Ви теж не помітили, куди подівся цей час? Ми так само. Рік пролетів на шаленій швидкості, залишивши нам гігабайти нової музики. Він точно не був нудним: поки одні шукали сенси в складних концептах, інші просто робили гучно.
Але перш ніж остаточно відпустити 2025-й, варто зробити паузу та озирнутись. Адже цей сезон подарував альбоми, які чув, здається, кожен із нас — навіть якщо не завжди це усвідомлював.
SKVOT Mag зібрав десяток релізів, без яких неможливо уявити рік, що минає.
Quadeca — Vanisher, Horizon Scraper
У світі існує кілька прикладів, коли блогери освоювали музику з нуля й випускали якісні та цікаві роботи (привіт, Joji). Аналогічний досвід має Quadeca, який привернув увагу своїм четвертим лонгплеєм.
Кінематографічна та багатошарова історія про моряка, одержимого відкритими водами, свободою та самопізнанням у доволі похмурому світі.
Артпоповий, оркестровий, амбітний та місцями перевантажений альбом зчитується повністю далеко не з першого разу. Кожен звук вбивається в голові. Vanisher, Horizon Scraper — саундтрек до того самого фільму з Робертом Паттінсоном та Віллемом Дефо, якби в них усе було добре.
Quadeca не тільки повністю відповідає за написання тексту й музику, але й зрежисував годинний фільм на основі свого альбому.
FKA twigs — EUSEXUA
Якщо минулого року головною попіконою вважали Charli XCX та альбом brat, то у 2025 нас запросили до світу EUSEXUA.
Ода танцювальній музиці, де будуть сліди від помади, розмазані чорнила та запах дорогого джину. Поєднання попмузики, техно, хаусу, легкого вокалу та відчуття нічної гулянки без погляду на годинник та сніданок біля МакДональдзу з пляшкою вина.
twenty one pilots — Breach
Тайлер Джозеф, Джон Дан та ще невідомі 19 пілотів завершили 10-річну подорож метафоричним світом депресії, який почався з нині культового Blurryface. Якщо з кожним попереднім альбомом twenty one pilots намагалися здивувати слухачів звучанням, то Breach — данина поваги фанатам, які залишалися з гуртом з перших альбомів.
Breach не вигадує нічого нового, але водночас демонструє twenty one pilots у їхній найкращій формі: гучні, грайливі, емоційні. Неочікуваний вокал ударника Джоша Дана та скрім Тайлера Джозефа, традиційне поєднання хіп-хопу з електропопом, інді та поппанком.
Rosalía — LUX
Попмузика буває різною. Можна робити це просто й масово, а можна бути Розалією. Реакція на цьогорічний альбом каталонки є свідченням того, що, можливо, слухачі все ж скучили за більш вимогливою музикою, яку треба слухати зосереджено, а не на фоні.
В LUX співачка досліджує мови різних народів — в альбомі можна почути 13 різних, в тому числі українську. В ньому є амбітність та оркестрове звучання з експериментальним поєднанням елементів сучасної попмузики та класичної музики. На таку оперу хочеться ходити й проживати. Слухати й дивитися. Rosalía нагадала, за що люди люблять музику.
Deftones — private music
Radiohead у ню-металі струсили пил з гітар і показали, що ще можуть. Все реве, шипить, дзижчить, гуркотить, а 52-річний Чіно Морено досі гасає по сцені так, що з високою ймовірністю може когось збити. Гурт, який існує вже понад 30 років, демонструє зумерам, що таке справжній «дефтоунскор» з 11 метал-хедшотами у вигляді пісень.
Ethel Cain — Willoughby Tucker, I'll Always Love You
Юнацько-меланхолійний другий альбом співачки Етель Кейн створює атмосферу безнадійності та краху американської мрії, яка от-от мала збутися. Її музика може бути незручною, викликати фізичний біль — як стара пошарпана платівка, що виглядає естетично й вінтажно, а не як старе барахло.
Дослідження тем релігійного фанатизму, насильницької смерті, болючого кохання та внутрішніх емоційних травм створюють конфлікт між Гейден Ангедонією та її альтер его Етель Кейн. І досі невідомо, хто в ньому вийде переможцем.
Mac DeMarco — Guitar
Мак Демарко ніби завжди був тим самим «кентом», з яким можна бахнути пивка і трохи поспівати за гітаркою. І тут немає жодної формули: він просто співає про життєве лайно так, ніби тільки що на кухні доїдав з тобою вчорашню піцу.
Тиха та невигадлива музика, що створює відчуття затишку. Подача химерних текстів настільки щира та близька до слухача, що «ковирнути» може навіть найбільш безсердечних. За це й люблять Мака Демарко — за відкритість і простоту.
Mac Miller — Balloonerism
Малкольм Маккормік мав суперздібність створювати звукові фантазії на межі психоделіки, що плавно переходять у хаотичний неосоул та джаз. Це вже другий альбом, виданий після смерті виконавця у 2018 році, але записаний ще при житті у 2013–2014 роках.
У той час виконавець активно сидів на заборонених речовинах, що залишило відбиток у тягучих, «морозних» текстах і тріпхоповому звучанні альбому. Класний був чувак.
Skrillex — F* U Skrillex You Think Ur Andy Warhol But Ur Not!! <3**
1 квітня Соні Мур випустив альбом-діджей-сет з архівними та новими треками. Талант Skrillex полягає в тому, що світ в якийсь момент не любить дабстеп, а потім раз в «енний» час приходить Соні — і валить, як у 2010-х. Так само зухвало та фестивально, з високими оцінками критиків та номінацією «Греммі» за «Найкращий електронний/танцювальний альбом».
Turnstile — Never Enough
Максимально літній, драйвовий та качовий альбом в усіх сенсах цих слів. Балтиморські рокери показують, наскільки самі кайфують від музики, і накидають пригодницьке та юнацьке звучання через нью-вейв, синтезатори, трохи шугейзу і поппанку. Альбом підійшов би будь-якому фільму про американських підлітків з футбольними командами та черлідерками.