Гугл каже, що стікер — це картинка на клейкій основі для нанесення на будь-який предмет. Але ми думаємо, що іноді гугл помиляється, адже вбачаємо в наліпках більше сенсу. Наприклад, спосіб вираження своєї ідентичності, поширення меседжів або реклами.
Розписали, що таке sticker bombing, що спільного між графіті й наліпками та чому вуличні знаки й світлофори — це природне середовище стікерів. А ще підкріпили текст коментарями Микити Аніканова — засновника Klei. Що з цього вийшло — читай далі.
Ця стаття — частина конкурсу «Липка попкультура», який Skvot проводить у партнерстві з Lenovo. Флоу такий: ти створюєш попкультурний стікерпак → надсилаєш його сюди до 25 грудня → ми обираємо переможців. Креаторам найкращих наліпок Skvot подарує ноутбук Lenovo Yoga 7i 2-в-1, курс та інші призи. Всі деталі — тут.
Спочатку був стікер, потім було слово
Перший стікер, подібний до тих, які ми бачимо зараз, створив американець Стентон Ейвері в 1930 році. Це була клейка етикетка для маркування товару. Тенденція швидко набрала популярності в Європі, Азії та інших частинах світу завдяки низькій вартості виготовлення та зручності використання.
Згодом стікери модифікувалися та поширилися на вуличну культуру — панк, скейтбординг, андеграундну музику. Це було тоді, коли молодь зранку пила не матчу, а кока-колу, і шукала найкращий спот для відпрацювання кікфліпів. Тоді, в 1970-х роках, і з'явилося поняття «DIY-стікери».
Тренд ширився субкультурами та давав молоді можливість нести свої меседжі в маси й самовиражатися. Наприклад, скейтери використовують наліпки з логотипами спортивних брендів та символікою хіп-хопу. Найбільш культовою серед цієї субкультури є наліпка з Андре Гігантом. Вона з'явилась як випадковий жарт, але згодом стала використовуватися не тільки як стікер, але й графіті по всьому світу.
Джерело: wikipedia.org
Засновник Klei Микита Аніканов розповідає, що навіть найменшу партію стікерів сьогодні можна надрукувати професійно, а DIY — це поняття з минулого:
«Взагалі поняття не маю, що таке DIY-стікери. Спитав у ChatGPT: каже, що DIY — це про створення своїми руками (береш двосторонній скотч і сам малюєш). Бачив такі в дітей в Лимані. Це чисте самовираження.
Фото надані Микитою Анікановим
Попит виник з бажання самоідентифікуватися та оформити свій простір. Попит створюють самі стікери. Їх більшає — їх помічають — всі хочуть свої. Та звісно, коли їх підсвічують в інстаграмі, фільмах, кліпах. Навіть у S.T.A.L.K.E.R. 2 є пасхалка — стікер Монобанку. До речі, вони, думаю, головні популяризатори стікерів у країні.
Джерело: tiktok.com
Зазвичай для великих партій використовують офсетний друк, штампи для вирізки й все таке. Там великі витрати на запуск: форми зробити, кольоропроби, тож заради десяти стікерів це складно. Приклад — стікери «ОКО за ОКО». Їх друкують мільйонними тиражами в Китаї — вони прості, тонкі та дуже якісні.
Але коли хочеш зробити декілька стікерів на свою команду, коли ти ще не ОККО, — ти просто йдеш у цифрову друкарню на районі. Там будуть простіші основи, швидкий друк листами на цифровому принтері та плотерна порізка. Власне, мета Klei — розв’язати питання якості малих партій. І це зайшло. Ми змогли організувати все так, щоб можна було мати супер’якість на тиражах від одного стікера. Тож у нашому випадку “DIY-стікери” можуть бути навіть кращі».
Sticker bombing is who?
Стікери, як і графіті, стали повноцінною частиною вуличного мистецтва. І перші, й другі — це можливість для митців залишити свій слід і транслювати меседж у місті. Проте стікери можна наклеїти за кілька секунд, що знижує ризик бути поміченим. Чого не скажеш про графіті — зробити його важче, плюс це вважається вандалізмом.
Обидві форми мистецтва продовжують співіснувати. Вони мають спільні контексти й коріння у вуличній культурі. Що стікери, що графіті є засобами самовираження, протесту й комунікації, що формувалися як доступні способи взаємодії з містом.
Микита Аніканов вважає, що стікери навряд чи стануть новими графіті — ці два медіуми можуть співіснувати:
«Це два різних прояви культури, можливо, трохи конкуруючих, проте взаємодоповнюючих. Стікери простіші — кожен охочий завтра може розклеїти пачку. Якісне графіті зробити складніше. Тобто щоб наклеїти стікери, не треба бути “суперартистом”. Та й взагалі “артистом” можна не бути. Можна просто клеїти справу, якою ти займаєшся, або свій рух — мілітарний, спортивний, сервісний чи будь-який інший. Стікер за стікером — і твій рух живе».
Один стікер — добре, 1000 — краще. Стікер-бомбінг — це форма вуличного мистецтва, яка полягає в масовому розміщенні стікерів на різних поверхнях у громадських місцях. Часто стікери наносяться хаотично, накладаючись один на одного. Вони клеяться в різні періоди, часто різними людьми, створюючи цілу історію. Їх можна зустріти на стінах, парканах, світлофорах, дорожніх знаках, у закладах, на барних стійках, навіть у туалетах.
«За легендами, стікер-бомбінг виник у золоті часи японського стрітрейсингу. Шкрябали бампери — і швидко їх “лагодили”. Це трушно, естетично, функціонально. Тобто не одразу сотню, а стікер за стікером, десь знаходиш по життю. Клеїш і створюєш історію бампера свого авто, труби біля піцерії поруч або кришки ноутбука.
В Україні, на жаль, не все так трушно наразі. Наприклад, якийсь новий барбершоп замість того, щоб класно робити свою справу і за декілька років зростити авдиторію, що прийде і поклеїть кожен свій стікер (таким чином висловить свою повагу і вдячність, порекомендує своїм іменем), бере та заклеює ще до відкриття всю дощову трубу біля входу. І всі стікери одного стилю та віку. Це не трушно».
Фото надане Микитою Анікановим
Як стікери увійшли в бізнес
Стікери стали інструментом партизанського маркетингу, коли бренди почали масово розповсюджувати яскраві наліпки на стовпах, парканах або лавках. Цей спосіб допомагав швидко охопити авдиторію та підвищити впізнаваність з мінімальними витратами.
Стікери стали символом неформальної, «вуличної» реклами, яка асоціюється з молодіжною культурою та підвищеною увагою до бренду. Власне, три слони, на яких тримається такий підхід: швидкість розповсюдження, низька вартість, можливість самостійно «налаштувати» таргет.
Першими використовувати стікер-арт у маркетингових цілях почали невеликі бренди, орієнтовані на молодіжну та субкультурну авдиторію. Серед них виділяються: Supreme і Thrasher Magazine, які використовували логотипні стікери, закріплюючи свою присутність у субкультурі скейтбордистів. Навіть Apple ще в 1980-х роздавали свої культові наліпки з логотипом у кольорах веселки, які стали символом «комп’ютерної революції».
Ми запитали в Микити Аніканова, які стікери треба і не треба робити, щоб клієнти бренду їх використовували. Ось що він відповів:
«Є три рівні, з якими можна працювати. Перший левел — логотип. Це найпростіший стікер, який можна зробити, особливо якщо ви займаєтесь крутою справою і до вас тягнуться люди.
Другий левел — це якщо у вас є брендбук і слоган, можна гратися з ними. Третій — це цілий стікерпак, який розробляє дизайнер на основі ідентичності бізнесу. Це вже цікавіше, тут можуть з’являтися асоціації з брендом, арти тощо.
Хороший стікерпак — це коли з десяти стікерів ти хочеш наклеїти вісім. Також важливо врахувати розмір. Зазвичай це стосується великих стікерів, бо їх важче кудись втулити. Якщо це стікерпак, то дизайнер має малювати повноцінну композицію та вміти працювати з розмірами.
Найголовніше — сенс. Якщо стікер тупий та нічого за собою не несе — ніхто його не наклеїть. Абстракція може працювати, але не завжди. Добре, коли є смислове ядро, обгорнуте в дизайн-форму.
Сформувати ідентичність на самих лише наліпках теж не вийде. Вирізняти себе треба завдяки результатам своїх дій. А стікери можуть лише підкреслити це. Не треба друкувати 1000 стікерів та розклеювати всюди, якщо ти нічого з себе не представляєш. А коли ти зробив щось класне і розклеїв 100 стікерів, це працюватиме набагато краще».