Після того як Європейська мовна спілка підтвердила допуск Ізраїлю до участі у «Євробаченні-2026», кілька національних мовників заявили, що не братимуть участі в конкурсі.
Іспанія, Нідерланди, Ірландія, Словенія та Ісландія вважають участь Ізраїлю неприйнятною в умовах гуманітарної кризи та сумнівів щодо політичного втручання в конкурс через війну в Газі.
Проте одним із головних правил «Євробачення» є аполітичність конкурсу задля єдності всіх країн-учасниць.
SKVOT MAG розбирає, як саме з’явилось «Євробачення» та як аполітичне шоу з 1950-х років постійно потрапляє в політичні скандали.
Повоєнний конкурс, або Як з’явилось «Євробачення»
У 1925 році у світі заснували Міжнародний мовний союз (International Broadcasting Union, IBU) — такий собі альянс мовників для регулювання та поширення радіо по всій Європі та світу. У 1920 році лише кілька тисяч сімей у Європі мали радіоприймачі, у 1926 це число зросло до 5,8 млн, а в 1931 — до 16 млн приймачів.
Однак після Другої світової війни СРСР висловив недовіру до IBU та лобіював проти існування організації. Річ у тім, що, на думку радянського уряду, у воєнні часи Міжнародний мовний союз захопили нацисти й використовували радіо для поширення пропаганди.
Згодом, у 1950 році, 23 телерадіомовні організації з Європи та середземноморського регіону об’єднались у Європейську спілку радіомовлення і телебачення (European Broadcasting Union, EBU), яка функціонує і досі вже у розширеному форматі.
У 1955 році EBU ухвалила проєкт Європейського пісенного конкурсу. Шоу мали створити за зразком фестивалю італійської пісні в Сан-Ремо. Це популярний телевізійний конкурс, у якому автори пісень змагалися один з одним, щоб вибрати нову найкращу італійську пісню. Європейська спілка використала формат італійського фестивалю та поширила його на всю Європу.
Джерело: Swissinfo
Так, 24 травня 1956 року у швейцарському Лугано провели перше в історії «Євробачення». Тоді в ньому змагалися лише сім країн: Бельгія, Франція, Західна Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди та Швейцарія. Першою лауреаткою стала Швейцарія з романтичною баладою Refrain, яку виконала Ліс Ассія.
З того часу пісенний конкурс проводять щорічно, крім 2020-го «ковідного» року. Наразі це найдовший міжнародний музичний конкурс на телебаченні та одна з найдовших телевізійних програм у світі.
Аполітичні правила конкурсу
Оскільки «Євробачення» — це конкурс, він, як кожне змагання, має свої правила. Наприклад, учасникам має бути не менше ніж 16 років. А пісні-учасниці мають бути повністю оригінальними, як у тексті, так і в мелодії. Також пісні мусять бути опублікованими не раніше за 1 вересня року попереднього до конкурсного року музиканта.
Водночас артистам і делегаціям дозволено використовувати лише офіційний прапор країни. Інші прапори, зокрема окремих спільнот або інших держав, — заборонені. А одним із центральних правил конкурсу є заборона на будь-які політичні висловлювання з метою шанобливого ставлення одне до одного серед учасників.
«На моє переконання “Євробачення” ніколи не було просто пісенним конкурсом, адже його заснували після Другої світової війни як один зі способів об’єднати Європу — в цьому випадку піснею. Тож “неполітичність” конкурсу, як би не звучало абсурдно, у своїй основі і є політичною вимогою.
Далі з плином часу просто змінювались як люди — покоління і покоління людей, так і розширювався список країн, які беруть участь (а отже, знадобилося більше модерації), — так і вимоги, і бажання самих єврофанів викристалізовувались.
Гадаю, це просто логічний та плавний процес, який суголосний змінам, що відбуваються у світі. Європа змінюється, світові цінності теж, зміщуються також і фокуси уваги в суспільстві та в конкурсі “Євробачення” зокрема. Тому не дивно, що пісенний конкурс зазнає трансформацій», — Юлія Ткачук, музична оглядачка, авторка проєкту «Artилерія» на «Суспільне Культура».
Найперший «політичний бойкот» відбувся у 1964 році — під час «Євробачення» в Данії на сцену вибіг активіст лівих поглядів з плакатом «Бойкот Франко та Салазара». Цією дією він висловив протест проти участі в конкурсі Іспанії та Португалії, якими на той момент керували військові диктатори.
Фото: Keystone Pictures USA / Zuma Press / Shutterstock.
Тим часом, коли Іспанія виграла «Євробачення» в 1968 році та приймала конкурс наступного року в себе, Австрія вирішила не брати участь на знак протесту проти режиму Франко.
Також і самі учасники неодноразово порушували політичні теми у своїх композиціях. Наприклад, на «Євробачення» 2009, яке проходило в москві (майже одразу після російсько-грузинської війни 2008 року) представник Сакартвело Stephane and 3G подав пісню під назвою We Don't Wanna Put In.
EBU просили змінити текст пісні, бо начебто вона критикувала тодішнього прем’єра рф путіна. Але грузинська телекомпанія GPB та сам гурт Stephane and 3G відмовились це робити, і Сакартвело не брала участь у тогорічному конкурсі.
У 2016 на переможному для України «Євробаченні» співачка Джамала виступала з піснею «1944», текст якої стосувався депортації кримських татар радянським режимом. Тоді EBU заявили, що пісня від України не містила політичних висловлювань — і тому не порушувала правил конкурсу.
«Пісня стосується історичного факту, а Джамала — історії, яка сталася в її родині», — розповідала тодішня генеральна директорка EBU Інгрід Дельтенре, маючи на увазі історію прабабусі Джамали, яку депортували з кримського півострова у 1944 році.
Водночас представник від росії Сергєй Лазарєв розкритикував пісню Джамали, розповідаючи, що «Євробачення» стосується музики, а не політики. «Ми на пісенному конкурсі, а не на політичному», — заявляв співак після фіналу в Стокгольмі.
Наступного року росія закликала бойкотувати проведення конкурсу в Україні, однак її пропозиції в EBU відхилили. Представниці від рф Юлії Самойловій заборонили в'їзд до України через порушення українського законодавства — у 2015 році вона виступала в тимчасово окупованому Криму та в’їхала до регіону безпосередньо з росії, а не через Україну.
Згодом росія відмовилась виступати на конкурсі замість пропозицій змагатися дистанційно або замінити представника. Крім цього, рф використовувала інвалідність Юлії Самойлової та її недопуск в Україну як ще один інструмент пропаганди.
До речі, у 2022 році організатор нацвідбору Суспільне мовлення за тих самих причин позбавив Аліну Паш участі в конкурсі — вона подала підробну довідку про перетин державного кордону з Кримом з української території. А замість неї поїхав гурт Kalush Orchestra.
Після початку повномасштабної війни в Україні у 2022 році EBU не збирались виключати російського мовника, оскільки «Євробачення» — «неполітична культурна подія». Однак після масової критики в суспільстві організатори відсторонили країну-агресорку разом із білоруссю через «недотримання принципів роботи суспільно-правових мовників».
Того року Kalush Orchestra з піснею Stefania здобув перше місце та одразу після свого виступу на сцені закликав світ підтримати Маріуполь та «Азовсталь».
Save Mariupol, save Azovstal now, — сказав засновник і фронтмен гурту Олег Псюк зі сцени в Турині. В EBU тоді заявили, що заклик Псюка не порушує правил конкурсу.
Проте вже наступного року в Ліверпулі (через війну в Україні конкурс приймала в себе Велика Британія) EBU відхилила пропозицію Володимира Зеленського звернутися до аудиторії «Євробачення», посилаючись на правило про аполітичність.
«Я не певна, що в EBU є відповідь на це питання. Гадаю, вони тримаються ключового замислу конкурсу — він був створений як акт проти війни та акт об’єднання після Другої світової. Тому “аполітичність” — фундаментальна цінність “Євробачення” як шоу, і саме нею вони керуються.
Водночас є і кейси, де “заплющували очі”, як-от коли Олег Псюк з Kalush Orchestra згадав про “Азовсталь” і Маріуполь зі сцени “Євробачення”. Ми тоді й справді хвилювалися, чи не дискваліфікують Україну за це.
Також є багато кейсів, де учасники або запрошені гості порушують правила, і це теж стало таким собі способом проявити позицію на найбільшому європейському пісенному шоу: кейс із Мадонною в Ізраїлі, гуртом Hatari та підтримкою Палестини тощо.
Думаю, організатори “Євробачення” тримаються за так звану “аполітичність”, бо їм дуже складно зрозуміти, як тоді побудувати настільки мультинаціональне шоу. Це так само як з Олімпіадою, яка теж “аполітична” і де теж періодично стаються ті чи інші гучні кейси непокори. Просто так функціонують мультинаціональні конкурси.
До того ж вони дуже масштабні, а від того — і дуже неповороткі та повільні на зміни. Чи хотілось би мені бачити більше “зубів” у “Євробачення”? Так. І ми це бачимо цього року — за кількістю країн, що відмовились від участі в конкурсі через участь у ньому Ізраїлю. Це теж прояв політичної позиції», — пояснює Юлія Ткачук.
Від ненависті до підтримки у фіналі: історія участі України в конкурсі
Україна вперше взяла участь у «Євробаченні» у 2003 році в Ризі. Країну представляв Олександр Пономарьов з піснею Hasta la vista. Вже за рік Руслана з Wild Dances здобула перемогу на конкурсі. Завдяки цьому ювілейне, 50-те «Євробачення» провели в Україні.
Натомість виступ гурту «Ґринджоли» на домашньому конкурсі в Києві у 2005 році був менш успішним — колектив посів 19 місце з піснею «Разом нас багато». Композиція стала неофіційним гімном Помаранчевої революції, але для участі в «Євробаченні» з неї прибрали політичні елементи, адже це суперечило правилам конкурсу.
Наступним успіхом України було друге місце на «Євробаченні-2007» у Гельсінкі. Тоді країну представляла Вєрка Сердючка з Dancing Lasha Tumbai. Цей успіх обурив росіян, які в пісні почули слова Russia, goodbye. Сам Андрій Данилко пояснив, що назва пішла з пісні радянського гурту «Кино» — «Бошетунмай». Однак у 2022 році артист офіційно заявив, що змінює слова на Russia, goodbye.
Після переможного 2016 року на домашньому «Євробаченні» в Києві Україна показала слабший результат. Тоді гурт O.Torvald з піснею Time посів 24 місце з 25 — це найнижча позиція країни за всю історію участі.
Серед подальших успіхів — виступ гурту Go_A у 2021 році (п’яте місце) та перемога Kalush Orchestra у 2022. У травні 2021 року трек Shum від Go_A очолив світовий рейтинг Spotify і став першою україномовною композицією, що потрапила до глобального чарту Billboard. Також були шосте місце гурту TVORCHI у 2023 році, третє місце alyona alyona & Jerry Heil у 2024 та дев’яте місце гурту Ziferblat у 2025.
Цього року від України у Відень поїде співачка Leléka (Вікторія Лелека) з піснею Ridnym. Серед інших конкурсантів були вже знайома Monokate (Катерина Павленко), яка вперше брала участь у Нацвідборі як сольна виконавиця, та Jerry Heil з четвертою спробою поїхати на «Євробачення».
Попри досвідчених конкурсантів та різноманітний набір виконавців, судді й телеглядачі одностайно зійшлись на Leléka, віддавши їй по 10 балів
Однак по той бік «Євробачення» в Україні майже щорічно суспільство у соцмережах критикує спочатку всіх учасників Нацвідбору, а потім результат Нацвідбору. Але під час фіналу «Євробачення» масово вболіває за представника України, попри все.
Тобто: зазвичай можна не слідкувати за «Євробаченням», але вболівати за представників України на конкурсі. Або ж можна слідкувати за «Євробаченням», хейтити всіх учасників Нацвідбору, а потім усе одно вболівати за наших представників на конкурсі.
За словами Юлії, українці дуже серйозно ставляться до «Євробачення» — значно серйозніше, ніж, наприклад, британці або литовці, для яких це «просто пісенний конкурс»:
Джерело: Threads
«Для нас “Євробачення” — це змагання, це спосіб довести, що ми кращі, це спосіб розповісти про нас світу. Тому українці вважають своїм священним обов’язком вказати, хто точно не підходить на роль наступного їхнього представника. А хто підходить — говорять спершу значно рідше.
Гадаю, це просто риса нації, що перебуває в моменті свого становлення, — асоціювати себе через маленькі перемоги. Особливо коли ця маленька перемога — в розпал великої війни, яку веде проти нас росія.
Момент вибору представника України на Євробаченні для українця, як на мене, відчувається так само відповідально, як і вибори президента. Я жартую, але не до кінця. І тут всередині між собою ми пересваримося за правильний варіант, утім, коли претендент представлятиме нас у Європі — українське суспільство якийсь час завжди буде єдиним, бо воно чекатиме цієї маленької перемоги. А саме — визнання від Європи своєї важливості й потрібності. Все це виключно тому, що ми досі не надто стійко стоїмо на власних двох як країна.
Тому я ніколи не заздрю артистам, які наважуються на цей крок і врешті йдуть на Нацвідбір, або ж виграють його та представляють Україну. Бо їх суспільство може як піднести до небес із перемогою, як Джамалу, так і відправити у довге забуття або ж творчу кризу через невдалий результат на конкурсі, як-от O.Torvald або Gaitana».