Нещодавно Лана дель Рей опублікувала сніппет пісні з майбутнього альбому з лірикою Ethel Cain hated my instagram post — і багатьом одразу стало цікаво, хто ж така ця Етель Кейн. Порівняно з Ланою, Кейн набагато більш нішева виконавиця. Щоправда, чимало людей могли чути її завдяки тому, що Ptolemaea в якийсь момент завірусилась у тіктоці, а Барак Обама додав American Teenager до своїх улюблених пісень 2022 року.
Етель Кейн справді часто порівнюють із Ланою — обидві працюють з американською естетикою та мають схоже звучання. Але такі порівняння дивують саму співачку. Адже американська естетика у творчості Лани — це насамперед грандіозність і розкіш, ностальгія за золотою епохою Голлівуду. Натомість Америка у творчості Кейн значно приземленіша: персонажами її пісень стають broke bitches in trailer parks, а американська мрія в цьому світі залишається нездійсненною.
Естетика Етель Кейн має в собі щось від південної готики — вона часто працює з темами злочинів, насилля, складної родинної динаміки, а події її пісень розгортаються в занепалих та поруйнованих просторах.
Розбираємось, як Етель Кейн створила горорну сагу в кількох альбомах і чому всупереч усьому її Preacher's Daughter став культовим.
Як усе починалось
Справжнє ім'я Етель — Гайден Сайлас Ангедонія, а Етель Кейн — це щось на кшталт персонажки, головної героїні її альбому Preacher's Daughter. Альбоми Гайден концептуальні: в центрі кожного — певна історія та герої. Проте всі ці вигадані історії були б неможливими без реальних переживань і головне — особистого бекграунду самої Гайден.
Вона родом із невеликого містечка Перрі у Флориді, з релігійної родини південних баптистів. Більшість її пісень натхнені провінційною Флоридою та американським Півднем — вона напівжартома каже, що саме через це досі не переїхала деінде. Адже що їй сказати про умовний Sunset Boulevard?
Згадуючи своє дитинство, Гайден говорить про відчуття застиглості часу в маленьких містечках, особливо на Півдні. Цю позачасовість вона згодом хотіла відтворити у своїй творчості, зокрема в кліпах, які наче записані на VHS. Дорослішання в Перрі було для неї водночас ідилічним та сумним. З одного боку, співачка закохана в Південь, а з іншого — дорослішаючи, відчувала себе скутою в спільноті, яка її не приймала.
У підлітковому віці Гайден зізнається матері у своїй гомосексуальності, після чого її відправляють на релігійну терапію. Тому у віці 18 років вона їде з рідного містечка, а через 2 роки робить камінг-аут як трансгендерна жінка.
Зараз стосунки Гайден з батьками налагодилися, а мама навіть слухає та любить її пісні. Але саме цей досвід релігійної травми та мрії про щось більше стають потужним каталізатором її творчості. Адже якби не він, то не було б і центральної персонажки Етель Кейн, про яку Гайден жартує, що та для неї — як Белла Свон для Стефані Маєр (авторка «Сутінкової саги — прим. ред.). Загалом Гайден описує Етель як суміш своїх улюблених «останніх дівчат» з фільмів жахів — тих, що залишаються єдиними вцілілими, — і Біллі Грема, американського євангеліста.
Саме церква пробуджує інтерес Гайден до співу — в дитинстві вона співала в хорі. Власне, вся музика, яка її тоді оточувала, була релігійною, бо це єдине, що дозволяла слухати мати. Але в 13 років Гайден відкриває для себе щось зовсім інше — зокрема Florence and the Machine, яка неабияк вплинула на її творчість і з якою вона навіть згодом разом заспіває. До того ж саме завдяки фандому Florence and the Machine на Tumblr Гайден знайомиться зі своїми першими друзями за межами рідного містечка. Вони радять їй інших виконавців, чий вплив досі відчувається в музиці Етель Кейн — серед них Daughter, Banks, Susanne Sundfør та Imogen Heap.
Приблизно в той час Гайден починає фантазувати про те, щоб самій стати співачкою, як її улюблена Флоренс Велш, — і завдяки впертості справді це робить. Спочатку вона публікує пісні на Tumblr і SoundCloud, а вже у 2020 році підписує контракт з лейблом Prescription Songs. Однак власником цього лейбла є горезвісний Dr. Luke, якого співачка Kesha звинуватила у зґвалтуванні. Зараз Гайден шкодує про це рішення, хоч і стверджує, що тоді не знала нічого про керівництво лейбла — їй просто страшенно були потрібні гроші. Згодом вона розірвала контракт з Prescription Songs і стала повністю незалежною.
Південна готика та попмузика: як з'явилась Етель Кейн
Ідея Preacher's Daughter з'явилась абсолютно випадково — у 2018 році, коли Ангедонія працювала над зовсім іншим музичним проєктом. Тоді вона натрапила на фортепіанний семпл, який ніяк не могла викинути з голови, хоч його звучання зовсім не підходило до того, над чим вона тоді працювала. Зрештою, так з'явилась A House in Nebraska — балада про ідилічне співжиття з коханою людиною в уявному будинку в Небрасці. Саме ця пісня дала початок passion project Ангедонії під назвою Етель Кейн.
Паралельно з роботою над Preacher's Daughter Ангедонія випустила два EP — Golden Age та Inbred, які не мали настільки продуманого сюжету. Проте вже там вона опрацьовує центральні теми своєї творчості: генераційну травму, токсичні стосунки з чоловіками та не менш токсичні стосунки з вірою. Там же вона міркує над тим, як зовнішні чинники формують зранених людей, які, своєю чергою, ранять інших.
У Head in the Wall вона співає про власне відчуття приреченості життя в маленькому містечку, повному насилля та безкарності:
I'm gonna die all alone next to you in this piece of shit town
And oh, and we've been cursed since the start, Jesus didn't want us, no
And you take all of your sins out on my body like everyone else does
And oh, shooting up our old school when we get bored of shooting up
And fuck the cops, and fuck God, and fuck this town for ruining us.
Ця пісня з'явилася через цілком реальний страх Ангедонії втратити молодшу сестру, в школі якої ледь не сталася стрілянина.
Inbred — пісня, яка нагадує типовий текст південної готики, тільки вміщений в 5 хвилин, теж насамперед про відчуття приреченості. В центрі — вигадана дисфункційна родина: лірична героїня, її брат-злочинець і хвора (чи мертва?) мати. Але попри цю дисфункційність, насилля йде не зсередини, а ззовні — і ніхто не поспішає допомогти головній героїні, що лише підсилює її загальне відчуття покинутості.
Бог у світі Етель Кейн мовчазний та ігнорує навколишнє насилля:
You can't win 'em all
Who knows how much longer I'll lay on the floor?
Touch me 'til I vomit
I'm not scared of God
I'm scared He was gone all along.
Це відчуття богопокинутості знайде своє продовження і в дебютному альбомі Ангедонії, де однією з найбільш цитованих пісень стане Sun Bleached Flies з рядками:
God loves you, but not enough to save you
So, baby girl, good luck taking care of yourself.
Робота безпосередньо над Preacher's Daughter тривала 4 роки. Назва альбому, як можна здогадатися, натхнена релігійним бекграундом Ангедонії, чий батько був дияконом. Її особисті історії стають пластиліном, з якого вона ліпить світ Етель Кейн — адже співачка не переказує свої досвіди, а скоріше опрацьовує їх. Наприклад, вигадуючи сюжет цього концепт-альбому, вона дофантазовує, що могло б статися з нею, якби її необережні пошуки любові та схвалення завершилися погано. З цих «якби» й з'являється абсолютно страхітливий фінал головної героїні цього альбому.
Світ альбому влаштований так: Етель Кейн, як і цілком реальна Гайден Ангедонія, теж із релігійної родини, а події Preacher's Daughter розгортаються в маленькому містечку Шейді Гров на Півдні на початку 90-х. Концептуальним є те, що Етель Кейн — це і персонажка, і псевдонім водночас. Таким чином здається, наче сама Етель проспівує свій досвід. Водночас вибір саме такого псевдоніма — це наче щит. Гайден каже:
«Я вважаю Етель Кейн частиною себе, яку я можу відмежувати від себе та відкинути для того, щоби приймати хороші життєві рішення. Якщо Preacher’s Daughter була про мій досвід розуміння того, як не треба долати травму, то Willoughby Tucker була про мій досвід того, чого не варто робити, коли закохуєшся».
Перша пісня альбому, Family Tree (Intro), представляє один із ключових мотивів — генераційну травму, а також безсилість проти зовнішніх обставин: The fates already fucked me sideways // Swinging by my neck from the family tree. І це не стільки про безпорадність персонажки, скільки про те, наскільки такі фактори, як насилля в родині, бідність і відсутність прийняття, вплинули на її подальші життєві вибори й трагічний кінець. Так само в Hard Times Етель Кейн згадує насилля, яке вчиняв над нею батько.
В House in Nebraska Етель фантазує про спільне життя зі своїм першим коханням — Віллоубі Такером. Це єдині стосунки, в яких вона почувалася в безпеці, і їхній розрив неабияк її ранить. У Western Nights з'являється новий персонаж — Логан Фелпс, грабіжник, у якого закохується Етель. Разом вони планують спільну втечу з Шейді Гров. Протягом цілого треку вона переконує себе, що ці стосунки не дисфункційні. Зрештою Логан гине під час стрілянини, а Етель намагається втекти, щоб уникнути давання свідчень поліції.
В піднесеній за звучанням Thoroughfare вона знайомиться з Ісаєю, якого зустрічає під час своїх блукань. Вони вирушають разом у Каліфорнію, і Етель відчуває, що закохується в нього. Проте в Gibson Girl стає зрозуміло, що первинним планом Ісаї було проституювати Етель, у Ptolemaea він її вбиває, а в Strangers — взагалі канібалізує.
Попри те, що історія вигаданої Етель Кейн містить у собі чималу кількість важких для сприйняття тем — насилля, інцест, трафікінг, культ і навіть канібалізм, — цей альбом несподівано став культовим. Ба більше, цього року після релізу вінілу він потрапив у топ 10 альбомів US Billboard 200. Це робить Етель Кейн першою відкритою трансгендерною виконавицею, чий альбом увійшов у першу десятку цього рейтингу.
Таке сприйняття саме цього альбому Емілі Сейнт Джеймс пояснює тим, що американська попмузика нечасто звертається до тем, які є центральними для творчості Ангедонії. Важливим є і регіональний момент — попри те, що головні герої цього альбому вигадані, американський Південь, про який співає Гайден, цілком реальний та знайомий якійсь частині її авдиторії.
Загалом метою співачки було зробити щось комплексне та багатошарове, як фентезі, але через призму південної готики з жіночою перспективою. І цим можна пояснити, чому альбом став культовим — адже це не просто пісні, а історія, розказана через пісні. Та й сама Етель не найнадійніша оповідачка: навіть попри те, що Гайден періодично додавала пояснення до пісень, вона все одно залишила чимало простору для обговорень і теорій.
Окрім цілісного сюжету, світ Етель Кейн ще й напрочуд візуальний. Гайден згадує, що якось перед 20-річчям придбала собі білу сукню — і, одягнувши її, уявила жінку з довгим каштановим волоссям у білій сукні, яка стоїть перед старим будинком на тлі пшеничного поля. В білій сукні вона позує і на обкладинці самого альбому, знятій на полароїд.
Сама Ангедонія каже, що хотіла, щоб обкладинка виглядала «старою і трішки лиховісною — як моторошна світлина, яку хтось знайшов під бабусиним ліжком, а на тій світлині родичка, про яку вона ніколи не розповідала». На думку співачки, хороша обкладинка альбому — та, яку можна легко пародіювати, і яка навіть при певних змінах залишається впізнаваною. І їй це справді вдається. Гайден навіть каже,що коли бачить світлини людей в білих сукнях із татуюваннями на чолі, як у неї, які жартують, що вони аміші (консервативна релігійна течія — прим. ред.), то розуміє — це все посилання на Етель Кейн. І тоді вона усвідомлює, що створила щось впізнаване, що справді відгукується людям.
Така цілісність і візуальність історії Етель Кейн невипадкова. Спочатку Гайден хотіла вивчати режисуру, а сам задум альбому починався як сценарій. Головним питанням для неї було те, як розповісти цю історію за допомогою музики. Тоді вона поділила ключові сцени сценарію на частини, з яких зробила свого роду саундтреки. Звучання пісень змінюється, коли змінюється настрій самої історії. American Teenager, попри іронічний текст, звучить піднесено, тоді як Gibson Girl — відсторонено, а Ptolemaea — взагалі жахає.
Водночас після релізу свого дебютного альбому, попри радість, Гайден відчувала ще чимало суперечливих почуттів щодо того, як люди на нього реагують. Особливо її бентежило те, що вони обжартовують серйозні речі, і у видаленому дописі у своєму вже теж видаленому тамблері вона пише про епідемію іронії, де ніхто вже нічого не сприймає серйозно. І через це Гайден завжди відкидала ярлик попспівачки, адже бачила, як фандоми ставляться до інших попзірок.
ethel cain speaks on the ongoing irony epidemic and how it frustrates her as an artist pic.twitter.com/Cka4n6GQzW
— ethel cain's fly (@ethelfiles) October 20, 2024
Перед своїм останнім альбомом Гайден випускає лонгплей Perverts, який за звучанням суттєво відрізняється від решти її творчості. По-перше, це дронна музика — експериментальний мінімалістичний жанр, що фокусується на стійких звуках. По-друге, тут співачка відходить від притаманного їй сторітелінгу, натомість зосереджуючись на створенні певного настрою — як правило, тривожного та моторошного.
Музичний оглядач Ентоні Фонтано називає цей LP одним із найкращих дарк-ембієнт релізів за останній час і вражений тим, як природно Гайден працює з зовсім іншими жанрами. Попри цю жанрову пластичність, якась частина її аудиторії не зовсім прийняла цей альбом — адже це щось зовсім інше від інді-попу з гітарним звучанням, який був до того.
Останній альбом, Willoughby Tucker, I'll Always Love You, значно звичніший за звучанням — і це приквел до Preacher's Daughter. Гайден каже, що історія Етель починалася з любові до Віллоубі, і вона хотіла дослідити їхні приречені стосунки. Події цього альбому відбуваються у 80-х, коли Етель та Віллоубі ще навчаються в школі. Обоє травмовані своїми родинами — і це те, що їх початково зближує.
Також одним із центральних героїв стає саме містечко Шейді Гров. Під час роботи над цим альбомом Гайден вперше дивиться «Твін Пікс», який не міг не відгукнутися їй — адже це теж історія про маленьке загадкове містечко зі страшними таємницями. Вона хотіла, щоб синтезатор у Nettles звучав схоже до саундтреків до «Твін Піксу», над якими працював Анджело Бадаламенті.
Успіх альбому Preacher's Daughter свідчить про те, що не важливо, наскільки складним або моторошним є вигаданий світ. Адже майстерний сторітелінг, підкріплений пристрасною любов'ю до своєї історії, завжди знайде свою авдиторію.