Skvot Mag

Як графічному дизайнеру мислити, щоб зростати

Незалежна графдизайнерка Марина Одайська — про майндсет, найчастіші факапи й важливість бачити дизайн навколо.

Як графічному дизайнеру мислити, щоб зростати
card-photo

Саша Файна

Авторка в SKVOT

10 листопада, 2022 Дизайн Стаття

Одна людина здатна змінити настрій цілої вечірки, а один потворний постер-анонс цієї вечірки здатен підштовхнути до вивчення графічного дизайну — щоб і вечірки були класні, й постери чудові, й шрифти цікаві, й логотипи видатні.

Щоб бути графічним дизайнером, треба з чогось починати, і дуже часто незрозуміло, з чого саме. Ми розпитали незалежну графічну дизайнерку Марину Одайську про те, як сформувати майндсет, який би допоміг розвинутися в професії графічного дизайнера. І попросили її дати початківцям поради, які можуть пришвидшити розвиток.

Як думати (і не думати)

Думати як графічний дизайнер — це вміти аналізувати та спостерігати. Наприклад, під час прогулянки містом я помічаю різні деталі: листівки, постери, оголошення, вивіски, рекламу в метро. Це може здатися візуальним шумом, але так ти навчаєшся підмічати дизайн довкола тебе. Важливо бачити й аналізувати не тільки умовно хороший дизайн (наприклад, постер, який зробив якийсь крутий дизайнер), але й взагалі будь-який прояв дизайну. 

Є стереотипи, які можуть негативно вплинути на твоє сприйняття професії графічного дизайнера. Перший і найбільший — думка, що в графічний дизайн дуже легко зайти. І що взагалі тобі буде просто. Насправді, як і будь-яка професія, графічний дизайн потребує навчання протягом усього життя, вдосконалення, переосмислення.

Другий стереотип: дизайнери — невідповідальні й хаотичні. Але насправді всі круті спеціалісти, яких я знаю, — це взірці організованості й порядку. Хороші дизайнери балансують між творчістю і рутиною, естетикою та функцією, своїми поглядами, задачами клієнта й думкою команди. 

Третій стереотип: дизайн — це процес, коли ти сидиш і весь час клацаєш у компі. Але насправді це про комунікацію в команді, з клієнтом, про вміння презентувати свій проєкт.

Четвертий стереотип: все класне (студії, дизайн, проєкти) — за кордоном. Під час повномасштабної війни цей міф розвінчується. Створюється більше колаборацій та співпраці з іноземними клієнтами — стає зрозуміло, що українські дизайнери круті, самобутні й сильні. Зараз з’являються курси з історії українського дизайну та мистецтва: дізнаєшся історії людей, які все життя прожили у маленьких селах і робили великі речі.

Краще уникати копіювання картинок у пінтересті й шукати натхнення в суміжних сферах: фільмах, книгах, прогулянках парком, спостеріганні за навколишнім світом. Коли починаєш працювати з новою темою, потрібне дослідження. Краще, якщо воно спирається на спостереження за навколишнім світом та на збір інформації, яка тебе оточує, а не на механічне копіювання інших робіт. 

Потрібно завжди ставити собі запитання «чому я це роблю» і «для чого». Якщо беру цей колір, шрифт — як це може допомогти виразити мою ідею? У всьому, що ти робиш, має бути зміст, тому потрібно ставити собі багато запитань. Але навіть якщо після всіх цих запитань результат десь збігатиметься з картинкою з пінтересту — таке теж буває. Головне — пройти цей шлях і підготувати фундамент для майбутнього дизайну. 

Молодого дизайнера на початку може дратувати новий софт. Я не пам’ятаю, як я вчила базові програми — Photoshop і Illustrator, — але пам’ятаю враження від нових програм. Ти відкриваєш інтерфейс — і нічого не розумієш. Натискаєш на якусь кнопку — все зникає. Потрібен час, щоб звикнути до нового інтерфейсу, нової програми. 

Новачки часто переживають щодо різниці у рівні їхніх робіт та проєктів класних студій. Здається, що ти так ніколи не зможеш. До цього треба ставитись спокійно — синдром самозванця є у всіх. Він — як дух з аніме Міядзакі, просинається й починає чіплятися. Наша задача — подружитися з ним і приборкати. Інколи навпаки — він допомагає зростати, бо те, що тобі не подобається і дратує, — це маячок, де тобі потрібно зростати. 

Понад 50% роботи графічного дизайнера — це комунікація над проєктом, з командою, з клієнтом. Це про те, як продати свою роботу, захистити, а потім — подати кейс, розповісти про нього офлайн або в діджиталі. Дизайн — це не про «клацати в компі», а про комунікацію та взаємодію. Будь-який продукт виникає з цього.

 

Що робити (і не робити), щоб зростати

Молодому графічному дизайнеру не треба починати з фрилансу, бо це більше для досвідчених дизайнерів. Краще йти в агенцію, студію або продукт, зважаючи на твої запити й характер. Наприклад, якщо йдеш у продукт, то треба памʼятати, що це ультрамарафон, забіг на довгу дистанцію. Дизайнер працює над одним і тим самим продуктом довгий час, інколи роками. 

Для джунів головне — бути частиною команди, бо саме там ти будеш дуже швидко зростати й набувати досвіду. 

Потрібно читати кейси. Саме читати, а не тільки дивитися. Вибрати собі топ студій та слідкувати за виходами їхніх нових кейсів — аналізувати, чому вони зробили саме таке рішення, що передувало їхньому вибору. Я часто дивлюся картинки на Are.na, читаю матеріали про дизайн на It’s Nice That, слідкую за сайтами та інстаграм-сторінками улюблених студій.

Новачкам (і не тільки) корисно вести візуальний щоденник. Найпростіший спосіб — фоткати дизайн довкола тебе. Ходиш містом і фотографуєш постери, вивіски, оголошення, з яких робиш невеликі добірки. Передивляючись ці фото, можна підмітити, як поєднується колір куртки й асфальту або наскільки естетично валяється сміття чи яскрава іграшка на асфальті. І ти такий: «О, зелений з чорним асфальтом круто працює». 

Важливо не зациклюватися. Не завжди дизайн — це про успішні кейси. Зазвичай — це про біг з перешкодами (і так у кожного). Тому, якщо бачиш, що застряг із задачею, не розумієш її на першому етапі або впав у ступор, важливо вчасно про це попередити команду, заздалегідь сказати артдиру. Команда для того й потрібна, щоб тебе засапортити. Артдир допоможе знайти інший шлях розв’язання цієї проблеми.

Класно створити хмару зі студій та дизайнерів, які подобаються. Головне — щоб ця хмара була різноманітна. Щоб в ній були й українські студії та дизайнери, й світові, супервідомі профілі, й не дуже відомі, але ті, які роблять експериментальні штуки. Розмаїття важливе. 

Що прокачувати, щоб зростати

Графдизайнеру необхідно володіти базовим пакетом Adobe українською та англійською мовами. Та важливо знати не тільки базу, а й Keynote або After Effects, Cinema 4D. Якщо ти будеш хоча б трохи знати Cinema або вміти анімувати, це виведе тебе на інший рівень на ринку роботи. У тебе буде більше можливостей, ніж у тих, хто знає тільки Illustrator і Photoshop. 

Потрібно вміти робити пост для інстаграму, створити постер відповідно до гайда або ж зверстати кейс. Джунам треба бути готовими до невеликих, але не менш відповідальних задач, яких на початку буде багато.

Треба вчитися ставити запитання. Бо зростання у команді формується на запитаннях — собі та іншим. Джун має бути зацікавленим у тому, що він робить. І щоб краще зрозуміти задачу, потрібно ставити запитання. Спочатку спробуй знайти відповідь самостійно, загугли — якщо після цього питання залишається, тоді вже йди до артдира або старшого дизайнера. 

Важлива посидючість. Ти маєш справу з роботою за ноутом, тож треба вміти працювати кілька годин поспіль на одному місці.

Треба зберігати свою зацікавленість світом. Дуже важливим скілом для дизайнера-початківця, та й протягом життя в цілому, є відкритість до нового. 

Варто прокачувати стійкість до думки інших. Бо без цього весь час будеш озиратися на реакцію інших — і ніколи не сформуєш власний стиль.

Треба дійсно любити сферу графічного дизайну, а не приходити тільки за зарплатнею або популярністю. 

І намагатись бути добрим — любити людей.

 

Як зрозуміти, що рухаєшся у вірному напрямку

Треба балансувати між функцією та естетикою. Ти маєш пропустити свою роботу через основи композиції та колористики, потім — проаналізувати, наскільки зроблене потрапляє в задачу клієнта. Важливо, щоб ти й у процесі кайфував від роботи — і результат тобі подобався. Бачення клієнта часто відрізняється від твого, тому треба знайти баланс. Професіоналізм дизайнера і в умінні прислухатися, і в умінні висловити свою думку.

Не все, що створюєш, варто виставляти на широкий загал. Якісь копіювання, експерименти тощо можна залишати лише для себе. Фотографиня та артдиректорка Палома Рінкон, яка тісно співпрацює з креативною сферою, розповідала, що на замовлення робить різноманітні проєкти, але не всі виставляє — ділиться лише тим, що відповідає її стилю. 

Ознака того, що ти вже сформував стиль, — це коли до тебе приходять клієнти й кажуть: «Хочу як у тебе». Власний стиль — це ознака самостійності дизайнера, його незалежності. Наприклад, є така дизайнерка Літа Собєрайські. У неї з чоловіком є своя студія, яка має впізнаваний стиль (патерн, яскрава широка колірна палітра — для презентації кейса ці форми втілюються у великі об’ємні інсталяції, великі надруковані кольорові форми або патерни, інтегровані в простір), але для клієнтів вони все одно роблять в різних інших стилях. 

Часто дизайнер може й не мати власного стилю. Наприклад, коли працює в мережевій агенції або з великою кількістю людей у команді. І це цілком нормально.

Коли ти знаєш софт настільки добре, що він тебе вже не дратує, — ти виріс. Ти не замислюєшся, куди саме потрібно клацнути, а просто працюєш. Програма стає твоїм робочим інструментом, а не пунктом в переліку того, що треба освоїти.

Якщо можеш самостійно розв’язувати задачі — це також ознака того, що ти вже мідл-дизайнер. Тобі дають бриф — і ти розумієш, що там написано, який крок маєш зробити наступним, як довести проєкт до фіналу. Не потребуєш постійного сапорту артдира. 

Проактивність — класний скіл. Коли ти сам пропонуєш рішення: давайте тут зробимо 3D, тут щось змінимо, а тут візьмемо в команду людину, яка зможе покращити цей проєкт. Проактивні джуни шалено швидко зростають. Найчастіше проактивність — це вроджена риса, але її можна розвивати. Це та сама зацікавленість, готовність до нового.

У джуна точно має бути портфоліо. В Україні важливо мати свій сайт-портфоліо або сторінку на Behance, не pdf (хоча в Європі цей формат портфоліо визнають). Круто, коли в портфоліо є сторітелінг, а не просто купа картинок. Потрібно не лише показати, а й пояснити хід своїх думок під час роботи. Ще важливо ділитися різноманітними проєктами. Якщо в портфоліо лежать лише три кейси, це не мають бути (умовно) три кав’ярні. Покажи свою широту, але зосередься на сильних сторонах (якщо не вмієш малювати, не треба виставляти ілюстрації). 

Якщо для портфоліо реальних кейсів немає, їх можна вигадати. Я пам’ятаю, коли до нас у студію подавались джуни, вони приносили вигадані проєкти — і було дуже цікаво їх дивитися. На цих вигадках дизайнер розкривається і показує все, що йому подобається, в чому він сильний.