В українському прокаті вже понад тиждень глядачів дивує, жахає та смішить стрічка француженки Коралі Фаржа «Субстанція». Це міцний феміністичний горор про те, що за красу треба платити. І дорого. Головні ролі зіграли фрешвумен року Маргарет Кволлі («Види доброти» й «Бідолашні створіння») і Демі Мур, для якої фільм може стати поверненням до «Оскару».
«Субстанцію» обговорюють ще й через тренд на дивний боді-горор, який відродила Джулі Дюкорно у своєму «Титані» — історії про секс жінки з автомобілем, що виходить за рамки звичайних тілесних перетворень. А ще фільм Фаржа об’ємно використовує різні візуальні прийоми (широкі лінзи, ядучі кольори та практичні ефекти замість комп’ютерних) — це хороший привід розібратися, як він працює на аудіовізуальному рівні.
Кінокритик і ведучий подкасту «Додивитесь у кіно» Юра Самусенко проаналізував «Субстанцію» та зібрав схожі фільми для тих, кому хочеться ще.
Про «Субстанцію» та чому її не полюбили відбірники «Золотого глобуса»
Елізабет (Мур) заряджає своєю енергією на шоу аеробіки. І хоча жінка має спортивну тілобудову, продюсери натякають: коли тобі 50 — зіркового часу залишається небагато. Зрештою її звільняє Гарві (Денніс Квейд) — пихатий та неприємний керівник шоу.
Елізабет робить ін’єкцію омолодження — це зелена рідина, що називається Substance. Ін’єкцію їй пропонує загадкова компанія, що змушує дотримуватися суворих правил. І жодних порушень — інакше зруйнується вся гармонія омолодження. Так з’являється Сью (Кволлі), якій ніяк не вистачає часу насолодитися славою в реальному світі, поки тіло її «господарки» Елізабет лежить у ванній кімнаті. Поступово контроль над своїм тілом втрачає і Сью — починається справжнє м’ясо. Буквально.
Кадри з фільму «Субстанція»
Режисерка Коралі Фаржа критикує індустрію краси та голлівудську систему, в якій всі продюсери схожі один на одного та гигочуть у весь голос. Це стало зрозуміло ще з синопсисів і трейлерів, які потужно просував стримінговий сервіс Mubi. «Субстанція» — один з їхніх перших великих кінотеатральних релізів. І успіх можна зафіксувати — зі стрічки вже роблять меми та фан-кати.
there has been a slight misuse of the substance pic.twitter.com/XMDikLExGK
— bethany (@fiImgal) October 12, 2024
Втім, цікавіше, якими символами Фаржа користується, коли критикує індустрію. Наприклад, у першому кадрі ми бачимо, як яйце розщеплюється на два жовтки. У фінальному кадрі сама героїня стає схожою на розбите яйце — вона заповзає на Алею слави, щоб все ж таки «знайти своє місце під сонцем».
Ця символіка достатньо проста і зчитується ще при першому перегляді. А завдяки сильним (або ж голосним) аудіовізуальним прийомам фільм запам’ятовується надовго. Але попри свою доступність, кіно потрапило в жанрову пастку — так, ми називаємо його боді-горором, але й смішним боді-горором. І разом з тим — жахливим.
Така жанрова невизначеність — проблема для журі «Золотого глобуса», адже неясно, в яку категорію потрапить «Субстанція». Однак ця ж невизначеність допомагає глядачу прожити великий спектр емоцій протягом майже 2,5 годин перегляду.
Візуальні прийоми, male gaze та сідниці Маргарет Кволлі
У попередньому фільмі Фаржа — «Помста» — було задосить гротескного насилля. Нікуди воно не зникло і в «Субстанції» — режисерка ніколи не відвертає камеру від каліцтв, тілесних змін та передусім — сідниць Маргарет Кволлі. Тому Коралі прилетіла критика за начебто «чоловічий погляд» на жіноче тіло. Але насправді глядач дивиться на тіло Сью саме очима жадібних продюсерів, які вбачають у ній лише шматок м’яса.
Саме тому Фаржа користується всіма візуальними прийомами кінематографа, щоби підкреслити одержимість (не лише чоловіків, до речі) жіночою красою. В хід йдуть великі плани облич, сідниць, грудей, стегон та спини. «Субстанція» складається майже виключно з великих планів, щоб створити враження задухи від побаченого — у кадрі просто не залишається вільного простору.
Кадри з фільму «Субстанція»
Коли ж камера фіксує більше ніж одне тіло в кімнаті, режисерка вдається до ширших лінз та користується операторським візком Доллі, щоб залучити авдиторію в рух акторів на знімальному майданчику. Це теж підсилює відчуття замкненості, яке, ймовірно, відчувають головні героїні у своїх тілах.
А ще цю вісцеральність (а по-простому «нутрощевість») підкреслюють яскраві кольори — у кадрі домінують зелений, червоний та синій. Ядучість цієї палітри начебто говорить глядачу про отруйність бажання Сью залишатися молодою, а Елізабет — отримати славу (нехай і не своїм тілом).
Кадри з фільму «Субстанція»
І не можна не згадати про звук. Фаржа створює імітацію звукоізольованої кімнати, щоб наголосити на самотності персонажок у їхній Одіссеї до ідеальності. Ця ізоляція часом звучить як хрускіт креветок у роті Денніса Квейда, від якої не сховатися, а часом це шалені струмені крові, що летять у глядачів.
Ще три боді-горори, які варто подивитися
#1. «Титан» Джулії Дюкорно, 2021
Джулія Дюкорно та Коралі Фаржа можуть сміливо зараховувати себе до головних режисерок Франції — разом з Одрі Діван і її стрічкою «Подія» та Жюстін Тріє з «Анатомією падіння». Але «Титан» чіпляє зовсім не цим титулом, а оригінальною історією про секс жінки з машиною, химерну вагітність і ще химернішу історію кохання з пожежником. Боді-горор — це не завжди лише про тілесні зміни (хоча їх тут багато), але ще й про внутрішні трансформації. Дюкорно розповідає, як дівчина перетворюється на жінку досить радикальним шляхом.
#2. «Муха» Девіда Кроненберга, 1986
Якщо в персонажа вивалюються нутрощі або виростають нові органи, в рецензіях неодмінно згадують Кроненберга. Він не започаткував боді-горор, але точно вдосконалив та дослідив жанр з усіх боків. Його «Муха» — це водночас і ремейк однойменного фільму 1958 року, і кафкіанська історія про невдалий експеримент, який схрестив людське тіло та… звісно ж, муху. За словами режисера, це великою мірою кіно про старіння та смерть.
#3. «Бивень» Кевіна Сміта, 2014
Це кіно легко доводить, що горор не обов’язково має бути страшним. І справді, «Бивень» викликає суміш емоцій, які й сам режисер не здатен пояснити. Це кіно про хлопця-подкастера, який приїздить записати розмову з чоловіком, а натомість потрапляє в пастку — з нього роблять тіло моржа. Якщо шукаєте якісь сенси за цією розповіддю, то не варто. Кевін Сміт просто «хотів зняти Майкла Паркса в йобнутій історії, де він міг би продекламувати Льюїса Керролла та “Розправу стародавнього мореплавця” якомусь бідолашному лоху, зашитому в реалістичний костюм моржа».