Skvot Mag

Game changer: NFT і цифровий арт

Що NFT змінюють у мистецтві та чому криптоарт — це не просто картинки.

Game changer: NFT і цифровий арт
card-photo

Женя Цаценко

Редакторка SKVOT MAG

2 червня, 2023 Ілюстрація Стаття

Коли стаються великі продажі криптомистецтва, в соцмережах починає підгоряти. Щоб підкреслити безглуздість ідеї NFT, люди завантажують файл проданого твору з інтернету та постять його у твіттер — із підписами в дусі «я теж маю твір Beeple, але не віддав за нього мільйон». Насправді між тим, аби купити NFT і завантажити картинку з інтернету — прірва.

Щоб розвіяти міф, що NFT-твір — це просто файл JPG (GIF, MP3 — whatever), у цій статті ми зібрали головні аргументи за криптоарт. А ще розповіли, як працює технологія NFT — і чому без неї не буде ринку цифрового мистецтва.

Ця стаття — остання з серії про те, як блокчейн змінює правила гри в креативних індустріях. В попередніх матеріалах ми говорили про NFT і музику та NFT і геймдев.

 

Болі креаторів цифрового контенту

Кожен мистецький твір (і цифровий теж) охороняється авторським правом. Це означає, що креатор може контролювати, хто, де та як поширює його роботу — тільки в нього не завжди виходить це робити. Наприклад, в інтернет-просторі ідея про контроль над поширенням файлів звучить суперутопічно — бо 5 більйонів юзерів відстежити нереально.

Головна проблема в тому, що діджитал-файли дуже швидко та легко копіюються. Плюс візуально ці копії нічим не відрізняються, тому їх можна легко видати за оригінал. Через кілька років після того, як з’явився інтернет, цю проблему усвідомили — і почали шукати рішення. Так з’явились водяні знаки, стокові сайти, а платформи на кшталт Instagram, Behance і Vimeo обмежили функцію right-click save.

Але це не розв’язало проблеми з порушенням авторського права, бо юзери знайшли 10010 способів обійти обмеження. Плюс креаторам все ще було важко заробляти на своєму арті в мережі. Пінтерест та інстаграм сформували культуру, в якій усі картинки та відео сприймаються як безплатні — за замовчуванням.

 

NFT в мистецтві

Криптоарт — це 3D-модель, фото- або відеофайл, який фіксується на блокчейні. Коли цифровий твір мінтять, він отримує «підпис» — цей підпис доводить, що файл оригінальний та справжній. Так NFT вводить поняття тиражу в цифровий простір. Картинки можна і далі копіювати та викладати у твіттер — але реальну цінність має лише та обмежена кількість копій, які замінтив креатор.

NFT часто (і помилково) порівнюють із криптовалютою. Так, і крипта, і NFT живуть на блокчейні — але на цьому схожості закінчуються. По-перше, NFT купують (як товар), а криптою розраховуються (як фіатними грошима).

По-друге, криптовалюта взаємозамінна, а NFT — ні. Це означає, що один біткоїн дорівнює іншому біткоїну (вони мають однакову цінність і ними можна обмінятись), але один NFT ніколи не дорівнює іншому NFT. Наприклад, картину Примаченко неможливо прирівняти до картини Білокур. Не тому, що хтось кращий чи гірший, — а тому, що вони просто різні. Таке ж правило працює і в криптоарті: кожен NFT вважають унікальним.

NFT — це якраз та технологія, якої креаторам не вистачало в інстаграмі чи пінтересті. Вона створила єдиний механізм, за яким цифрові твори тиражуються, продаються та розповсюджуються, — а цей механізм став фундаментом ринку діджитал-арту (і метаверсу теж). Ось за що іще креатори люблять NFT:

#1. Права на твір прописані та захищені. Раніше ми казали, що всі твори мистецтва — це об’єкти авторського права по дефолту (відповідно, мали б охоронятися). Але NFT — це щось на кшталт сертифіката, який ці права підкріплює.

ID файлу, ім’я автора, дата створення, історія транзакцій: вся ця інформація записується (та автоматично оновлюється) на блокчейні — в реєстрі, який майже неможливо хакнути. Тому довести, що цей твір — справді твій, стає набагато простіше. Відповідно, його стає простіше продати.

 

#2. Незалежність від посередників. Щоби потрапити на класичний майданчик для продажу арту (наприклад, арт’ярмарок), треба отримати зелене світло від купи людей: дилерів, кураторів, менеджерів, інвесторів. Якщо хтось із них не дає тобі свого «ок» — процес гальмується і на ярмарок ти, скоріше за все, не потрапляєш.

В криптоарті кількість посередників зводиться до одного — маркетплейсу. І буває, що ці платформи навіть не відбирають твори — публікуй що хочеш, головне, щоб файл відповідав технічним вимогам. В NFT-середовищі доля креаторів вперше так сильно залежить від них самих: це вони обирають платформи для промоції та продажу, проводять кампейни та шукають свою авдиторію.

#3. Соціальна інклюзія. Нерівність — це те, чим все ще хворіє традиційне мистецтво. Гейткіперами артринку залишаються білі чоловіки, а 90% головних івентів галузі проходять в Європі або США. В криптоарті цього значно менше. Це онлайн-ринок, тож він не має прив’язки до географії — і включає всіх, зокрема креаторів із «третіх країн».

Плюс NFT-арт не такий консервативний, як традиційне мистецтво. Галузь сформувалася всього 10 років тому, тож вона (на щастя) не перейняла тих застарілих речей, які ще є на артринку. NFT-арт має зумерський вайб — бо вкладаються у нього переважно зумери. Тут мало дискримінації за статтю, расою, віком, сексуальною орієнтацією, etc. Головне — щоб твоє мистецтво було якісне і несло сенси.

Наприклад, зараз у криптопросторі все популярнішими стають креатори з країн Карибського басейну — дуже недорепрезентованого регіону на ринку мистецтва. Wyatt Gallery, Nicholas Huggins, KxrlyMiyagi — тільки деякі з імен.

NFT-арт ямайського креатора KxrlyMiyagi. Джерело: teia.art

Де та як продають криптоарт

Після того, як твір замінтився, він відправляється на маркетплейс — головний майданчик для продажу криптоарту. Нові NFT-платформи запускаються (і закриваються) чи не щомісяця, але в топах стабільно залишаються OpenSea, Binance, Rarible, SuperRare, Nifty Gateway, KnownOrigin і Foundation.

Коли креатор заливає NFT на маркетплейс, він обирає спосіб продажу своєї роботи (або серії робіт). Є багато форматів NFT-дропів, але видання (edition) та аукціон — два основних. Якщо зупиняєшся на форматі видання — найчастіше сам обираєш ціну та кількість копій твору, які юзери можуть купити за конкретний період (наприклад, упродовж тижня). Тривалість аукціону також визначає креатор — але ціни встановлює вже не він, а юзери, які торгуються за NFT.

Вся інформація про токен (його ціна, специфіка перепродажу, використання, передачі прав, etc.) прописується в смартконтракті. Це головний документ, який регулює купівлю-продаж NFT. Фішка смартконтрактів у тому, що вони автоматично виконують умови, зафіксовані в документі. Тобто якщо креатор і колекціонер домовились, що перший отримає 10% роялті з перепродажу NFT, то коли цей перепродаж стається — смартконтракт сам надсилає креатору його частку.

Перший смартконтракт Ethereum Art Market, створений у 2014 році. Джерело: rhea.art

Якщо креатор хоче прописати суперспецифічні умови в смартконтракті, він може зробити його сам. Але більшість йде коротшим шляхом — і використовує темплейти, які є на багатьох великих маркетплейсах.

Формати криптоарту

В мистецтві практично немає меж — що портрет маслом, що банан на скотчі зараховують до однієї категорії. Настільки ж різний і криптоарт: в плані тулів, жанрів, медіумів. Але ключові формати все-таки існують — і креаторам бажано тримати їх у голові, коли вони створюють свій арт.

#1. PFP. Цей тип NFT розшифровується як «фото профілю» — і перші великі криптопроєкти були якраз із цієї категорії. CryptoPunks, Pepe the Frog — одні з них. Зазвичай PFP виходять великою серією зображень людей, тварин або вигаданих істот. Чи називати фото профілю частиною криптоарту (чи виносити їх як окрему категорію NFT) — все ще відкрите питання для криптоком’юніті.

#2. Цифрове мистецтво. В цій категорії — все, що можна створити діджитал-тулами: фотографія, ілюстрації, відео, гіфки, VR- та ШІ-арт. Стосовно останнього: ШІ-арт — це не те саме, що картинки, згенеровані Midjourney. З точки зору авторського права, креатор не може мінтити та продавати такий контент — бо він не є результатом його творчості. Але якщо ти сам розробив і натренував ШІ-модель (в ідеалі — на основі своїх же картинок) — можеш казати, що ти художник штучного інтелекту.

#3. Оцифроване мистецтво. Тобто картини, скульптури, фрески, вітражі та інший фізичний арт, який відсканував креатор — або той, хто має права на цей об’єкт (колекціонер, музей, держава, etc.).

#4. Collectibles. Це серія, в якій кожен артворк має свій ступінь рідкості — а те, наскільки рідкісний NFT, визначає його ціну. Мета колекціонера — зібрати всі collectibles (і особливо ті, що найдорожчі). Колекційні токени найчастіше асоціюють зі спортивними картками, аватарами та ігровими активами — але мистецтво тут теж зустрічається.

 

Екосистема NFT-мистецтва

Найбільший страх криптоарт-тусовки в тому, що NFT-мистецтво стане спекулятивним активом. Частково воно ним і є: якийсь відсоток людей купує NFT-арт виключно для того, щоб потім перепродати дорожче. Це нормальна мотивація, але якщо все зводитиметься тільки до грошей — криптоарт буде вже не про арт (а лише про крипто).

Щоб до NFT-творів ставились не тільки як до інвестицій, довкола них будують цілу екосистему: з галерей, освітніх платформ, фестивалів, ярмарків, медіа. Всі ці майданчики працюють на одну мету: пояснити, що таке NFT-мистецтво і чому воно має значення. А ще — вписати криптоарт у контекст мистецтва в принципі.

Тому більшість подій у цій сфері нагадують, а часто й переплітаються з традиційними артівентами. NFT Paris, CADAF, Ars Electronica, навіть виставки від SuperRare — всі ці івенти проходять офлайн. Такий формат викликає довіру та робить перехід від реальності до цифри не таким різким.

Але з початком пандемії, а пізніше — з приходом метаверсу, ця екосистема частково перейшла в онлайн. Класичні галереї та аукціонні будинки почали робити свої діджитал-майданчики, а в метаверсі з’явилися глобальні артівенти. Наприклад, Decentraland два роки поспіль проводив Metaverse Art Week, а зараз готує віртуальний арт’ярмарок MESH.