В 1980-х берлінська техно-сцена була диким, андеграундним і далеко не завжди легальним двіжем. А в березні 2024 року її визнали спадщиною ЮНЕСКО. Звучить як парадокс, але ні, в офісі організації не наплутали папери — музичне ком’юніті Німеччини виборювало цей статус 10+ років.
Чому техно таке важливе для Берліна та як воно опинилось у списках ЮНЕСКО серед традиційних свят, страв і методів вишивання — спробували розібратись.
Детройт, Берлін
Берлін — світовий центр техно, але Німеччина не придумала цей жанр сама. Країна експортувала його зі США. Історія техно, необробленої індустріальної музики, трохи схожої на диско та фанк, і трохи — на синті-поп, почалася в Детройті 1980-х. Музиканти Хуан Аткінс, Кевін Сондерсон і Деррік Мей (їх ще називають Belleville Three) винайшли нову електронну музику в підвалі свого будинку, де вони збиралися після уроків.
Для темношкірих, а переважно в Детройті мешкали саме вони, техно було способом висловитись про світ і своє місце в ньому. Колись перспективне мотор-сіті занепадало, підприємства Детройту закрились, вулиці спорожніли. В місті залишилися лише ті, хто не міг дозволити собі виїхати, — і грубе звучання техно ідеально передавало дух часу.
Німецькі та американські музиканти завжди впливали одне на одного. Belleville Three (а ще Stooges, MC5, Motown) слухали німецький електронний гурт Kraftwerk — пізніше інші німецькі гурти почнуть слухати детройтців у відповідь. Цей взаємний інтерес був дуже природним. Що для Берліна, що для Детройту 1980-ті стали не найкращим часом: роз’єднане суспільство, занепад економіки, політична криза. Саме через схожість контекстів техно так добре прижилося в обох країнах.
Техно: саундтрек, під який впала Берлінська стіна
Понад 20 років Берлін був розділений стіною, з радянською владою на сході та французькою, американською і британською — на заході. Тоді берлінці жили в радикально різних умовах. У західній частині міста формувалась андеграундна арттусовка, а дешева оренда приваблювала музикантів, художників та інших креаторів з різних країн. Тим часом люди на сході були відрізані від усього західного, електронної музики зокрема. Східні берлінці ходили на alco-free вечірки й розходились до півночі — перед комендантською. За спробу перетину стіни їх суворо карали, деколи — вбивали.
Але в 1989 стіна впала, і головним саундтреком цієї події стало техно (східні берлінці додали йому більше жорсткості). Спраглі до тусовок, люди влаштовували рейви в приміщеннях, які залишились без власників, — у виведених з експлуатації фабриках, адмінбудівлях тощо. Vice пише, що танці в місцях, де нещодавно тебе могли застрелити за несанкціонований перетин, мали особливий символізм. Звісно, берлінці сквотили ці будівлі — перші рейви робилися на відчутті ейфорії. Плюс нова влада Берліна сформувалася не одразу, тож музиканти могли дозволити собі не думати про папірці та дозволи.
Берлінські рейви 90-х. Джерело: theguardian.com
Люди, які застали Берлін 90-х, згадують техно-рейви як тотальні сейф-спейси. У Tresor, UFO чи Berghain всім було байдуже, хто ти й звідки — тут не дискримінували за статтю, орієнтацією, походженням. Це відрізнялось від атмосфери в місті, де між берлінцями зі сходу і заходу все ще зберігалась напруга.
Техно починалось як дуже андеграундна історія — з наркотиками й тусовкою, яку маргіналізували. Але з часом клуби оформили свою діяльність і поставили перед собою амбітнішу мету, ніж просто виходити в нуль. Сьогодні нічне життя Берліна приваблює хмари туристів та приносить близько €1,5 млрд прибутку щороку.
Що заважало берлінській техно-сцені
Техно-сцена — це бізнес, який генерує реальний дохід. Але це також культурне явище, яке потребує охорони. В останні роки (а насправді десятиліття) декілька факторів реально загрожували існуванню берлінських клубів.
По-перше, джентрифікація. Люди почали освоювати колись непривабливі райони міста, де і проводились техно-рейви. Тут з’явились ЖК (а разом з ними — незадоволені шумом мешканці), ціни на оренду суттєво зросли, а інвестори почали будувати все більші плани на ці райони. Наприклад, потенційне розширення автомагістралі A 100, яка проходитиме через Фрідріхсхайн, загрожує нічним клубам та іншим культурним локаціям у цьому районі міста (а їх там безліч).
Джентрифікація, а потім пандемія вдарили по техно-сцені Берліна. Тоді клуби мали кілька опцій: а) ще більше комерціалізуватись (і взяти неймдропінг у пріоритет), б) звільнити приміщення для забудовника, який зведе на цьому місці ТЦ, в) переїхати на околиці міста. В період з 2010 по 2020 рік близько 100 клубів зникли з мапи Берліна (а ще 25 були під загрозою закриття). Німці назвали це явище clubsterben, тобто «смертю клубів».
Міська влада й Мінкульт Німеччини не сильно втручались у ситуацію. За старим законодавством, клуби прирівнювались до таких розважальних закладів, як казино. Юридично вони не були частиною культурного сектору, відповідно, держава мала всі підстави їх не підтримувати й не розвивати. Саме тому німецьке музичне ком’юніті вимагало зміни статусу нічних клубів. Чого вони зрештою досягли. У 2020 році німецький суд офіційно визнав техно жанром музики, а у 2024 техно увійшло до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.
Що таке нематеріальна спадщина ЮНЕСКО
ЮНЕСКО почали охороняти нематеріальну культурну спадщину не так давно — у 2006 році. До цієї категорії належать практики та знання, які регіональна (або національна) спільнота вважає частиною своєї традиції. Наприклад, свята, співи, танці, способи приготування їжі або виготовлення продуктів. Коли такі практики потрапляють у списки ЮНЕСКО, вони отримують охоронний статус.
Найчастіше організація віддає перевагу традиціям, які існують століттями й передаються з покоління в покоління (як-от петриківський розпис або косівська кераміка). Хоча свіжі практики також потрапляють до списків ЮНЕСКО — серед них прайд в Амстердамі, ямайське регі й техно-сцена Цюриха (так, Берлін не був першим).
Щоби практика стала об’єктом нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, вона має пройти кілька етапів. Спочатку спільнота, яка практикує певне заняття, має сказати уряду своєї країни, що хоче приєднатись до реєстру. Якщо уряд підтримує цю ідею, він пропонує місцевій комісії ЮНЕСКО додати практику до національного списку. Якщо практику не визнали культурною спадщиною на локальному рівні, вона не зможе потрапити в глобальні списки.
Як берлінське техно потрапило в ЮНЕСКО
Берлінське техно — це поки що не всесвітня культурна спадщина. Його визнали лише на національному рівні (що теж має велику вагу). Сталося це завдяки Rave The Planet — ГО-шки, яка працювала з німецьким урядом з 2022 року. Вони підготували заявку, пояснили важливість техно-сцени Берліна і навіть зняли про неї документалку. Організація багато говорила про свій досвід та показувала, як шлях до ЮНЕСКО виглядає зсередини — тож ком’юніті, що також хочуть побачити свої сучасні практики в реєстрі, можуть взяти Rave The Planet за референс.
Діджей та співзасновник Rave The Planet Dr. Motte казав, що їм вдалось отримати охоронний статус, бо «ЮНЕСКО хоче мати не лише в’язання — вони хочуть чогось міського, молодого». Попри ризик музеєфікації техно-культури, плюшок ЮНЕСКО пропонує більше. Берлінське техно тепер під охороною — це означає, що організація та уряд Німеччини обіцяють досліджувати, популяризувати й документувати його, навчати людей, які розвивають цю культуру, допомагати фінансово тощо. Сьогодні німецька влада точно не нехтуватиме техно-сценою Берліна, бо за нею (і за владою, і за сценою) спостерігає весь світ.