Оля Черненька працює в дизайні вже понад 12 років. Вона була артдиректором в Smartica/Skykillers, заснувала дизайн-студію MONO, а потім перейшла на indie mode. Наразі вона працює у французькому стартапі та консультує дизайнерів.
Ми зробили зум-кол з Олею, аби розпитати про те:
- — де її застала новина про початок війни
- — які трансформації в собі вона відчула з 24 лютого
- — чи змінився робочий контекст
- — чи простіше зараз дизайнерам з України знайти нові проєкти
- — що допомагає працювати далі й не втратити глузд
- — що стане сигналом для повернення додому
Розкажи, де ти була, коли дізналася про війну.
Коли все почалося, я вже місяць як була в Туреччині. Ми зазвичай взимку з чоловіком їдемо кудись, де тепліше, — просто провести холодні місяці, а потім додому. Але цього разу ми повернутися не змогли.
Якою була перша думка, коли ти прочитала про напад росії?
Перша думка: «Це пиздець». Друга: «Треба швидко вивозити батьків», бо вони жили у 50 км від росії. Коли їм подзвонила 24 лютого вранці, вони сказали, що вже чули вибухи.
Які зміни ти в собі помітила від початку війни?
Ми з чоловіком почали розмовляти виключно українською — бо зрозуміли, що це дуже важливо для нашої ідентичності. Щоб ніхто більше не намагався нас «рятувати», спираючись на нашу російськомовність.
Ще я почала дуже часто спілкуватися з батьками. І також зрозуміла, що деякі речі, які я вважала раніше визначними та навіть могла депресувати через їхню відсутність, — це просто дрібниці. Є багато чого іншого (дуже простого, проте важливого), чого достатньо, аби почуватися добре та бути задоволеним життям. Дивно казати це під час війни, але як є.
Якщо коротко про зміни — ми всі вже стали сильнішими. І наша міць зростає щодня.
В порівнянні з європейськими країнами Україна — не суперстабільна, бо здобула незалежність лише в 1991 році. Було багато криз, і ми виросли з розумінням, що все може змінитися в будь-який момент. Проте, звісно, ніхто не був готовий до війни — і я не була. Не вірила до кінця, що це може статися.
З перших днів війни у мене в голові засіли рядки вірша Лесі Українки: «Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась». В перший тиждень, коли просто неможливо було щось робити (всередині все тремтіло, важко було думати про щось, крім цих подій), я повторювала собі ці слова — і мені ставало легше.
Як у цілому змінилась твоя робота з початку воєнних дій?
Вже десь 1,5 року я працюю на французьку компанію віддалено. Особисто у мене в роботі не дуже щось змінилось — я просто продовжую робити, що робила.
За додаткову роботу не берусь. У мене завжди були сайд-проєкти, я веду інстаграм та телеграм, де надаю консультації дизайнерам. Зараз намагаюсь це робити ще активніше — і безоплатно. У контексті моєї ситуації (я не втратила роботу, мені не потрібні додаткові гроші) я можу допомагати таким чином.
Я відчула потужну підтримку з боку колег. Мені писали й зараз пишуть — питають, як справи, пропонують свої оселі, якщо комусь із друзів чи родичів треба десь розміститися. Також мені вже не раз писали люди, яких я не знаю, та казали, що шукають можливості, як долучити українських дизайнерів до роботи.
З того, що я бачу, всі дуже хочуть бути корисними та допомогти — і розуміють (хай і теоретично, наскільки це можливо), що відбувається в Україні.
Як вважаєш, які скіли потрібні дизайнерам з України, аби вже зараз інтегруватися в західні компанії?
Я багато працювала з іноземцями. Не можу сказати, що є якась різниця між ними та нашими замовниками в плані того, що вони шукають. Відмінність — у менталітеті. Замовники за кордоном спілкуються м'якше, дають фідбек більш акуратно, лояльно. А у нас люди прямолінійні, і іноді дизайнерам дуже важко чути критику своєї роботи.
Серед ключових навичок для роботи із західними компаніями я б виділила такі:
#1. Англійська мова. Середній рівень — це вже ок, щоб починати працювати. І навіть якщо немає цього рівня, можна організовуватись у маленькі команди з іншими дизайнерами чи менеджерами, хто знає іноземну і може бути перекладачем на колах із замовниками. Хтось знає англійську, хтось володіє технічними скілами.
#2. Вміння презентувати себе та свою роботу. Окрім структурованого CV і портфоліо, треба підготувати стислий і місткий спіч, аби за 5 хвилин розказати про себе. Пропиши план самопрезентації, попрактикуйся перед дзеркалом, запиши себе на відео — це точно допоможе під час реальної розмови.
Підкажи, де зараз шукати роботу українським дизайнерам.
Виходити на майданчики, де є західні компанії. Це той самий дрібббл, лінкедин, апворк. Можна писати напряму компанії, якщо знаєш, де хочеш працювати.
Або просто шукаєш компанії через лінкедин, і якщо бачиш, що у них є вакансії, — пишеш. Можна через особисті повідомлення ейчару, це теж нормальний варіант.
На що можуть розраховувати наші спеціалісти з огляду на нинішню ситуацію?
Я на собі відчула, що попит став вищий, тож думаю, що саме для українців зараз можливостей набагато більше, ніж було раніше. Створюються різні локальні сайти — UAtalents, Jooble, — які «зводять» тих, хто шукає дизайнерів, і спеціалістів з України, котрі шукають роботу. З'являється віртуальна інфраструктура.
Не можу сказати, що якщо ти українець, то одразу отримуєш роботу. Фокус залишається на користі, яку можеш принести компанії.
Якщо є пропозиція роботи, як поводитись, аби класно себе зарекомендувати?
Я б не сказала, що тут треба якісь фішки. Просто класно працювати — вже достатньо. Робити трошки більше, ніж від тебе очікують. Наприклад, створити два варіанти дизайну замість одного або зробити не просто макет, а прототип. Це працює для будь-яких клієнтів.
Насправді у нас дуже талановиті дизайнери — і дизайн на класному рівні. Можливо, з UX у нас трошки гірше, але з UI все дуже добре.
Як ти себе підтримуєш просто зараз?
По-перше, я обмежила час на читання новин, особливо зранку. У перші дні війни, одразу після того, як прокидалася, я брала в руки телефон, читала оновлення в каналах та медіа — і вже не могла думати ні про що, крім того, що десь когось вбили, щось підірвали. Я занурювалась у відчай, працювати в такому стані було нереально. Потім я зрозуміла, що користі від цього нікому немає.
По-друге, намагаюсь дотримуватись режиму — нормальний сон, їжа, мінімальна фізична активність. Від цього дуже залежить продуктивність.
По-третє, я волонтерю, якщо є можливість, — даю безоплатні консультації для дизайнерів. Можу подивитись портфоліо або резюме і дати фідбек. Відповідаю на питання, які виникають.
Я не можу і не хочу йти воювати. Моя війна — у сфері, де я можу бути воїном. Тож намагаюсь робити те, що можу, у своїй роботі та в тій ситуації, в якій я опинилась.
І я також планую. У перші дні здавалось, що завтра ми прокинемось — і все закінчиться. Потім настає завтра, а потім ще одне завтра, і ще, і ще — а війна продовжується. Тож я вирішила, що прийму цю частину життя як даність і буду планувати щось на тиждень, на місяць вперед. Коли війна закінчиться, можна буде просто змінити плани.
Ми можемо адаптуватися — треба цим користуватися.
Як ти зрозумієш, що готова повернутися в Україну, — яким має бути цей сигнал?
Ми перемогли, все спокійно, можна повертатися. Ось найкрутіша новина, на яку ми чекаємо.
А який проєкт реалізуєш відразу після повернення?
Ще до того, як почалась війна, я почала робити курс для дизайнерів, які хочуть вийти на міжнародний ринок. Насправді було б круто займатись курсом вже зараз. Це як ніколи актуально для тих, хто втратив роботу.
І ще раз хочу наголосити — у нас круті дизайнери. Не треба вважати, що якщо немає досвіду в роботі з іноземними клієнтами, то ти взагалі нічого не можеш. Це не так. Головне — просто робити маленькі кроки. Я хочу, щоб люди, які втратили роботу, якнайшвидше знову змогли працювати.