Цьогорічний Берлінале став, мабуть, найбільш провальним за останнє десятиліття. Здається, навіть організатори це відчували. Головний конкурс не вразив ані якістю, ані гучними прем'єрами, а українська «Стрічка часу» Катерини Горностай пройшла повз увагу журі.
Коли ми попросили кінокритикиню Наталію Серебрякову привезти з фестивалю список найкращих фільмів, вона розвела руками. Натомість запропонувала рейтинг найгірших — з ним проблем не виникло. Зустрічай: 10 фільмів, які краще було б не випускати на екрани.
#1. The Light, Том Тиквер
Відкривала фестиваль стрічка «Світло» іменитого німецького режисера Тома Тиквера. Він відомий за фільмами «Біжи, Лоло, біжи» та «Хмарний атлас». «Світло» ж може сподобатися тим, хто має наївні уявлення про геополітику. Або тим, хто ніколи не жив у Берліні, проте хотів би.
В центрі сюжету — звичайна заможна берлінська сімʼя. Тато (Ларс Айдінгер) займається соціальними грантами, мама налагоджує звʼязки з малозабезпеченими верствами Африки. Син поринув у віртуальну реальність, а донька — на рейвах, вживаючи наркотики.
Одного дня в їхній квартирі помирає польська покоївка. Її тіло кілька днів залишається лежати на кухні. Його випадково знаходить батько. На роботу приходить нова служниця сирійського походження. Вона поступово знаходить підхід до кожного члена родини.
Це кіно — неіронічна експлуатація теми біженців у Німеччині. Разом із джоб-центрами та супутніми реаліями. Тиквер проводить нехитру лівацьку популістську думку: розбещену Європу можуть врятувати лише мігранти з Близького Сходу. Вони пройшли через справжні втрати й мають глибоку духовність — на відміну від німців, для яких такі речі залишаються незрозумілими.
#2. Dreams (Sex Love), Даг Йоган Хайгеруд
Остання частина трилогії норвежця Хайгеруда перемогла на Берлінале. Нагорода «Золотий ведмідь» — компромісна, сумнівна і незаслужена.
Минулого року на Берлінському кінофестивалі показали першу частину — «Секс». Цей досить нудний фільм українські глядачі могли побачити на Одеському кінофестивалі. «Кохання», яке було трохи кращим, можна було подивитись восени у Венеції. Як справжній конвеєр, режисер показав нове кіно менше ніж через пів року. Що можна сказати про художню цінність фільму, який починається сценою хмаринок у небі?
Закадровий голос героїні порівнює власні думки з цими хмаринками. Войсовер належить 18-річній дівчині, яка досліджує свою сексуальність і закохується в молоду темношкіру вчительку, що носить вовняні светри. Саме через це дівчина вирішує навчитися в’язати, щоб сподобатись і подарувати шарф.
Маркетологи промоутили фільм фотографією, де героїні сидять зі спицями та в'яжуть. Дотепно, але це кіно, про яке забуваєш одразу, щойно виходиш із зали.
#3. Blue Moon, Річард Лінклейтер
Свого часу Річард Лінклейтер подарував нам незабутню трилогію «Перед світанком». І за це ми будемо йому вічно вдячні. Але останнім часом здається, що режисер втратив колишню форму. Його попередній фільм «Хітман» виявився солодким ромкомом про чоловіка, який прикидається найманим убивцею. А нова робота, «Блакитний місяць», виглядає ще слабшою.
За синопсисом, це історія легендарного лірика Лоренца Харта, який намагається триматися. Його життя руйнується на вечірці з нагоди прем’єри хітового мюзиклу його колишнього партнера Річарда Роджерса.
Насправді це півтори години розмов за барною стійкою, які веде Ітан Гоук у ролі 48-річного Харта. А виглядає на всі 60. Не рятують ситуацію ні Маргарет Кволлі, яка пофарбувалася в блондинку, ні Ендрю Скотт, хоча він і отримав від журі приз за найкращу роль другого плану.
Прохідний голлівудський мамблкор, який не купили в український прокат. Ну то й добре.
#4. The Safe House, Лайонел Байєр
Є історичний факт: під час студентських протестів у Парижі в травні 1968 року генерал Шарль де Голль зник на годину. Ніхто не бачив його і досі не знає, де він тоді був. Швейцарський режисер Лайонел Байєр вирішив зняти про це фільм, але підійшов до теми здалеку. Він вигадав французьку єврейську родину, де батьки беруть участь у протестах, а десятирічний син лишається під опікою численних бабусь і дядьків.
Прабабуся хлопчика — одеська єврейка, яка п’є російську горілку. Варто зауважити: коли вона помирає, її прах ховають у самоварі. Першу годину в цьому фільмі складно знайти хоч якийсь сюжет. Режисер довго знайомить глядача з героями, які постійно їдять і живуть у хаосі.
Наприкінці нарешті з’являється натяк на історію. Але вам уже не до того — ви поспішаєте в найближче кафе замовити стейк із горошком, який весь час їли персонажі.
Шкода. Байєр був хорошим режисером і подарував синефілам фільм «Інший чоловік» — чудову історію кохання між кінокритиками.
#5. If I Had Legs I’d Kick You, Мері Бронштейн
Кадр з фільму If I Had Legs I’d Kick You Мері Бронштейн
Типовий фільм студії A24, який сподобається лише її відданим фанатам. Твіст фільму: в головної героїні Лінди є донька, яка постійно з нею розмовляє. Але саму дитину не показують аж до фіналу.
Все починається з того, що в спальні Лінди буквально обвалюється стеля. Вона мати, яка працює — і вже на межі виснаження. Тепер ще й доведеться жити в мотелі разом із маленькою донькою. Розв’язувати проблему дірки в стелі та водночас поратися з хворобою дитини.
Головну роль грає Роуз Бірн, яка отримала «найкращий акторський гендерно нейтральний приз». Ще одне компромісне рішення журі, якому просто довелося обирати з того, що було.
#6. The Ice Tower, Люсіль Хадзіхаліловіч
Фільми Люсіль Хадзіхаліловіч завжди повільні й медитативні. Проте це буває гарним. На жаль, «Крижана вежа» — той випадок, коли повільність перетворюється на недолік. Фільм, під який реально можна заснути, прокинутись — і виявити, що в сюжеті абсолютно нічого не змінилося.
Стилістично це 70-ті. Головна героїня, 16-річна Жанн, тікає з дитячого притулку високо в горах, де вона читала молодшим дітям «Снігову королеву». Дівчина знаходить прихисток на кіностудії, яку вночі таємно досліджує. Вдень там знімають ту саму «Снігову королеву», де головну роль виконує загадкова Крістіна (Маріон Котіяр).
Десь половину хронометражу ми спостерігаємо, як Жанн через щілину у дверях підглядає за Крістіною. Це холодна лесбійська історія, яка до того ж триває понад дві години.
#7. Living The Land, Хуо Менг
Кадр з фільму Living The Land Хуо Менга
Найтиповіший фестивальний китайський фільм. У центрі — бідна провінційна сім'я, яка одного дня саджає умовну картоплю, а іншого — ховає в цій же землі бабусю. Це не «Земля» Довженка, але тут теж все з землі та в землю.
Події розгортаються в 1991 році, коли соціально-економічні зміни в Китаї кардинально вплинули на життя. У фокусі — десятирічний Чуан і його батьки, які вирішують переїхати до міста в пошуках роботи.
Якщо ви раптом подивитесь цей фільм і витримаєте більше ніж пів години — це героїчний вчинок.
#8. Cadet, Адільхан Єржанов
Попередній фільм «Штурм» казахського жанрового режисера Адільхана Єржанова розповідає про захоплення терористами школи в провінції. Варто визнати, він був доволі вдалим у межах жанру.
Дії його нового «Кадета» теж розгортаються у навчальному закладі, цього разу — у військовому училищі. Мама головного героя Аліна влаштовується тут вчителькою історії. І приводить із собою сина Серіка, який має стати кадетом. Хлопець, який носить довге волосся, одразу стає мішенню для булінгу.
В каталозі Берлінале цей фільм значиться як постгорор, але за рівнем трешу його можна порівняти хіба що з «Бучею». Море крові, загиблі учні та дух радянського минулого, що просочує кожен кадр. Огидне кіно.
#9. Sirens Call, Мірі Ян Госсінг та Ліна Сікманн
Цей американський фільм міг би просто не існувати — його наявність нічого не додає світові. Але продюсери чомусь оплатили його створення.
Головна героїня — сирена, тобто русалка, тобто жінка з риб’ячим хвостом. Вона прилетіла з далекої планети, щоб навчити землян жити в гармонії з природою. У неї безліч різнобарвних перук, вона яскраво фарбується та носить короткі блискучі сукні. Героїня живе в готелі з акваріумом і — несподівано — їсть лише водорості.
Незнайомий чоловік запрошує її на фотосесію та просить показати ноги. Вона тікає та починає плакати — бо не хоче, щоб її об’єктивували. Більш беззмістовний фільм треба пошукати.
#10. What’s Next?, Цао Ївень
Про цей фільм достатньо сказати, що він зроблений зі згенерованих ШІ кадрів. І виглядає як фотошпалери. Здається, його взяли в програму з однією метою — показати молодим режисерам, що так не треба робити.
