір для свободи, вираження творчості й просування пацифістських наративів.
Про нього чутно багато, але що це таке, до чого тут жовті валізки та як фестиваль вплинув на українську електронну сцену — спробували розібратися. А ще доповнили коментарями від Макса Нагорняка, засновника Bezodnya Music. Що з цього вийшло — читай далі.
Дисклеймер:
У матеріалі присутні згадки про росіян. Ми засуджуємо будь-який прояв російської культури в Україні. Матеріал створений виключно для того, щоб розповісти про фестиваль як про культурне явище, що відбувалось в українському Криму протягом 21 року. Жодної романтизації.
Почали за віндсерфінг, закінчили за рейв-тусовки
А можна з вами?
Крим, мис Казантип — звучить як ідеальне місце для віндсерфінгу. Саме тут в середині 80-х почали збиратися люди, які брали парусні дошки та ловили хвилі Азовського моря. Ловили вони їх недовго, бо вже в 1986 році до них приєдналися рейвери, які проводили перші вечірки на пляжах під час змагань з віндсерфінгу. Відтак змагання та вечірки збирали тисячі людей — і пляж мису Казантип уже не міг вмістити всіх охочих.
«Атомна вечірка в реакторі»
Поблизу мису, неподалік селища Щолкіне, розташована закинута Кримська атомна електростанція. Її будували 14 років, але після аварії на Чорнобильській АЕС проєкт зупинили. Туди й дісталися рейвери в 1995 році. А саме — до турбінного відділення. Вечірки там проводились аж до 2000 і мали назву «Атомні вечірки в реакторі». Вже в ті роки почали з’являтися перші конфлікти організаторів та місцевої влади через вживання наркотичних речовин відвідувачами.
Чи можна назвати цей період фестивалю найбільш трушним? Все ж таки після 2000-х він перетворився на дещо комерційну історію.
«Так, дійсно, атомна вечірка в реакторі, напевно, була найтрушнішою. Але не мені точно це говорити, це я знаю по описах людей, які там були. Якщо говорити це в розрізі всієї історії фестивалю, скоріш за все — так».
Попівка
На початку 2000-х фестиваль «КаZантип», після конфліктів з місцевою владою та через постійне зростання авдиторії, перебрався до села Попівка. Цьому передувала масштабна кампанія: рекламу фестивалю показували по телебаченню, а адміністрація, вже під брендом «Республіка Z», уклала спонсорський контракт із компанією Procter & Gamble. Додатково російське MTV активно просувало фестиваль, що привернуло до нього ще більше уваги. Відтоді кількість відвідувачів сягала 30 тис. людей.
Чи можна назвати «Казантип» найбільшою музичною подією східної Європи тих часів?
«Так, в деякий проміжок часу це була найбільша тусовка, яка відбувалася в Східній Європі. Але через те, що згодом виникали інші фестивалі, сказати, що це на десятиліття, — не можна».
Чому ми пам'ятаємо про «Республіку Z»?
Фестиваль мав свої маркери, концепцію та фішки, які полюбилися молоді. Вони відклалися в пам’яті не тільки в тих, хто відпочивав у Попівці, але й в тих, кому було 10 на момент закриття фестивалю. Наприклад:
#1. Назва — «Республіка Z». Так, розуміємо, літера Z — тригерить, але keep in mind, що це були 2000-ні. Фестиваль позиціював себе як республіку з власними законами, а не правилами. Там навіть були альтернативи посольств зі своїми послами.
#2. Візи замість квитків. Як і в справжню республіку, потрібно було отримати візу.
Джерело: amnesia.in.ua
#3. Символ фестивалю — жовта валіза. Він з'явився через рекламу в популярному виданні. Саме така валіза була гарантом безплатного входу на фестиваль. Навіть зараз у мережі можна знайти інструкції «Як створити саморобну жовту валізу».
Джерело: amnesia.in.ua
#4. Декорації. Чим точно міг похизуватися фестиваль — так це декораціями. Залізні футуристичні кульбаби, солом'яні халабуди та аматорське графіті на діджейських сценах — це те, якою Попівку можна побачити на фото в 90% випадків
Джерело: amnesia.in.ua
Йбн блд рсня і тут влізла
За романтичним узбережжям Азовського моря, гучною електронною музикою та декораціями не сховатися російським продюсерам, діджеям та культурі, якою був просякнутий фестиваль «Республіка Z».
То все ж таки твердження про те, що фестиваль дав поштовх розвитку української електронної сцени, — це міф?
«Безумовно, на електронну музику це вплинуло та якоюсь мірою дало поштовх для розвитку. Оцінити масштаб цього, напевно, вже неможливо, але це було вагомим майданчиком для того, щоб українські діджеї популяризувалися і набивали руку. Вони, можливо, не були завжди на перших шпальтах, але те, що вони мали дуже багато практики, це стовідсотково».
У 2014 році, після початку російсько-української війни та анексії Криму, головний організатор фестивалю Микита Маршунок опублікував пост у фейсбуці — про те, що «Республіка КаZантип» визнає легітимність Кримського референдуму і вітає Кримський народ з правильним вибором. Але окупаційна влада (чьто же проізошло) не підтримала проведення фестивалю в Попівці, тож його перенесли в Сакартвело.
Джерело: ua.krymr.com
Але і там він не отримав схвалення від місцевих активістів та православної церкви. Фестиваль все ж провели, але він був зовсім не схожий на «кримський», і відвідали його всього 5 тис. людей. Це був останній рік «Республіки Z». Потім Маршунок намагався повернути фестиваль в Крим, але, на щастя, спроби були невдалими.
Джерело: ua.krymr.com
Наскільки важко працювати з такою спадщиною? Як правильно говорити про неї: без романтизації, з засудженням чи не говорити взагалі?
«Це запитання, на яке я не маю відповіді. Це мають врегулювати наукові та державні інституції. Я як незалежний оглядач не маю такого впливу, як культуролог. І не маю такої ваги, як чиновник з Міністерства культури. Тобто для росіян це виглядає так, що ми присвоюємо собі культурну спадщину, яку організовував росіянин і росіяни. Українці вважають, що це українська спадщина, тому що це відбувалося на українській території й туди було залучено дуже багато українців. Тож це спірне питання. Але, як на мене, це вирішується географічними ознаками. Скоріше це більше українське питання, але досліджувати цю інформацію мають, безумовно, науковці».