Дисципліна потрібна у будь-якій роботі. Навіть у креативній. Особливо в креативній — коли бриф на руках, усе горить, і ти гориш, а дедлайн уже ось-ось.
Дорон Маєр — креатор-швейцарський ніж. За двадцять років роботи в ілюстрації, дизайні та мистецтві він дещо зрозумів про творчий процес. Майєр давно перестав ганятися за натхненням — вигадав дещо краще: організувати процес так, щоб натхнення приходило в будь-якому разі.
За його теорією, творчий процес складається з п’яти елементів: фіксація, концепція, бачення, втілення і план. Про те, як це ставить креатив на рейки, Маєр детально розповів у своїй книзі Workflow. А ми збили його поради у мета-гайд.
Фіксація
Фіксація — це вміння швидко вловити суть ідеї, описати її зрозуміло, коротко і доступно. В одному образі може бути купа деталей, і твоя задача зрозуміти, які з них важливі, щоб передати суть, а які — ні.
Уяви, що стискаєш смисл складного предмета і передаєш це все іншому. Той повинен все розтиснути та отримати початкову річ. Від того, наскільки добре вихопиш суть ідеї і розставиш акценти, залежить уявлення людини про неї.
Фіксація ідей має декілька форматів, усе залежить від сфери. Для письменників це синопсис книги, для ілюстраторів — скетч, для вебдизайнерів — груба схема лендингу.
Є дві техніки фіксації ідей, за які відповідають права та ліва півкулі мозку:
Емоційна — те, як відчуваєш предмет. Вона будується на суб’єктивності та інтуїції, за які відповідає права півкуля. Щоб зробити емоційну фіксацію ідеї, запитай себе: «Що цей образ для мене означає? Що нагадує? Які асоціації викликає?».
Один і той самий предмет можна описати по-різному. Ейфелева вежа для одного є символом Франції, для іншого — 300-метрова металева конструкція індустріальної епохи. І обидві відповіді правильні.
- Схематична — те, як розумієш предмет, його розщеплення на деталі. Тут все вирішує логіка. А значить, за справу береться ліва півкуля. Запитай себе: «З яких частин складається образ? Яка в нього структура? Що за чим іде?».
- Холодний аналіз — також суб’єктивна штука. Ту ж Ейфелеву вежу можна уявити у вигляді чотирьох трикутників, які з’єднуються у верхній точці, а можна у вигляді трьох конструкцій, які стоять одна на одній.
Техніки фіксації ідей краще працюють у синергії. Є три способи їх сконектити:
- Нашарувати. Фіксувати образ у декілька підходів-шарів, чергуючи емоційну та схематичну техніку. Допустимо, потрібно зафіксувати образ груші. Спочатку вмикаєш праву півкулю і робиш швидкий хаотичний малюнок. Потім ліву — додаєш світло, тінь та відблиски. І фіналиш малюнок.
- Кластеризувати. Підсумовувати емоційні образи. Уяви грушу у вигляді трьох образів-фігур: кулі, конуса та хвостика-прямокутника. Кожна з них — окремий емоційний образ, який вигадала права півкуля. А ліва структурувала три елементи і зібрала їх у цілу грушу.
- Змішати. Використовувати обидві півкулі одночасно, балансуючи між внутрішнім технарем та гуманітарієм. Це найскладніший спосіб — для просунутих.
Концепція
Окей, як фіксувати суть ідей — зрозуміло. Залишилося навчитися знаходити ідеї та перетворювати їх на концепції.
Ідея — це будь-яка думка, яка прийде в голову, поки думаєш про предмет. Будь-яка деталь, що його характеризує. Ідей можна згенерувати нескінченну кількість, але не всі вони розв'язують креативну задачу, тобто стають концепцією.
Щоб придумати ідею, яка має потенціал для концепції, потрібно зробити кілька підходів.
Розслабся та накидай рандомні ідеї. Увімкни в собі внутрішню дитину: дозволь їй гратися і дуркувати. Не оцінюй, не критикуй — просто вигадуй від балди і якнайбільше. Тут важлива кількість, а не якість.
Якоїсь миті запас очевидних ідей вичерпується. Це добре. Далі підуть свіжі та небанальні. Якщо цього не трапляється, є способи розгойдатися:
Зроби перерву. Прогуляйся в парку, випий кави, поговори з колегою. Головне — зміни обстановку та положення тіла (переключитися з робочої вкладки браузера на фейсбук у телефоні — не варіант).
Поміняй інструменти. Якщо записуєш ідеї в гугл-доку, перейди на папір і пиши від руки. Якщо знаєш кілька мов, спробуй думати не тією, що зазвичай. Якщо працюєш із дому — виберися з ноутом у кав’ярню.
Дозволь собі гратися. Не свари себе за дурні та дивні ідеї. Зазвичай вони найоригінальніші або наштовхують на щось незвичайне.
Використовуй вимикачі шаблонів. Подивися на всі боки і вибери рандомний предмет — чашку, лампу, вазон. Вони можуть бути не пов’язані з майбутньою ідеєю, але запустять ланцюг асоціацій, яка до неї приведе. Наприклад, якщо потрібно вигадати дизайн шатла, подивися на свою настільну лампу. І спитай себе: «А що, якби шатл був світильником?».
Влаштуй колективний брейншторм. Коли кілька людей починають ділитися асоціаціями щодо одного й того ж предмета, кількість образів зростає в геометричній прогресії. Більше мізків — більше ідей.
Коли ідей буде достатньо, сформуй з них концепцію.
Для цього зафіксуй усі ідеї та увімкни «режим сновидінь». Дозволь думкам текти легко і без фільтрів — нехай ідеї з’єднуються в концепції, розпадаються і знову з’єднуються. Якщо контролювати процес, це лише заважатиме.
Є ще одна методика — гра в лего. Випиши ідеї на стікери, розклади на столі та комбінуй, як деталі конструктора.
Не зупиняйся на першій концепції, яка спала на думку, навіть якщо вона здається дуже крутою. Це пастка мозку: він переконуватиме, що нічого кращого ти вже не придумаєш. Але варіанти потрібні, тому що ідеї важливо порівнювати. Щоб мозок заспокоївся, зафіксуй першу ідею і думай далі.
Потім зроби перерву. На день, два, тиждень — як дозволяє графік. І лише потім вибери остаточний варіант.
Бачення
Концепція є, чудово. Тепер потрібно зрозуміти, як буде збудовано процес і що має вийти в результаті. Це і є творче бачення.
Креативники часто пропускають цей етап: ти витрачаєш багато часу, а фактично нічого не просувається. Але це інвестиція: що краще підготуєшся, то простіше піде робота.
Якщо на етапі задуму потрібно було увімкнути в собі «пустотливу дитину», то тут потрібен «цікавий підліток», якому все важливо знати — так він формує свої погляди. Творче бачення — це завжди про дослідження, їх два типи:
Аналітичне — збирання інформації. Важливо не просто зберігати та вставляти уривки тексту чи картинки, а фіксувати — писати від руки чи робити скетчі. Так краще запам’ятовується.
Комплексне — «репетиція» роботи над проєктом. Як музиканти проганяють номери багато разів, так і ти можеш обкатати свій проєкт. Думай про комплексне дослідження як про роботу, яку ніхто не побачить (а отже, і не розкритикує). У тебе начебто з’являється індульгенція на помилки.
Останній крок у підготовці — зафіксувати своє бачення предмета, тобто створити прототип.
Це найкращий момент, щоб перевірити концепцію на життєздатність. Чітке уявлення про результат вже є, ресурсів вкладено не так і багато — і ще не пізно щось змінити. Прототип має бути простим, швидким і дешевим. Якщо на його підготовку йде понад дві години — отже, бачення недостатньо чітке, треба повернутись на крок назад.
Покажи прототип проєкту іншим людям, попроси фідбек, протестуй, перевір його в контексті, якщо потрібно — зміни.
Втілення
Втілення — це «прагматичний дорослий». Він виконуватиме одразу дві ролі: креатора та критика. Важливо між ними перемикатися:
креатор робить грубий нарис своєї концепції → критик дивиться на неї і вирішує, що змінити → креатор вносить правки від критика
І так по колу, поки результат не буде максимально близьким до концепції.
Критик має ставити правильні запитання. «Що тут не так?» — звучить негативно та без вектора. «Як це покращити?» — непогано, але немає чіткого зв’язку між тим, що є, та бажаним результатом (можеш покращувати, але не в той бік). «Що поліпшити, щоб наблизитися до потрібного результату?» — майже добре, але обсяг правок незрозумілий. Найкраще запитувати: «Скільки та яких правок потрібно, щоб максимально наблизити продукт до концепції?».
Коли поєднуєш ролі критика та креатора, складно залишатися об’єктивним. Тут допоможе алгоритм із кроків:
- #1. Емоційне сканування. Уяви, що ти цільова авдиторія. Що відчуваєш? Оціни відчуття від своєї роботи — швидко та чесно.
- #2. Фіксація. Якнайшвидше зафіксуй свої враження.
- #3. Схематичне сканування. Подивися на свою роботу уважніше. Відзнач всі технічні аспекти та деталі. Спробуй зрозуміти, чому раніше робота викликала в тебе саме такі відчуття. Зафіксуй думки.
Тепер склади чіткий та короткий список покращень, над якими далі працюватиме внутрішній креатор.
План
Щоб дедлайни не горіли, потрібно увімкнути менеджера і спланувати роботу.
Почни з лінійної фрагментації: розбий роботу на три частини (задум, бачення, втілення) та виділили на кожну чіткий час. У невеликих проєктах на задум і бачення витрачають 25–40% часу, а на втілення — 60–75%.
Цей план можна деталізувати: розбити бачення на аналітичне дослідження, комплексне дослідження та прототип. Спланувати здійснення складніше, але можна розбити його на етапи:
- #1. Формування блоків, «скелет» — структура, на якій тримається проєкт.
- #2. Оформлення, «м’ясо» — нарощування того, що надає роботі форми.
- #3. Вдосконалення, «шкіра» — додавання деталей та текстури.
Час, який виділяють на кожен етап у деталізованому плані, залежить від проєкту, обсягів, рівня опрацювання деталей, стилю роботи. Деякі етапи можуть випадати — це нормально, план потрібно адаптувати під проєкт.
Найефективніше працювати короткими підходами. Став мінідедлайн протягом дня. Так буде час на відпочинок, і ти не розмазуватимеш одну задачу на цілий день.
Для масштабніших проєктів більше підійде фрактальне планування. Фрактали — це складні структури, які складаються з кількох простих. Як броколі: суцвіття виглядає як цілий качан. У роботі так само: не розбивай великий та складний проєкт на прості задачі — поділи його на підпроєкти та працюй над кожним.
Розділяти на підпроєкти можна по-різному. Уяви багатошаровий торт: його можна розібрати на шари (основа, вершки, шоколад, фрукти), а можна — на шматки.
Якщо в роботі різні типи задач, які потрібно виконувати в певному порядку (розкадрування та монтаж мультика) — поділи на шари. Якщо завдання схожі та порядок не важливий (як у малюванні епізодів) — поділи на шматки.
Плануючи проєкт, важливо враховувати контекст. Інакше він не виглядатиме органічно. Тому на старті постав собі чотири запитання:
- Що я створюю? Відповідь має бути про зміст та стиль проєкту.
- Для кого я створюю? Якщо тебе найняла комерційна агенція — дізнайся, вони використовуватимуть твій продукт самі чи покажуть своїм клієнтам. Якщо це замовлення клієнта, зрозумій, чого вони очікують від проєкту і який меседж хочуть донести. Якщо кінцеві споживачі — звичайні люди, які подивляться рекламу, уточни, що про них відомо і чим вони живуть.
- Коли потрібно закінчити роботу? Переконайся, що терміни та бюджет реальні — і підганяй під них свій план.
- Чому це роблю? Подумай, чому хтось вкладає ресурси в цю роботу, в чому її цінність і що змінилося б, якби її не було.
Як почати все це застосовувати
Спочатку методика виглядає складно: не одразу відстрілюєш, як і що застосовувати, боїшся щось пропустити. Це нормально. Щоб було не так страшно, пам’ятай, що:
- #1. Креативний процес — це коли зробити простіше, ніж пояснити. Спробуй описати методику ходьби. Складно, так? Але коли ходиш, здається, що все простіше простого.
- #2. Зроби по-своєму. Ця методика — не чарівна пігулка і не формула успіху. Це більше схоже на рецепт страви: якщо готувати за інструкцією, точно вийде смачно. Але фірмовий рецепт у кожного свій.
- #3. Налагодження творчого процесу — також процес. Зробити все ідеально відразу не вдасться. Усі спочатку гальмують та помиляються. Але тепер ти знаєш: якщо щось пішло не так, то проблема не в тобі, а в процесі — точніше, в його організації. А це можна налаштувати.