Харків — це креативна тусовка (так нам сказав креатор, тісно пов’язаний із цим містом). Харків у попкультурі — це ще й Жадан, квадратна піца, стадіон «Металіст» і люди, які розвивають місто попри війну. Проте не всі знають, що в Харкові є метро аж із трьома гілками.
Ми розібралися, як влаштований дизайн харківського метро. Також поговорили з архітектором компанії Archimatika, харків’янином Девідом Сєлєхом. Він розповів нам про те, чим дизайн підземки в цьому місті відрізняється від оформлення в інших і чи можна вважати його спадком радянського мистецтва.
Коли в Харкові з’явилося метро
У 1950–1960-х роках Харків активно розбудовували. Кількість мешканців зростала, харків’яни переїжджали в нові райони із заводами та фабриками. Вулиці Харкова тоді — вузькі та непрямолінійні, там активно будували багатоповерхівки. Ні швидкісний трамвай, ні монорейкова дорога не могли покрити транспортну потребу міста.
Так тривало аж до 1968 року — тоді міська влада ухвалила рішення збудувати першу лінію харківського метро. Щоб втілити цю ідею, до міста приїжджали спеціалісти з Києва та гірники з Донецького вугільного басейну.
Роботи розпочали 23 серпня 1968 року, з нагоди 25-річчя вигнання з Харкова німецьких військ. Перша станція мала робочу назву «Центр» (зараз це станція «Майдан Конституції»).
Вигляд станції «Завод імені Малишева» у день відкриття першої черги харківського метро. Джерело: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
23 серпня 1975 (через 7 років після початку будівництва) відкрили першу чергу Харківського метрополітену — ділянку Свердловсько-Заводської лінії. Зараз це «Холодногірсько-Заводська». Її довжина сягає 9,8 км з вісьмома станціями: від «Вулиці Свердлова» (зараз — «Холодна гора») до станції «Московський проспект» (нині — «Турбоатом»).
Менш ніж через рік після відкриття метро інтервал між поїздами в години пік становив не більше ніж 3 хвилини. Тепер у Харківському метро 30 станцій, всі з них — підземні. Лінії метро перетинають усі дев’ять районів міста.
Спочатку станції оголошували тільки російською мовою, водночас усі написи на станціях першої лінії були українською. 1987 року харківська підземка перейшла на двомовні оголошення, а з 1993 — лише на українськомовні. Коли Харків приймав «Євро-2012», станції оголошували українською та англійською мовами.
«Майдан Конституції»
Станція метро «Майдан Конституції» в Харкові. Джерело: metro.kharkov.ua
Це станція червоної гілки, розташована в центрі міста, під майданом Конституції (звідси й назва). Саму станцію відкрили 23 серпня 1975 року, у складі першої пускової ділянки.
Тут один просторий вестибюль овальної форми. На стінах — білий та світло-рожевий мармур, на підлозі — плити з червоного і чорного граніту. Стелю підтримують дві грибоподібні колони. Їх оздобили мармуровими плитами (внизу вони темні, вище — сірі з переходом у білий відтінок). Стеля має спеціальні отвори, де встановлені люмінесцентні лампи.
У бічних залах для освітлення використовують такі самі світильники. Щоб виготовити їх, з’єднали алюмінієві профілі перехресної форми. Так вони утворюють композицію з безлічі ромбів.
Вид на станцію з боку переходу. Джерело: commons.wikimedia.org
У травні-червні 2023 року тут експонували виставку, присвячену героям-харків’янам.
Виставка «Міста та їхні герої». Джерело фото: Олександр Магула, «Ґвара Медіа»
Архітектор Archimatika Девід Сєлєх вважає, що на дизайн станції ніяк не впливає те, що її бачать найчастіше:
«А ось те, що вона є перехідною та розташована в центрі — так. Проєктуючи центральні станції, архітектори та інженери стикаються з більшою кількістю обмежень, ніж у проєктуванні периферійних.
Розташування в центральній частині міста впливає на конструктив станції, на глибину закладення, на спосіб будівництва. Через це може бути менше виходів і способів їхнього розташування в місті. І, звичайно ж, великий пасажиропотік.
Дизайн вестибюлів та переходів на перехідних станціях цікавить найбільше. Вони є не просто коридорами між вулицею та поїздом — вони інтегруються в культурну систему центру міста.
Тому простір вестибюля та платформи, окрім іншого, є ще й місцем очікування та зустрічі, торговельною залою, а переходи — виставковими галереями. Оздоблення та загальний настрій станції “Майдан Конституції” були з самого початку “музейними” чи “палацовими”. Станція має просторий вестибюль. Тож не дивно бачити в такому просторі музейну експозицію.
Огорожі, що розділяє потоки пасажирів на вхід і вихід, з самого початку не було. Вона з’явилася пізніше, а з нею і лавочки з торговельними лотками. Проте активні пасажирські потоки в наших реаліях мають властивість притягувати до себе багато (ну дуже багато) реклами. На жаль, харківські центральні станції показують, наскільки далеко це може зайти».
«Південний вокзал»
Це станція червоної гілки харківського метро. «Південний вокзал», як і «Майдан Конституції», відкрили 23 серпня 1975 року. Її спроєктував Заслужений архітектор України Володимир Співачук (тоді він ще не мав такого звання).
Станція метро «Південний вокзал». Джерело: metro.kharkov.ua
Для її спорудження довелося навіть заморожувати ґрунти впродовж 5 років. Проєкт передбачав просідання будівлі Південного вокзалу, під яким проходять колійні тунелі, на 100 мм. Насправді споруда осіла всього на 8 мм.
За задумом авторів станції, вона мала давати тим, хто приїжджає в Харків, перше уявлення про місто. Сама ж станція оздоблена світло-жовтим мармуром під назвою «газган». Є пілони з вертикальними виїмками, через це конструкції здаються менш масивними. Світло відбивається в білих склепіннях — так зал здається просторішим.
Підлога зроблена з плит сірого граніту і чорного лабрадориту (магматичної гірської породи з внутрішнім райдужним сяйвом). Ці породи доставляли спеціально з Житомирської та Кіровоградської областей. До вестибюля примикає ще один просторий підземний зал, де розташовані каси приміського сполучення і куди сходяться підземні переходи.
Станції метро, розташовані біля вокзалів, приймають багато людей (та ще і з речами). Тож натовпи та затримки на станції ну зовсім небажані. Тому необхідні відповідні дизайн-рішення. І Девід Сєлєх пояснив нам, які саме:
«Станції, розташовані біля вокзалів, дійсно мають проблему із затримками та скупченням людей. Наразі станція, як і сам вокзал, працює в незвичному режимі. Тут стає зрозуміло, наскільки вдалою виявилась її організація.
Входи та виходи на вулицю є тим механізмом, що значно уповільнює рух пасажирів. Треба кудись поставити сумку, вдягнути куртку або шапку, дістати парасольку, взяти сумку — і вже тоді виходити.
Не дивно, що в копенгагенському метро (що вважається найкращим у Європі), вестибюль метро також з’єднаний переходами з платформами залізниці. Завдяки скороченню шляхів і грамотному розведенню потоків у таких транспортних вузлах і вдається досягти комфортного перебування пасажира».
«Академіка Барабашова»
Станція харківського метро «Академіка Барабашова». Джерело: instagram.com
Це станція синьої гілки харківського метро, її відкрили 11 серпня 1984 року. Цю гілку будували другою, відповідно станцію відкрили теж у другій черзі. Перші 2 роки станція була кінцевою, тож взяла на себе пасажиропотік з усієї Салтівки.
У 90-х у цьому районі побудували ринок «Барабашово», тож пасажирів побільшало. Сама станція названа на честь Миколи Барабашова — українського астронома. На стелі залу — овальні ніші та ребристі плити. У вестибюлі станції є вітражі на тему будови світу та його пізнання (адже тема станції — космос і наукова діяльність Миколи Барабашова). На станції є сталеві круглі люстри з безліччю променів — ці конструкції виготовили в Харківському авіаційному музеї.
Люстра на станції «Академіка Барабашова». Джерело: commons.wikimedia.org
2022 року харківське метро почало виконувати функцію бомбосховища під час обстрілів міста росіянами. Задовго до цього станція «Академіка Барабашова» вже була місцем для евакуації. Коли на барабашівському ринку трапилася сильна пожежа, на цю станцію евакуювали працівників та відвідувачів ринку.
У вестибюлях є барвисті вітражі, що розкривають тему дослідження космосу. На одному з них зображені планети Сонячної системи та вчені, які працювали в галузі космонавтики. Автори вітражів — представники харківської школи вітража, подружжя Олександр Пронін і Галина Тищенко. Їхня робота на станції «Академіка Барабашова» зайняла 2 роки, а використали для неї понад 5 тис. шматочків різнобарвного скла.
На цій станції є вітражі з радянськими вченими, а візуал репрезентує досягнення радянської космонавтики. Але, на думку архітектора Давіда Сєлєха, це не елемент радянської пропаганди (якщо розуміти її як політичну пропаганду радянського укладу, а не як пропаганду вчених та досягнень космонавтики).
«Демонстрація символу не працює сама по собі як пропаганда ідеї, — продовжує Сєлєх. — У часи СРСР демонстрація такого символу була б включена в загальну систему відтворення комуністичної ідеології разом з освітніми установами та культурними заходами.
Думаю, що другий, більш глибинний сенс міг би зчитуватися лише дуже ідейними комуністами — як нагадування про роль саме радянської людини та саме радянського укладу в освоєнні космосу. Зараз же, коли зламана система радянських установ і практик, що відтворює комуністичну свідомість, такий смисл не має місця в українському суспільстві. Натомість маємо пам’ятку, присвячену харків’янину і створену харків’янами».
«Спортивна»
Оформлення станції «Спортивна» на честь відкриття оновленого стадіону «Металіст». Джерело: instagram.com
Це теж станція червоної гілки харківського метро, яку відкрили 23 серпня 1975 року. «Спортивна» розташована біля харківського стадіону «Металіст» (тут проводять найбільші в Харкові футбольні матчі). Це відбилося на інтер’єрі, який нагадує великий спортивний зал.
Точкові світильники рівномірно розкидані по склепінню і розставлені як кути у трикутнику. Це дає цікаву гру світла з тінню. 2009 року, на честь відкриття оновленого стадіону «Металіст», станцію перефарбували з використанням кольорів футбольного клубу — жовто-блакитні діагональні смуги на стелі.
Під час «Євро-2012» на станції замінювали покажчики виходів. Тоді над ними підвісили декорації у вигляді футбольного м'яча.
«Важко виділити загальносвітову практику оформлення станцій метро біля стадіонів, воно всюди різне», — розповідає Сєлєх.
«Часто в європейських містах навіть немає станцій біля стадіонів (або вони є наземними). Харківська “Спортивна” не схожа ні на київську, ні на жодну іншу “Спортивну” країн колишнього СРСР. Бо збудована за схемою, яку вперше спроєктували саме в Харкові. Коли будували інші станції в інших містах — цей принцип повторювали та модифікували.
Оформлення відповідає тематиці стадіону не через прямий показ елементів, що пов’язані зі спортом, а через асоціацію з простором стадіону завдяки великопролітній конструкції стелі. Свобода дизайнера обмежена завжди, але це не може виправдати дизайнерські рішення “в лоб”, зокрема пофарбування стелі в кольори “Металіста”».