Моделити можна для геймдеву та VFX, а можна — для Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Останнє було на часі завжди, але в останні два роки питання диджиталізації спадщини постало ще гостріше — якщо ми втратимо пам’ятку через ворожі обстріли, для її відбудови знадобиться точна 3D-модель.
Про те, як профінансувати й організувати цифровізацію пам’ятки, ми поговорили з командою Skeiron. Вони переносять українську спадщину в цифру вже 8+ років — і за цей час встигли оцифрувати Софійський собор, костел святого Миколая, Чернівецький університет, Золоті ворота, палац культури «Енергетик» у Прип’яті та не лише. Юра Преподобний, Андрій Гривняк і Сандра Струмскас розповіли нам про те:
- — скільки в Україні невідцифрованих пам’яток
- — хто платить за оцифровку спадщини
- — що потрібно, щоб зробити 3D-модель пам’ятки
- — як українська спадщина живе в попкультурі
Розкажіть про назву — як ви стали Skeiron?
Андрій: Назву Skeiron запропонував Юра Стойко. Ми сиділи на кухні й думали, яка назва найбільше підійде нам. Він почав розповідати про бога північно-західного вітру Скейрона з давньогрецької міфології. Тоді ми зрозуміли, що це воно.
Коли ви заснували SKEIRON, подібних ініціатив в Україні було дуже мало. Як усе починалося? І що змінилося на ринку за ці 8 років?
А: У 2015 році ми купили дрон, устаткування для потужного комп’ютера і спробували зайнятись цифровізацією. Наш перший зліт був в Одесі, біля будинку Юри — тоді я все запоров і зламав пропелери.
Юрко: Ми поїхали зі Львова до Одеси по дрон, бо там він коштував на $50–100 менше. Я, Андрій та наш колега Володя, який зараз воює, на той момент були студентами, для нас це були нормальні гроші. І от, коли приїхав дрон, на який ми збирали майже пів року, Андрій злетів на пів метра та впав на землю.
А.: Я став першим, хто його пошкодив. Коли ми троє лише починали, бачили спільну справу по-різному: Юра вчився на геодезії та думав про точні цифрові копії, Володя займався комп’ютерними науками та дивився в бік AR, а я цікавився сферою VFX. Але з часом пріоритети змінились. Ми відкрили для себе ринок диджиталізації спадщини та залишились тут. Мені здається, ми частково пропушили цей ринок в Україні — ним почало цікавитись більше людей.
#2. Промо. Наприклад, 3D-модель можна перенести у віртуальну реальність або зробити з нею AR-фільтр. Для таких цілей модель у максимальній деталізації не підійде — її потрібно оптимізувати.
#3. Відеоігри та метаверс. Наприклад, рік тому нам написали Oculus Quest — вони запропонували зробити 3D-пазли пам’яток. Частину прибутку вони передали нам на подальшу цифровізацію, а частину — благодійній організації, що відновлює будинки в Бучі.
#4. Фільми та відеоролики. Такий кейс у нас також був — Yarmak використав нашу модель у кліпі. Це був бюст Шухевича, який нещодавно постраждав унаслідок обстрілу.
#5. 3D-друк. І загалом виготовлення фізичних предметів на основі моделей. Наприклад, якось ми передавали Львівській міській раді моделі для друку сувенірів. А ще разом з Українською спілкою людей з інвалідністю робили мініатюри пам’яток для незрячих дітей.
Ви робите різні проєкти, що привертають увагу до збереження спадщини — від більш естетичних до більш емоційних і провокативних (наприклад, AR-фільтр, що прибирає важливі пам’ятки з ландшафту міста). Які інструменти спрацьовують найкраще?
А.: Ми зрозуміли, що люди готові взаємодіяти з диджиталізованою спадщиною, але механізм цієї взаємодії має бути простим. Наприклад, не всі хочуть завантажувати додаток (це довго і він займає пам’ять на телефоні), тому ми перевели наші поштівки з пам’ятками на AR-фільтри. Їх можна переглянути через фейсбук, інстаграм — тобто вже звичні апки, якими люди користуються активно. Плюс створення нового додатка збільшує бюджет проєкту. AR-фільтри — це простіше.
Ю.: Деколи доводиться здешевлювати й спрощувати проєкти. Той самий УКФ виділяє небагато часу на реалізацію проєкту, тож ти просто не встигаєш придумати (і втілити) щось надзвичайне. Тому ми беремо фокус на простіші рішення, як-от AR-фільтри. Їх не лише легше організувати — вони ще й ефективні, бо охоплюють велику авдиторію і трохи стимулюють ринок. Звісно, велика виставка пам’яток архітектури (з VR-шоломами, проєкторами, 3D-моделями, лекційною програмою) пушила б ринок не лише кількісно, але і якісно. Тільки вона вимагає великих грошей та всієї твоєї уваги.
Який найпопулярніший міф про культурну спадщину ви колись чули?
Ю.: Що культурна спадщина не може приносити грошей. Якщо пам’яткою володіють люди, які готові в неї інвестувати та бачать у ній фінансовий актив — вона буде працювати на них. Наприклад, організація «Спадщина UA» нещодавно скооперувалась з однією фірмою, яка володіє Палацом Жевуських-Лянцкоронських в Роздолі. Ідея колаби в тому, щоб надати пам’ятці новий сенс — вони зроблять у ній комерційне приміщення. Якщо великій компанії вдасться показати, що це рентабельно, на ринок зайдуть інші люди.
В якому стані культурна спадщина в Україні зараз та що шкодить їй найбільше?
Сандра: Багато руйнувань спричинено недбалим ставленням. Люди не завжди розуміють, що перед ними пам’ятка і вони мають взаємодіяти з нею відповідально. Можлива лише реставрація, лише автентичні матеріали, без заміни вікон, дверей. Не можна чіпати спадщину та вносити зміни самостійно.
Ю.: Звісно, спадщина не перебуває у вакуумі. Та сама Софія Київська має багато нашарувань — в ній є розписи XI, XII, XVI, XVIII століть. Всі ці шари однаково цінні, кожен із них — пам’ятка. Тож об’єкти перебудовуються з часом — і ми не можемо цього змінити. Але є неприпустимі моменти: пластикові вікна, ламінат замість автентичної кам’яної підлоги, залатаний бляхою дах тощо. Те, що сталося кілька років тому в Славську, — це невігластво. Тоді громада і священник вирішили перемалювати церкву та збити унікальні розписи. Цей випадок розлетівся, і, сподіваюся, людям відклалось у голові, що робити так — це дикість.
Коли ми займемось відбудовою зруйнованої спадщини, нам варто ставити за мету точно відтворити її автентичний вигляд? Чи модернізація історичних будівель — це ок?
А.: Точно відтворити деякі пам’ятки просто не вийде. Наприклад, Маріупольський театр не був відсканований — його 3D-модель зробили за матеріалами, які були в мережі, тому вона далеко не точна. А загалом важливо залучати громади та розв’язувати це питання разом. Особисто я не бачу сенсу відтворювати зруйновані будівлі точно, бо після руйнування вони отримують нові сенси.
Ю.: В Україні є досвід відбудови, коли будівлю адаптували до сучасності. Так було з Києво-Печерською лаврою. В 1940-х її підірвали, а реставрація закінчилася тільки у 2000-х. Місцями історичний вигляд комплексу зберігся, місцями — ні. Зокрема в будівлі з’явився ліфт.
Ще один класний кейс — відбудована церква у Дрездені. Вона біла-біла, але на фасаді є чорні камінчики — це те, що лишилося від церкви після бомбардувань. Будівля зроблена з пісковику, і з часом вона потемніє. Це хороший приклад відбудови, яка підтримує зв’язок із минулим пам’ятки.
Відбудована церква Фрауенкірхе в Дрездені. Джерело: catholicshrinebasilica.com
С.: Є багато прикладів міст, які відбудовувались після Другої світової. Але Україні потрібен власний шлях. Відбудова має відбуватись на основі дискусій, конкурсів, історичного аналізу тощо. Але я згодна з Андрієм і Юрком — не завжди є сенс точно відтворювати памʼятку (це може бути дорого або недоречно). Але важливо зафіксувати її автентичний вигляд на інформаційних таблицях, у 3D-моделях, etc.
Реставрація, яка поєднує автентичні й сучасні елементи, створює контраст. І це цінно, адже допомагає нам не забувати історію. Мало харків’ян знають, що будинки в центрі міста було пошкоджено під час Другої світової. Тому важливо, щоб самі будівлі промовляли про історію. Так ми починаємо більше цінувати спадщину, яку колись відновлювали по крупинках.