В топі найвідоміших NFT самі картинки: усі знають про криптокотів, аватарки панків і колаж Beeple. Насправді ринок невзаємозамінних токенів (значно) об’ємніший. Бо замінтити можна будь-який цифровий файл: твіт, шматок коду, ігровий актив. А ще — музику (на ринку NFT її частка складає тисячі мільйонів доларів).
Ми спробували розібратись, чому відомі креатори все частіше мінтять свої треки — та чи можуть NFT-платформи замінити стримінги.
Ця стаття — друга з серії про те, як блокчейн змінює правила гри в креативних індустріях. В попередньому матеріалі ми говорили про NFT та геймдев, а в наступному розповімо про блокчейн-арт.
Як прогресувала музична індустрія
За тисячі років, які існує музика, люди придумали купу способів грати, передавати та відтворювати її. Але ми не будемо говорити про все — а пройдемось тільки останніми етапами прогресу музики: фізичні носії → стримінгові сервіси → Web3.
#1. Музика на фізичних носіях (роки: 1960–2000). До 2000-х музику найчастіше слухали на касетах, CD та DVD-дисках — а купували їх у музичних ритейлерів на кшталт Virgin Megastore, Tower Records і HMV. Ці та інші великі гравці контролювали весь ринок: вони задавали тренди на певну музику, промоутили конкретних виконавців, формували ціни. Це була досить централізована модель, яка проіснувала до появи інтернету.
#2. Епоха стримінгових сервісів (2000 — дотепер). В цей період популярними стають цифрові формати відтворення музики. Стримінгові сервіси — Spotify, Apple Music, Tidal, Google Play Music, Amazon Music — замінили фізичний музичний ритейл.
Це був серйозний крок вперед. Стримінги вміщують величезну кількість музики, вона постійно оновлюється, а слухати її — дешевше (або взагалі безплатно). Увійти в індустрію також стало простіше. Щоб музика креатора дійшла до авдиторії, йому більше не треба проходити дев’ять кіл пекла (як це було з ритейлерами). Якщо твій трек у нормальній якості, більшість стримінгів розмістять його у себе. А деякі платформи взагалі не перевіряють, що ти завантажуєш, — наприклад, SoundCloud.
Правда, і тут є свої мінуси. Коли з’явилися стримінги, креаторам стало легше потрапити на ринок — але не заробити на ньому. Музична індустрія залишається суперцентралізованою: музикантів контролюють лейбли та стримінги (і часто недоплачують їм). Наприклад, щоб ти міг заробити $1 на Spotify — твій трек мають прослухати 230 разів.
Систему потрібно було змінювати. Це стало зрозуміло з початком пандемії, коли усі живі виступи (читати: головне джерело заробітку музикантів) скасувались. Креатори, які не мали мільйонних прослуховувань на Spotify — а таких було більшість, — почали шукати альтернативу стримінгам.
#3. Музика Web3 (роки: 2021 — дотепер). Перший NFT з’явився у 2014 році — це була серія яскравих восьмикутників, які зробив художник Кевін Маккой. На початку креатори мінтили переважно зображення, тож до музики технологія дійшла тільки у 2021 році, коли Kings of Leon продали альбом When You See Yourself як NFT за $500 тис. Одразу після них мінтити свою музику почали DJ 3LAU, Grimes, Aphex Twin та Steve Aoki.
Quantum, Кевін Маккой. Джерело: hyperallergic.com
Що таке NFT-музика
NFT-музика — це файл у форматі MP3, WAV або FLAC, який записується на блокчейні (тобто у величезному децентралізованому реєстрі). Найчастіше креатори мінтять окремі треки — але буває, що й цілі альбоми.
Релізити NFT-музику можна на загальних маркетплейсах (OpenSea, SuperRare, NiftyGateaway) і Web3-стримінгах (Catalog, Sound.xyz, Royal). Останні працюють як звичайні стримінгові сервіси, тільки юзер платить за музику криптою — і одразу креатору, а не платформі. Але межа між Web2- і Web3-стримінгами розмивається, бо перші вже заходять на територію NFT. Наприклад, зараз Spotify тестує нову фічу — NFT-плейлисти.
Платформа NFT-музики Catalog. Джерело: beta.catalog
Є дві категорії музичних NFT:
Edition. Якщо NFT виходить необмеженим тиражем — це відкрите видання. І цей тираж контрольований: кожна нова копія токена відстежується креатором і фіксується на блокчейні. Тож якщо ти купив NFT дев’ятим — офіційно володієш дев’ятою копією цього треку. Зазвичай відкриті видання NFT доступні тільки певний час: день, тиждень, місяць. Коли цей період закінчується, мінтити нові копії треку вже не можна. А от якщо NFT виходить обмеженим тиражем, який креатор визначає перед дропом, — це лімітоване видання.
1:1 NFT. Існує тільки один екземпляр конкретного NFT. Такі токени вважаються колекційними та коштують найдорожче. Все тому, що вони рідкісні — а чим менше копій артворку існує, тим більше його цінують на крипторинку.
Pros and cons NFT-музики
Як і будь-яка індустрія, ринок Web3-музики неідеальний. Він хоче стати альтернативою стримінгам та лейблам, але при цьому копіює механізми їхньої роботи. Наприклад, є багато закритих NFT-маркетплейсів, які працюють лише з best of the best. Тож розмістити свій трек на SuperRare або Foundation так само важко, як підписати контракт із відомим лейблом.
Можливо, NFT-ринку просто потрібен час, щоб вигадати свої формати роботи — трьох років для цього замало. Плюс є багато інших причин, чому у Web3-музику вірять та інвестують:
#1. P2P-модель. Раніше креаторів промоутив хто завгодно, тільки не вони самі: цим займалися лейбли, дистриб’ютори та стримінги. Ідея NFT у тому, щоб передати контроль в руки виконавців — аби вони могли самі вирішувати, де, як і за скільки продавати свою музику. Плюс так не потрібно ділити зароблені гроші з посередниками, бо ти продаєш треки авдиторії напряму. На NFT-платформах креатор забирає 70–100% прибутку собі.
#2. Роялті. Коли креатор продає свій трек — цим історія не закінчується. NFT — це також про пасивний прибуток. З кожного перепродажу креатор отримує роялті, тобто винагороду за те, що на його інтелектуальній власності заробляють інші. Тож якщо ти дропнув NFT за $100, а через рік він виріс у ціні та перепродався за $1000 — теж виходиш у плюс.
Розмір роялті креатор визначає сам: це може бути як 1%, так і 90%. Але краще, щоб він був невеликим (до 10%) — інакше колекціонер двічі подумає, чи сильно йому потрібен твій NFT.
#3. Низький поріг входу. Web3 — це новий андеграунд. Туди приходять ті, в кого не повірили великі лейбли. Або навпаки — ті, хто не вірить у лейбли та робить щось нішеве. Так NFT-платформи формують «середній клас» у музиці: це креатори, які не мають тих самих мільйонних прослуховувань на Spotify — але не хочуть кидати музику через це.
Поріг входу у Web3-музику справді низький — але він все-таки є. Якщо на OpenSea та інших відкритих платформах мінтитись може хто завгодно, то більшість музичних маркетплейсів куровані. Це означає, що креатори проходять відбір і змагаються за те, щоб їхню музику розмістили на платформі.
Токен-гейтинг у музиці
Деколи NFT купують не заради самих NFT — а для того, щоб розблокувати якийсь контент або отримати доступ до івенту. Це називається токен-гейтинг: коли NFT виконує роль квитка на онлайн (чи офлайн) фестиваль, концерт, фан-зустріч. Наприклад, платформа M.Verse готує масштабну метаверс-тусовку на честь 50-річчя хіп-хопу: з 50 виступами, виставкою, дропами та нетворкінгом. І щоб потрапити на івент, треба мати NFT-pass.
Також буває, що NFT купують тільки для того, аби отримати доступ до купівлі інших NFT. Наприклад, щоб пройти аукціон. Звучить дивно, хоча ця ідея не нова: наприклад, люди завжди платили за вхід на арт’ярмарки — тобто за можливість побачити й купити мистецтво.
Плюс креатор за іменами знає людей, які платять за його музику, — бо NFT купують безпосередньо в нього. Таке неможливо уявити у світі стримінгів: там все, що креатору відомо про свою авдиторію, — знеособлені цифри. Web3-платформи зменшують дистанцію між виконавцями та фанами, щоб вони могли знайомитись і навіть будувати ком’юніті.
Ком’юніті-білдинг і DAO
Web3-ком’юніті можуть бути максимально неформальними — просто чатом у дискорді, де креатор і фани тримають зв’язок, діляться новинами, etc. Якщо музикант хоче взятися за ком’юніті-білдинг серйозно, він може відкрити DAO. Це повноцінна організація зі своїм статутом, смартконтрактом і структурою.
В DAO також працює принцип токен-гейтингу: щоб увійти в організацію, треба купити NFT. Після цього можеш лідити кар’єру креатора разом із ним: голосувати за дати виступів, варіанти мерчу, обкладинку нового альбому. А ще отримувати різні плюшки. Нещодавно Steve Aoki випустив трек Wild на Web3-платформі Audius — але холдери спеціального токена AOK1VERSE почули його на 2 дні раніше за інших.
DAO — це не обов’язково ком’юніті, яке збирається довкола конкретного креатора. Ще одна мета децентралізованих організацій — пушити розвиток всієї Web3-індустрії. Цим займаються менеджери, куратори, продюсери та самі креатори музики. Наприклад, часто DAO працюють у форматі альтернативних лейблів звукозапису. Вони займаються всім тим же, що і класичні лейбли (шукають креаторів, промоутять їх та їхні треки), — але не забирають у музикантів половину прибутку та права на музику.