Дизайн повоєнної Америки, утворення Ізраїлю, ПТСР. «Бруталіст» переповідає 33 роки з життя архітектора Ласло Тота, який знайшов порятунок від Голокосту в США. Тут йому не раді, але після років невдач Ласло нарешті щастить.
Американський мільйонер наймає архітектора, щоб той спроєктував будівлю свого життя — монументальний громадський центр. Це історія про різні обличчя влади та її неспроможність зламати людський дух.
Ексклюзивно для Skvot Mag кінокритикиня Наталія Серебрякова поговорила з командою фільму: режисером Брейді Корбетом, актором Едріаном Броуді та композитором Деніелом Блумбергом.
Фільм вже в прокаті й шорт-листах «Оскара». Всі відповіді — в інтерв’ю Skvot Mag.
Головний герой «Бруталіста» тікає від фашизму, лише щоб зустрітися з капіталізмом. ХХ століття і бруталізм, який, можливо, стосується чогось значно більшого за архітектуру, стали головними джерелами натхнення для вас. Чому історія — які у вас із нею стосунки?
Брейді Корбет: Біографії та історичні описи важливих подій часто занадто лінійні: вони зводяться до причин і наслідків. Причини й наслідки замість чогось більш аморфного. Коли я створював фільм «Дитинство лідера» (стрічка про формування майбутнього диктатора — прим. ред.), я досліджував навколишню тиранію. Хто несе відповідальність за те, яким виріс цей хлопчик? Мати? Батько? Вчителька? Священник? Чи, можливо, няня? Хто винен у формуванні цього юнака?
Також цей фільм — про те, як Америка ненавмисно сприяла фашистському піднесенню, що поглинуло світ протягом 30–40-х. Для мене створити фільм — це спосіб висловитись про те, що неможливо передати через біографію або мемуари. Навіть мемуари, коли починаєш їх писати, перетворюються на вигадку. Отже, для мене це спосіб передати відчуття історії. Це традиція Лукіно Вісконті, Лариси Шепітько. Список можна продовжувати.
Мене дуже цікавить ХХ століття, і мій наступний фільм теж стосуватиметься визначних подій цього періоду. Це тому, що я хочу зрозуміти, як ми опинилися там, де ми зараз. А ще я постійно думаю, як заповнити світську порожнечу, що виникла через занепад Заходу.
Гадаю, мало хто задоволений тим, як зараз функціонує світ. Часто чую, як американці говорять про те, щоб залишити країну після останніх виборів. Але я завжди запитую: «Куди ви поїдете?». У Франції — Марін Ле Пен, у Бразилії — Болсонару. Безпечного місця не існує. Це глобальне питання, а не національна криза.
Що бруталізм говорить про свій час і те, як у цей період мислили люди?
Брейді Корбет: Мене турбує неокласична архітектура. Цікаво, що автократи в усьому світі люблять минулі епохи особливою любов’ю. В Південній та Центральній Америці бруталізм проявлявся значно привабливіше, ніж у США, на Північному Сході або, звісно, в Центральній та Східній Європі. Я думаю, що бруталізм символізує прогрес. Це символ іммігрантського досвіду, адже ці будівлі, як і тих, хто емігрував з-за кордону, просто не розуміли. Багато хто досі їх не розуміє. Це один із найбільш суперечливих стилів архітектури на планеті.
Під час першого терміну Трампа існувала ініціатива «Зробимо федеральні будівлі красивими знову». Її суть була в тому, щоб знести всю бруталістську архітектуру у Вашингтоні. І це просто не вкладається в голові. Думаю, Трамп навіть не знає, хто такий Альберт Шпеєр і що він представляв, але, схоже, несе цей факел далі.
2024 — рік безпрецедентного антисемітизму. Знаю з пліток, що продюсерів деяких фільмів навіть просили видаляти згадки про Ізраїль або юдаїзм. У вас були сумніви, чи випускати цю стрічку про архітектора-єврея саме зараз?
Брейді Корбет: Зараз складно знімати про будь-що. Зараз усе — болюче питання. Мене це турбує та засмучує, бо якщо ми не створимо середовище, де безпечно помилятись (навіть у цьому інтерв’ю), — не зможемо вільно досліджувати ідеї.
Зараз ніхто не хоче вести змістовну розмову через страх, що це може закінчити їхню кар’єру. Так почуваються і журналісти, і митці. Тому я не створюю пропагандистських фільмів. У моїх роботах немає жодних прихованих повідомлень, «за» чи «проти» чогось. Це історичні фільми, що досліджують, як ми дійшли до теперішнього моменту.
Антисемітизм, ісламофобія — все це зростає. Це велика криза. Але найгірше, що ми можемо зробити, — це перестати створювати фільми про важливі речі. Це смерть культури.
Реальний Ласло Тот — це відомий угорський шахіст. Ще один Ласло Тот з реального життя — австралієць угорського походження, який пошкодив «П'єту» Мікеланджело. Чому головного героя «Бруталіста» також звати так?
Брейді Корбет: Кумедно, що ми частково знімали в каменоломні, де Мікеланджело витесував «П’єту». Але це абсолютний збіг. Така собі зебальдівська випадковість. Ласло Тот — це щось на кшталт Джона Сміта в Угорщині. Тобто всі Тоти, всі Ласло. Тому ми обрали, як нам здавалося, найбільш нейтральне і невинне ім’я.
Чим роль Едріана Броуді в «Бруталісті» відрізняється від його ролі в «Піаністі»? Які подібності та відмінності ви як режисер побачили між цими персонажами?
Брейді Корбет: Коли ми з Едріаном сіли обговорити роль, він одразу звернув увагу на слона в кімнаті. Його підготовка до ролі в «Піаністі» — це роки досліджень і розмов зі свідками Голокосту. Такий бекграунд значною мірою вплинув на те, що він 20 з гаком років потому опинився тут. У «Піаністі» Едріану було 20, тепер йому 50. Це наче увійшло в його кістки.
Едріан Броуді в «Піаністі»
Це не було головним для мене, але через походження Едріана, а також через те, що його мати втекла з Угорщини під час революції 1956 року, я розумів: він «той самий хлопець». У нас були різні касти, коли ми планували зйомки у 2020 році. Та коли з’явився Едріан, все стало на свої місця. Він був єдиною людиною для цієї ролі.
І щодо Фелісіті Джонс та Гая Пірса. З Гаєм ми раніше зустрічалися лише побіжно. А з Фелісіті я знайомий з підліткових років. Ми навіть майже знялися разом у фільмі. Я був вражений її впевненістю ще тоді. Вона дуже ґрунтовна, самодостатня, і при цьому справжній прагматик — мій улюблений тип виконавця.
Мені важливо працювати з людьми, які розуміють матеріал. Я не зацікавлений у співпраці з тими, ким треба маніпулювати. І я думаю, що Фелісіті, Едріан, Гай, Джо Елвін, Алессандро Нівола та інші — всі вони мали дещо спільне. Вони дуже добре розуміли матеріал з філософської точки зору, мали історичні референси.
Наприклад, дідусь Алессандро Ніволи був великим скульптором, який співпрацював із Марселем Брейером та архітекторами середини століття в Північно-Східних США. Тож, мені здається, фільм «відбирав» людей сам.
Ви знялись у фільмі Funny Games Міхаеля Ганеке, коли вам було 19. Це вплинуло на те, як ви сприймаєте природу зла?
Брейді Корбет: Я познайомився з Міхаелем, коли мені було 13, на показі «Коду невідомого». Я любив фільми Міхаеля ще до того, як почав із ним працювати. І це було дуже кумедно, тому що в нас із ним була взаємна симпатія до «Збентежень вихованця Терлеса» — книги Роберта Музіля. «Вихованець Терлес» став головним натхненням для «Дитинства лідера». А ще «Вихованець Терлес» був точкою відліку для «Білої стрічки» Ганеке.
Думаю, ми з Міхаелем бачимо світ більш-менш однаково. Він один із небагатьох режисерів, з якими я підтримую зв’язок, хоч і працював із ним ще в дитинстві. Але працюємо ми дуже по-різному. Він догматичний: без музики, без саундтреків. А я, навпаки, схильний йти в напрямку Девіда Лінча. Ми цікавимося тими самими речами, хоча й обговорюємо їх абсолютно по-різному.
Концепція «американської мрії» важлива для «Бруталіста». Як змінювалося ваше сприйняття цього поняття з роками?
Брейді Коберт: Через численні події, і такі катастрофічні як ковід, світ став значно складнішим та конкурентнішим. Здавалося б, розвиток технологій мав би спростити процес: більше фільмів, більше контенту. Але є соціальні мережі, де багато людей намагаються привернути до себе увагу.
До свого переїзду в Лос-Анджелес у 19 я навіть не усвідомлював, скільки людей намагаються стати акторами, як і я. Ще важче це дається тим, хто вимушений залишити свою домівку і починати з нуля в новій культурі. Саме це в «Бруталісті» і є головним для мене — досвід імміграції та жорстокий контраст між американською мрією та реальністю.
Едріане, ви син іммігрантів. Наскільки особистий цей фільм для вас?
Едріан Броуді: Дуже особистий. Мене приваблюють фільми, що висвітлюють боротьбу, несправедливість і питання соціальної відповідальності. Для мене така робота — найбільш змістовна і цінна як для актора.
Моя мати втекла з Угорщини в 1956 році. Вона художниця, а саме — фотографка. Я бачив, як її робота віддзеркалює складність цього досвіду. Жахи війни та боротьба за виживання залишили глибокий слід на ній та її роботі. Це дуже перегукується з подорожжю Ласло у фільмі. Тож мій особистий зв’язок із цим досвідом став початковою точкою для створення персонажа.
Який момент репетицій був для вас найважчим? І як вам вдалося створити такий достовірний східноєвропейський акцент?
Едріан Броуді: Найскладнішим було те, що ми майже не проводили репетицій. У нас було дуже мало часу і ресурсів, тому я не пам’ятаю значного репетиційного періоду. На щастя, Брейді Корбет — чудова, комунікабельна, розумна людина. Ми багато говорили про фільм. Його підхід до розповіді історій та сам текст були дуже гарними.
Щодо акценту, це дійсно було складно. Угорський акцент дуже специфічний, і було важливо передати специфіку часу та нюанси того, як я хотів, щоб Ласло звучав. Я засновувався на спогадах про голос свого дідуся. Ми мали діалектного тренера, багато матеріалів для дослідження, і я наполегливо працював. Але я знаю, що в мене є внутрішній орієнтир, який допомагає правильно відтворити цей акцент.
Як ви закохалися в акторство і що з цієї любові проявляється в Ласло Тоті?
Едріан Броуді: Я повністю завдячую своїй матері. Вона найчистіша художниця, яку я знаю. Коли я був дуже маленький, моя мати фотографувала Американську академію драматичних мистецтв. Там вона побачила дітей, які займалися акторством, і сказала: «Це те, що ти робиш щодня, і тобі це подобається». Відтоді щось спалахнуло в мені — не як кар’єрний вибір, а як чиста радість від акторства.
Фотографії Сільвії Плачі, мами Едріана Броуді. Джерело: nytimes.com
Це був довгий шлях, але я досі так глибоко закоханий в процес та відданий йому. Можливо, навіть більше, ніж будь-коли раніше, тому що зараз я граю в театрі. Я виконую 8 вистав на тиждень. І завдяки спільному досвіду створення «Бруталіста» я почуваюся по-справжньому оновленим у своїй роботі. Подібно до того, як Ласло прагне залишити свій слід, і так само як прагне моя мати, я також хочу залишити по собі роботу, що переживе мене. Вона не буде одноразовою, не просто розважатиме вас, а залишиться з вами надовго — як велика книга, картина чи архітектурна споруда.
Деніеле, як ви створили тему Ласло Тота — які емоції та інструменти використовували в саундтреку?
Деніел Блумберг: Я багато думав про фортепіано, коли прочитав сценарій. Це було спеціально підготовлене фортепіано — тобто я маніпулював струнами за допомогою гвинтів, паперу та інших предметів, і коли молоточки били по струнах, це створювало перкусійні звуки.
А в темі Ласло звучало меланхолійне фортепіано у виконанні Джона Тілбері. Коли я створював цей саундтрек, поєднав оптимістичність (в контексті початкової сцени) з мідними духовими інструментами. Потім я розвинув його в тему Ельжбет, але початкові ноти залишилися від Ласло. Ідея полягала в тому, що саундтрек міг йти в різних напрямках — нам це дуже подобалось.
Чи працювали ви над саундтреком під час монтажу — можливо, щось виправляли або дозаписували?
Деніел Блумберг: Так, я працював протягом усього процесу. Під час підготовчого періоду разом із Брейді, на знімальному майданчику і далі. В перший день зйомок ми працювали над сценою джазу, і я привів музикантів, які грали наживо на майданчику. Я також створював треки, які Брейді хотів використовувати безпосередньо на зйомках. Наприклад, увертюру зняли під мою музику, але це був лише демозапис.
Під час постпродакшену ми постійно обмінювалися ідеями. Брейді використовував мої демозаписи для монтажу, а я працював над ними разом із музикантами. Коли монтаж завершили, я записав основні сесії з усіма музикантами. Навіть робота зі звуком була колаборативною.
Як ви передали тривожний настрій музикою?
Деніел Блумберг: Цей проєкт охоплює величезний спектр емоцій. Музика мала відображати різні епохи — від 1940-х і 1950-х до 1980-х. Також були сцени, які глибоко занурювалися в стосунки — дуже інтимне ставлення Ласло до своєї роботи й дружини Ельжбет.
У фільмі є романтичність, навіть еротичність, зокрема в сценах сексу. Я також працював над музикою для сцени служби Йом-Кіпур. Там звучить єврейська молитва, яку я щороку співав із батьком.
Коли дія переноситься в 1980-ті, ми перемикаємось на синтезатори, покидаючи акустичний світ. Ще один момент, який ми обговорювали, — звук будівництва, тобто як прогрес у зведенні будівлі відображатиметься в музиці. Ми хотіли передати відчуття зведення чогось — як емоційного, так і фізичного.
Наш розбір «Бруталіста» — в «Додивитесь у кіно». Перемотуй на 10:50 або дивись випуск повністю — щоб дізнатися, що не так з «Оскаром-2025».